Тема 1. Виробничо-організаційна та економічна структуризація підприємства

Мета теми: поглибити теоретичні знання щодо структуризації підприємства як економічної системи та викласти сутність системно-цільового підходу до проектування структури управління підприємством.

1. Економічна модель підприємства.

2. Структуризація виробничої системи підприємства.

3. Структуризація системи управління підприємством.

4. Сучасні тенденції трансформації організаційно-виробничих структур.

Підприємство — складна відкрита система. Відповідно до Господарського Кодексу України (ст. 62)

Підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково–дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством. Як самостійний господарюючий суб’єкт підприємство діє на основі статуту, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Таке визначення підприємства є узагальненим.

У практиці господарювання кожне підприємство здійснює багато видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрямки:

- дослідження ринку товарів (маркетингові дослідження, визначення рівня конкурентоспроможності товарів);

- інноваційна діяльність (технологічна і конструкторська підготовка виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій);

- виробнича діяльність (оптимізація обсягу виробництва продукції відповідно до виробничих можливостей підприємства та потреб ринку, забезпечення матеріально-технічними ресурсами, тощо);

- комерційна діяльність (розробка та реалізація рекламних заходів, організація збуту виробленої продукції, стимулювання покупців);

- післяпродажне обслуговування (пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації куплених товарів, їх гарантійне та сервісне обслуговування);

- економічна діяльність (стратегічне та поточне планування, облік та звітність, ціноутворення, система оплати праці, зовнішньоекономічна та фінансова діяльність);

- соціальна діяльність (управління трудовими ресурсами, професійна підготовка працівників, створення належних умов праці та відпочинку).

Для багатоукладної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарювання. Відповідно до Господарського Кодексу України, залежно від форм власності, передбачених законом, в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Поряд з цим, в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих. Малими підприємствами (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500000 євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 мілн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми. Крім цього виділяють класифікацію підприємств залежно від правового статусу та форми господарювання: одноосібні; кооперативні, орендні, господарські товариства.

За галузево-функціональним видом діяльності розрізняють: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, інноваційні, посередницькі, банківські, страхові, туристичні та інші підприємства. За територіальним підпорядкуванням: головні, дочірні, асоційовані, філії.

Залежно від структури виробництва: вузькоспеціалізовані, багатопрофільні, комбіновані.

Сучасне підприємство - це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:

- складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

- взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) — продукція, роботи, послуги;

- здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

- має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації);

- має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

Кінцевими цілями будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в праці. Для досягнення цих цілей необхідні основні виробничі ресурси тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація.

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв'язків між його підрозділами. Всі підприємства можна поділити на чотири умовно названі типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «маркетингові» та «підприємства технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типуфункціонують на ос­нові базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємст­ва (металургійні, хімічні підприємства).

Для підприємств «кон'юнктурного» типухарактерні реак­тивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і ви­робництво продукції, яка не потребує тривалого освоєння (підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми).

Підприємства «маркетингового» типуорієнтуються на по­точні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготу­вати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит.

Підприємства «технологічної атаки»спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.

Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників. Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

2) орієнтацією виробництва;

3) організаційним середовищем;

4) місцем розташування виробництва.

Розвиток виробничих структур не можна розглядати ізольовано від організаційних структур управління, тому що виробнича структура – це лише об’єкт управління. На розвиток структур управління впливає ряд чинників, до яких належать виробнича структура, трудомісткість та складність управлінської роботи, а також вимоги ринку та ін.

Традиційні моделі організаційних структур управління ґрунтуються на комбінації лінійних, функціональних і програмних структур, які різняться залежно від виду і типу вихідних елемен­тів (персонал, служби апарату управління). Для лінійних і функціональних структур більш характерні постійні елементи (групи, колективи, виконавці) та вертикальні зв'язки (зв'язки підпорядкованості). Проектні структури управління доповнюють лінійно-функціо­нальні організаційні структури.

У сучасному виробництві частіше виникають продуктові (дивізіональні) структури. Поєднання централізованого планування та децентралізованого функціонування виробничих підрозділів (дивізіонів) сприяє створенню саме таких структур, які широко застосовуються в умовах багатопродуктового виробництва. Структурні виробничі підрозділи — центри прибутку, дивізіони — виокремлюються з наданням їм широких прав у прийнятті рішень у процесі господарської діяльності та відповідальності за отримання прибутку. Це обумовлює безпосередню залежність фінансового стану підрозділів від результатів їхньої діяльності. Керівництво таких підрозділів має, право самостійно визначати стра­тегію підрозділу відповідно до стратегічних цілей підприємства. У такій організаційно-виробничій системі відносини між виробничими підрозділами будуються на комерційних засадах. Розрахунки між підрозділами здійснюються на основі внутрішніх цін.

Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність трансформації та удосконалення організаційних структур підприємств.

Контрольні питання:

1. Дайте характеристику підприємства як відкритої системи.

2. Охарактеризуйте виробничі фактори (входи у виробничий процес).

3. Визначте основні аспекти системної побудови підприємства, дайте їх коротку характеристику.

4. У чому полягає функціональна структуризація підприємства?