Сутність та види інфляції.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету внутрішніх справ

Кафедра економіко-правових дисциплін

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

Начальник кафедри

економіко-правових дисциплін полковник міліції

Т.В. Філіпенко

____________________

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з курсу "Економічна теорія"

ТЕМА № 14

ІНФЛЯЦІЯ ТА БЕЗРОБІТТЯ

Лекцію підготувала:

к.е.н., доцент кафедри

економіко-правових дисциплін

Новікова Н.І.

Донецьк, 2007

ВСТУП

На минулій лекції ми з Вами вивчали проблеми споживання та нагромадження і закінчили тему 13 розглядом питаня про економічну кризу. Наслідком економічної кризи виступає інфляція та безробіття, бідність, економічні та соціальні катаклізми.

Підтримання інфляції та безробіття на низькому рівні — головні завдання макроекономічної політики держави.

Ми знаємо, що ринкова економіка, крім характерних для неї багатьох позитивних сторні включає і такі негативні явища, .як інфляція та безробіття.

Для сучасної економіки багатьох країн типовим явищем є постійне зростання цін, тобто інфляція є супутником економіки. Інфляція є одним з основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого — її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.

Українське суспільство теж відчуває на собі тягар інфляції, безробіття — "економічної, політичної і соціальної нестабільності.

Мета 14 теми – засвоїти сутність інфляції, її класифікацію в залежності від річних темпів інфляції та характеру зовнішнього прояву, виділити основні причини інфляції, її наслідки та способи здійснення антиінфляційної політики, визначити структуру ринку праці та його особливості, поняття безробіття та його основні види, наслідки безробіття та шляхи його подолання, зіставити основні теорії, що пояснюють причини виникнення безробіття, уяснити взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям за допомогою кривої Філіпса.

ТЕМА № 13

ІНФЛЯЦІЯ ТА БЕЗРОБІТТЯ

ПЛАН

1. БЕЗРОБІТТЯ

2. ІНФЛЯЦІЯ

1. БЕЗРОБІТТЯ

Зайнятість і безробіття

Основними категоріями, які характеризують ринок праці, є зайнятість і безробіття. Саме тому вивчення ринку праці почнемо з визначення цих категорій, але передусім розглянемо складові елементи населення країни, яке слугує джерелом основного фактора виробництва — робочої сили.

Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни можна поділити на три групи. Перша група — зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15—70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. У процесі ста­тистичного обстеження до зайнятих відносять осіб, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві — не менше 30 годин) незалежно від того, якою була ця робота — постійною, тимчасовою, сезонною, випадковою, тощо.

Друга група — безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), до складу безробітних входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.

Зазначені групи становлять робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Згідно з даними Держкомстату України у 2003 р. економічно активне насе­лення України становило 22 614,2 тис. осіб, у тому числі зайняті — 20 554,7 тис. осіб, або 90,9 %; безробітні — 2059,5 тис. осіб, або 9,1 %.

Третя група — особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група відноситься до економічно неактивного населення. Для характеристики стану ринку праці застосовуються віднос­ні показники. До них можна віднести такі:

1) рівень зайнятості — визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:

(%); (1)

2) рівень безробіття — визначається як відношення кількості безробітних віком 15—70 років до робочої сили (економічно актив-
ного населення):

(%), (2)

де u –– рівень безробіття; U –– кількість безробітних; L –– робоча сила;

3) коефіцієнт участі в робочій силі — відображує процент робочої сили в чисельності дорослого населення:

(%). (.3)

Види безробіття

Одним із напрямів підвищення ефективності економіки є забезпечення повної зайнятості. Зміст і кіль­кісна визначеність категорії «повна зайнятість» залежать від причин, що викликають безробіття і зумовлюють його структуру. Тому, перш ніж дати визначення повної зайнятості, слід розглянути три види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які на короткий період потрапляють у стан «між роботами», тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Одні добровільно з різних причин змінюють місце роботи, інші шукають роботу внаслідок звільнення, треті тимчасово втрачають роботу через її сезонний характер і з інших обставин. Є також особи, які вперше шукають роботу, — випускники навчальних закладів.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображують появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Це зумовлюється тим, що з часом відбуваються істотні зміни в структурі споживчого попиту і, як наслідок, в технології виробництва. Зазначені зміни, в свою чергу, впливають на структуру попиту на робочу силу. За цих умов попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. Попит на інші професії, в тому числі нові, збільшується. Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових професійних вимог з боку ринку праці, що породжує безробіття.

Циклічне безробіттявиникає тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, який спричинюється скороченням сукупного попиту та /або сукупної пропозиції. У кінцевому підсумку це зменшує попит на робочу силу відносно її пропозиції і викликає циклічне безробіття. Отже, циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці, тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з’являється дефіцит робочих місць.

Повна зайнятість і природне безробіття

Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною.

Отже, повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне та структурне безробіття. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою економіки, оскільки їх існування — необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію «природне безробіття», яку ввів у науковий обіг американський економіст Мілтон Фрідман у 1968 р.

Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зай­нятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Проте така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП — це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття.

Отже, природне безробіття є не лише показником повної зай­нятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП.

Механізм функціонування ринку праці

Ринок праці посідає головне місце серед ринків виробничих ресурсів. На цьому ринку домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою робочу силу, а підприємці як роботодавці задовольняють свій попит на робочу силу. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці визначаються заробітна плата, рівень зайнятості і безробіття, а в кін­цевому підсумку — обсяг виробництва товарів і послуг.

У макроекономічній теорії механізм функціонування ринку праці пояснюється по-різному. При цьому найрельєфніше з цього питання конкурують між собою дві теорії: неокласична та кейнсіанська.

Неокласична теорія. Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на пра­цю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту:

, (4)

де W — номінальна заробітна плата робітника; ΔL — приріст праці; P — ціна товарів і послуг; ΔY — приріст продукту.

Згідно з мікроекономічною теорією, максимізація прибутку забезпечується за умов, якщо вартість граничної продуктивності праці дорівнює граничним витратам на заробітну плату, тобто номінальній заробітній платі одного працівника. Цю умову відображує формула (5):

. (5)

Ліва частина рівняння (5) показує, на скільки збільшиться виручка підприємства зі збільшенням праці на одиницю, а права — на скільки при цьому збільшаться витрати заробітної плати на одиницю праці. Допоки зростання попиту на робочу силу супроводжуватиметься зростанням прибутку. Але слід враховувати, що прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а реальну заробітну плату.

Щоб пов’язати умови максимізації прибутку і приріст праці з реальною заробітною платою, обидві частини рівняння (5) поділимо на Р і розв’яжемо його відносно DL:

(6)

Із формули (3,8) видно, що в умовах, які максимізують прибуток, попит на працю знаходиться в оберненій залежності від реаль­ної заробітної плати. Тому згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної заробітної плати:

(7)

Це означає, що на умовах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

Реальна заробітна плата лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:

(8)

Залежність попиту і пропозиції на ринку праці від реальної заробітної плати в інтерпретації неокласичної теорії проілюструємо за допомогою графічної моделі (Рис. 1).

Рис. 1. Неокласична модель ринку праці

На рис. 1 за реальної заробітної плати (W/P)₀ пропозиція праці дорівнює попиту на працю, тобто забезпечується рівновага: L^s = L⁰. Тепер припустимо, що внаслідок зниження цін реальна заробітна плата перевищила рівноважний рівень і зросла до (W/P)₁. Згідно з класичною теорією пропозиція праці зросте до L₁, а попит на працю впаде до L₂ , що викличе безробіття, яке вимірю­ється відрізком L₁ L₂. Відповідно до даної теорії його причиною
є надмірна заробітна плата, яка перевищила рівноважну величину.

Безробіття, що виникає внаслідок надмірної заробітної плати, неокласики вважають не стійким, а тимчасовим. Воно не визнається за безробіття, оскільки заробітна плата здатна швидко усувати диспропорцію на ринку праці. Алгоритм усунення цієї диспропорції виглядає так. Спочатку зростання реальної заробітної плати до (W/P)₁ скорочує попит на ринку праці до L₂. За цих умов конкуренція примусить робітників погодитися на зниження номінальної заробітної плати. Вона зменшуватиметься, допоки реальна заробітна плата не досягне рівня (W/P)₀, що супроводжуватиметься наближенням попиту і пропозиції до рівноважених величин, тобто до L₀. Якщо певна частка робітників не захоче найматися на роботу за зниженої заробітної плати, то таке безробіття, за класичною теорією, є добровільним і тому не є безробіттям.

Кейнсіанська теорія. Для пояснення механізму функціонування ринку праці ця теорія спирається на інші передумови. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. В обґрунтуванні функції попиту на працю вони не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Що стосується граничної продуктивності праці, то в кейнсіанській теорії вона використовується для визначення верхньої межі заробітної плати, на яку погоджуються підприємці під час укладання угод із робітниками. Звідси випливає кейнсіанська функція попиту на працю:

(9)

Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реаль­ну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати:

(10)

У кейнсіанській теорії виникнення безробіття пояснюється не надмірною зарплатою, а дефіцитом сукупного попиту. Проілюструємо це положення за допомогою графічної моделі (рис. 2).

Рис2. Кейнсіанська модель ринку праці

На рис. 2 кількість зайнятих, яка узгоджується з природним рівнем безробіття, становить L₀. Попит на працю в обсязі L₂ є функцією сукупного попиту в умовах неповної зайнятості, а номінальна заробітна плата W₁, встановлена підприємцями, зумовлює пропозицію праці в обсязі L₁. За таких умов циклічне безробіття становить величину, яка вимірюється відрізком L₁ L₂.

Якщо виходити з позиції неокласичної теорії, то в даній ситуа­ції під впливом конкуренції між робітниками номінальна заробіт­на плата має зменшуватися від W₁ до W₀. Це збільшує попит на працю і зменшує її пропозицію до рівноважної величини, тобто до L₀, що забезпечує економіці повну зайнятість. У кейнсіанській моделі передумови, необхідні для встановлення рівноваги на ринку праці, зовсім інші.

По-перше, в кейнсіанській теорії лише пропозиція праці є функцією від номінальної заробітної плати. Проте Кейнс уважав, що заробітна плата не може змінюватися в бік зниження, оскільки вона не реагує на недостатність попиту на працю. Тому і пропозиція праці не може зменшитися в напряму до рівноважної величини. По-друге, попит на працю також не може збільшитися, оскільки в кейнсіанській теорії він є функцією не заробітної плати, а сукупного попиту.

Отже, згідно з кейнсіанською теорією, заробітна плата неспроможна в короткостроковому періоді врівноважувати ринок праці і забезпечувати досягнення повної зайнятості. Це означає, що економіка може перебувати в стані неповної зайнятості поки не зросте сукупний попит, оскільки лише він здатний збіль­шити попит на працю до її пропозиції. Щоб прискорити виведення економіки зі стану неповної зайнятості, прихильники кейнсіанської теорії пропонують застосовувати державну політику стимулювання сукупного попиту.

Чинники, що впливають на безробіття

Усі чинники (причини), що впливають на безробіття, доцільно поділити на дві групи:

— ті, що впливають на природне безробіття;

— ті, що впливають на циклічне безробіття.

Відмінність між цими групами чинників зумовлена неоднаковими умовами виникнення природного та циклічного безробіття.

Як ми знаємо, безробіття на природному рівні забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і визначається втратами часу, пов’язаними із пошуками вакантних робочих місць з урахуванням інтересів безробітних і професійних вимог до них з боку роботодавців. Тому до чинників природного безробіття відносяться такі, від яких залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні ведуть пошуки вільних робочих місць в умовах рівноважного ринку праці. До основних чинників, які впливають на тривалість цих пошуків, можна віднести: допомогу по безробіттю, діяльність дер-
жавних служб зайнятості, демографічні зміни у складі робочої сили.

Допомога по безробіттю. В багатьох країнах законодавство передбачає допомогу (виплати) по безробіттю з метою полегшити долю безробітних на період пошуку роботи. Але така допомога впливає і на активність безробітних щодо пошуку ними роботи, і, як наслідок, на тривалість періоду, протягом якого кожен із них має намір знаходитися в стані пошуку. У разі незначної суми допомоги по безробіттю бути без роботи обходиться людині дуже дорого і тому вона намагається найшвидше працевлаштуватися на першу-ліпшу роботу. Якщо ж допомога по безробіттю значна, то безробітний не погоджується на будь-яку роботу, а вит­рачає більше часу, відшукуючи найкраще для себе робоче місце. Таке безробіття називається добровільним. Це означає, що в процесі вирішення проблеми щодо свого працевлаштування людина враховує співвідношення між доходом, який вона отримує як безробітний, і доходом, який вона може заробити в умовах зайнятості. Таке співвідношення називається коефіцієнтом заміни:

(11)

Чим вищим є коефіцієнт заміни, тим дешевше бути безробітним, що спонукає безробітного витрачати більше часу на пошук роботи. Але на тривалість періоду пошуку роботи, крім величини допомоги по безробіттю, суттєво впливає і тривалість періоду, протягом якого безробітний може отримувати цю допомогу. В різних країнах цей період є неоднаковим: в одних його тривалість становить кілька років, в інших — менше року.

Діяльність державних служб зайнятості. Крім бажання знайти роботу на тривалість періоду, протягом якого безробітний здійснює її пошук, впливає діяльність державних служб зайнятості. Вони виконують дві основні функції. Перша — надання інформації про вільні робочі місця, від оперативного отримання якої залежить швидкість переходу людини з одного робочого місця на інше. Друга — організація професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації. Від цього залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні можуть перейти з депресивних галузей чи регіонів у прогресивні.

Демографічні зміни у складі робочої сили. Природний рівень безробіття в країні є середньозваженою величиною від природного рівня безробіття окремих демографічних груп населення. Оскільки рівень цього безробіття коливається між окремими демографічними групами, то зміна частки кожної з них у структурі ринку праці впливає на загальний природний рівень безробіття.

Іншу природу мають чинники, що впливають на циклічне безробіття. Як відомо, таке безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці: пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Це означає, що чинники, спроможні викликати зменшення попиту на працю відносно її пропозиції, водночас є чинниками, що зумовлюють циклічне безробіття. До таких можна віднести несприятливі збурення на товарному ринку, тобто скорочення сукупного попиту та/або сукупної пропозиції.

Якщо на товарному ринку сукупний попит і/або сукупна пропозиція скорочуються, то зменшується обсяг виробництва продук­ції, що спричинює зменшення попиту на робочу силу. У разі незмінної пропозиції робочої сили це викликає циклічне безробіття. Проте слід наголосити, що найчастіше несприятливі збурення на товарному ринку спричинюються падінням сукупного попиту і рідше — скороченням сукупної пропозиції.

Висновок про те, що циклічне безробіття викликається несприятливими збуреннями на товарному ринку, не є достатнім для розуміння причин, які зумовлюють циклічне безробіття. Необхідно враховувати, що згідно із законами ринку у разі екзогенного зменшення попиту на працю заробітна плата мала б зменшуватися. Це викликало б зменшення пропозицій праці до рів­новаги з попитом на працю. Насправді в умовах сучасного ринку праці заробітна плата не є абсолютно гнучкою в короткостроковому періоді і тому не може швидко знижуватися до рівноважного рівня. Лише за таких умов несприятливі збурення на товарному ринку викликають циклічне безробіття. Для унаочнення цього висновку звернемося до рис. 3..

Рис. 3. Модель ринку праці
в умовах негнучкої заробітної плати

Згідно з наведеним графіком початкова рівновага на ринку праці забезпечується в точці Т₁, в якій крива попиту ( ) перетинається з кривою пропозиції (L^S); рівноважна заробітна плата становить W₁, а L₁ відображує кількість одиниць робочої сили, яка відповідає умовам повної зайнятості.

Тепер припустимо, що внаслідок несприятливого збурення на товарному ринку попит на робочу силу впав до L₂ і тому його крива змістилася в положення ( ). Конкуренція на ринку праці мала б викликати зменшення заробітної плати до нового рівноважного рівня W₂, за якого пропозиція зменшиться до величини L₂, що дорівнює величині попиту на працю. Проте на практиці під впливом певних інституційних чинників заробітна плата в короткостроковому періоді не зменшується до W₂, а, як і раніше, дорівнює W₁. Це вище рівноважного рівня. В такій ситуації на ринку праці пропозиція також не змінюється і, як і раніше, дорівнює L₁, тоді як попит зменшився до L₂. Внаслідок цього виникає надлишок пропозиції праці (L₁ — L₂), який відображує величину циклічного безробіття. Люди безробітні не тому, що вони витрачають час на пошук найкращої для себе роботи, а через те, що за заробітної плати, яка перевищує рівноважний рівень, пропозиція праці перевищує попит на неї.

Отже, якщо першопричиною циклічного безробіття є несприят­ливі збурення на товарному ринку, то ще однією причиною його є негнучка заробітна плата. У зв’язку з цим розгляд причин негнучкості заробітної плати дає змогу повною мірою уявити причини циклічного безробіття.

До основних причин негнучкості заробітної плати можна віднести: закони про мінімальну заробітну плату, вплив профспілок на заробітну плату, ефективну заробітну плату.

Втрати від безробіття

Визначаючи втрати від безробіття, слід виокремитиприродне і циклічне безробіття. Втрати від безробіття не пов’язані з природним безробіттям. Втрати від циклічного безробіття мають комплексний характер. Втрати підприємств полягають у тому, що останні скорочують випуск продукції і зменшують свої прибутки. Це у свою чергу скорочує надходження до державного бюджету і змушує державу витрачати бюджетні кошти на виплати по безробіттю. Але найбільші втрати несуть безробітні. Вони втрачають заробітну плату, яка частково компенсується виплатами по безробіттю, а в умовах тривалої професійної бездіяльності частково втрачають і свою кваліфікацію. Крім того, безробіття завдає людині психологічної травми, викликає невіру в себе, занепад моральних принципів, погіршання здоров’я тощо.

Узагальнюючою економічною ціною, яку суспільство платить за циклічне безробіття, є невироблена продукція. Оскільки певна частка робочої сили не використовується в процесі виробництва, то економіка не спроможна виробляти потенційно можливий обсяг товарів і послуг, тобто потенційний ВВП. Цей невироблений (втрачений) обсяг продукції свідчить про відставання фактичного ВВП від потенційного, яке називається «розрив ВВП». Розрив ВВП показує, на скільки процентів відхиляється фактичний ВВП від потенційного під впливом циклічного безробіття. Чим вище циклічне безробіття, тим більшим є розрив ВВП і тим більшу величину ВВП втрачає економіка. Американський економіст Артур Оукен виявив для США емпіричну залежність між циклічним безробіттям і розривом ВВП. Згідно з його дослідженням кожний процент циклічного безробіття викликає 2,5—3,0 % відставання фактичного ВВП від потенційного. Ця залежність увійшла в макроекономічну науку під назвою «закон Оукена». Її можна подати такою формулою:

(13)

де Dy — розрив ВВП у процентах до потенційного ВВП; β — коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття, який показує, на скільки процентів фактичний ВВП менший від потенційного, якщо фактичне безробіття перевищує природний рівень на один процентний пункт; u — фактичний рівень безробіття; u_n — природний рівень безробіття.

На основі розриву ВВП можна обчислити потенційний ВВП
і втрати ВВП від циклічного безробіття. Потенційний ВВП є розрахунковою величиною, яка визначається на основі припущення, що фактичне безробіття дорівнює природному. За цих умов потенційний ВВП — це сума фактичного ВВП плюс втрати ВВП від циклічного безробіття, які обчислюються з урахуванням розриву ВВП:

(14)

де Y — фактичний ВВП; Y_p — потенційний ВВП.

Розв’язавши рівняння (15), відносно Y_p, отримаємо:

(15)

Звідси можна обчислити втрати ВВП від циклічного безробіття як різницю між потенційним і фактичним ВВП:

DY = Y_p — Y, (16)

де ΔΥ — втрати ВВП від циклічного безробіття в грошових одиницях.

Слід зазначити, що потенційний ВВП — це реальний ВВП. Тому для обчислення втрат ВВП від циклічного безробіття має використовуватися фактичний реальний ВВП, який визначається за допомогою коригування його номінальної величини (дефлювання чи інфлювання).

Закон Оукена використовується і у разі визначення залежності динаміки ВВП від динаміки безробіття. Для цього застосовується така формула:

(17)

де — зміна фактичного ВВП у періоді t (у %); — зміна потенційного ВВП у періоді t (у %); — фактичний рівень безробіття відповідно у періодах t і (t – 1).

ІІ.ІНФЛЯЦІЯ

Сутність та види інфляції.

Інфляція являється одним із основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого – її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.

За своїм визначенням інфляція – це зростання загального рівня цін в економіці, яке показує наскільки зросли ціни в даному періоді порівняно з попереднім. При цьому інфляційний період може мати різну часову визначеність: місяць, квартал, півріччя, рік. Оберненою стороною інфляції є зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. За їх допомогою визначаються темп зростання цін і темп приросту цін. Показником темпу зростання цін є самі індекси цін. Якщо індекс цін дорівнює 120%, то це означає, що ціни в економіці зросли в 1,2 рази. Тому індекс цін досить часто називають індексом інфляції. Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислити двома методами.

Перший - на основі індексу цін базового періоду. Згідно з цим методом індекс цін базового періоду приймається за 100%, а темп інфляції в поточному періоді обчислюється як різниця між індексом цін поточного періоду та індексом цін базового періоду:

(18)

де π – темп інфляції поочного періоду

– індекс цін поточного періоду

Другий – на основі індексу цін попереднього періоду, який не є базовим. Згідно з цим методом інфляція показує процент приросту цін в поточному періоді порівняно з попереднім періодом. Звідси темп інфляції визначається за формулою :

(19)

де – індекс цін попереднього періоду порівняно з поточним періодом.

Для сучасної економіки типовим явищем є постійне зростання цін, тобто інфляція є супутником економіки. Проте економіка не завжди є інфляційною. В окремих випадках ціни знижуються. Цей процес називається дефляцією, рівень якої визначається такими ж методами, як і рівень інфляції (формули 18 і 19). Рівень інфляції з періоду в період може зростати або зменшуватися. Перше явище називається прискоренням інфляції, інше – сповільненням інфляції або дефляцією.

Інфляція є складним економічним явищем. Тому її можна класифікувати за різними ознаками. Так, залежно від її рівня розрізняють три види інфляції : помірна, галопуюча та гіперінфляція.

Помірна інфляція відображає відносно невисокі темпи приросту цін, коли щорічні темпи інфляції вимірюються однозначним числом, тобто знаходяться в межах до 10%. За помірної інфляції зростання цін сприймається нормальним явищем, яке не справляє істотного впливу на економічну поведінку людей. Тому домогосподарства охоче заощаджують, а інвестори вкладають гроші в капітал, що сприяє економічному зростанню. Такий рівень інфляції притаманний країнам із стабільною економікою, в яких інфляція знаходиться під ефективним контролем з боку держави.

Галопуюча інфляція – це інфляція, що вимірюється двозначними або тризначними числами, тобто десятками або сотнями процентів за рік. Переростання помірної інфляції в галопуючу суттєво впливає на поведінку економічних суб’єктів. При галопуючій інфляція гроші помітно втрачають купівельну спроможність. Тому домогосподарства замість заощаджень намагаються скуповувати товари довготривалого використання, нерухомість , тверду іноземну валюту та інше майно, яке зростає в ціні. Такий рівень інфляції є ознакою економічної нестабільності і свідчить про те , що державний контроль за інфляцією є неефективним.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами, мільйонами або навіть більшою кількістю процентів. Формальний критерій гіперінфляції був висунутий американським економістом Філіпом Кеганом. Він запропонував вважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищило 50%, а її закінченням – місяць, який передує тому, в якому приріст цін падає нижче 50% і не досягає цієї критичної точки, як мінімум, протягом року. При щомісячному зростанню цін на 50% протягом 12 місяців річний індекс інфляції досягає майже 13000%.

Гіперінфляція виникає, переважно, під впливом надзвичайних подій – війна, політичний переворот, революційна зміна економічної системи тощо. В Україні у 1993 році темп інфляції перевищив 10000%.

Гіперінфляція є ознакою того, що держава втратила контроль за фінансовими процесами в країні. Гроші фактично втрачають вартість і припинять виконувати функції міри вартості і засобу обміну. Тому люди намагаються якомога швидше позбавитися грошей і перейти до бартерного обміну, накопичування товарно-матеріальних запасів та закупівлю непродуктивних активів. За цих умов інвестиційна та виробнича діяльність згортається, а самою вигідною формою бізнесу стають спекулятивні операції. Якщо гіперінфляцію своєчасно не зупинити, то країну чекає фінансовий крах і соціально-політичний вибух.

В залежності від основних причин, які викликають інфляцію, вона поділяється на два види: інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту – це таке зростання цін, яке спричиняється надмірним попитом, тобто виникає внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією

P AD₁ AD₂ AD₃ AS Р AD AS₂ AS₁

P3

P2

P₂

P₁

P₁

	Yp		Y

Рис. 4. Інфляція попиту Рис. 5. Інфляція витрат

Як свідчить рис. 4, при незмінній сукупній пропозиції, яку відображає крива AS, збільшення сукупного попиту від AD₁ до AD₃ викликає зростання цін від P₁ до P₃. Але слід звернути увагу на те, що в умовах різного рівня зайнятості реакція цін на однаковий приріст сукупного попиту є різною.

Припустімо дві протилежні ситуації. Перша – якщо економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості і тому має значні резерви виробничих потужностей. В даній ситуації випереджаюче зростання сукупного попиту може викликати негайне збільшення сукупної пропозиції без підвищення цін або з незначним їх зростанням за рахунок тих галузей, які працюють в умовах близьких до повної зайнятості. На рис1. цій ситуації може відповідати переміщення кривої сукупного попиту від положення AD₁ в положення AD₂ і зростання цін від P₁ до P₂. Друга – якщо економіка перебуває в умовах повної зайнятості або наближених до неї і тому її виробничі потужності повністю або майже повністю завантажені. В такій ситуації надлишок сукупного попиту цілком або переважно трансформується в зростання цін, наприклад, від P₂ до P₃. Це пояснюється тим, що економіка не здатна збільшувати свої виробничі потужності, тобто нарощувати основний капітал, з такою ж швидкістю як зростає сукупний попит.

Інфляція витрат – це таке зростання цін, яке виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції (середніх витрат), що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції. Двома основними джерелами збільшення середніх витрат є підвищення цін на проміжну продукцію, тобто на матеріальні ресурси (сировину, паливо, електроенергію тощо) і збільшення номінальної зарплати, яке не супроводжується адекватним підвищенням продуктивності праці.

Якщо витрати на одиницю продукції збільшуються, то при заданих цінах на цю продукцію прибутки підприємств – виробників зменшуються. Це примусить їх зменшити виробництво продукції, тобто скоротити пропозицію, що при незмінному попиті викликає зростання цін. Рис. 5 демонструє умови, в яких виникає інфляція витрат. Він показує, що збільшення витрат на одиницю продукції переміщує криву сукупної пропозиції вліво вздовж нерухомої кривої сукупного попиту. Внаслідок цього ціни зростають від P₁ до P₂. При цьому інфляція витрат, як правило, супроводжується скороченням обсягів виробництва. Це означає, що інфляція витрат відбувається одночасно з падінням виробництва. Таке явище отримало назву “стагфляція”.

Інфляція попиту та інфляція витрат відбуваються не лише автономно. При певних умовах вони можуть знаходитися між собою у причинно-наслідковій залежності і викликати інфляційну спіраль “ціни – зарплата”. В переважній більшості вона започатковується зростанням цін у формі інфляції попиту. Реагуючи на підвищення цін робітники примушують роботодавців підвищувати номінальну заробітну плату. Це викликає зростання середніх витрат на виробництво продукції, скорочення обсягів виробництва та зменшення сукупної пропозиції і як наслідок – нове зростання цін у формі інфляції витрат. Така інфляційна спіраль продовжуватиметься до тих пір, поки номінальна заробітна плата буде адекватно реагувати на зростання цін.

В залежності від можливостей економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін розрізняють очікувану (прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану) інфляцію.

Очікувана – це така інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали на основі доступної їм інформації.

Неочікувана – це інфляція, яку економічні суб’єкти не передбачали. Фактична інфляція може співпадати з очікуваною, а може й відхилятися від очікуваної.

Відхилення фактичної інфляції від очікуваної зменшує ефективність рішень, які приймаються в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь врахувати і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію врахувати неможливо, що завдає шкоди економічним суб’ктам, оскільки при обґрунтуванні своїх рішень вони враховували очікувану інфляцію.