Міжнародна комерційна операція.

Міжнародна комерційна операція (МКО) — це дії, спрямовані на організацію, проведення і регулювання процесу обміну товарами, послугами і результатами творчої діяльності між двома або кількома контрагентами різної національної належності.

Об’єкти МКО — процеси обміну товарами, послугами і результатами творчої діяльності. Вони визначають види МКО, які залежать від критерію систематизації (див. рис. 3). Класифікація МКО по об’єктах торгівлі розглядатиметься нижче.

Суб’єкти МКО — це учасники, тобто сторони, які перебувають у договірних відносинах з купівлі-продажу товарів, послуг і результатів творчої діяльності і мають право здійснення комерційної діяльності. Багатокритеріальна класифікація суб’єктів МКО наведена на рис. 4.

Міжнародна практика проведення комерційних операцій передбачає здійснення визначених видів діяльності, що складаються з етапів, на кожному з яких вирішуються конкретні завдання і виконуються формальності, пов’язані з підготовкою, оформленням, пересилкою та обробкою документів, необхідних для забезпечення виконання операції. Етапи проведення МКО зображені на рис. 5.

Слід визнати, що перший (підготовчий) етап — це суто маркетингові заходи, які не є предметом даного курсу. Сам контракт (договір, угода) з’являється на другому (організаційному) етапі, де він укладається. І нарешті, на третьому (виконавчому) етапі контракт стає головним документом для завершення МКО, який регулює взаємовідносини між контрагентами.

Рис. 3. Види МКО

Рис. 4. Багатокритеріальна класифікація суб’єктів МКО

Рис. 5. Етапи проведення МКО

Рис. Класифікація форм міжнародної торгівлі

Звичайна торгівля не передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку будь-яких пільг у торговельному режимі. Такі країни у взаємній торгівлі будуть обкладати товари, що ввозяться, максимальним митом (за умови використання складного митного тарифу).

Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. (Приклад: ГАТТ — Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, СОТ – Світова організація торгівлі).

Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Подібні торговельні преференції застосовуються в усіх сферах торговельного та економічного регулювання (таких як митний тариф, оподаткування, кількісні обмеження, валютні операції, кредитування, страхування, стандартизація, ціноутворення). Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті дво- і багатосторонніх домовленостей та угод.

Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішими країнами в односторонньому порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі. Приклад: в ЄС існує загальна система преференцій (general system of preferences) як сукупність митно-тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги стосуються переважно готових виробів і напівфабрикатів.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та ГАТТ-СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно-політичного тиску на країну, що порушує норми міжнародного права.

Торговельне посередництво - дуже важлива й невід'ємна частина ринкової економіки.

Посередники - це особи або установи, які зв'язують сторони, що бажають укласти угоду.

Більше половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні посередників.

Ціль залучення посередників - підвищення економічності ВТО (зовнішньоторговельних операцій). Вони виконують значне коло послуг: підшукування закордонного контрагента, підготовку й здійснення угод, кредитування сторін і надання гарантій оплати товарів покупцям, здійснення транспортно-експедиційних операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних й інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування й інших операцій.

Посередницькі операції в Україні регулюються нормами торговельного й цивільного права, передбаченими ЦК України.

Посередників у зовнішній торгівлі можна класифікувати такий за такими ознаками:

1) Посередники з різним об’ємом повноважень діляться на 4 основні групи:

- посередники, що не мають права підписувати угоди із третіми особами від імені й за рахунок довірителя ( агенти -

представники, брокери, маклери);

- посередники, що підписують угоди із третіми особами від свого імені, але за рахунок довірителя (комісіонери,

консигнатори);

- посередники, що підписують угоди із третіми особами від імені й за рахунок довірителя (агенти-повірені, торгові агенти);

- посередники, що підписують, із третіми особами від свого імені й за свій рахунок (купці, дистриб’ютори, дилери).

Агенти-представники – тільки представляють інтереси довірителя (принципала) на певному ринку по погодженій номенклатурі товарів. Вони не дістають права підписувати які-небудь контракти ні від свого імені, ні від імені принципала.

У його обов'язки входить:

- проводити маркетингові дослідження та інформувати принципала про тенденції ринку;

- надавати принципалові інформацію про ціни, про технічні вимоги до товару, про запити споживача й т.п.

- створювати сприятливу думку про принципала в ділових колах;

- сприяти укладанню угод;

- організовувати ділові контакти принципала з контрагентом;

Якщо за допомогою агента-представника вдається укласти контракт, то він одержує винагороду в розмірі 2-5% від суми угоди.

Брокери – працюють строго по певних товарах або операціях. Це особи, які діють по збуту або придбанню товарів, але самі стороною договору не є. Їхнє завдання - звести продавця з покупцем і сприяти підписанню контракту між ними. За свої послуги брокер одержує винагороду в розмірі від 0,25 до 2-3% від суми угоди. Обов'язки брокера можуть бути розширені: іноді він приймає на себе гарантію платоспроможності покупця. Це підвищує розмір винагороди.

Комісіонери – торговельні посередники, які продають і купують товари від свого імені, але за рахунок і за дорученням поручителя (комітента) за узгоджену винагороду (комісію). Комісіонери діють строго в межах наданих їм повноважень, але не несуть відповідальності перед поручителем за невиконання угоди 3-ми особами, якщо тільки це не обговорено особливими умовами договору. Договір комісії як правило носить разовий характер. Комісіонер одержує комісію в розмірі 1,5- 3,5% від суми угоди.

Консигнатори . Продаж товару на умовах консигнації є розповсюдженою формою договору комісії. Консигнант (експортер) поставляє товар на склад консигнатора (посередника) для реалізації на ринку в плині визначений строку. Консигнатор переводить платежі консигнанту по мері реалізації товару. За консигнаційною згодою за консигнантом зберігається право власності на товар до його реалізації покупцеві.

Існує 3 види консигнації:

1. Проста –коли консигнатор має право повернути консигнанту весь непроданий товар після закінчення обговореного строку.

2. Частково поворотна ( обумовлюється кількість товару або сума, що не може повернути консигнатор).

3. Безповоротна – коли консигнатор позбавлений права повертання товару.

Винагорода становить різниця між цінами.

Агент-повірений (торговельний агенти) . Відносини між принципалом й агентом регулюються агентською угодою, що по суті є договором доручення, за яким доручає агентові робити дії по покупці або продажу товару на обговореній території в погоджений період за рахунок і від імені принципала. Ці відносини як правило носять тривалий характер. Агентові, як фінансово незалежній особі, відшкодовуються витрати, які він несе, виконуючи покладені на нього функції, а також забезпечується запланований агентом прибуток на вкладений їм капітал (або виплачується % від угоди).

Дистриб’ютори або купці займаються продажем товару від свого імені й за свій рахунок, самі несуть всі ризики, пов’язані із псуванням або втратою товару й неплатоспроможністю покупця. Дистриб’юторські погодження цікаві для покупця тим, що дають можливість виходу на нові ринки й забезпечують реалізацію

товару на цих ринках. Дистриб’ютори мають більшу комерційну незалежність.

По місцю на ринку й умовам роботи посередники діляться на:

- простих агентів, що мають невиняткове право продажу;

- агентів із правами «правої руки», що мають переважне право продажу;

- монопольні або ексклюзивні агенти, що мають виняткове (монопольне) право продажу.