Основні види податків і зборів, що справляють банки

Згідно з Податковим Кодексом України банки є платниками загальнодержавних, місцевих податків і зборів.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів та інші об'єкти, визначені законодавством України.

При здійсненні основної діяльності банки сплачують такі загальнодержавні податки і збори:

— податок на прибуток;

— податок на додану вартість;

— плата за землю;

— мито;

— збір за першу реєстрацію транспортного засобу.

Банки сплачують також місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Суми доходу або прибутку, одержані банками, їх філіями, відділеннями за кордоном, включаються до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховуються при визначенні розміру податку.

Суми податку на прибуток, одержані за межами території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені банками, їх філіями, відділеннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.

Платники податків і зборів мають право: — подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

— одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

— оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.[6]

Прибуток банків оподатковується за ставкою 19% до об'єкта оподаткування. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. До складу валового доходу входить загальна сума доходу банку від усіх видів діяльності.[7]

Дохід банківських установ включає в себе:

1) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;

2) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

3) прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами;

4) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

5) позитивне значення курсових різниць;

6) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів;

7) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу);

8) дохід, пов'язаний з реалізацією заставленого майна;

9) інші доходи, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

До складу валових витрат включається сума будь-яких витрат банку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються банком для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.[8]

Зокрема, до валових витрат банків належать:

1) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

2) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

3) від'ємний результат від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

4) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти;

5) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

6) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

7) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

8) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

Датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

— або дата списання коштів банків на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку — день їх видачі з каси банку;

— або дата оприбуткування банком товарів, дата фактичного одержання банком результатів робіт (послуг).

Банк має право зменшити суму валового доходу на вартість сумнівної, безнадійної заборгованості у разі, якщо банк звернувся із заявою до суду про стягнення заборгованості з такого клієнта або про визнання його банкрутом, а також у випадках, якщо нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення боргу чи стягнення заставленого майна.

Безнадійною заборгованістю вважаються:

— заборгованість з зобов'язань, за якою минув строк позовної давності;

— прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

— заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

— заборгованість, яка виявилася непогашеною через нестачу майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

— заборгованість, яка виявилася непогашеною через брак коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості;

— заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

— прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Якщо суд (арбітражний суд) приймає рішення на користь банку, валові доходи такого банку збільшуються на суму фактично відшкодованої заборгованості.

Якщо протягом 30 календарних днів після прийняття зазначеного рішення боржник не повертає суми заборгованості, визнаної судом (арбітражним судом), банк протягом наступних 30 календарних днів може звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання такого боржника банкрутом. При цьому валові доходи банку не збільшуються на суму визнаної заборгованості боржника протягом строку судового розгляду справи. Якщо банк у зазначений строк не подає заяви до арбітражного суду, він зобов'язаний збільшити валові доходи на суму заборгованості, визнаної судом (арбітражним судом).

Банки зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат з основного боргу (без відсотків та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно з законодавством. Створення страхового резерву здійснюється за методикою, яка встановлюється Національним банком України.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат банків, не може перевищувати 20 % від суми боргових вимог, а саме: сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Якщо відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат банку, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу банку.

Значні особливості має порядок сплати банками податку на додану вартість. Банки здійснюють виключну діяльність, об'єкт якої ста­новить купівля-продаж особливого товару – грошей, що, у свою чергу, є загальним еквівалентом вартості всіх товарів. Оскільки опе­рації купівлі-продажу грошей не створюють додаткову вартість, вони не можуть бути об'єктом оподаткування податком на дода­ну вартість. Тому більшість банківських операцій за винятком тих, які не належать до виключної банківської діяльності, не опо­датковуються податком на додану вартість.

Щодо визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість при здійсненні операцій з внутрішньо-системної передачі товарно-матеріальних цінностей, послуг, робіт тощо, то в разі передачі для виробничого використання товарів (робіт, послуг) у межах бала­нсу платника податку (головної організації), витрати за якими належать до валових витрат виробництва (обігу) і підлягають амортизації, така передача не оподатковується податком на до­дану вартість.

Специфіка банківської діяльності передбачає, що в основно­му операції з продажу банківських послуг не є об'єктом оподат­кування .[9]

База оподаткування операцій з продажу товарів установлюється виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням ввізного мита, акцизного збору, інших загальнодержавних податків та зборів, за винятком ПДВ.

Відповідно до Податкового кодексу ставки податку встановлюються від бази оподаткування в розмірах 17%.

При здійсненні операцій з продажу, що звільняються від оподаткування, банківські установи не повинні нараховувати ПДВ і в податковій накладній робиться відповідний запис «Без ПДВ» .[10]

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Банки самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію за поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Таким чином, специфіка податкової правосуб’єктності банків дозволяє їм одночасно виступати в якості кожного з чотирьох видів суб’єктів податкових правовідносин, до яких слід віднести державні органи та недержавні організації, наділені владними повноваженнями у сфері податкових правовідносин, платників податків, податкових агентів та осіб, що сприяють сплаті податків і зборів (обов’язкових платежів).