Історія розвитку науки про організацію виробництва
Наявність культових пам’яток і архітектурно-будівельних споруд, що залишаються до цього часу неперевершеними шедеврами, дає підставу стверджувати про унікальну культуру і високий рівень організації проектування та виробництва, що існували в минулому. Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї організації виробництва відносяться до часів єгипетських фараонів. Для спорудження пірамід і гігантських зрошувальних систем залучалися тисячі людей, цілеспрямоване використання зусиль яких потребувало планування, організації і контролю. У V—VІ тисячоріччях до н. е. почала застосовуватись практика письмових запитань і консультацій спеціалістів з різних проблем. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання його ритмічності, а Платон сформулював принцип спеціалізації.
Промислова революція кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії і практики організації й управління виробництвом. До того часу товари вироблялися в маленьких майстернях ремісниками та їх учнями. Від початку до кінця вироби виготовлялися зазвичай однією людиною. Використовувалися прості ручні інструменти, виробниче приладдя та оснащення. Складові таких виробів (наприклад, столу або стільця) дещо відрізнялися і їх не могли використати для іншого подібного екземпляра виробу. Тому не було потреби створювати запаси комплектуючих деталей. У разі виходу з ладу виробів для заміни деталей їх виготовлювали знов і підганяли вручну. Виробництво було трудомістким та занадто повільним.
Винахід парового двигуна Джеймсом Уаттом у 1764 р. дав змогу забезпечити джерело енергії для використання машин на фабриках. Виникнення можливостей застосування нових видів енергії для приведення в дію механізмів створило умови для організації машинного виробництва. Спеціалізована трудова діяльність мануфактурного робітника змінилася діями високопродуктивних механічних комплексів обробки сировини і матеріалів. Весь процес був розподілений на складові фази. Відкрилися можливості для технологічного застосування науки, розвитку прикладних досліджень, що пов’язані з матеріальним виробництвом.
Велике машинне виробництво потребувало узгоджених дій усіх його ланок, установлення і суворого виконання певних норм і пропорцій між усіма сторонами виробництва. Адже виникли такі проблеми, як забезпечення пропорційності кількості робітників та машин, їх продуктивності і темпів роботи, а також багатоаспектні завдання організації та управління виробництвом, починаючи з технічної підготовки виробництва, конструювання нових виробів, проектування технологічних процесів та інших робіт.
Застосування емпіричних методів вже не задовольняло потреби підвищення ефективності виробництва. Стали широко використовуватись наукові експерименти, за допомогою яких здійснювались спроби визначити норми виробітку і оплати праці, максимальні швидкості роботи устаткування, розрахувати оптимальні обсяги виготовлення продукції, удосконалити організацію виробництва і праці.
Адам Сміт (1723—1790) у своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював учення про поділ праці як основну складову організації виробництва. Він обґрунтував, що підвищувати продуктивність праці можна трьома способами: за рахунок збільшення спритності та майстерності окремого робітника; за рахунок економії часу; за рахунок сприяння винаходу машин. Водночас А. Сміт попереджав про негативні наслідки глибокого поділу праці в машинному виробництві, де діяльність робітника зводиться до виконання операцій, які постійно повторюються, не потребуючи освіти, кваліфікації.
Наука про організацію виробництва виникла та обґрунтувалась на відповідному етапі розвитку людського суспільства в результаті становлення та розвитку капіталізму і бурхливого зростання суспільного виробництва.
Початком формування і розвитку науки про організацію виробництва у промисловості можна вважати XVIII ст., коли англійський механік Р. Аркрайт створив "фабричний кодекс" систему регулювання процесів праці в умовах великого машинного виробництва. Річард Аркрайт, винахідник прядильної машини, об'єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва і ввів ієрархічний принцип його організації. На основі поділу праці, планування розміщення устаткування, координації роботи машин і персоналу, забезпечення дисципліни йому вдалося домогтися безперервності технологічних процесів. Це дало змогу істотно заощаджувати на витратах виробництва і досягти чималих успіхів у боротьбі з конкурентами. Фактично Аркрайт заклав основи того, що можна було б назвати індустріальним управлінням, або, висловлюючись сучасною мовою, організацією виробництва. Одночасно Аркрайт сформулював дисциплінарний "кодекс" фабричної системи, згідно з яким різноманітні порушення фіксувалися в спеціальній книзі та вводилася система штрафних санкцій у вигляді відрахувань із заробітної плати.
Вагомі дослідження проблем організації діяльності підприємств, розподілу праці, економічних процесів на виробництві здійснив Чарльз Беббідж професор математики Кембриджського університету, винахідник першої обчислювальної машини. Узявши за основу концепцію поділу праці А. Сміта, він висловив ідею поділу фізичної та розумової праці, склав перелік позитивних характеристик спеціалізації, розробив методику вивчення витрат робочого часу на здійснення різних операцій, порівняльного аналізу роботи однопрофільних підприємств, виявлення шляхів підвищення ефективності праці на основі вивчення даних статистики, а також застосування преміальної системи оплати. Результати своїх досліджень і практичні рекомендації Беббідж виклав у книзі “Економіка машин і промислових підприємств”.
Теоретичні узагальнення організації великого машинного виробництва здійснив Карл Маркс у своїй праці “Капітал”, у якій сформулював основні принципи організації та визначив шляхи розвитку машинного виробництва.
Систематична розробка наукових методів організації виробництва у промисловості почалася наприкінці XIX ст. Особливу роль у розробці наукових основ організації виробництва відіграли роботи Фредерика Уинслоу Тейлора“Управління виробничою дільницею” та “Принципи наукового управління”, в яких виклав експериментальні методи організації праці. Він сформулював принципи організації виробництва і розробив на цій основі систему наукового управління. Тейлору належить плодотворна ідея розділення виробничого процесу на окремі елементи, він ввів хронометраж, обґрунтував наукові основи інтенсифікації праці робітників, розробив відрядно-диференційовану систему заробітної плати.
Таким чином, сформувалася система Ф. Тейлора, суть якої ґрунтувалася на таких принципах:
Точне встановлення часу (виробітку) на основі розподілу процесу обробки, хронометражу операцій і вивчення рухів.
Підбір інструментів, устаткування, режимів обробки, прийомів виконання робіт і робітників для досягнення максимальної продуктивності.
Контролювання методів роботи, а не продуктивності.
Повне відокремлення робітників від функцій адміністрації.
Функціональна система управління, що базується на розподілі безпосередньо адміністративних функцій.
Система Ф. Тейлора набула поширення в перші три десятиріччя ХХ ст., її основні положення стали класичними і до цього часу використовуються в промисловому виробництві, поступово удосконалюючись і доповнюючись.
Крім Ф. Тейлора, значними представниками раціоналістичної школи були Френк таЛіліан Гілбрети, які вивчали робочі операції, використовуючи кінокамеру та мікрохронометр, що був їхнім винаходом. Ґрунтуючись на інформації, що була отримана за допомогою стоп-кадрів, вони визначили так звані мікроелементні рухи, з яких складаються трудові дії, що послідовно формують трудові операції. За допомогою досліджень вони довели, що основні елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи. Це відкриття дало змогу проектувати раціональні методи виконання виробничих операцій шляхом усунення зайвих непродуктивних рухів, що значно підвищувало продуктивність праці. Таким чином, було покладено початок вивченню витрат часу на рухи, дії, операції, моделюванню їх на графіках та використанню в організації та плануванні робочих місць.
Серед піонерів раціоналістичної школи — Гаррі Гантт. Найближчий помічник Ф. Тейлора відкрив значення нематеріального стимулювання робітників і розробив систему планування виробничих операцій, які використовуються в сучасному виробництві під назвою «графіки Гантта». За таким графіком кожний робітник міг бачити результати своєї праці і розмір заробітку в будь-який час. На графіку відображалися також часові зв’язки між розділами виробничої програми та хід виконання завдань, що і зумовило покладення його в основу оперативного планування виробничого процесу в межах підприємства, а також сітьових графіків, які були запроваджені пізніше. Так само як технологічні операції розчленовуються на елементи та мікроелементи, уважав Г. Гантт, розчленуванню підлягають також операції управління. Заслуга Г. Гантта полягає в організації урочної системи заробітної плати, яка на відміну від поштучної (відрядної) системи Ф. Тейлора є почасовою. При виконанні уроку (завдання) виплачується робітнику премія в розмірі 30—40 % від почасової оплати. Така система найбільш гуманна та універсальна, тому набула поширення і постійно доповнюється та вдосконалюється залежно від умов виробництва.
Генрі Форд створив виробництво, що базується на нових принципах, які в подальшому назвали фордизмом: це спеціалізація праці, і різко зростаюча точність виробництва продукції і одне з найбільших винаходів нашого часу – конвеєр для збору виробів, масове виготовлення деталей і т.д.
Важливе значення мали теоретичні та практичні роботи Г. Форда, який у роки першої світової війни розробив і здійснив систему організації безперервного потокового виробництва в машинобудуванні. Система Г. Форда базується на таких основних положеннях: максимальний розподіл праці з тим, щоб операції виконувалися робітниками низької кваліфікації; механізація та автоматизація виробництва; послідовна стандартизація усіх чинників виробництва: сировини, обладнання, інструментів, технологічних режимів, форм організації виробничих процесів.
Гаррінгтону Емерсонуналежить відкриття важливих принципів підвищення продуктивності праці: чіткість поставлених цілей; здоровий глузд; компетентна консультація; дисципліна; справедливе відношення до персоналу; швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік; диспетчеризація; норми і розклади; нормалізація умов; нормування операцій; стандартні письмові інструкції; винагорода за продуктивність.
Анрі Файольфранцузький інженер та науковець, який працював генеральним директором на потужному металургійному об’єднанні, де розробив і запровадив струнку систему управління виробництвом. Основні теоретичні висновки Файоля щодо проблем удосконалення управління викладені в його книзі “Загальне і промислове управління” т працях “Наукова організація праці” та “Позитивне управління”. Ним викладено та обґрунтовано шість функцій управління:
- операції технічні(виробництво, виготовлення, переробка);
- операції комерційні (купівля, продаж, обмін);
- операції фінансові (залучення капіталів та управління ними);
- операції з охорони (охорона майна і осіб);
- операції облікові (інвентар, баланс, витрати, статистика);
- операції адміністративні (передбачення, організація, розпорядження, узгодження контроль).
У той час, як школа наукового менеджменту виробництва робила акцент на фізичних та технічних аспектах організації праці, школа людських відносин всіляко підкреслювала значущість особистісного чинника в трудовому процесі. Основою такої школи стали праці Елтона Мейо, який працював у 1930-х роках у Готорнському відділенні компанії «Вестерн електрик». Його дослідження показали, що крім фізичних та технічних аспектів трудового процесу принципове значення для підвищення продуктивності праці має мотивація робітника.
У 1915 р. Ф. У. Харріс розробив одну з перших математичних моделей для управління запасами, започаткувавши кількісні методи, які спрямовують процес вироблення рішень.
У 1930-х роках три співробітники телефонної станції фірми «Bell» — Х. Ф. Додж, Х. Дж. Ромінг та У. Шухарт — розробили статистичні процедури для вибіркового обстеження та контролю за якістю. У 1935 р. Л. Х. С. Типпет провів низку досліджень, які заклали основу для теорії вибіркової статистики. Статистичний метод контролю якості дав змогу врахувати всі взаємодіючі чинники, що пов’язані з розробленням нової продукції, плануванням підприємством продуктивної праці, оточуючими умовами, використанням матеріалів та відносинами покупців. Унаслідок розвитку та вдосконалення кількісних методів аналізу були розроблені моделі для прогнозування, управління ресурсами, керівництва проектами та інші, що використовуються і набувають популярності з появою сучасних комп’ютерних технологій та програмного забезпечення
Інженер К. Адамецкі, працював у Польщі та Росії і створив теорію побудови виробничих процесів у часі. Розробив графіки руху деталей за операціями та формули для розрахунку виробничого циклу. Виконуючи дослідження під час своєї діяльності на металургійних заводах України сформулював три закони організації: закон розподілу праці, закон концентрації або інтеграції, закон гармонізації.
Н.Ларновський у роботі “Організація промислових підприємств з обробки металів” розглядав як основні такі принципи: максимальне ущільнення виробництва, одночасність виконання операцій, спрощення виробничої структури заводу.
І.Кеннегісер в роботі “До питання з організації металообробних заводів” сформулював низку положень: детальне планування робіт; раціональний розподіл праці та обов'язків; вчасне забезпечення виробництва ресурсами; своєчасна підготовка виробництва тощо.
Значний внесок у розвиток наукової організації праці внесли вчені Центрального інституту праці (1921—1927 рр.) — А.Гастєв – один із зачинателів наукової організації праці, деякі його ідеї в подальшому були розвинені в кібернетиці. П.Керженцев- проблеми наукової організації виробництва, П.Єрманський значну частину наукової діяльності присвятив питанням наукової організації виробництва, та ін. У 1933 р. Г. Б. Мейнард та його помічники впровадили в практику організації праці та виробництва поняття раціоналізації методів роботи як системи, за якої кожна операція або елемент роботи ретельно аналізується з метою усунення всіх зайвих рухів, операцій і на цій основі проектується найшвидший і найра- ціональніший спосіб виконання кожної необхідної операції. Тільки після здійснення всіх таких заходів можна точно виміряти тривалість виконання роботи при нормальній інтенсивності праці робітників.
У 30—40 роках XX ст. проблеми розрахунків параметрів серійного виробництва розв'язував Б.Каценбоген, основи потокового виробництва — К.Корницький, теорію групового виробництва — С.Митрофанов; проблеми організації виробництва у часі — О.Непорент.
Під час Другої світової війни та в повоєнні роки складні проблеми управління матеріально-технічним забезпеченням та створенням систем озброєнь зумовили необхідність створення наукових груп дослідників з різних сфер для вивчення структури та проведення аналізу виробничих проблем у кількісному виразі з наступним виробленням оптимального рішення. У результаті були розроблені методи дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, теорія черг, теорія прийняття рішень, математичне програмування, методи сітьового планування проектів (PERT та CPM).
Друга половина XX ст. характеризується розширенням досліджень з оперативного планування виробництва - В.Летенко, Я.Гальперін, Р.Петухов, С.Соколіцин та ін.; з організації забезпечувальних та обслуговуючих процесів - Л.Барташов, Б.Мільнер, Б.Власов та ін.; організаційних проблем створення і освоєння виробництва нової продукції - В.Летенко, Л.Гамрат-Курек, А.Проскуряков, О.Туровець та ін.
60—70-ті роки ХХ ст. характеризуються масовим використанням комп’ютерної техніки в плануванні та управлінні виробництвом. Співробітниками компанії IBM Д. Орликомта консультантом О. Уайтом був розроблений метод планування матеріальних потреб (MRP) з використанням комп’ютерної техніки. Комп’ютерна програма дала змогу оперативно коригувати графіки виробничого процесу та закупок матеріалів, управляти запасами з урахуванням прогнозів, потреб у випуску складної продукції, які постійно змінюються. Такий підхід ефективно застосовується в прогнозуванні та управлінні проектами.
Дослідники Гарвардської бізнес-школи на початку 1980-х років розробили модель виробничої стратегії. У її основі — вибір альтернатив та фокусування виробництва на обмеженій кількості завдань для забезпечення конкурентних переваг у затратах, якості продукції, гнучкості.
Водночас у Японії склалася нова «точновчасна» філософія виробництва JIT (just-іn-time), суть якої полягає в єдиному комплексі заходів забезпечення в умовах великомасштабного виробництва та мінімальних товарно-матеріальних запасів, тобто необхідні деталі і комплектуючі доставляються в певне місце у встановлений час (або в разі потреби) для оброблення чи складання. У сукупності з концепцією «всеосяжного контролю якості» (TQC — Total Quality Control), мета якої в усуненні будь-яких виробничих дефектів, система «точно вчасно» забезпечує стійку конкурентоспроможність продукції, сприяє підвищенню гнучкості виробництва.
В останні десятиліття дедалі більший вплив на організацію та управління виробництва справляє автоматизація. Створюються і функціонують інтегровані виробничі системи (Computer — Integrated manufacturing — CIM), гнучкі виробничі системи (Flexible manufacturing systems — FMS) та завод майбутнього (Factory оf the future — FOF).
Наприкінці 1990-х років найбільшого розмаху у відомих компаніях світу набула концепція «всеосяжного управління якістю», суть якої полягає у формуванні і забезпеченні якості на кожному робочому місці шляхом покладення відповідальності за виконання критеріїв якості на всіх учасників процесів проектування виробів, забезпечення підготовки виробництва, виробництва, перевірки і випробування, пакування та транспортування, монтажу та експлуатаційного обслуговування. Уведення в дію міжнародних стандартів (МС) ISO 9000, що розроблені Міжнародною організацією зі стандартизації, спрямовані на формування «систем якості» на кожному підприємстві, сертифікацію продукції, атестацію технології і акредитацію виробництва. Такий підхід зумовлений глобалізацією ринків і в цьому зв’язку з необхідністю під час оформлення споживачами контрактів-замовлень включати до них вимоги щодо якості продукції згідно з діючими стандартами.
Жорстка конкуренція компаній та її посилення в умовах глобального економічного спаду сприяли вдосконаленню процесів організації та управління виробництвом. Виникла концепція оновлення бізнес-процесів, яка ґрунтується на революційних підходах. Передбачається, що всі етапи бізнес-процесу ретельно розглядаються, аналізуються з метою усунення неприбуткових операцій, процесів з наступним проектуванням нових ефективних процесів та їх комп’ютеризацією.
Світове суспільство щодалі більше непокоїться станом навколишнього середовища, безпекою здоров’я та життя наступних поколінь. Тому однією зі значних міжнародних природоохоронних ініціатив стала система МС ISO 14 000, яка виникла в 1996 р. і має на меті зменшення шкідливих впливів на довкілля через поліпшення екологічної «поведінки» фірм, створення державної екологічної політики, уточнення умов міжнародної торгівлі. Система стандартів орієнтована на екологічний менеджмент, використання певних інструментів екологічного контролю та оцінки діяльності підприємства, на оцінювання екологічних впливів продукції на всіх стадіях її життєвого циклу. ЄС оголосив про свої наміри допускати на ринок країн Співдружності продукцію тільки фірм, що сертифіковані за МС ISO 14000.