Интеллектуальные инвестиции. Понятия инновационной деятельности.

Понятия инновационной деятельности.

Венчурное предпринимательство.

Интеллектуальные инвестиции.

1. Понятия инновационной деятельности.

Інноваціями прийнято вважати вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, що приводять до кількісних або якісних поліпшень підприємницької (виробничої) діяльності.

Підготовка, обґрунтування, освоєння і контроль впровадження інвестицій у нововведення називається інноваційною діяльністю (процесом). Інноваційний процес у різних сферах діяльності, у силу розвитку науково-технічного прогресу, може проходити різні по тривалості і витратам фази (стадії). Наприклад, у виробничому середовищі цей процес звичайно проходить наступні стадії:

1. Сертифікація (патентування) ідеї.

2. Наукове і техніко-економічне обґрунтування нового продукту (технології).

3. Експериментальне освоєння зразків.

4. Доведення до промислового виробництва.

5. Одержання нового продукту в необхідному обсязі для його комерціалізації.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначена як форма інвестицій і здійснюється з метою впровадження НТП у виробництво і соціальну сферу.

Ця діяльність включає:

- випуск і поширення принципове нових видів техніки і технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково – технічних програм із тривалими строками окупності витрат;

- розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного стану.

Інновації, як правило, переслідують одну з трьох основних суспільних цілей. Вкладення в нововведення можуть здійснюватися з метою або одержання прибутку, або зниження витрат на виробництво, або досягнення соціального ефекту (поліпшення життя населення, екології, утворення і т.д.). Інновації в удосконалювання технологій можуть не приводити до створення нового продукту, однак впливають на поліпшення його товарних якостей, сприяти підвищення технічного рівня виробництва, створенню нової техніки, що згодом може бути реалізована як товар.

Світовий досвід свідчить, що впровадження досягнень НТП на конкретному виробництві реалізується тільки на одну третину результативного ефекту нововведення, інше використовується іншими підприємствами. Більш того, є безліч інноваційних ідей, що були відкинуті в нас як безперспективні, а потім з успіхом використовувалися в інших країнах.

Істотний вплив на інноваційну політику як інвесторів, так і інших учасників інвестиційної діяльності роблять наступні фактори: конкуренція, недолік засобів для інновацій, високий ступінь ризику нововведення і т.д.

Хоча перехід до ринку припускає звуження ролі держави в інвестиційній діяльності, інновації служать головним джерелом прискорення процесу розширеного відтворення. Більш 60 % приросту ефективності виробництва в західних країнах досягається за рахунок технічного переозброєння, тобто інновацій в удосконалювання технологій і виробництво нових продуктів.

«Сьогодні місце країни в сучасному світі визначається якістю технологій, ступенем використання науки і техніки. На погляд відомого американського економіста Дж. Сакса, сьогодні на зміну ідеологічним відмінностям між країнами і регіонами світу прийшло більш глибоке розмежування , що ґрунтується на технологіях. Менша частина планети, на якій проживає близько 15% населення, забезпечує увесь світ технологічними нововведеннями. Інша частина (біля ? населення планети ) здатна освоювати ці технології у своїй системі виробництва і споживання. Близько 1/3 населення технологічно відірвані – не породжують і не використовують інновацій».

«Економічний ефект від здійснення інновацій відображається в появі нової продукції, технологій, знань і навичок і ефект від інноваційної діяльності піддається денежно – вартісній оцінці тільки через тривалий час». Стр. 6 «Економіка України» № 3 березень 2001 р.

Головна особливість інновацій: вони не тільки є причиною інвестицій, але і самі їхній акумулюють.

За даними статистичного дослідження Держкомстату України за 1998 рік виявлено, що 80% промислових підприємств зовсім не займалися інноваційною діяльністю.

У державному бюджеті використовуються дві статті для указівки витрат на інновації: державний інноваційний фонд і фундаментальні дослідження і сприяння НТП. На долю першої статті довелося 33% витрат у 1998 році і 5% витрат у 1999 році, а в 2001 році зовсім з бюджету виключена перша стаття, оскільки функції цього фонду були неоднозначні.

Однак вперше в 2001 році планується направити 2,2 млрд. рн.. (а треба для відновлення економіки 4,5 – 5 млрд. рн..) на інноваційне інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки країни.

Причини недоліку в сфері фінансування инвестиционно-инновационной діяльності стосуються багатьох сторін економічних відносин. Однак одна з найважливіших – діючий неефективний порядок руху капіталу в країні.

Державна підтримка інновацій крім цільових програм повинна пропонувати і виконувати програми технологічного прориву на окремих напрямках, технологічного розвитку для окремих галузей, окремі проекти інновацій високого рівня комерціалізації – особливо в галузях зі швидким оборотом капіталу і частою заміною номенклатури виробництва.

Найбільш високі досягнення в області НТП відзначаються в країнах «великої сімки». У цих країнах в останні роки відбуваються значні інтеграційні процеси, що істотно торкаються інноваційної політики.

Основні риси інноваційної політики цих держав зводяться до наступним:

- об’єднання багатьох учасників у розробці науково-дослідних і дослідно-конструкторських програм (університетів, державних НДІ, часток фірм, центрів і лабораторій), часткове субсидування цих робіт із засобів держбюджету;

- створення науково-виробничих об’єднань, технополисов, підтримка інноваційних, інформаційних, інжинірингових і внедренческих фірм;

- кооперування різних учасників інноваційних процесів, включаючи саму державу, для реалізації науково-технічних програм і продуктів.

Узагальнюючи досвід інвестиційної політики країн з розвитий ринковою економікою, можна укласти, що такі проекти дозволяють розширити ряд державних задач соціальної спрямованості: збільшення зайнятості, охорона навколишнього середовища і т.д.