Передумови виник.постіндустріальне суспільства

Хоча теорія постіндустріального суспільства була сформульована американськими дослідниками, але вона має глибоке коріння у філософській європейської традиції. Ще А. де Сен-Сімон, О.Конт та Дж. Ст. Міль у своїй періодизації історії виокремлювали «суспільство промисловців», або «індустріальне суспільство», вважаючи, що основним критерієм розрізнення етапів суспільного розвитку повинні стати принципи технологічної організації виробництва, обміну і розподілу створюваних суспільством благ. Пізніше, на початку ХХ століття, відомий економіст і соціолог Т. Веблен зробив вдалу спробу створення теорії прогресу на базі глибокого дослідження розвитку промислової системи, доповненого вивченням інституційної структури суспільства.

Після Другої світової війни дослідники звернулися до вивчення проблем суспільного відтворення в умовах прискорення технологічного прогресу. Наприкінці 40-х років американець К.Кларк і француз Ж.Фурастьє сформулювали основні принципи теорії постіндустріального суспільства — підрозділ всього суспільного виробництва на первинний (сільське господарство), вторинний (промисловість) і третинний (сфера послуг) сектори та положення про майбутнє зростання частки третинного сектора порівняно з первинним і вторинним і в сукупній робочій силі розвинених країн, і в структурі ВНП.

Водночас термін «постіндустріальне суспільство» виник поза рамками цього наукового напряму. Він був уперше застосований на початку ХХ століття анархістами, які вважали, що майбутнє суспільство повинне знищити індустріальний лад. Особливо широко в той час використовував його А. Пенті, представник однієї з гілок англійського соціалістичного руху.

Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну

революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. В суспільному виробництві на перший план

висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг. Значного розвитку

набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей.

89Формування економічної політики.

Формування ек політики.

Формування економічної політики, необхідних механізмів, які улаштовують вплив факторів, які підривають національну економіку. Реалізація державної стратегії повинна здійснюватись через систему показників - макроекономічних, екологічних, демографічних, технологічних та інших.

Стратегія економічної безпеки передбачає визначення мети і завдань системи забезпечення економічної безпеки, напрямів їх вирішення, а також форм і методів застосування відповідних сил і засобів, можливість їх перегрупування, створення необхідних резервів для нейтралізації та локалізації можливих загроз.
Тактика економічної безпеки — це найбільш рухлива частина політики економічної безпеки, яка змінюється залежно від дії внутрішніх і зовнішніх загроз, зміни пріоритетності національних економічних інтересів тощо.

Складність та мінливість економічної та соціальної ситуації вимагає застосування різноманітних тактичних заходів щодо забезпечення економічної безпеки.

Для вироблення економічної стратегії, що ґрунтується на всебічному врахуванні вимог об'єктивних економічних законів, першорядне значення мас забезпечення об'єктивної оцінки досягнень у вирішенні соціально-економічних проблем, їхніх причин, а також наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного поступу.
Наукова об'єктивність у політиці потребує врахування притаманних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву неоднозначні й визначаються конкретними обставинами. Дуже важливе значення в практиці суспільного господарювання має уміння трансформувати вимоги законів до умов кожного етапу розвитку суспільства, враховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктивного чинника.
Суб'єкти формування економічної політики, її об'єкт. Економічна політика формується у сфері надбудови суб'єктами, у руках яких перебуває влада, і являє собою вироблення політичних рішень у всіх сферах життя. Донедавна суб'єктом, що виробляв економічну політику в нашій країні, була комуністична партія. Влада була сконцентрована в руках партійно-державного апарату і була, по суті, партійно-державною владою, спрямованою переважно на забезпечення відомчих інтересів.
З плином часу таке становище ставало гальмом економічного зростання, соціального прогресу суспільства. Побудована на командно-адміністративних методах, "економічна політика стала причиною як деформацій у базисі, його структурі, так і застою у суспільних науках, їх пристосуванню до дій того чи іншого лідера партії, його амбіцій.
Суб'єктивістська, волюнтаристська політика створювала догми, ідеологію, які стверджували в суспільній свідомості уявлення про деформоване суспільство, як про найпередовіше. Волюнтаризм перетворився на головний метод регулювання суспільного життя.
У результаті економічне життя відійшло від вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, порушилася взаємодія економіки і політики, утвердилася авторитарно-бюрократична система господарювання.
Суб'єктивізм і волюнтаризм економічної політики зумовлені рядом причин, які засновані на двох догмах. Одна з них стверджувала, що держава як суб'єкт власності загальнонародних засобів і господарюючий суб'єкт має здійснювати мало не всі процеси привласнення в суспільному виробництві, бути монополістом у формуванні економічної політики. Друга полягала в тому, що об'єктом економічної політики є потреби та інтереси держави, які видавалися за загальнонародні. За цих умов інтереси реальних суб'єктів економічних відносин — працівників, трудових колективів, регіональні — розглядалися як неістотні, другорядні й підпорядковувалися державним інтересам, що на практиці призводило до відчуження окремих працівників та їхніх колективів від засобів виробництва, до абсолютизації адміністративно-командних методів господарювання.
Виходячи з цих догм, роль держави як економічного центру зводилася до головної її функції — зміцнення і примноження державної власності. Держава як власник загальнонародних засобів виробництва і суб'єкт господарювання була зобов'язана, по-перше, формувати економічну політику і розробляти на її основі загальнодержавні плани розвитку народного господарства як єдиного цілого; по-друге, активізувати роль місцевих органів для вироблення планів на різних рівнях — регіональному, міжгалузевому, галузевому, об'єднань, підприємств; по-третє, реалізувати політику і всю систему в суспільному відтворенні.
Державні органи в цих умовах були, по суті, лише виконавчими органами партії, які самостійно не могли прийняти жодного законодавчого акта.
Наймасовіша організація трудящих — профспілки — перетворилася на орган, що виконував поставлені партією завдання, а не забезпечував інтереси тих, кого він представляв. Тим самим сутність профспілок деформувалася і звелася практично нанівець.
В умовах адміністративно-командної системи управління трансформувалася дія та використання законів суспільного розвитку, в том

90Функції грошей та їх еволюція.

. Функції грошей та їхня еволюція

Функції грошей — це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.

Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей:

- міри вартості,

- засобу обігу,

- засобу утворення скарбів,

- засобу платежу,

- світових грошей.

Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання вартості товару до уявленої кількості грошей. Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого не можлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання вартості всіх товарів однакової форми ціни.

Функція грошей як міри вартості в епоху золотих та повноцінних паперових грошей реалізується через масштаб цін.

Масштаб цін — це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова

одиниця країни та використовується для виміру товарних цін. У кожній країні грошова одиниця має власну назву — долар, франк, марка, фунт стерлінгів, йєна, гривня та ін. Через масштаб цін ціни товарів встановлюються не за ваговою кількістю золота, а в національних грошових одиницях.

З середини XX ст. відповідно до рекомендацій МВФ був повністю припинений обіг золотих грошей і їх конвертація на паперові гроші. Із завершенням демонетизації золота країни світу не проводять фіксації золотого вмісту грошових одиниць, тобто масштабу цін.

У функції засобу обігу — гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

91Функції держави в ринковій економіці.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних — законодавчої, стабілізуючої, розподільчої.
Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які встановлюють певні «правила гри», тобто правові засади ринкової економіки, таким чином, гарантуючи однакові права й можливості для суб'єктів усіх форм власності і господарювання.
Для захисту конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє антимонопольне законодавство. Це дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси, примушує їх діяти узгоджено і не порушувати об'єктивних законів ринку. І відбувається це природно, без команд і наказів.
Стабілізуюча функція держави полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також у стимулюванні економічного зростання. Для цього держава: 1) визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові важелі; 2) бере на себе організацію пропозиції грошей; 3) забезпечує зайнятість населення і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.
Розподільча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з другого — з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення цієї функції, яка сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава: 1) здійснює перерозподіл коштів груп населення, які мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну політику, політику регулювання цін; 2) установлює і контролює мінімальний розмір заробітної плати; 3) бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, однак без цих благ не можливе існування суспільства.

92Функції економічної теорії.