Стаття 105. Спостережна рада виробничого кооперативу

1. У разі якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більш як п'ятде­сят осіб, у кооперативі може утворюватися спостережна рада для контролю за діяль­ністю виконавчого директора кооперативного підприємства.

2. Спостережна рада обирається загальними зборами з числа членів кооперативу у складі трьох-п'яти осіб. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ре­візійної комісії.

3. Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також порядок діяльності спо­стережної ради встановлюються статутом кооперативу.

1. Великі виробничі кооперативи з кількістю членів понад 50 осіб мають право створюва­ти такий постійно діючий орган управління, як спостережна рада. Метою цього органу є на­гляд та контроль за діяльністю виконавчого директора кооперативу.

2. Спостережна рада є колегіальним органом, до складу якого можуть входити від трьох до п'яти членів кооперативу.

Члени спостережної ради обираються загальними зборами виробничого кооперативу шляхом прямого таємного голосування.

Обрані до спостережної ради члени виробничого кооперативу не можуть одночасно бути членами його правління чи ревізійної комісії.

3. Якщо у виробничому кооперативі засновується спостережна рада, то в його статуті по­винні міститися норми, що визначають порядок створення спостережної ради та обрання її голови, компетенцію спостережної ради, порядок її діяльності, підстави та порядок при­пинення повноважень її членів. Правове становище спостережної ради та її членів може та­кож регламентуватися положенням про неї, затвердженим керівним органом виробничого кооперативу.

Стаття 106. Ревізійна комісія (ревізор) виробничого кооперативу

1.3 метою контролю за фінансово-господарською діяльністю виробничого коопера­тиву обирається ревізійна комісія, а в кооперативі, до складу якого входить менше де­сяти членів, - ревізор.

2. Ревізійна комісія (ревізор) обирається загальними зборами з числа членів коопе­ративу відповідно до його статуту. Членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бу­ти члени правління чи спостережної ради виробничого кооперативу.

3. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам членів виробничого коопе­ративу.

1. У кожному виробничому кооперативі повинен обиратися контролюючий орган. Норма, що коментується, вказує на те, в яких випадках виробничий кооператив повинен обирати ко­легіальний орган контролю - ревізійну комісію, а в яких одноособовий - ревізора.

Ревізійна комісія створюється у виробничому кооперативі, чисельність членів якого біль­ше десяти, якщо ж кооператив налічує меншу кількість членів, у ньому обирається ревізор.

Основу компетенції ревізійної комісії (ревізора) виробничого кооперативу становить кон­троль за його фінансово-господарською діяльністю. Статутом кооперативу можуть бути пе­редбачені інші питання компетенції ревізійної комісії (ревізора), але ці питання повинні від­повідати основній функції - функції контролю за фінансово-господарською діяльністю, що здійснюється цим органом. До повноважень (функцій) ревізійної комісії (ревізора) відно­сяться: а) перевірка законності та доцільності здійснення фінансових операцій виробничого кооперативу, використання його майна, б) перевірка ведення різного роду звітності та обліку матеріальних цінностей, розрахунків з членами кооперативу тощо.

2. У відповідності з частиною 1 статті 102 цього Кодексу обрання членів ревізійної комісії (ревізора) віднесено до виключної компетенції загальних зборів членів виробничого коопе­ративу.

Порядок обрання, організаційні питання діяльності цього органу, положення, пов'язані з безпосереднім здійсненням ревізійною комісією (ревізором) функції контролю за фінан­сово-господарською діяльністю виробничого кооперативу тощо, мають бути передбачені у статуті кооперативу й можуть конкретизуватися нормами внутрішніх документів коопе­ративу.

Члени ревізійної комісії (ревізор) не можуть одночасно бути членами правління чи спо­стережної ради.

3. Ревізійна комісія (ревізор) виконує свої функції у формі ревізій та перевірок, результати яких, залежно від їх важливості, можуть бути винесені на обговорення загальних зборів.

Коментована норма встановлює, що ревізійна комісія (ревізор) у своїй діяльності підзвіт­на (підзвітний) загальним зборам членів виробничого кооперативу.

Стаття 107. Господарська діяльність виробничого кооперативу

1. Виробничий кооператив відповідно до його статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та організацію.

2. Виробничий кооператив реалізує свою продукцію, надає послуги за цінами і тари­фами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі, а у випадках, пе­редбачених законодавством, - за державними цінами і тарифами.

3. Відносини виробничого кооперативу з іншими підприємствами, установами, орга­нізаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів.

4. Доход виробничого кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на опла­ту праці найманого персоналу. Доход спрямовується на сплату податків та інших обо­в'язкових платежів, на погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахувань у фонди кооперативу, кооперативні виплати, виплату часток доходу на паї тощо.

5. Кооперативні виплати - частина доходу виробничого кооперативу, що розпо­діляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльно­сті кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумка­ми фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування його фондів. За рішенням загальних зборів членів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій фор­мі, товарами, цінними паперами тощо.

6. Порядок використання доходу виробничого кооперативу визначається статутом кооперативу відповідно до закону.

7. Виробничий кооператив самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до закону. Порядок використання коштів кооперативу в іноземній валюті встановлюється законом та статутом кооперативу.

8. Майнові відносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разі припи­нення членства в кооперативі та щодо переходу паю регулюються цивільним зако­нодавством.

1. Виходячи з положень свого статуту кожний кооператив самостійно визначає основні напрями, завдання та види своєї виробничо-господарської діяльності з метою досягнення економічних та соціальних результатів і отримання доходу.

Виробничий кооператив самостійно організує та планує свою господарську діяльність. Основна мета планування виробничо-господарської діяльності кооперативу — задоволення попиту на виготовлену продукцію та роботи (послуги), що виконуються (надаються) коопе­ративом, забезпечення виробничого та соціального розвитку кооперативу, підвищення осо­бистих доходів його членів.

Виробничий кооператив самостійно розробляє і затверджує плани своєї виробничо-фі­нансової діяльності. Затвердження цих планів віднесено до виключної компетенції загаль­них зборів кооперативу (ч. 1 ст. 102 ГК).

Визначальним фактором при розробці планів виробничого кооперативу є кон'юнктура ринку - рівень платоспроможності попиту на товари (роботи, послуги) та можливість отри­мання доходу, необхідного для виробничого та соціального розвитку кооперативу, оплати праці тощо.

Основу плану виробничого кооперативу складають договори, що укладаються із спожи­вачами продукції (робіт, послуг) та постачальниками кооперативу.

2. З метою забезпечення гнучкості цін виробничий кооператив реалізує свою продукцію, здійснює роботи та надає послуги за цінами і тарифами, що встановлюються кооперативом самостійно або на договірній основі (див. коментар до ч. 2 ст. 189 ГК).

У випадках, передбачених законодавчими актами України, застосовуються державні ціни і тарифи, що встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення, тощо (п. 1 ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» [493].

3. Правовою формою господарських відносин виробничого кооперативу з підприємствами, установами, організаціями та громадянами - споживачами його продукції (робіт, по­слуг), постачальниками є господарський договір. Договір є єдиним правовим документом, що регулює виробничо-господарські відносини кооперативу.

Укладення договорів, визначення їх умов, вибір контрагентів за договорами є виключною компетенцією виробничого кооперативу. У здійснення між кооперативами та іншими особа­ми договірних відносин не допускається втручання державних органів, органів місцевого са­моврядування і службових осіб.

4. У майні виробничого кооперативу важливе місце належить його доходам (див. комен­тар до ч. 1 ст. 142 ГК). Доход виробничого кооперативу - це грошові кошти, отримані як під­сумок багатопланової діяльності виробничого кооперативу, - діяльності по реалізації про­дукції, виконанню робіт, наданню послуг та іншої господарської діяльності, від якої коопе­ратив отримує законні надходження.

Порядок формування доходу виробничого кооперативу визначений частиною, що комен­тується.

Доход як фінансовий результат діяльності виробничого кооперативу є джерелом задово­лення його власних потреб. З нього відшкодовуються матеріальні витрати кооперативу на здійснення своєї господарської діяльності, здійснюються відрахування у фонди кооперативу, кооперативні виплати, виплата часток на паї, він спрямовується на розширення виробництва, оплату праці, на здійснення соціально-культурного розвитку тощо.

Встановлена законодавством частина доходу виробничого кооперативу спрямовується на здійснення розрахунків з бюджетом шляхом сплати податків та інших обов'язкових платежів.

За рахунок доходу виробничого кооперативу відбувається погашення зобов'язань коопе­ративу перед третіми особами. Наприклад, за рахунок доходу вносяться проценти за кредит, сплачується орендна плата.

5. Частину доходу виробничого кооперативу становлять кооперативні виплати. Коопера­тивні виплати розподіляються за результатами господарської діяльності за підсумками фінансового року між членами кооперативу відповідно до їх пайових внесків і залежно від трудової та іншої участі в діяльності кооперативу.

Загальні збори членів виробничого кооперативу визначають форми виплати часток дохо­ду на паї.

6. Частина 6 коментованої статті відносить питання про використання доходу до компе­тенції виробничого кооперативу. У відповідності з ч. З ст. 142 ГК частину доходу, що зали­шилася у виробничого кооперативу після сплати податків та інших обов'язкових платежів, кооператив використовує самостійно. Порядок використання доходу виробничого коопера­тиву визначається його статутом.

7. Виробничий кооператив є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності і може здійсню­вати будь-які не заборонені законодавством України види зовнішньоекономічної діяльності та укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, що прямо та вичерпно заборонені законодавством України (див. коментар до ст. 68 ГК).

Нормою, що коментується, встановлено, що виробничий кооператив здійснює зовніш­ньоекономічну діяльність відповідно до закону. Основним законодавчим актом, що регла­ментує цю сферу діяльності, крім ГК (розділ VII), є Закон України «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність» [293].

Виробничий кооператив має право самостійно, але в рамках положень статуту та норм чинного законодавства використовувати кошти в іноземній валюті, отримані ним у результа­ті здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а також як кредити від своїх зарубіжних партнерів.

8. Норма частини 8 коментованої статті щодо майнових відносин члена виробничого ко­оперативу з кооперативом у разі припинення членства у ньому та щодо переходу паю носить відсилочний характер. Зазначені відносини врегульовані статтею 166 ЦК, відповідно до якої у випадках, передбачених частиною 4 статті 98 ГК, члену кооперативу, що припинив член­ство у ньому, виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються інші виплати, встановлені статутом кооперативу та законом (ч. 1 ст. 166 ЦК). У разі смерті члена кооперативу, за умови, що спадкоємці не згодні вступити до кооперативу або кооператив проти такого вступу, спадкоємці мають право на компенсацію вартості паю (ч. 4 ст. 166 ЦК).

Якщо інше не встановлено законом або статутом виробничого кооперативу, член коопе­ративу має право передати свій пай або його частину іншому члену кооперативу (ч. З ст. 166 ЦК). Статутом виробничого кооперативу може бути встановлена заборона на відчуження паю (його частки) іншим членам кооперативу.

У зв'язку з тим, що відчуження паю третім особам тягне за собою обов'язок прийняття їх до кооперативу та особисту трудову участь у його діяльності, частина 3 статті 166 ЦК обмежує цю можливість вимогою обов'язкової згоди виробничого кооперативу на прийняття нового члена та переважним правом інших членів кооперативу на купівлю такого паю (його частки).

Порядок відчуження паю (його частки) встановлюється законом та конкретизується ста­тутом виробничого кооперативу (ч. З ст. 166 ЦК).

Стаття 108. Майнова відповідальність виробничого кооперативу

1. Виробничий кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов'язаннями кооперативу суб-сидіарну (додаткову) відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому їх пайового внеску, якщо більший розмір відповідальності не передбачено законом або статутом кооперативу. Виробничий кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями чле­нів кооперативу.

2. Виробничий кооператив може застрахувати своє майно і майнові права за рішен­ням загальних зборів членів кооперативу, якщо інший порядок не встановлено законом.

1. Виробничий кооператив як юридична особа (ч. З ст. 95 ГК) несе відповідальність за сво­їми зобов'язаннями усім своїм майном (ч. 2 ст. 96 ЦК).

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну матеріальну відповідальність за зо­бов'язаннями кооперативу. Ця відповідальність, як правило, є обмеженою. Частина 1 комен­тованої статті передбачає, що відповідальність членів виробничого кооперативу не може бу­ти меншою за розмір їх пайового внеску.

Спеціальним законом або статутом може бути передбачено більший розмір відповідаль­ності, наприклад, додаткова відповідальність у розмірі, кратному розміру обов'язкового паю члена виробничого кооперативу, або розмір відповідальності може бути відображений част­ковою величиною додатково до розміру паю (1/4 чи 1/2 паю тощо).

Необмежена відповідальність членів виробничого кооперативу за його зобов'язаннями в теперішній час практично не застосовується. Якщо ж цей вид відповідальності передбачений статутом виробничого кооперативу, то його члени у разі недостатності власного майна ко­оперативу для погашення його зобов'язань несуть відповідальність за зобов'язаннями ко­оперативу своїм особистим майном.

За зобов'язаннями своїх членів виробничий кооператив відповідальності не несе.

2. За рішенням загальних зборів членів виробничого кооперативу, якщо інший порядок не встановлений законом, кооператив з метою забезпечення стійкого фінансового стану та відшкодування можливих збитків, що можуть виникнути у результаті певних непередбаче­них обставин, які не залежать від його волі, має право застрахувати своє майно та майнові права у відповідності з нормами Закону України «Про страхування» [459] та інших законо­давчих актів України у цій сфері діяльності.

Страхування здійснюється добровільно за рішенням загальних зборів кооперативу, якщо інший порядок не встановлений законодавством України.

Стаття 109. Припинення діяльності виробничого кооперативу

1. Виробничий кооператив за рішенням загальних зборів членів кооперативу може бути реорганізований у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначе­ному статутом кооперативу відповідно до вимог цього Кодексу.

2. Виробничий кооператив ліквідується в загальному порядку ліквідації суб'єкта гос­подарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням такого:

ліквідація виробничого кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призна­ченою загальними зборами членів кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням суду-ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення;

розпорядження землею виробничого кооперативу, що ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між чле­нами виробничого кооперативу пропорційно вартості їх паю.

1. Реорганізація є способом як припинення діяльності виробничого кооперативу як юри­дичної особи, так і виникнення нових організаційно-правових форм суб'єктів господарюван­ня. Частина 1 коментованої статті присвячена регламентації лише добровільної реорганізації виробничого кооперативу за рішенням його загальних зборів і містить загальну норму, від­повідно до якої форми реорганізації, її підстави та порядок визначаються статутом виробни­чого кооперативу з урахуванням положень статті 59 ГК.

2. Як і всі інші підприємства, виробничий кооператив може припинити своє існування шляхом ліквідації. Ліквідація виробничого кооперативу відбувається на підставах і в поряд­ку, передбачених нормами статей 59—61 ГК з урахуванням особливостей, викладених у частині 2 статті, що коментується.

При добровільній ліквідації виробничого кооперативу ліквідаційна комісія призначається загальними зборами кооперативу; якщо ж ліквідація не є добровільною, ліквідаційна комісія формується згідно з рішенням суду.

Правова доля землі виробничого кооперативу у випадках його ліквідації визначається за нормами земельного законодавства України.

Якщо у виробничого кооперативу після розрахунків з кредиторами залишилося майно, то воно розподіляється між його членами пропорційно вартості їх паю.

Стаття 110. Інші питання діяльності виробничого кооперативу

1. Інші питання діяльності виробничого кооперативу регулюються цим Кодексом, ін­шими законами.

Положення коментованої статті носять відсилочний характер. Питання діяльності вироб­ничого кооперативу, що не врегульовані нормами статей 93-100 ГК, регламентуються інши­ми його положеннями, а також іншими законодавчими актами України.

Стаття 111. Споживча кооперація. Підприємства споживчої кооперації

1. Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих орга­нізацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

2. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна ор­ганізація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємо­допомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.

3. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

4. Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки, ін­ші форми об'єднання, передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України та мають право вільного виходу з них.

5. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Во­лодіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок (об'єднань).

Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власно­сті споживчих товариств, спілок (об'єднань). їх частка у власності визначається дого­вором.

6. Правові засади організації та діяльності споживчої кооперації визначаються законом.

7. Споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відпо­відно до вимог цього Кодексу та інших законів.

8. Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні під­приємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднан­ням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

1. Споживча кооперація в Україні визначається як система самоврядних організацій, за­снована на добровільному об'єднанні громадян для спільного ведення некомерційної госпо­дарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Система споживчої кооперації включає споживчі товариства, спілки різних ланок, коопе­ративні об'єднання, підприємства та установи названих організацій.

Споживча кооперація здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

Діяльність споживчої кооперації будується відповідно до Закону України «Про споживчу кооперацію» [452].

2. До первинної ланки споживчої кооперації відносяться споживчі товариства. Споживчим товариством визнається самостійна, самоврядна організація громадян, які

об'єднуються на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги. Ме­тою такого об'єднання є забезпечення економічних та соціальних інтересів громадян - чле­нів споживчого товариства.

Споживче товариство, на відміну від виробничого кооперативу, належить до некомерцій­них організацій і може об'єднувати на засадах членства громадян (індивідуальних членів) та комерційні й некомерційні організації (колективних членів).

Кожен член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається роз­мірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

3. Споживче товариство з дня його державної реєстрації набуває статусу юридичної особи. Єдиним установчим документом споживчого товариства є його статут, що приймається

загальними зборами членів товариства.

Статут споживчого товариства повинен відповідати загальним вимогам, що ставляться до установчих документів суб'єктів господарювання і встановлені частиною 4 статті 57 ГК. У ста­туті також обов'язково повинні міститися відомості, передбачені частиною 2 статті 105 Закону України «Про споживчу кооперацію», а саме: порядок вступу до споживчого товариства, по­рядок виходу з нього, права та обов'язки членів споживчого товариства, інші відомості.

4. Споживчі товариства з метою забезпечення економічних, соціальних та інших інтересів своїх членів можуть створювати (об'єднуватися) в районні, обласні спілки споживчих това­риств, Кримспоживспілку, центральну спілку споживчих товариств України (Укоопспілку).

Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на засадах членства та договорів.

Об'єднання споживчих товариств різних рівнів утворюються на договірних засадах.

Споживчі товариства - члени об'єднань можуть делегувати їм частину своїх повноважень на виконання окремих функцій.

Об'єднання споживчих товариств набувають статусу юридичної особи з дня державної реєстрації. Як юридичні особи вони можуть здійснювати господарську та іншу, не забороне­ну чинним законодавством України, діяльність.

Об'єднання споживчих товариств діє на основі статуту, який приймає вищий орган управ­ління спілки (з'їзд або конференція).

Вищий орган спілки обирає органи управління та контролю спілки, вирішує інші питання її діяльності.

Функції та компетенція спілок споживчих товариств встановлені Законом України «Про споживчу кооперацію» і конкретизуються їх статутами.

Споживчі товариства мають право вільного виходу із спілки, об'єднання споживчих това­риств. Вихід із об'єднання споживчих товариств здійснюється шляхом розірвання договору.

5. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, їх об'єд­нань, підпорядкованих ним підприємств та організацій та їх спільної власності.

Повноваження власника здійснюють органи споживчої кооперації відповідно до їх компе­тенції, що визначена статутом споживчого товариства, спілки (об'єднання).

Частина 5 статті 111 ГК, статті 23, 24, 41 Закону України «Про власність» [74] визначають об'єкти права власності споживчої кооперації. Ці об'єкти можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об'єднань). Усі співвласники спільно володіють на­лежними їм об'єктами на договірних засадах. Договором визначена і частка співвласників у спільній власності.

6. Основні питання організації та діяльності споживчої кооперації, окрім статті, що комен­тується, регламентуються іншими положеннями ГК, нормами Закону України «Про спожив­чу кооперацію» та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами України.

7. У відповідності з частиною 7 статті, що коментується, частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживчу кооперацію» та частиною 3 статті 6 Закону України «Про власність» споживчі товариства, спілки (об'єднання) наділені широкими правами щодо створення (ре­організації, ліквідації) будь-яких суб'єктів господарювання для здійснення своїх статутних цілей відповідно до вимог ГК та інших законодавчих актів України.

8. Підприємства споживчої кооперації залежно від способу їх утворення (заснування) та способу формування статутного фонду поділяються на унітарні та корпоративні (див. ко­ментар до ч. 3-6 ст. 62 ГК).

Стаття 112. Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій

1. Підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприєм­ство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

2. Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управлін­ня в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власності ре­лігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно до закону.

3. Засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання грома­дян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організа­цій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати під­приємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють про­даж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших су­спільно-політичних заходів.

4. Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.

5. Підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян, релігійної організації встановлюються законами.

1. Згідно з організаційно-установчими повноваженнями, передбаченими частиною 1 ко­ментованої статті, статтею 135 ГК, а також згідно з положеннями статей 20, 24 Закону Укра­їни «Про об'єднання громадян» [339], статтею 19 Закону України «Про свободу совісті та ре­лігійні організації» [443], громадські організації, політичні партії та релігійні організації як власники свого майна мають право на його основі створювати для здійснення господарської діяльності з метою виконання статутних завдань унітарні підприємства.

2. Реалізація права власності здійснюється в об'єднаннях громадян їх вищими статутними органами управління, до яких відносяться загальні збори, конференції, з'їзди тощо у поряд­ку, передбаченому їх статутними документами відповідно до законодавства України.

Вищий статутний орган управління об'єднання громадян може покласти окремі функції щодо господарського управління майном на створені ним органи, місцеві осередки або пере­дати їх спілкам об'єднань громадян.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Реалізація права власності релігійних організацій покладається на їх органи управління відповідно до положень розділу III Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

3. До прав зареєстрованих громадських організацій, політичних партій, а також об'єднань (спілок) громадських організацій, якщо це передбачено їх статутом, відноситься право за­сновувати підприємства.

Коментованою нормою, а також нормою статті 24 Закону України «Про об'єднання гро­мадян» встановлені спеціальні обмеження на здійснення господарської діяльності політич­них партій та юридичних осіб, що ними створюються. Це пов'язано з цільовим характером їх діяльності, яка вимагає суворої відповідності між вказаними в установчих документах зав­даннями та характером участі у господарському обороті.

4. Релігійні організації мають право використовувати належне їм на праві власності майно лише для досягнення цілей, передбачених їх установчими документами, тому засновницькі права релігійних організацій щодо створення підприємств додатково обмежені законодавчи­ми приписами даної норми та статті 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації».

5. Релігійні організації як власники належного їм майна можуть при заснуванні ними під­приємств закріплювати за такими підприємствами майно на праві господарського відання з метою здійснення підприємницької діяльності або на праві оперативного управління для здійснення некомерційної діяльності (див. коментар до ч. 2 ст. 135 ГК).

Згідно з положеннями частини 5 коментованої статті, а також у відповідності з частина­ми 3, 4 статті 62 ГК підприємства, засновані релігійними організаціями, є юридичними осо­бами, мають відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатки із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і діють на основі статуту.

Згідно з положеннями даної частини коментованої статті, а також у відповідності з части­нами 3, 4 статті 62 ГК підприємства, засновані релігійними організаціями, є юридичними особами, мають відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печат­ки із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і діють на основі статуту.

6. Частинами 3, 4 коментованої статті, положеннями статей 28, 29 Закону України «Про власність», статей 20, 24 Закону України «Про об'єднання громадян», статтею 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також нормами інших законодавчих актів України встановлені обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підпри­ємств об'єднань громадян та релігійних організацій.

Глава 11 ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА. ІНШІ ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

Стаття 113. Приватні підприємства

1. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

2. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодек­сом та іншими законами.

1. Перехід вітчизняної економіки до ринку не міг не викликати відродження приватної власності, яка в Радянському Союзі не визнавалась, індивідуальна власність мала лише спо­живчий характер. Конституція України проголосила право приватної власності непоруш­ним, об'єктом приватної власності може бути майно як споживчого, так і виробничого при­значення, і це відкрило простір для здійснення господарської та підприємницької діяльності приватним власником. Отже, держава не тільки дозволяє, а й заохочує господарську діяль­ність приватних підприємств.

На відміну від Закону України «Про підприємства в Україні» [382], чинність якого припи­нено з 1 січня 2004 р., у статті 113 ГК дано легальне обґрунтоване визначення приватного підприємства, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним ви­знається і підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання -юридичної особи.

Згідно із статтею, що коментується, та статтею 5 Закону України «Про власність» [74] приватне підприємство має можливість використовувати найману працю шляхом укладення трудового договору чи контракту (особливої форми трудового договору) з працівником, який зобов'язується виконувати певну роботу, підпорядковуючись внутрішньому трудово­му розпорядку підприємства, а підприємство зобов'язується виплачувати працівникові за­робітну плату і забезпечувати йому необхідні для виконання роботи умови праці, передбаче­ні законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21—49 КЗпП України).

На трудові відносини працівників з приватними підприємствами повністю поширюється законодавство про працю (КЗпП та інші нормативно-правові акти).

Наймані працівники не є членами трудового колективу приватного підприємства. їх кіль­кість, правомочності, створення своїх органів самоуправління (загальних зборів, ради трудо­вого колективу) не впливають на вид власності підприємства. Вона запишається приватною.

Господарським кодексом (ст. 62, 63, статтею, що коментується) визначено, що приватне підприємство є господарюючим суб'єктом. Воно як юридична особа несе відповідальність у випадках, передбачених законодавством, не всім належним йому майном, як підприємці -фізичні особи (які несуть відповідальність усім належним їм на праві власності майном), а, на відміну від них, тільки відособленим майном, призначеним для здійснення господарської діяльності, а засновник - своїм вкладом.

Це дає привід не погодитись з існуючою думкою відносно того, що на практиці цей вид підприємств за системою їх оподаткування програє порівняно з громадянами, які можуть за­реєструватись як підприємці без створення юридичної особи і уникнути оподаткування, яко­му підлягають юридичні особи.

Характерною рисою приватних підприємств, на відміну від інших підприємств, є необо­в'язковість формування статутного фонду, а також відсутність будь-яких обмежень щодо його розмірів у випадках, коли засновники визнали за необхідність створити такий фонд. Це значно здешевлює реєстрацію приватного підприємства.

Приватне підприємство вдало поєднує окремі риси складних організаційно-правових форм господарської діяльності і приватного бізнесу. Як уже зазначалось вище, воно є повно­цінною, рівноправною з іншими юридичними особами, формою господарювання з прита­манним йому керівництвом, посадовими особами, які відповідають за його діяльність, по­точними та іншими рахунками, печаткою, бухгалтерським обліком, правами на договірні зв'язки та відносини з банківськими та іншими установами тощо. З іншого боку - це унітар­на організація, яка повністю підпорядкована тільки своєму власнику.

Управління приватним підприємством здійснюється засновником або найманою особою одноособово, що виключає розбіжності та протиріччя між засновниками (на відміну від тих випадків, коли таких засновників декілька) - отже, відсутня можливість блокування рішень.

2. Засновниками приватного підприємства, за загальним правилом, можуть виступати ли­ше власники - як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства, які самостій­но розпоряджаються своїм майном шляхом відокремлення його для здійснення господар­ської діяльності підприємством.

Частина 3 статті 6 Закону України «Про власність» прямо вказує на можливість власника засобів виробництва та іншого майна створювати в установленому порядку підприємство. При цьому рішення власника (власників) має бути належним чином оформлено. Так, напри­клад, якщо власників двоє чи більше, таким рішенням може бути установчий договір.

Державна реєстрація приватного підприємства регламентована «Положенням про дер­жавну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. [396] (з наступнимим змінами та доповнення­ми). Процес реєстрації мало чим відрізняється від процедури державної реєстрації приватно­го підприємця без створення юридичної особи.

Державна реєстрація приватного підприємства здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або ж в районній, районній міст Києва і Севастополя держав­ній адміністрації за місцезнаходженням чи місцем проживання засновника(ів), якщо інше не передбачене законом.

Процедура реєстрації приватного підприємства здійснюється таким чином.

До органу місцевого самоврядування засновник (чи засновники) для одержання свідоцтва про державну реєстрацію і реєстрації підприємства має (мають) подати такі документи:

а) нотаріально посвідчений (у трьох примірниках) статут підприємства;

б) якщо засновників декілька - установчий договір, а також протокол установчих зборів про створення приватного підприємства;

в) реєстраційну картку юридичної особи, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію;

г) докази, якими підтверджується плата за реєстрацію;

д) договір оренди приміщення (або договір про безоплатне користування ним), в якому буде розташоване підприємство. Можлива реєстрація підприємства і за адресою прожи­вання засновника (одного з них).

Приватне підприємство повинно бути внесене до Єдиного державного реєстру підпри­ємств та організацій України, а тому для одержання довідки про включення підприємства в ЄДРПОУ до органу Державного комітету статистики України необхідно подати такі доку­менти:

а) заповнену облікову картку;

б) оригінал статуту приватного підприємства (для відмітки Держкомітету статистики) і копію статуту;

в) оригінал і копію свідоцтва про державну реєстрацію;

г) докази оплати за включення приватного підприємства до ЄРДПОУ.

Для взяття приватного підприємства на облік у податковому органі до органу державної податкової служби необхідно подати такі документи:

а) заяву;

б) нотаріально посвідчений примірник статуту;

в) посвідчену нотаріально чи печаткою органу реєстрації копію свідоцтва про держреєстрацію;

г) посвідчену нотаріально чи печаткою органу Держкомстату копію довідки про включен­ня підприємства до ЄРДПОУ.

Щоб одержати дозвіл органу внутрішніх справ на оформлення замовлення на виготовлен­ня печаток і штампів, засновник має подати такі документи:

а) заяву;

б) нотаріально посвідчену копію (і оригінал для звірки) свідоцтва про держреєстрацію;

в) два примірники ескізів печаток і штампів, затверджених посадовою особою підприєм­ства (директором);

г) докази оплати за одержання дозволу, а також за послуги дозвільної системи;

д) документ про призначення відповідального за одержання дозволу.

Будь-яке підприємство, у тому числі й приватне, не зможе функціонувати без відкриття банківських рахунків, а тому до банківської установи (банку, його відділення) необхідно подати:

а) документи, які є підтвердженням того, що підприємством дотримані всі необхідні ета­пи процедури реєстрації;

б) заява, підписана керівником підприємства і головним бухгалтером;

в) банківські картки з нотаріально посвідченими підписами осіб, які мають право розпо­ряджатись коштами на банківському рахунку приватного підприємства.

Крім того, до органів пенсійного фонду та фонду соціального страхування необхідно по­дати заяву, нотаріально посвідчену копію свідоцтва про держреєстрацію, нотаріально по­свідчену копію довідки Держкомстату про включення підприємства до ЄРДПОУ.

Приватне підприємство набуває права юридичної особи з моменту (дня) його державної реєстрації і внесення до ЄРДПОУ.

3. На всіх без винятку підприємствах, у тому числі й приватних, узагальнюючим показни­ком фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (дохід).

Порядок використання прибутку (доходу) встановлює власник приватного підприємства. Він сам визначає розмір фонду оплати праці, обирає системи і розміри її оплати, планує діяльність, а також намічає перспективи розвитку свого підприємства. Господарські відно­сини з іншими підприємствами, організаціями і громадянами приватні підприємства здійс­нюють на договірній основі. Вони вільні у виборі предмета своєї діяльності і договору, ви­значенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, які не супере­чать чинному законодавству.

Підприємство має право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка в цілях еконо­мічної, технологічної, екологічної і соціальної безпеки контролюється державними органами.

Свою продукцію, майно приватне підприємство реалізує за цінами і тарифами, які вста­новлює самостійно або ж на договірній основі, а у випадках, передбачених чинним законо­давством, - у відповідності з установленими ним цінами і тарифами.

Підприємство зобов'язане забезпечувати для всіх робітників безпечні і нешкідливі для здоров'я умови праці, здійснювати їх медичне соціальне страхування. Воно несе відпові­дальність за шкоду, заподіяну здоров'ю працівників, у відповідності з чинним законодав­ством.

Приватне підприємство повинно здійснювати оперативну і бухгалтерську звітність, вести статистичну звітність.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції, інших правил здійснення господарської діяльності приватне підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України.

4. У відповідності з чинним законодавством України, зокрема «Положенням про держав­ну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності» [396] (із змінами та доповненнями), та із своїм статутом приватне підприємство може бути ліквідоване або реорганізоване. У тако­му разі орган державної реєстрації анулює державну реєстрацію приватного підприємства за умови дотримання ним усіх ліквідаційних процедур і надання органам реєстрації необхідних документів, які підтверджують, що підприємство зняте з обліку і повною мірою розрахува­лось з державою, кредиторами, закрило рахунок у банку, здало печатку органам внутрішніх справ, а документи в архів.

Для ліквідації підприємства власником або уповноваженим ним органом створюється лік­відаційна комісія, у зв'язку з чим приймається рішення про призначення голови комісії та її членів.

Ліквідаційна комісія розміщує в друкованих засобах масової інформації об'яву про лікві­дацію приватного підприємства із зазначенням порядку і строків пред'явлення заяв і претен­зій кредиторами, а також виявляє кредиторів, враховуючи дебіторську і кредиторську за­боргованість, складає перший ліквідаційний баланс, направляє до податкового органу заяву про зняття платника з обліку, а до банку (банківської установи) заяву і рішення власника про ліквідацію підприємства, а також нотаріально посвідчену картку із зразками підписів лік­відатора та відбитками печатки підприємства.

Одночасно подається заява з доданням розпорядчих документів про ліквідацію і виписки з відповідних рахунків до фонду соціального страхування і пенсійного фонду.

Складається другий ліквідаційний баланс, який після перевірки його аудитором (у разі та­кої необхідності) подається разом з пакетом документів до органу реєстрації. До органу внутрішніх справ подається заява про прийняття печатки і штампів у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Орган державної реєстрації в 10-денний строк приймає рішення про скасування реєстра­ції за наявності таких документів:

- заяви і рішення власника або уповноваженого ним органу про ліквідацію;

- акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженим органом, який при­значив ліквідаційну комісію;

- довідки аудитора (якщо це необхідно для перевірки ліквідаційного балансу);

- довідки установи банку про закриття рахунка;

- довідки органу податкової служби про зняття з обліку;

- доказів про опублікування об'яви про ліквідацію підприємства;

- довідки з архіву про прийняття документів на довгострокове зберігання;

- оригіналів установчих документів;

- свідоцтва про державну реєстрацію;

- довідки органу внутрішніх справ про прийняття печатки і штампів.

У відповідності з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [71] приватне підприємство може бути ліквідовано у разі визнан­ня його банкрутом.

Скасування державної реєстрації приватного підприємства є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.