Довгострокова стратегія України у відносинах з Росією

Можна визначити два найбільш узагальнених варіанти розвитку як Росії, так і України ─ зростання та дисипації. Під зростанням слід розуміти поєд­нання стійкого соціально-економічного піднесення з політичною стабільністю держави, громадянським консенсусом щодо подальшого розвитку суспільства, мінімізацією конфліктогенної напруги в ньому. Суспільно-політичні та економічні трансформації, що відбуваються в Ук­раїні та Росії, у кінцевому підсумку можуть звестися до спектра з чотирьох віро­гідних сценаріїв у максимально уза­гальненому вигляді:

- зростаючі Україна та Росія;

- дисипація України і Росії.

- зростання України при дисипації РФ;

- дисипація України при зростанні РФ.

Перший сценарій означає фактично конкурентно-партнерські відносини між двома країнами, другий - мляве спів­робітництво при інтравертній заглиб­леності країн у внутрішню проблематику. Розвиток подій за третім сценарієм був би найбільш перспективним для України, оскільки це призвело б до «стратегічного відриву» України і виходу її з «російської тіні». Четвертий сценарій є найбільш небезпечним, оскільки подальше ослаблення України фактично унеможливить будь-який спротив зростаючій Росії, політика якої щодо України залишається інваріантною, що підтверджується усім періодом двосторонніх відносин.

Так, чи інакше, а відносини між Україною і Росією є досить специфічними і це не може не позначитися в майбутньому. Зокрема, російські поступки стосовно газових боргів України, мають прихований зміст: з однієї сторони Росія робить Україні подарунок  реструктурує борги на 12 років, а з іншої сторони це дає можливість Росії поставити економіку України у ще більш залежне становище, що дасть змогу маніпулювати Україною. І це цілком ймовірний варіант, адже для Росії завжди був характерним екстенсивний розвиток.

Із всього сказаного про економічну сторону відносин між Україною і Росією можна зазначити фактори, які б допомогли Україні в майбутньому:

─ вихід України та Росії із системної кризи, модернізація їхніх економічних систем і конкурентноспроможне прилучення до світової економіки можливі тільки за радикальної оптимізації їхніх національних економічних і політичних стратегій; [3; 19]

─ налагодження економічних стосунків з Росією виходячи з розуміння важливості зв’язків з Росією для економічної і соціальної стабільності, необхідності їх деполітизації та переведення у площину взаєморозуміння і взаємної вигоди;

─ створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітництва в пріоритетних галузях;

─ забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчиз­няного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей, у тому числі шляхом збільшення збуту продукції на ринку Росії, поглиблення коопера­ційних зв'язків між підприємствами обох держав, активізація інвестиційно­го співробітництва;

─ реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;

─ створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов.

Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки. Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним політичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією.

25. Характеристика найважливіших елементів програми ринкового господарства в Укаїні на сучасному етапі

Реальна економіка України далека від забезпечення умов щодо створення соціально орієнтованої ринкової економіки, а отже, забезпечення стійкого економічного зростання як основи підвищення рівня життя населення, здійснення належних структурних перетворень на основі досягнень НТП самої економіки, виробництва і сфери послуг, заощадження енергії, ресурсів та збереження довкілля. Наша соціально-економічна система перебуває у кризовому стані, з характерним порушенням сталості і рівноваги, а подолання суперечностей соціально-економічного розвитку може бути здійснене завдяки залученню системи першочергових цілей економічного розвитку із забезпеченням стійкого зростання реального сектору економіки за умов стабільності грошової одиниці, існування вільної конкуренції, стабільного рівня цін, високого рівня зайнятості, зменшення кон’юнктурних коливань (тобто мінімізації відхилень від рівноважних станів), вирівнюванням платіжного балансу.

Стимулювання соціально-економічного й технологічного розвитку та створення розвиненого національного виробництва й потужного експортного потенціалу на основі високотехнологічних наукомістких галузей, добувної промисловості, металургійних галузей потребує значних інвестицій. Звичайно, цей процес має спиратися переважно на іноземні інвестиції, проте потужним потенціалом української економіки мають стати власні інвестори. Зазначимо, що значні за обсягами інвестиції мають бути повернуті в українську економіку з тих, що втекли за кордон — переважно до офшорних зон — унаслідок відсутності сприятливих умов для їх застосування в ризикованому економічному середовищі. І хоча без значної інвестиційної підтримки з боку західних інвесторів важко досягти стійкого економічного зростання, проте важливим джерелом інвестицій мають стати заощадження головного інвестора нашої економіки — власного народу, стосовно якого в українському економічному середовищі тривають затяжні соціальні експерименти на тлі духовної невизначеності, ідейного виснаження, зневіри всіх верств населення, незадоволених наслідками реформ.

Тобто на сучасному етапі для економіки України навіть за сприятливих умов освоєння інноваційної моделі економічного зростання передбачається рух за напрямом старого індустріалізму, а не трансформаційний перехід до постіндустріальної цивілізації, а отже, соціалізація економіки, що формує умови для розвитку духовного й розумового потенціалу народу разом зі зростанням його добробуту, постає проблема подолання економічної кризи та трансформаційного переходу до нової цивілізації, до якої стрімко прямує західний світ, спираючись на базові християнські цінності: Істину, Правду, Милосердя, Добробут, що стали основою моралі, культури та економічного поступу. І тут на перше місце можна поставити мету вільного розвитку суспільства, що є запорукою від хибних шляхів українського суспільства до нової диктатури або поновлення унітарної централізованої держави з поєднанням державної економіки та надмірно керованого державою «ринку».

Доводиться констатувати, що теперішня приватна власність нездатна забезпечити економічне зростання країни, а ринкова інфраструктура не діє, хоча масштабно задовольняються економічні потреби олігархічних груп, корпоративних кланів і зберігається політична та економічна безпека старого правлячого класу радянських часів. Усе це стає можливим за політичної незабезпеченості реформ державою, із катастрофічним зниженням ролі державного регулювання, а також — громадянської зрілості суспільства. Водночас добре відомо, що політичний протест під час економічних перетворень позитивно впливає на прискорення реформ і забезпечує захист демократичних надбань суспільства, хоча відомо також і те, що вільне ринкове соціально згуртоване суспільство забезпечує розвиток демократії.

Варто розуміти, що ринкові перетворення на сучасному етапі є засобом реалізації завдань соціального фактора, тому постає об’єктивна необхідність посилення державного регулювання економіки, оскільки парламент дедалі більше втрачає значення соціального представництва й перетворюється на виразника інтересів частин політичних олігархічних кланів, що функціонують як єдиний політичний картель.

в Україні немає ефективної державної підтримки ринкової економіки та системного соціального захисту населення, що посилює стихійність і хаотичність ринкових перетворень.

Отже, у формуванні та розвитку соціальних взаємин та системи соціального захисту значне місце належить державі, орієнтованій не на інтереси фінансово-промислових олігархів, а на збереження людського капіталу, розвиток соціального капіталу, підтримку законодавчою та виконавчою владою формування такого соціального інституту, яким є середній клас, що має стати активним складником продуктивних сил країни з притаманними йому здатністю до самоорганізації, мобільністю в обстоюванні власних інтересів і застосуванням з цією метою цивілізованих форм тиску. Такі структуроутворювальні функції середнього класу в суспільстві можуть бути реалізованими лише за умови його чисельності (майже 60 %).

26. Співробітництво України і Греції.

Характерною рисою українсько-грецьких відносин стала взаємна підтримка в рамках міжнародних організацій. Зокрема, набуто позитивний досвід такої співпраці в ООН, Парламентській асамблеї Ради Європи, ОЧЕС.

Україною та Грецією укладено 33 двосторонніх документи, що покривають більшість напрямків співробітництва між двома країнами (у сферах політики, економіки, військового співробітництва, енергетики, культури тощо). Найближчим часом планується підписати ще 12 нових угод.

Двосторонні економічні відносини постійно зміцнюються, але все ще існує потенціал для зростання обсягів торгівлі, інвестицій та економічного співробітництва в цілому

Серед пріоритетних напрямів регіонального співробітництва України і Греції в Середземномор'ї можна виділити реалізацію спільних інфраструктурних проектів через Чорноморський Банк торгівлі та Розвитку (ЧБТР); спорудження мереж транспортування нафти й природного газу; розвиток інфраструктури транс-європейських транспортних коридорів, морських та повітряних портів; спільну реалізацію телекомунікаційних проектів з використанням новітніх технологій тощо.

Греція є єдиною балканською країною, яка входить водночас до складу таких впливових організацій, як ЄС, НАТО, ОЧЕС, що дозволяє акумулювати додаткові фінансові ресурси для здійснення спільних регіональних проектів та забезпечення політичного впливу на перебіг подій на Балканах.

Найбільший обсяг грецьких інвестицій спрямовано в такі галузі української економіки як будівництво, транспорт та зв’язок, сфера оптової та роздрібної торгівлі, харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, фінансова діяльність та послуги юридичним особам, виробництво деревини та виробів з деревини. Обсяги прямих українських інвестицій в економіку Греції незначні і складають 1,57 млн. дол. США.

Розвитку двосторонніх економічних відносин значною мірою сприяє Грецько-українська торгово-промислова палата, діяльність якої спрямована на подальшу активізацію ділового співробітництва між бізнесменами двох країн та збільшення обсягів взаємної торгівлі.

Міжурядові угоди:

• про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво (Афіни, 15.01.92). Чинна з 15.01.92.
• про сприяння та взаємний захист інвестицій. Підписана 01.09.94. Чинна з 04.12.96.
• про створення міжурядової спільної робочої групи з економічного, промислового, технічного і наукового співробітництва (м. Київ, 01.09.94. Чинна з моменту підписання).
• ро співробітництво у галузі культури, освіти і науки (Афіни, 11.11.96). Чинна з 01.11.99.
• ро співробітництво в галузі туризму (Афіни, 11.11.96). Чинна з 22.06.98.
• про повітряний транспорт (Київ, 15.12.97). Чинна з 02.01.02.
• про співробітництво в митних справах. (Київ, 06.11.2000). Чинна з 01.07.01.
• про морське торговельне судноплавство. (Київ, 06.11.2000). Чинна.
• про військово-технічне співробітництво.
• про науково-технічного співробітництва в галузі сільського господарства. та інші