Тема 14.2. Кредитна система

Кредит –це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Принципи функціонування кредиту

· обов’язковість повернення кредиту

· платність

· строковість

Форми кредиту:

1. Комерційний кредит – надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів .

2. Банківський кредит – найпоширеніша форма кредиту. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Банківський кредит – це форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка.

3. Споживчий кредит –надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування (холодильників, пральних машин, телерадіоапаратури, меблів, автомобілів тощо).

4. Іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під заставу нерухомого майна. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність банку.

5. Лізинговий кредит – відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

6. Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту. Якщо кредит повертається своєчасно зі сплатою відсотка, позичальник залишається власником заставленого майна. Якщо кредит не повертається в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, який, реалізуючи майно, утримує суму боргу та відсоток.

7. Державний кредит – система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку , та фізичними і юридичними особами – з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

8. Міжнародний кредит – це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни іншій країні, банкові, юридичні чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Функції кредиту:

· перерозподільча

· емісійна

· економія витрат обігу

· засіб державного регулювання економіки

· забезпечує зростання рівня концентрації та централізації капіталу

Кредитна система:

· центральний банк

· комерційні банки

· спеціалізовані банківські установи

· небанківські фінансово-кредитні установи

Функції центрального банку:

· розробка та реалізація грошово-кредитної політики

· емісія готівкових грошей – монопольне право центрального банку

· емісія безготівкових грошей

· зберігання золотовалютних резервів країни

· акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків

Функції комерційних банків:

- ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів)

- акумуляція строкових депозитів вкладників;

- видача грошових засобів з рахунків

- перерахування з одного рахунка на інший

- розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів

- продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів та ін.

Тема 15. Політика державного регулювання економіки

Необхідність урядового втручання в економіку пов’язують з відмовами ринку.

Відмови ринку (фіаско ринку)- це небажання або неспроможність ринку задовольнити потреби суспільства чи окремих груп індивідів ринковою економічною системою.

Структура відмов ринку:

1. Конкуренція породжує свавілля монополізм, держава приймає антимонопольне законодавство.

2. Необхідність виробництва не тільки приватних, а й суспільних благ.

Приватні блага – це блага, споживання яких одними особами включає можливість їх одночасно споживання іншими. Доступ до споживання приватних благ має той, хто хоче їх придбати та може їх оплатити. Це їжа, взуття, одяг, засоби гігієни, а також верстати, машини, сировина і т.ін.

Суспільні блага – це ті блага, які водночас можуть споживатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач.

3. Ринок не дбає про збереження ресурсів

4. Ринок продовжує екстерн альні ефекти ( в тому числі негативні) Уряд: накладає податки, штрафи, заборони та обмеження зменшує екстремальні ефекти (відновлює) та відшкодовує збитки, завдані ними.

5. Уряд обмежує вплив циклічних коливань, забезпечує соціальну спрямованість економічної системи

6. Уряд забезпечує баланс інтересів суб’єктів економічної та соціальної діяльності.

Типи урядового регулювання економіки:

- повна монопольна влада в управлінні економікою (СРСР та країн соціалістичного світу)

- поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія, Швеція, ФРН, Австрія, Китай)

- крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необмежену свободу підприємницької діяльності (США).

Моделі урядового регулювання економіки:

- адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко пристосуватись до умов економічного (національного та міжнародного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на економіку є США.

- проактивна модель, спрямована на попередження фіаско ринку шляхом „виваженої міри” державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.

Економічна політика – це система економічних цілей та засобів (інструментів), які забезпечують вирішення стратегічних (довгострокових ) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у державних (урядових) програмах.

Основні завдання урядів держав:

1. Розробка законів, норм і правил

2. Здійснення державних (урядових) закупівель

3. Здійснення трансфертних виплат. Здійснення трансфертних (соціальних) виплат.

4. Справляння податків

5. Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд рекомендує „що”, впливає на те „як” та „для кого” виробляти.

6. Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів здійснюється через податки і субсидії.

7. На уряд покладається вирішальна роль у розв’язанні проблем довкілля.

8. Національна безпека держави забезпечується включно урядовим фінансуванням.

9. Захист конкурентного середовища.

10. Урегулювання проблем, пов’язаних з порушенням дії ринкових сил тощо.

Інструменти (засоби) – це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом.

Методи урядового впливу:

Прямі (адміністративні, вертикальні)

· дозволи

· регламентація

· заборони

· застосування покарань та заохочень (стимулів)

· різноманітні форми цільового фінансування

· прямий вплив на експорт

· державне замовлення

Непрямі (економічні, горизонтальні) – грунтуються на економічному інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклічної політики.

Міри впливу уряду на економіку:

1. частка ВВП, яка перерозподіляється через бюджет

2. індекс економічної свободи (ІЄС)

Мінімальна межа урядового впливу:

- правова база функціонування економіки

- організація грошового обігу

- урегулювання екстернальних негативних ефектів

- виробництво суспільних благ

Максимальна межа – точка рівноваги між затратами, пов’язаними з державним втручанням, та виграшем у соціально-економічній ефективності.

Вплив уряду на економічне зростання:

· стимулювання економічного зростання

· обмежувальна політика (фіскальні і монетарні заходи)

· антиінфляційна політика (довгострокова і короткострокова)

· соціальна політика

Тема 16.Перехідна економіка

Трансформаційна економіка – є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.

Принципи трансформації:

· урівноваженість як необхідна передумова успішного розвитку та самооновлення

· багатовимірність системних перетворень та складний механізм їхньої взаємодії

· динамічність узгодження складових елементів системи на принципах самоорганізації .

Перехідні економічні системи (за цивілізаційним процесом)

неоліт

Бронзовий вік

Залізний вік

Передінду стріальний вік

Індустріальний вік

Постіндустріальний (інформаційний) вік

Перехідні економічні системи (формаційним процесом)

Первісний лад

рабовласництво

Феодалізм

капіталізм

соціалізм

Капіталізм

Закономірності трансформації в межах ринкової системи:

1. Поглиблення суспільного характеру виробництва

2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва

3. Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжує нові фактори економічного зростання, не відкриваючи при цьому надбань попередніх.

Зміст перехідної економіки – формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.

Криза і розпад командно - адміністративної системи.

Соціалізм – перехідна форма від капіталізму до комунізму, оскільки на відміну від попередніх економічних систем, які мали єдину економічну основу – приватну власність елементи комунізму не можуть зародитися у надрах капіталізму (через відмінність економічної основи).

Марксистська (комуністична) економічна концепція (головні засади):

· капіталізм неспроможний вирішити внутрішньо притаманні йому суперечності й мусить поступитись місцем наступній економічній формації – комуністичній, яка є антиподом капіталістичної форми суспільного устрою

· комунізм передбачає дві фази суспільного розвитку: І – соціалізм;

ІІ – комунізм.

Особливості комуністичної системи:

v економічною основою нової системи є суспільна власність

v все загальність праці

v безкласовість

v колективізм, що усуває індивідуальний егоїзм

v нетоварні (безпосередньо суспільні) зв’язки

v розподіл здійснюється на І фазі суспільного розвитку – за працею, на ІІ – за потребами

v самоуправління як антипод державної форми управління

v повне відмирання держави як апарту насильства на ІІ фазі суспільного розвитку.

Риси командно - адміністративного соціалізму:

v тотальне панування власності (навіть колгоспно – кооперативна власність, проголошена конституцією, втратила риси кооперативної і була одержавлена)

v централізоване регулювання всіх зв’язків державою (директивне централізоване планування від досягнутого)

v спотворені ринкові відносини (ціни, відсоток за кредит, ренту тощо встановлювала держава)

v прямий розподіл ресурсів

v державне тотальне управління за принципом жорстокої ієрархії; вершину ієрархічної піраміди займає партійна бюрократія

v розподіл за волею держави, яка об’єктивно не може визначити частину індивіда у суспільному результаті економічної діяльності (хоч зарплата видається за форму відповідально до кількості та якості праці) .

Форми вияву головної суперечності:

Ø між вивільненням трудящих від поновлення ( експлуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою

Ø між проголошеною метою побудови суспільства всезагального добробуту і сформованою економікою тотального дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення бюрократичної системи адміністративного соціалізму

Ø між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі блага „поллються повним потоком” і здійсниться великий принцип: „від кожного – за здібностями , кожному – за потребами” і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на виробництво заради виробництва

Ø між проголошеною метою високо продуктового виробництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і спадною ефективністю реального виробництва через відсутність конкуренції і тотальне панування державної монополії.

Ø між проголошеною метою побудови суспільства, заснованого на самоуправлінні (самоуправління антидоп державного управління), і реальною системою управління у формі диктатури держави, яка виявляється через диктатуру пролетаріату, диктатуру партії та ін.

Головні завдання перехідного періоду від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи такі:

- реформуваннявідносин власності

- роздержавлення

- приватизація

- демонополізація

- лібералізація,(внутрішньо-та зовнішньоекономічна)

- формування ринкової інфраструктури;

- макроекономічна стабілізація

- соціальний захист найвразливіших верств населення.

Концепції трансформації адміністративно-командної економіки в ринку:

- іституціонально - кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістської політики

- ліберально – монетарний варіант радикальних змін, або політики „шокової політики”.

Головні риси еволюційного переходу до ринкової економіки (градуалізму):

1. Процес економічної трансформації трактується як поступова зміна ресурсних потоків, які повільно пристосовуються до нового інституційного середовища і впливають на зміну параметрів виробництва, споживання інвестицій.

2. Реформування економіки передбачає:

- встановлення динамічної рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектору

- поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції

- поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції

- лібералізація цін зі збереженням державного контролю за ними

- формування двосекторної моделі економіки, де превалюють приватні структури у споживчих галузях економіки, а державні й ті, що контролюються державою, - у виробництві інвестиційних товарів

- спад виробництва , зумовлений не зміною його технологічної та соціально-економічної структури, а політикою лібералізації

- гіперінфляція як наслідок лібералізації

- глибоке розшарування за доходами різних верств населення.

Головні риси „шокової терапії”:

1. процес економічної трансформації передбачає швидкий перехід до досконалого ринкового середовища, заснованого на принципах рівноваги вільної ринкової економіки.

2. Реформування економіки передбачає :

- проведення впродовж 1-2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів:

- моментальну лібералізацію цін

- максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси

- ліквідацію переважної більшості субсидій

- запровадження повної фінансової самостійності підприємств тощо

- здійснення протягом 10-15 років фундаментальних перетворень в економіці.

Головним завданням переходу до реальних ринкових відносин є формування ринкових форм господарювання та усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-командної системи. У цьому полягає суть лібералізації економіки.

Головні напрями впливу держави на формування інституційних та економічних умов формування ринкової економіки:

1. Законодавче забезпечення трансформаційних перетворень.

2. Забезпечення інституційних змін у підприємництві .

3. Подолання автаркії та забезпечення відкритості економіки.

4. Адаптація соціальної політики до умов перехідної економіки.

Тема 18. Світове господарство: суть та структура

Інтернаціоналізація господарського життя і світовий ринок

Світове господарство – внутрішньо суперечлива єдність національних економік , пов’язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими , фінансовими та науково-технічними зв’язками.

Етапи розвитку світового господарства:

I. кінець ХІХ – початок 20-х років ХХ ст..

II. друга третина 20-х років – кінець 80-х років ХХ ст..

III. кінець 80-х – початок 90-х років ХХ ст.. і продовжується нині.

Класифікація країн світового господарства

За специфікою господарських систем:

- країни з розвиненою ринковою економікою

- країни з ринковою економікою , що розвивається

- країни з перехідними до ринку економіками

- країни з неринковою економікою

За ступенем економічного розвитку:

- високорозвинені

- середньо розвинені

- з низьким рівнем розвитку

Крім того , нині виділяються:

- нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки

- високодохідні нафтоекспортуючі країни

- найменш розвинені країни.

Структура міжнародних організацій та інструментів

спеціалізовані:

- АСС – Адміністративний комітет з координації роботи спеціалізованих закладів ООН та Міжнародного агентства з атомної енергії

- UNPC – Комісія ООН з питань народонаселення

- СТС – Комісія ООН з питань діяльності ТНК

- ILO – Міжнародна організація праці та ін.

Галузеві економічні об’єднання:

- ІАЕА – Міжнародне агентство з атомної енергії

- ІСАО – Міжнародна організація цивільної авіації

- UNCTAD –Конференція ООН з торгівлі і розвитку

- IMF – Міжнародний валютний фонд

- IBRD – Міжнародний банк реконструкції і розвитку та ін.

Міжнародні галузеві організації :

- ОРЕС –Організація країн – експортерів нафти

- GATT – Генеральна угода з тарифів і торгівлі

- EBRD – Європейський банк реконструкції і розвитку

- EUROATOM – Європейське товариство з атомної енергії та ін.

Міжнародні об’єднання підприємців:

- IRU –Міжнародний союз автомобільного транспорту

- IUMI – Міжнародний союз морського страхування

- SITA – Міжнародне товариство авіаційного електрозв’язку і т ін.

Концепції трансформації міжнародних економічних відносин:

- концепція нового міжнародного економічного порядку (НМЕП, 1974), висунута країнами, що розвиваються, і спрямована на протидію пануванню ТНК у системі МЕВ

- концепція міжнародної економічної безпеки (МЕБ, середина 80-х років ХХ ст..)

Всесвітній ринок товарів і послуг

Світова торгівля – форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації певних країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умовами.

Світовий ринок – розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.

Концепції незалежності, взаємозалежності і залежності. У випадку незалежності країна позбавляється можливості споживати ті блага, яких вона не виробляє. Тому країни не прагнуть до повної економічної незалежності, головне для них – уникнути або мінімізувати іноземний контроль за попитом і пропозицією.

Взаємозалежність – це розвиток торговельних зв’язків на основі взаємовигідного економічного співробітництва.

Залежність проявляється у нерівноправності країн різного ступеня економічного розвитку в системі світової торгівлі, зумовленої залежністю від однієї країни як споживача чи постачальника.

Шляхи обмеження залежності:

· вихід країн, що розвиваються, на світовий ринок;

· диверсифікація експорту шляхом розвитку нетрадиційних виробництв.

Дві протилежні доктрини у галузі міжнародного обміну:

· свободи торгівлі (фрітредерства);

· протекціонізму (захисту інтересів національного виробництва).

Аргументувати на користь фритредерства:

· забезпечення міжнародної спеціалізації, вигідної як окремим країнам, так і країнам - учасницям зовнішньоторговельних відносин;

· активізація розвитку конкуренції як на національному, так і на міжнародному рівнях;

· розширення ринку;

· зменшення ризику дефіциту;

· формування високих стандартів життя ;

· демократизація господарського життя.

Аргументи на користь протекціонізму:

· забезпечення певних гарантій щодо незалежної економічної державної безпеки;

· опікування нових галузей, які тільки перебувають у стадії становлення;

· забезпечення вищого рівня зайнятості та доходів у межах національної економіки.

Доцільність використання різних дотрин зовнішньої торгівлі

Протекціонізм доцільно використовувати під тиском необхідності. Це політика короткострокового періоду.

Фритредерство – довгострокова політика.

Обмежена зовнішньоторгівельна політика більш бажана, ніж відсутність будь – якої зовнішньої торгівлі.

Головні елементи зовнішньої торгівлі – експорт і імпорт.

Експорт(Е) – продаж товарів та послуг зарубіжному контрагенту.

Імпорт (Z) – купівля у зарубіжного контрагента товарів та послуг.

Сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний оборот.

Реекспорт – придбання в іншій країні товарів не для власного використання, а для перепродажу третій країні.

Реімпорт – придбання ре експортного товару країною – споживачем.

Платіжний баланс (ZB) – статистичний звіт за певний проміжок часу (місяць, квартал, рік), який показує співвідношення між сукупними надходженнями з-за кордону та платежами за кордон.

Торговельний баланс – статистичний звіт, у якому віддзеркалюються платежі з експотру, імпорту та реекспорту товарів за певний проміжок часу.

Зміст і структура світової валютної системи

Валюта в широкому розумінні – це грошова одиниця країни (гривня, рубль, долар і т. ін.); у вузькому розумінні – це грошові одиниці іноземних держав.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС)

І. Система „золотого стандарту”

· золотомонетний стандарт (діяв із 1867 р. до початку ХХст.)

· золото зливковий стандарт (з початку ХХст. до Першої світової війни);

· золотодевізний (золотовалютний) стандарт (із1922 р. до початку Другої світової війни).

ІІ. Бреттон – Чудська система (створена в 1944р.)

Основні принципи:

встановлення твердих обмінних курсів країн – учасниць до курсу долара;

курс долара фіксований відносно золота;

центральні банки підтримують стабільний курс національної валюти відносно долара;

організаційною ланкою виступають МВФ і МБРР.

ІІІ. Ямайська валютна система (створена в 1976 р.)

Основні особливості:

заснована на кількох валютах;

відмінено монетний паритет золота;

основний засіб розрахунків – вільно конвертована валюта. а також міжнародні кредитні гроші – СПЗ і резервні позиціїМВФ;

вільний плаваючий курс валют визначається попитом і пропозицією;

центральні банки країн не зобов’язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримання фінансового паритету національних валют;

країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плаваючий або змішаний).

Курс валюти – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Котирування – визначення офіційними державами органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.

Конвертованість валюти – здатність національної грошової одиниці обмінюватись на інші валюти.

Повна конвертованість – можливість вільно здійснювати (без будь-яких обмежень) усі валютні операції фізичним та юридичним особам.

Часткова конвертованість – передбачає певні обмеження на обмінні валютні операції, які за вимогами МВФ не повинні стосуватися платежів за поточні міжнародні операції.

Зовнішня конвертованість – надання повної свободи іноземними фізичним і юридичним особам щодо здійснення валютних операцій.

Внутрішня конвертованість – надання права здійснювати обмінні операції національних грошових одиниць на іноземну валюту тільки фізичним і юридичним особам даної країни.

Розвиток ринку робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, кращих умов життя.

Економічні аспекти глобальних проблем

Глобалізація (від фр. global – планетарний, всеосяжний) – все охоплений процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв’язків і взаємозалежностей.

Глобалізація економіки – це новітній, складний, багатогранний та багаторівневий процес закономірних якісних перетворень світової економіки, що відбуваються на основі усуспільнення виробництва та поглиблення інтеграційних процесів у результаті безпрецедентного зростання і прискорення міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталів, широкого розвитку новітніх інформаційних технологій, глобальних телекомунікаційних мереж тощо.

Глобальні проблеми – проблеми, пов’язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т.ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації та мають загально планетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішеннями, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

І. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства:

- надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

- раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища

- раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору

- утилізація відходів життєдіяльності.

ІІ. Глобальні проблеми у сфері суспільних відносин:

- відтворення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища

- подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу

- попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів

- ліквідація наслідків світових та локальних криз

- роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

ІІІ. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і збереження її майбутнього:

- пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР.

- подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії)

- культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім’ї та послаблення зв’язку поколінь;

- боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризм

- проблеми демократизації та охорони прав людини.