Стаття 1. Предмет регулювання 2 страница

Стаття 368. Комерційна субконцесія

Стаття 369. Винагорода за договором комерційної концесії

Стаття 370. Обов'язки правоволодільця

Стаття 371. Обов'язки користувача

Стаття 372. Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії

Стаття 373. Відповідальність правоволодільця за вимогами, що заявляються до користувача

Стаття 374. Зміна та розірвання договору комерційної концесії

Стаття 375. Наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця

Стаття 376. Правове регулювання комерційної концесії

Розділ VII Зовнішньоекономічна діяльність

Глава 37. Загальні положення

Стаття 377. Поняття зовнішньоекономічної діяльності

Стаття 378. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

Стаття 379. Види зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічні операції

Стаття 380. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Стаття 381. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій

Стаття 382. Зовнішньоекономічні договори (контракти)

Стаття 383. Державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Стаття 384. Митне регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Стаття 385. Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Стаття 386. Валютні рахунки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

Стаття 387. Валютна виручка від зовнішньоекономічної діяльності

Стаття 388. Одержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності кредитів в іноземних фінансо­вих установах

Стаття 389. Захист державою прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

Глава 38. Іноземні інвестиції

Стаття 390. Іноземні інвестори

Стаття 391. Види іноземних інвестицій

Стаття 392. Форми здійснення іноземних інвестицій

Стаття 393. Оцінка іноземних інвестицій

Стаття 394. Правовий режим іноземних інвестицій

Стаття 395. Державна реєстрація іноземних інвестицій

Стаття 396. Діяльність суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями в Україні

Стаття 397. Гарантії здійснення іноземних інвестицій

Стаття 398. Гарантії переказу та використання доходів від іноземних інвестицій

Стаття 399. Гарантії іноземним інвесторам у разі припинення інвестиційної діяльності

Стаття 400. Законодавство про іноземні інвестиції

Розділ VIII Спеціальні режими господарювання

Глава 39. Спеціальні (вільні) економічні зони

Стаття 401. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони

Стаття 402. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони

Стаття 403. Типи спеціальних (вільних) економічних зон

Стаття 404. Державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні

Стаття 405. Законодавство, що діє на території спеціальної (вільної) економічної зони

Глава 40. Концесії

Стаття 406. Концесійна діяльність в Україні

Стаття 407. Засади концесійної діяльності

Стаття 408. Концесійний договір

Стаття 409. Припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію

Стаття 410. Законодавство про концесії

Глава 41. Інші види спеціальних режимів господарської діяльності

Стаття 411. Виключна (морська) економічна зона України

Стаття 412. Особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні України

Стаття 413. Особливості здійснення господарської діяльності в санітарно-захисних та інших охорон­них зонах, на територіях і об'єктах, що особливо охороняються

Стаття 414. Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства

Стаття 415. Особливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку

Стаття 416. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичай­ної екологічної ситуації

Стаття 417. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану

Стаття 418. Гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господа­рювання

Розділ IX

Прикінцеві положення

Перелік нормативно-правових актів

Господарський кодекс у системі правового регулювання економіки України

(Передмова до коментарю)

16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Господарський кодекс України, підго­товлений відповідно до затвердженої нею у 1992 році Концепції судово-правової реформи. При розробці та прийнятті Господарського кодексу враховувалася необхідність взаємодії в системі правового регулювання господарської діяльності публічно-правових і приватно­правових засад, забезпечення поєднання державного регулювання економіки та ринкової са­морегуляції, встановлення більш стабільних і прозорих «правил гри» в економіці.

Як зазначено у преамбулі Господарського кодексу, він встановлює, згідно з Конституцією України, правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різно­манітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підпри­ємництва і на цій основі - підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціаль­ну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, затвердити суспільний госпо­дарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими еко­номічними системами.

Предмет Господарського кодексу визначено у його першій статті - регулювання господа­рських відносин, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами й іншими учасниками відно­син у сфері господарювання.

Мета науково-практичного коментарю - сприяння з'ясуванню змісту норм Господарсько­го кодексу, тобто правильному тлумаченню як необхідному елементу процесу їх реалізації на практиці. Для досягнення цієї мети у коментарі використовуються відомі теорії права, ви­ди і прийоми тлумачення норм.

При тлумаченні окремих норм необхідно також ураховувати деякі моменти, що стосують­ся історії прийняття Господарського кодексу в цілому.

Проект Кодексу готувався у 1992-1995 рр. відповідно до прийнятої Верховною Радою України у 1992 році Концепції судово-правової реформи та заснованих на ній розпоряджень Кабінету Міністрів України. Концепцією була врахована європейська традиція роздільної кодифікації цивільного та господарського (торгового, комерційного) законодавства. Поча­ток роздільної кодифікації було покладено Францією в першому десятилітті XIX ст. у пе­ріод правління Наполеона Бонапарта, який брав особисту участь у підготовці Комерційного і Цивільного кодексів. Надалі цей досвід набув застосування в Німеччині, Бельгії, Австрії, Польщі, Японії, Бразилії та у багатьох інших країнах (у тому числі в останні роки в Чехії, Словаччині, Естонії, Латвії - країнах, прийнятих до ЄС). В Україні досвід було сприйнято не механічно - структуру і зміст Господарського кодексу було побудовано з урахуванням реалій сучасної змішаної економіки, у регулюванні якої органічно сполучаються публічно-правові та приватно-правові начала, іншими словами, державне регулювання і ринкова саморегуляція.

У березні 1996 року проект Господарського кодексу було внесено на розгляд Верховної

Ради України. Поки він там вивчався, наприкінці 1996 року було підготовлено і внесено до Верховної Ради проект Цивільного кодексу, в якому дублювалося чимало положень Госпо­дарського кодексу, що стосуються господарської діяльності. Внесення такого проекту при­звело до затримки розгляду проекту Господарського кодексу, що не сприяло вирішенню ак­туальних проблем наведення порядку в народному господарстві, якого воно в той час гостро потребувало. Указом Президента України «Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 роки» від 17 вересня 1996 р. [ ] з метою подальшого удосконален­ня правової бази боротьби зі злочинністю та діяльності відповідних органів було зверне­но увагу на необхідність прискорення доопрацювання Господарського і Цивільного кодексів України. Незважаючи на це, а також на відповідні пропозиції науково-експертного відділу Верховної Ради від 15 травня 1997 р., усе-таки не було вжито заходів щодо виключення з Ци­вільного кодексу дублюючих норм. У результаті Верховна Рада другого скликання так і не змогла прийняти ні Господарський, ні Цивільний кодекси.

Однією з головних перепон було положення статті 1 проекту Цивільного кодексу про те, що до його предмета входять відносини, які складаються у сфері підприємництва (див.: Про­ект Цивільного кодексу // Українське право.- 1996.— № 2.- С. 32). Таке трактування предмета й обумовлювало дублювання в Цивільному кодексі деяких положень Господарського кодек­су, предметом якого було визначено організацію та здійснення господарської, у тому числі підприємницької, діяльності.

Після тривалих дискусій, тільки 29 листопада 2001 р., Верховна Рада прийняла обидва ко­декси. Господарський кодекс прийнято кваліфікованою більшістю у 317 голосів. При цьому згадування про підприємництво зі статті 1 Цивільного кодексу вилучено. Апарату Верховної Ради було доручено здійснити техніко — юридичне редагування кодексів, щоб більшою мірою узгодити тексти. Для такого узгодження досить було б виключити ряд дублюючих статей з дуже громіздкого Цивільного кодексу. Проте багато статей, які стосуються підприємницької діяльності, залишилися в ньому і після редагування. Це стало однією з головних причин то­го, що Президент України повернув кодекси на доопрацювання, вказавши на необхідність доузгодження текстів.

Верховна Рада погодилася із зауваженнями Президента і 16 січня 2003 р. прийняла кодек­си вдруге. При цьому було враховано засновану на зауваженнях Президента пропозицію Ро­бочої групи і Комітету з правової політики про вилучення з тексту Цивільного кодексу ряду дублюючих норм, які стосуються господарської діяльності. Проте, на жаль, і цього разу в Цивільному кодексі збереглися деякі норми господарського законодавства, що дублюють положення Господарського кодексу.

Залишився, наприклад, розділ «Підприємницькі товариства», що включає ряд статей про акціонерні товариства, хоча статус господарчих товариств у Європі, до зближення із законо­давством якої ми прагнемо, визначається Господарським правом ЄС і комерційними кодек­сами держав - членів ЄС, а статус сучасних акціонерних товариств більш доречно відносити до публічного, а не до приватного права, на концепції якого заснований Цивільний кодекс України, і Верховною Радою вже розглядається проект спеціального Закону «Про акціонерні товариства». Залишилася в Цивільному кодексі глава про комерційну концесію (франчайзинг), сама назва якої свідчить про її приналежність до господарського (підприємницького) права. Сумнівна і необхідність включення до Цивільного кодексу параграфа про лізинг у главі про найм, тому що цей інститут запозичено нами як форму інвестицій в економіку. До господарського законодавства відносяться й норми про факторинг та деякі інші.

Таким чином, окремі норми господарського законодавства містяться не тільки в Господа­рському, а й у Цивільному кодексі, що необхідно буде враховувати при веденні правової ро­боти в народному господарстві та при розгляді господарських спорів.

Якоюсь мірою це, ймовірно, обумовлено тим, що при розгляді зауважень Президента ряд народних депутатів висловили думку, що таке дублювання не страшне. Аби не було проти­річ. Зазначалося також, що якщо у процесі широкого ознайомлення з текстами кодексів після їх опублікування будуть виявлені якісь неузгодженості, то можна буде підготувати необхід­ні виправлення до обох кодексів і внести їх до 1 січня 2004 р. Максимальну узгодженість можна забезпечити і шляхом тлумачення норм.

У будь-якому разі, вирішуючи питання про те, чи застосовувати в тій чи іншій конкретній ситуації норму Господарського чи Цивільного кодексів, слід виходити з фундаментального загальноправового принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним - Іех specialis derogat generali. Отже, якщо має місце така ситуація, коли є якесь розходження в ре­гулюванні конкретних господарських відносин, з одного боку, нормою Господарського ко­дексу, з іншого - нормою Цивільного кодексу, то треба застосовувати норму закону спе­ціального, тобто Господарського кодексу. Якщо ж у Господарському кодексі немає спеці­альної норми, яку можна застосувати в даній конкретній ситуації, то можна звернутися до норми загального характеру, що міститься в іншому законі й охоплює велике коло подібного роду відносин, чи застосувати принцип аналогії закону. Зрозуміло, вирішувати питання про застосування тієї чи іншої норми повинен відповідний фахівець, а в разі суперечки - суддя, керуючись давно обгрунтованими в теорії права (у тому числі й у сучасних підручниках з теорії права) загальними правилами подолання колізії норм, якщо така колізія виявляється у процесі правозастосування.

Цими ж правилами, природно, треба буде керуватися і при виявленні у процесі застосу­вання Господарського кодексу невідповідності його нормам положень раніше прийнятих за­конів та інших нормативно-правових актів. У такому разі відповідно до фундаментального загальноправового принципу «закон наступний скасовує дію попереднього» слід буде застосовувати норми Господарського кодексу.

Для розвитку окремих положень Господарського кодексу передбачається видати закони, які більш докладно регулюватимуть ту чи іншу сферу господарювання. Але відсутність та­ких законів не перешкоджає застосуванню Господарського кодексу в наявному його змісті.

Перехідними положеннями Господарського кодексу (розділ IX) передбачено подання Ка­бінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради переліку законодавчих актів, які слід визнати такими, що втратили силу, і переліку актів, до яких необхідно внести зміни.

Кабінет Міністрів має також затвердити нормативно-правові акти, передбачені Кодексом. Затримка у виконанні Кабінетом Міністрів названих доручень може певною мірою усклад­нити і знизити ефект реалізації окремих нових норм Господарського кодексу, але не є пере­шкодою для введення Кодексу в дію. Тим більше, що в самому тексті заключних положень уже визначено, що з набранням Кодексом чинності втрачають силу закони «Про підприєм­ництво», «Про підприємство», тобто основні акти, які регламентували господарські відноси­ни до введення Кодексу. У зв'язку з прийняттям Господарського і Цивільного кодексів втра­чає також силу Цивільний кодекс УРСР.

Мета кодификації господарського законодавства в техніко — юридичному плані — система­тизація, компактизація, взаємоув'язка різних інститутів, забезпечення їх подальшої взаємо­дії (як між собою, так і з інститутами інших галузей законодавства) і тим самим зміцнення порядку в народному господарстві. Господарський кодекс увібрав у себе Закони «Про під­приємство», «Про підприємництво» та деякі інші, для того щоб виконувати функції стриж­невого акта, навколо якого будувався б увесь подальший процес удосконалення законодав­ства як у техніко — юридичному, так і в змістовому плані.

Економіко — правова мета кодифікації господарського законодавства — забезпечення від­повідно до позицій більшості партій і блоків такого змісту стрижневого акта, який сприяв би

поєднанню державного регулювання економіки з її ринковою саморегуляцією, не допускаю­чи при цьому зарегулювання, з одного боку, і безмежної ринкової стихії - з іншого. На тако­му поєднанні заснована сучасна «трьохрівнева» змішана економіка. У юридичному плані це означає забезпечення сполучення у правовому регулюванні господарської діяльності приватно-правових і публічно-правових начал, що повинно, з одного боку, забезпечувати дос­татній простір для розвитку підприємницької ініціативи і зацікавленості, з іншого - соціаль­ну орієнтацію економіки.

Зрозуміло, правове регулювання господарської діяльності не вичерпується Господар­ським кодексом. Але він, як уже зазначалось, покликаний виконувати функцію системоутворюючого й орієнтуючого стрижня, що поступово вдосконалюватиметься і «обростатиме» новими нормативно-правовими актами.

Під час обговорення проекту Господарського кодексу у пресі він оцінювався як лоція в ринковому океані для суб'єктів господарювання, як орієнтир в організації та здійсненні гос­подарської діяльності на території України. Користуючись цим орієнтиром, суб'єкти госпо­дарювання можуть широко виявляти ділову ініціативу. Кодекс забезпечує достатній простір для договірного розсуду сторін, забезпечуючи захист як публічних, так і приватних інтересів учасників господарського обороту, господарської самостійності підприємств, їх прав.

У процесі розгляду Господарського кодексу в робочих органах Верховної Ради України виникали дискусії щодо окремих питань. Уявляється, що інформація про ці дискусії може бути корисна для тлумачення окремих положень Кодексу.

Дискусійним, як це не дивно, виявилося питання про доцільність закріплення в Кодексі, відповідно до Конституції, різноманіття форм суб'єктів господарювання. Важливість цієї проблеми обумовлена тим, що визначення статусу суб'єктів господарювання - центральне питання як нашого Господарського кодексу, так і комерційних кодексів багатьох інших кра­їн, у тому числі країн - членів ЄС і кандидатів у члени ЄС. Деякі юристи пропонували роз­глядати підприємство тільки як об'єкт власності, майна, а не суб'єкт господарської діяльно­сті, вважаючи, що єдиним суб'єктом мають бути господарчі товариства. При цьому пропо­нувалося виходити з того, що акціонерні товариства можуть бути лише відкритими.

Ця позиція не зустріла підтримки Верховної Ради. Господарський кодекс закріпив прин­ципові положення щодо статусу суб'єктів господарювання, які найбільш поширені на прак­тиці, та перспективних їх форм. При цьому відповідно до пункту першого частини другої статті 55 ГК, можуть функціонувати різні господарські організації — юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку. Від­повідно до частини першої статті 63 ГК мають функціонувати також такі види підприємств, передбачені законом, які прямо в Кодексі не згадані. Аналогічно вирішено питання з форма­ми структурних підрозділів (ч. 4 ст. 64) і об'єднань підприємств (ст. 127). Що стосується ак­ціонерних товариств, то було визнано право на функціонування як відкритих, так і закритих акціонерних товариств. Така позиція зустріла підтримку багатьох практикуючих юристів.

Таким чином, щодо вибору форми суб'єкта господарювання Кодекс забезпечує широкий простір для ініціативи засновників.

У зв'язку з прагненням деяких юристів замінити різноманіття форм суб'єктів господарю­вання однією формою господарчого товариства заперечувалася необхідність визнання і виз­начення в Кодексі таких прав, як право господарського відання і право оперативного управ­ління. За результатами дискусії названі права були в Кодексі закріплені (ст. 136, 137). За­кріплено також право оперативного використання майна (ст. 138).

Господарський кодекс розглядався у Верховній Раді майже сім років. З одного боку, це дозволило детально обговорити як концепцію Кодексу, так і конкретні норми, що містяться в ньому. Але з іншого - ряд розділів проекту за цей час трансформувався в окремі закони, що

збіднило зміст Кодексу, призвело до скорочення кількості норм з 558 до 418 і тим самим тро­хи зменшило його значення як кодифікаційного акта. Деякі глави були ущільнені до обсягу однієї статті. Тепер же доведеться адаптувати чинні чи приймати нові закони з метою роз­витку змісту «стислих» статей. Коментар якоюсь мірою може сприяти вирішенню цієї задачі.

Особливий жаль викликає «стислість», що містилася у проекті Господарського (Комер­ційного) кодексу України, внесеному до Верховної Ради в березні 1996 року. Замість роз­ділу 3 «Основи оподаткування (податки в системі державного регулювання і стимулювання господарської діяльності)», який містив десять змістовних статей, залишилась стаття 17 ГК, яка встановлює, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються ви­нятково законами України і деякими загальними принципами оподаткування. При цьому пе­ред словом «законами» «зникло» слово «спеціальними», що було у проекті Господарського кодексу. Ідея формулювання проекту полягала в тому, що податки можуть встановлюватися не просто законами, тобто шляхом включення тієї чи іншої статті про податки чи збори у будь-який закон, а саме законом про податок чи збір. Це доцільно зробити, щоб податки і збори не «протаскувалися» непомітно в тексті законів, присвячених різним питанням.

Розділ був стиснутий до розміру статті у зв'язку з тим, що на розгляд Верховної Ради надійшов проект Податкового кодексу, в якому система оподаткування регламентувалася більш детально. У результаті, на жаль, станом на січень 2003 року виявилося, що ще немає Податкового кодексу і вже немає розділу про оподаткування в Господарському кодексі. А тим часом одна із статей цього розділу (ст. 23) ще тоді передбачала те саме обмеження роз­міру податку на додану вартість, що було прийнято Верховною Радою 19 червня 2003 р. - че­рез 7 років! Були там й інші важливі положення, реалізація яких із 1996 року могла б дати по­зитивний ефект.

За час розгляду проекту Господарського кодексу у Верховній Раді було прийнято закони про бухгалтерський облік, про програмування і прогнозування й у зв'язку з цим відповідні розділи проекту ГК - другий та сьомий - також трансформувалися у статті (див. ст. 11, 19).

Не можна не відзначити, що розгляд у Верховній Раді проекту Господарського кодексу сприяв розвитку досліджень правового регулювання господарської діяльності, у тому числі й визначенню місця та ролі Господарського кодексу в загальній системі правового забезпе­чення економіки всіма галузями законодавства. Цей розгляд сприяв також розвитку господа­рського процесуального законодавства, становленню системи господарських судів.

На жаль, дискусія не завжди носила конструктивний характер. Це призводило до того, що увага від удосконалення конкретних норм відволікалася на загальні міркування, що не спри­яло підвищенню якості регулювання.

Проте, незважаючи на недоліки Господарського кодексу, обумовлені, зокрема, і не зав­жди конструктивним характером дискусії, він може відігравати роль стрижневого законо­давчого акта в системі правового регулювання господарської діяльності.

Прийняття Господарського кодексу є важливим кроком (і необхідною передумовою) до зближення нашого господарського законодавства з господарським правом ЄС. Таке збли­ження - прояв загальносвітової тенденції до зближення систем правового регулювання гос­подарської діяльності. По-перше, зближенню сприяє роздільна кодифікація господарського і цивільного права, що полегшує зіставлення з цивільними та комерційними кодексами, які діють у більшості європейських країн. По-друге, структура Господарського кодексу України близька до структури вже інкорпорованого «загальносоюзного» господарського права ЄС. Основні підгалузі господарського права ЄС такі: конкурентне право; право товариств (ком­паній); публічне замовлення (постачання, будівництво); захист відомостей (захист інформації, комерційна таємниця); правова охорона промислової власності; право інформаційної ді­яльності; захист споживача (регламентація цін, якості тощо); енергетичне право.

На сьогодні найбільш близькі за змістом норми антимонопольно-конкурентного законо­давства України та ЄС. Багато спільного в законодавстві про підприємства, акціонерні това­риства. Щоправда, останнім в європейському законодавстві приділено більше уваги, ніж у нас. Наприклад, акціонерний закон ФРН, прийнятий у 1965 році на додаток до Торгового ко­дексу 1897 року, нараховує понад 400 статей, тобто стільки, скільки весь наш Господарський кодекс. Багато спільного в законодавстві про банкрутство, про енергозабезпечення тощо. Але Господарський кодекс - це тільки перший крок. Робота попереду велика. Але і час ще є.

У період підготовки Коментарю Господарського кодексу України, крім виступів у засо­бах масової інформації авторів Коментарю, була опублікована низка робіт інших авторів, що сприяло усвідомленню значення та змісту Господарського кодексу в цілому. З числа таких публікацій можна виділити Методичні рекомендації щодо вивчення Цивільного та Господа­рського кодексів України, схвалені Академією суддів України (Київ, 2003.— 62 с), і статтю першого заступника голови Верховної Ради України, нині Генерального прокурора України Г.А. Васильєва «Цивільний та Господарський кодекси - фундамент удосконалення вітчизня­ного законодавства» (Віче.- 2003.- № 6.- С. 3-10). Г.А. Васильєв вважає, що прийняття цих кодексів - це, по суті, утвердження «економічної конституції України», «яка поєднує еле­менти приватного (норми, вміщені переважно у Цивільному кодексі) та публічного (норми, вміщені переважно у Господарському кодексі) правового регулювання».

14 жовтня 2003 р. опубліковано Закон України від 11 вересня 2003 р. «Про засади держав­ної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який набуває чинності через три місяці з дня його опублікування. Державна регуляторна політика розглядається у статті 1 За­кону як політика, спрямована на удосконалення правового регулювання господарських від­носин, а також адміністративних відносин між органами державної влади та суб'єктами гос­подарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регулятор­них актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, яка здійснюється у межах, порядку та спо­собами, встановленими Конституцією та законами України. Закон упорядковує процедуру прийняття нормативно-правових актів, які розвивають господарське законодавство, і в цьому плані може розглядатися як суттєве доповнення Господарського кодексу України, як розви­ток положень, викладених у главах першій та другій Кодексу.

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV

(Відомості Верховної Ради, 2003, № 18, № 19-20, №21-22, ст. 144)

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єк­тів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефектив­ності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Консти­туції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Розділ І

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Предмет регулювання

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господар­ські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяль­ності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасника­ми відносин у сфері господарювання.

1. Перша стаття Господарського кодексу України (ГК) дає відповідь на запитання: що саме регулюють усі його нормативні положення? У ній у досить лаконічній формі визначено пред­мет регулювання - певну сферу життєвих, матеріальних відносин у суспільстві, яка потребує законодавчого врегулювання. Йдеться про сферу, яка здавна виокремилася, викристалізува­лася як сфера господарювання, господарських відносин. За всіма мовними і смисловими тлу­маченнями слово «господарювати» означає, перш за все «займатися господарською діяль­ністю, вести господарство, керувати ним за власним розсудом».

Якщо у преамбулі Кодексу йдеться про загальну мету та, про головну спрямованість цього кодифікованого законодавчого акта на утвердження суспільного господарського порядку, то стаття 1 визначає більш конкретні його завдання. Цим створюється можливість для більш чіткого усвідомлення змісту всіх подальших положень Кодексу про цілі, умови і форми гос­подарювання.

2. У першу чергу дана стаття містить посилання на те, що Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні. Саме основним засадам господарювання і присвячені глави і стат­ті розділу І Кодексу. В них дано визначення ключових понять, що застосовуються у госпо­дарському законодавстві, викладено загальні принципи та нормативно-правові основи госпо­дарювання. Окремі глави, що складають цей розділ, присвячені основним напрямам та фор­мам участі держави і місцевого самоврядування у господарюванні, основам антимонопольно-конкурентного регулювання, засадам комерційної (підприємницької) та некомерційної гос­подарської діяльності. Більш детально всі ці питання викладаються у коментарях до відповід­них статей.

3. У статті також визначена спрямованість Кодексу на регулювання господарських відно­син, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності. Дане поло­ження потребує деяких пояснень. Господарська діяльність за своєю сутністю є поєднанням майнових і організаційних елементів: для того щоб виробити та реалізувати продукцію, ви­конати роботу або надати певну господарську послугу саме «господар» (підприємець чи інший суб'єкт) на свій розсуд організує використання необхідного для цього майна. Однак організаційний аспект господарської діяльності має не тільки свій внутрішній, а й зовнішній прояв. Будь-яке господарство (підприємство) у ринкових умовах не діє у повній самотності, ізольовано. Тому воно перебуває в численних зв'язках, у тому числі організаційного харак­теру, з іншими господарствами та державними і недержавними органами. Наприклад, само­стійне підприємство може на добровільних засадах входити до складу такої структури, як господарське об'єднання. Тут воно і може відчувати певний організаційний вплив з боку за­значеної структури. Такого роду вплив відчуває також підприємство, перебуваючи в стосун­ках і з державними органами, які мають визначену господарську компетенцію. Саме у цих та подібних випадках і здійснюється певна організація господарської діяльності, головне при­значення якої полягає у створенні необхідних умов для здійснення цієї діяльності. Таким чи­ном, господарські відносини за своєю природою є організаційно-майновими відносинами.