Напрями використання прибутку

1. Для розрахунку з державним бюджетом.

2. Для створення резервного (страхового) фонду.

3. Для створення фонду нагромадження.

4. Для формування фонду споживання.

Ці напрями використання прибутку регулюються законо­давчими актами кожної країни. Детально порядок розподілу та використання прибутку визначається статутом підприємства.

Методичні рекомендації для самостійної роботи №8

Тема 8. Конкуренція і монополія. Теорія ринкових структур.

Питання

1. Причини виникнення і форми монополій.

2. Антимонопольне законодавство.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Причини виникнення і форми монополій

Монополіяозначає виняткові права однієї особи або групи осіб, держави на виробництво, торгівлю та інші види діяльності.

Причини виникнення монополій

У процесі конкурентної боротьби відбулася концентрація ниробництва.

Концентрація виробництва - це зосередження засобів виробництва, працівників й обсягів виробництва на крупних під­приємствах.

Рушійною силою цього процесу є конкурентна боротьба. Щоб вціліти у ній, отримати більше прибутків, підприємці зму­шені впроваджувати нову техніку, розширювати масштаби ви­робництва. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виділяється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Як правило, обирають дру­гий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки.

Монополії виникають внаслідок не лише концентрації, а й централізації виробництва та капіталу.

Централізація виробництва - це збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об'єднання кількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням.

Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіта­лу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіта­лів.

Ще однією важливою причиною виникнення монополіс­тичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної ка­піталістичної власності в гальмо розвитку продуктивних сил. В останній третині XIX ст., наприклад, наукові винаходи зумовили необхідність будівництва таких заводів, які нездатний був збу­дувати жоден капіталіст окремо, або ж для накопичення необ­хідних коштів потрібен був тривалий період. Отже, потрібна бу­ла нова форма власності, яка швидко розв'язала б ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, яка виникла внаслідок об'єднання кількох капіталістів.

Форми монополій

Монополія - це окремі наймогутніші підприємства або об'єднання кількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Першою монополізується сфера обігу. На цій основі ви­никли найпростіші форми монополістичних об'єднань - картелі та синдикати.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. виникли та набули розвитку різні форми монополій. Початкові об'єднання - пули, ринги, конвенції, корнери - являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило, однієї галузі з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Пізніше мо­нополістичні об'єднання почали створюватись на тривалий пе­ріод.

Перша стійка форма монополії - картель - це об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, які домовляють­ся про обсяги виробництва, ринки збуту, рівень цін, поділ при­бутку, зберігаючи при цьому свою власність на засоби та про­дукти виробництва.

Наступна форма - синдикат - це об'єднання ряду під­приємств однієї галузі, які здійснюють реалізацію продукції че­рез спеціально створену фірму збуту. Втрачаючи комерційну самостійність, учасники синдикату зберігають свою виробничу самостійність.

Конкуренція та певна неузгодженість дій між підприєм­ствами синдикату була подолана у новій формі монополії - тре­сті. Це виробниче об'єднання, управління яким здійснюється централізовано. У ньому створюється спільна власність підпри­ємств однієї або кількох галузей, що цілком втрачають свою ви­робничу та комерційну самостійність.

Найвищою формою монополістичного об'єднання є кон­церн. Він об'єднує підприємства різних галузей виробництва (промисловості, транспорту, торгівлі, банків). У межах концерну головна фірма організовує фінансовий контроль за всіма учас­никами. Великі концерни контролюють десятки компаній у різ­них галузях виробництва.

Існують також конгломерати - об'єднання, засновані на проникненні великих корпорацій в галузі, що не мають вироб­ничого і технологічного зв'язку з традиційними сферами діяль­ності головної фірми. Так, найбільша американська телефонна монополія "АТТ" почала скуповувати готелі, автопрокатні стан­ції та ін. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнення різних коливань кон'юнктури ринку під час криз. Конгломерат найбільшою мірою стосується висловлювання японців про те, що крупна компанія подібна до дракона, голова якого дізнається про відрубаний хвіст лише через кілька років після того, як це сталося.

Із середини 80-х років минулого століття розпочалася ін­тенсивна монополізація нових галузей виробництва. Так, у СІЛА нафтові корпорації скуповують компанії з виробництва соняч­них батарей, великі хімічні компанії поглинають дрібні біотехнологічні фірми, аерокосмічні компанії монополізують вироб­ництво нової електронної продукції. Вони роблять це для зміц нення своїх позицій у передових галузях виробництва і забезпе­чення переваг на нових ринках продукції.

Питання 2. Антимонопольне законодавство

Дане питання добре розкрито в методичних рекомендаці­ях "Основи економічних знань".

Історія розвитку монополій є водночас й історією боро­тьби з ними. Негативні результати монополізації проявляються уже в момент її виникнення.

По-перше, вона супроводжується особливим монополь­ним характером ціноутворення. Монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюючи додаткові джерела прибутку для фірм-лідерів, при цьому споживач обкладається своєрідною "дани­ною" на користь монополій.

По-друге, монополія формує ціну на основі витрат свого найгіршого підприємства, що зумовлює стійке зростання цін (інфляцію) і закріплює штучне існування конкурентоспромож­них виробництв.

По-третє, монополія, як правило, гальмує НТП. Посла­бивши тиск конкуренції, вона створює передумови для стриму­вання "ноу-хау". За відсутності конкурентів немає потреби впроваджувати у виробництво науково-технічні досягнення.

По-четверте, монополія деформує структуру економіки. Застосовуючи механізм тиску, монополія придушує галузі, що мали б розвиватись більш стрімкими темпами. Інші неперспек­тивні галузі й підприємства за рахунок монопольних прибутків штучно утримуються "на плаву".

- По-п'яте, монополія супроводжується посиленням тен­денції паразитизму в суспільстві, що є несправедливим і со­ціально небезпечним.

По-шосте, монополія до краю обмежує дію об'єктивного ринкового механізму попиту і пропозиції, що призводить до диспропорції суспільного відтворення та поглиблення супереч­ностей ринкової економіки. Зокрема, кризи з механізму понов­лення порушених макроекономічних пропорцій перетворюються на рушійні фактори.

Слід зазначити, що монополія має і свої переваги. Фірма-монополіст:

• володіє потужною матеріально-технічною базою;

• концентрує важливі науково-технічні розробки;

• фінансово забезпечує можливість становлення нових галузей;

• використовує найбільш кваліфіковану робочу силу;

• має змогу за рахунок масового виробництва утримува­ти низьку собівартість продукції та ін.

Але соціально-економічні втрати від монополізму значно переважають його позитивні риси. Це змушує державу здійснювати антимонопольне регулювання на основі антимонопольного законодавства.

Перший антимонопольний закон було ухвалено у Канаді н 1889 р., подібний закон у 1890 р. прийнято в США - так зва­ний "акт Германа". Вважається, що саме він заклав основи ан­тимонопольного регулювання, "закон Германа" діє й дотепер (із доповненнями 1914 р. - "закон Клейтона" і 1950 р. - "закон С 'еллера-Кефовера").

Антимонопольне регулювання покладено в основу так званого "нового курсу Рузвельта" (Ф. Рузвельт - президент США з 1932 р., він розпочав повернення від монополістичних до ринкових структур).

Теоретичною основою процесу трансформації монополі­зованої економіки у конкурентну й обґрунтуванням ролі держа­ви у цьому стала макроекономічна теорія Дж.М. Кейнса.

Антимонопольні закони визначають ситуацію монополії.

Підприємством-монополістом вважається фірма, частка якої на ринку певного товару досягає 35 - 40 % (залежно від за­конодавства різних країн).

Антимонопольні закони:

1) забороняють формування монополістичних об'єднань підприємств (в окремих країнах заборонено створення картелів і трестів);

2) передбачають контроль за створенням нових фірм та їх
об'єднань і примусовий поділ монополій на окремі конкуруючі
одиниці;

3) створюють державні підприємства у монополізованих
галузях, що спричиняє ситуацію олігополістичної конкуренції;

4) визначають рівень концентрації виробництва, що за­грожує появою монополізму.

5) Із 1992 р. в Україні діє Закон "Про обмеження монополі­зму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємни­цькій діяльності". Незважаючи на його недосконалість, він може стати важливим важелем здійснення антимонопольної боротьби. Наприклад, він дає чітке визначення підприємства-монополіста (ним вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %).

Закон передбачає:

• контроль за створенням фірм, що дає змогу заборонити
утворення монопольних об'єднань шляхом злиття існуючих
підприємств;

• утворення спеціального Антимонопольного комітету
України.

У 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про Антимонопольний комітет України". Порядок розгляду справ АМК визначають Тимчасові правила розгляду справ про прове­дення антимонопольного законодавства України, затверджені в 1994 р. Законодавство України визнає фірму монополістом, коли її частка на ринку певного продукту перевищує 35 %.

Ця цифра для окремих виробництв може бути знижена АМК.

Закон враховує три групи порушень антимонопольного законодавства:

1) зловживання становищем на ринку;

неправомірні угоди, спрямовані на монополізацію й
обмеження конкуренції;

2) дискримінація підприємств органами влади та управ­ління.

За порушення антимонопольних норм у законі передба­чені такі форми відповідальності:

• майнова у вигляді:

· штрафу, який накладають на підприємців - юридич­них осіб (розмір штрафу залежить від виду порушення);

і стягнення з прибутку, отриманого внаслідок пору­шення антимонопольного законодавства;

· відшкодування збитків, заподіяних зловживанням
монопольним становищем;

· оперативно-господарські санкції:

■ примусовий поділ фірми;

■ позбавлення ліцензії;

■ заборона виходу на зовнішній ринок.

АМК може встановлювати штрафи за ухилення від вико­нання чи за несвоєчасне виконання його рішень.

Більшість порушень антимонопольного законодавства припадає на природні монополії, фінансову сферу, зернопереробну промисловість, підприємства електрозв'язку, залізниці та комунальні підприємства. Кількість порушень у вигляді дис­кримінації підприємців органами державної влади зросла остан­нім часом майже у три рази.

Антимонопольне законодавство України побудоване з урахуванням світового досвіду.

Методичні рекомендації для самостійної роботи №9