Визначення класу кредитоспроможності підприємства
При аналізі кредитоспроможності підприємства на другому етапі визначають клас позичальника.
Клас кредитоспроможності клієнта визначають на базі основних і допоміжних показників. Основні показники, обрані комерційним банком, мають бути незмінними відносно тривалий час і зафіксовані в документі про його кредитну політику.
Набір допоміжних показників може переглядатися залежно від ситуації, що склалася. Як допоміжні показники можна використовувати показники оцінки ділового ризику, менеджменту, тривалості простроченої заборгованості банку, аналізу балансу тощо.
Клас кожного показника встановлюють зіставленням фактичного його значення з нормативним. Нормативні рівні основних показників орієнтовані на світові стандарти, однак є індивідуальними для даного банку і даного періоду. Нормативні рівні інших коефіцієнтів можуть бути розроблені кожним банком на основіі накопиченої статистичної інформації про фактичні значення показників за групами клієнтів однакових (або близьких за технологією) галузей економіки.
На основі проведеного аналізу кількісних (системи показників) і якісних чинників комерційні банки визначають клас надійності позичальника. Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості та можливості виконувати свої зобов’язання підприємство може бути віднесене до одного з п’яти класів, які характеризують його надійність:
Клас А — фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту та відсотків по ньому в установлені строки:
· не менш як п’ять років з часу державної реєстрації;
· не менш як один рік з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;
· наявність позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;
· наявність перспективного бізнес-плану;
· відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик;
· відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;
· прибуткова діяльність за останні три роки.
До цього класу належать позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення позики і відсотків за нею.
Клас Б — фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні впродовж тривалого часу:
· не менш як п’ять років з часу державної реєстрації;
· не менш як один рік з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;
· наявність позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;
· наявність бізнес-плану;
· відсутність фактів неповернення як несвоєчасного повернення позик;
· відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;
· прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулим роком зменшився.
До цього класу відносять позичальників, до яких щодо спроможності до своєчасного й повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи тощо або зовнішні чинники (загальний стан галузі основної діяльності) не дають можливості віднести їх до вищого класу.
Клас В — фінансова діяльність задовільна, проте спостерігається чітка тенденція до погіршення:
· менше від трьох років з часу державної реєстрації;
· менш як один рік з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;
· наявність позитивного аудиторського висновку за останній рік діяльності;
· наявність бізнес-плану чи його розробки;
· наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків за нею;
· чітко простежується поява негативних чинників щодо первісних джерел погашення позик.
До цього класу належать позичальники, якість джерел погашення позик (виручка від реалізації) яких більше не влаштовує банк внаслідок появи періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.
Клас Г — фінансова діяльність погана , спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу:
· менш як один рік з часу державної реєстрації останньої структури реорганізації, зміни в складі акціонерів;
· наявність частково негативного аудиторського висновку або відсутність аудиторського висновку;
· відсутність бізнес-плану;
· наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик;
· наявність фактів несплати або несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;
· збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у поточному році;
· відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;
· нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значення показників погіршується.
До цього класу відносять позичальників, які не можуть повернути повної суми позики в строк та на умовах, передбачених кредитним договором (відсутність повного забезпечення позики заставою, негативні фінансові результати тощо).
Клас Д — фінансова діяльність свідчить про збитки і, очевидно, основна сума позики, на відстрочки за нею не можуть бути надані:
· менш як один рік з часу державної реєстрації, останньої структури реорганізації, зміни в складі акціонерів;
· наявність негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку;
· відсутність бізнес-плану;
· наявність фактів неповернення або несвоєчасного повернення позик;
· наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;
· відсутність повного покриття суми позики розміром застави або іншого забезпечення;
· позичальника визначено банкрутом або проти нього ведеться справа в арбітражному суді;
· збиткова діяльність за останні три роки, негативні фінансові результати за поточний рік.
До цього класу належать позичальники, подальше кредитування яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації [9, с. 108—111].
Слід зазначити, що наведена методика визначення класу кредитоспроможності підприємства не завжди дає змогу зробити однозначний висновок. Це зумовлено тим, що в результаті аналізу виникає ситуація, коли різні показники кредитоспроможності вказують на різні класи одного й того самого позичальника. В цьому зв’язку з метою усунення суперечностей, що виникають, рекомендують клас кредитоспроможності клієнта визначати або за більшою кількістю показників, що потрапили до відповідного класу, або на основі рейтингової оцінки.
Рейтинг— розташування показників у певному порядку залежно від суми по кожному показнику та загальної їх суми по всіх показниках для оцінки класу кредитоспроможності.
Сума балів по кожному показнику визначається множенням класу цього показника на його вагу, яка встановлюється залежно від його важливості та значення для конкретного банку при оцінці кредитоспроможності. Значущість показника визначається залежно від політики даного банку, особливостей клієнта, ліквідності їх балансу, стану ресурсів; наявність простроченої заборгованості по кредиторах і позиках та неплатежів постачальникам підвищує роль коефіцієнтів ліквідності, за допомогою яких оцінюють спроможність підприємства до оперативного вивільнення грошових коштів. Залучення ресурсів банку в кредитування постійних запасів, зменшення розміру власного капіталу підвищує рейтинг показника фінансового лівериджу.
На всю систему обраних показників розподіляють 100 пунктів, що становлять одиницю, відповідно до відносної важливості того чи іншого показника для прийняття рішення щодо кредитування.
Загальну оцінку кредитоспроможності клієнта (його рейтинг) визначають як суму балів за кожним показником. Залежно від того, в яких межах знаходиться розраховане у такий спосіб значення, позичальника на основі рейтингової шкали (табл. 9.3) відносяться до певного класу (А, Б, В, Г, Д).
З підприємствами кожного класу комерційний банк по-різному будує свої кредитні відносини. На основі рейтингу, присвоєного позичальнику, кредитний інспектор приймає попереднє рішення про можливість надання позики та умови кредитування (табл. 4).
Таблиця 9.3
| № пор. | Значення інтегрального показника | Клас |
| Понад 200 | А | |
| 160—200 | Б | |
| 135—160 | В | |
| 110—135 | Г | |
| Менш як 110 | Д |
Таблиця 9.4