Функції економічної теорії
Предмет економічної теорії та еволюція його визначення різними науковими школами.
Предмет еволюціонує разом з економікою. Вперше термін вводиться ще до н.е. Ксенофонтом та Аристотелем як „економія” – правило ведення світового господарства. Пізніше меркантилісти, А. Де Мордент*єн (1615) вводить термін „політична економія”..
Є багато сучасних визначень поняття "економічна наука".вивчає:
1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва;
2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства;
3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.
.Економіка—система відносин в процесі 4-ох фаз суспільного відтворення,тобто у виробництві,розподілу,обміну,та споживання.
Економіка—це весь господарський комплекс країни. Різні напрями ЕК.теорії по різному трактують предмет цієї науки. ЕК.наука тривалий час розвивалась під назвою „політична економія”. Цю назву сприйняли і класики, і марксисти, однак предмет науки трактували неоднаково.
Політ. Економія - наука про багатство, його вир-во та розподіл.
Класики вважали, що дана наука має вивчати і ту сферу сусп життя, де відбувається обмін матеріальними благами та послугами.
Марксисти предмет політекономії вбачали не у вир-ві та розподілі багатства, а у відносинах,що виникають і функціонують в тій сфері людського сус-ва, де виготовляються та споживаються матеріальні блага, тобто у сфері сусп вир-ва. Інший підхід до визначення предмета ек теорії у сучасних економістів-немарксистів. Ек теорія у них отримала назву „економікс”.
Визначення предмета економ.теорії:
-Вчення про закони домашнього господарства, домоводства-- Давньогрецькі та давньоримські мислителі
-Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації-- Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія.
-Наука про виробничі відносини і закони що управляють виробництвом,розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства—Марксисти.
Сучасні західні економісти визначають економічну теорію як науку про: —сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов'язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту (А. Маршалл); —дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів (П. Самуельсон); —діяльність людей за умов рідкісності ресурсів (Е. Долан); —вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування (Дж. Робінзон); —ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини (К.Р.Макконнелл, С.Л. Брю)
Ек.теорія має два рівня вивчення ек.сфери людського сус-ва, кожен з яких має свій специфічний предмет вивчення:
Мікроекономіка вивчає діяльність окремих ек.суб’єктів (домогосподарство, підприємство, галузі, окремі ринки, товари і послуги, ціни на них); визначаються закономірності розподілу витрат вир-ва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір робочої сили, формування і використання доходів окремих домогосподарств; тобто визначаються принципи поведінки суб’єктів на нижчому рівні ек, рівні окремого господарюючого суб’єкта.
Макроекономіка досліджує закономірності ек діяльності в межах усього сус-ва; встановлює закономірності оцінки створеного в рамках нац.ек.продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи сус-ва, аналізується ек.роль держави.
Економ.теорія—це суспільна наука,яка вивчає закони розвитку економічних систем,діяльність економ.субєктів,спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів,з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Методи екон. Досліджень:
Загальнонаукові:
Діалектика - базується на використанні законів і принципів філософії, обґрунтованих видатним нім.філософом Георгом Гегелем,сутність яких у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності.
Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних найсуттєвіших сталих сторін певного явища. очищених (абстрагованих) від всього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, економічних категорій виявлення і формування законів.
Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових. При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.
Індукція і дедукція.Індукція - це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція - метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального
Історичний і логічний методивикористовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один.за одним у житті.Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць не властивих цьому процесові.
СПЕЦИФІЧНІ:
Економічне моделювання - це формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економічні моделі дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання,
Економічний експеримент — штучне відтворення немічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження.Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій,щоб попередити помилки і провали в економічній політиці держави.
Економічна категорія – логічне поняття, що відображає в узагальненому вигляді певні сторони або процеси економічного життя суспільства, тобто родові ознаки економічних явищ. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.
Завдання будь-якої науки не зводиться лише до встановлення категорій. Необхідне також визначення тих взаємозв’язків та взаємозалежностей, що існують між ними. Вони виявляються у законах, які виражають глибинну суть явищ, їх внутр зв’язок та залежність.
Економічні закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, ті, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності ек процесів та явищ. Закони виражають сутність ек відносин. Ек закони носять об’єктивний характер. Вони, як і закони природи, діють в об’єктивній реальності, поза свідомістю людей. Тому люди довільно змінити чи відмінити ці закони не можуть.
Економічні закони у своїй сукупності поділяють на:
1. Всезагальні – функціонують у всіх ек системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб, закон нагромадження, закон відтворення).
2. Загальні – функціонують у кількох ек. системах, де існують для них відповідні ек умови (закон ринкової економіки).
3. Специфічні – функціонують у межах лише однієї ек. системи.
Функції економічної теорії
- теоретико-пізнавальна полягає в тому, щоб розкрити зміст ек законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв’язки ек процесів, форми їх виявлення, об’єктивні внутр суперечності, подолання яких забезпечує поступальний ек рух сус-ва. Процес пізнання починається з розгляду фактів, масових ек спостережень, вивчення поведінки господарських суб’єктів, на основі чого відбирають сталі, типові явища.
практична полягає в тому, щоб всебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання ек законів, перекласти їх вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення госп завдань, здійснення ек політики; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв’язання ек суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку вир-ва і зростання життєвого рівня населення.
прогностична має забезпечувати сус-ву можливість в ек діях здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку ек процесів; завдяки вивченню ек теорії людина може знати, які дії можуть сприяти подоланню ек криз, вменшенню інфляції, скорочення безробіття, зростання реальних доходів населення тощо; по суті – складання наукових прогнозів розвитку вир-ва, становлення в сучасних умовах ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.
методологічна дає можливість використовувати ек знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології, спрямована на формування сучасного ек мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати спостереження в ек процесах, дає змогу об’єктивно оцінювати ек політику держави.
виховна полягає у формуванні в громадян економ. культури, логіки сучасного ринкового економ. мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.
Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.
«Піраміда потреб» А. Маслоу:
- Первинні потреби
1) фізіологічні(їжа, житло, одяг, відтворення)
2) екзистенцій ні(безпека, стабільність, гарантії зайнятості)
- Вторинні (набуті) потреби
3) соціальні(спілкування, прив’язаність, турбота, увага)
4) престижні(статус, визнання, повага)
5) духовні(творчість, самореалізація, саморозвиток).
Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Благо – будь-яка корисність(предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу.
Економічна потреба – потреба в економічних благах.
Задоволення ек потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом вир-ва, розподілу та обміну і споживання у рамках певної системи соц-ек відносин.
Носії ек благ:
- споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для вир-ва споживчих благ);
- матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального вир-ва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального вир-ва);
- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні ек суб’єктів) і майбутні.
Класифікація ек потреб:
1. за характером виникнення:
- первинні (базові), пов’язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;
- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації
2. за засобами задоволення:
- матеріальні (потреби в матеріальних благах)
- нематеріальні (духовні потреби)
3. за нагальністю задоволення:
- першочергові(предмети першої необхідності)
- другорядні (предмети розкоші)
4. за можливостями задоволення:
- насичені, вгамовні (мають чітку можливість і можливість повного задоволення)
- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю)
5. за участю у відтворювальному процесі:
- виробничі (потреби у засобах вир-ва)
- невиробничі (потреби у споживчих благах)
6. за суб’єктами вияву:
- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда)
- колективні, групові (потреби групи людей)
- суспільні (потреби функціонування та розвитку сус-ва в цілому)
7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:
- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром ек розвитку)
- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп нормою для певного періоду)
- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом)
- фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами)
Економічні ресурси — всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.
До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних — корисні копалини, які використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).
Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.
ФОРМАЦІЙНИЙ: (К. Маркс)-
Продуктивні сили сусп. Разом з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва разом з політичним устроєм-соц.екон. формацію.
Ядро формації-панівна форма власності.
Розвиток суспільства-послідовна зміна одного способу виробн. Іншим:
Первіснообщинний
Рабовласницький
Феодальний
Капіталістичний
Комуністичний(соціалістичний)
ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ:
-багатовимірність аналізу ек.систем
-природна еволюційна поступовість історичного процесу
-пізнання системи в єдності економічних, соц., культурних елементів
-посилення ролі людського фактора у сусп.. розвитку
-орієнтація не на особливості способу виробн.,а на цілісність людської цивілізації
Стадії економ. Розвитку(У. Ростоу):
1. традиційне суспільство
2. перехідне суспільство
3. стадія зрушення
4. стадія зрілості
5. стадія високого рівня масового спожив.
Форма організації виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.
Основні форми організації суспільного вир-ва:
Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Основні риси:
- замкнутість економ діяльності,
- ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці,
- відсутність обміну,
- панівна форма суспільного вир-ва в усіх докапіталістичних формаціях.
Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляється не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. Основні риси:
- відкритість економ діяльності,
- між виробниками існують опосередковані господарські зв’язки через обмін продуктами їхньої праці як товарами,
- виробники – економічно вільні у виборі товарів і партнерств.
Обов’язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва: наявність суспільного поділу праці та економічного відокремлення виробників.
Просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок (було притаманне докапіталістичним суспільствам),
Розвинута форма товарного вир-ва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії (притаманна капіталістичному суспільству).
Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки.
Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Виступає як цілісна єдність всіх суб’єктів ек діяльності, що знаходяться між собою у взаємозв’язку і взаємодії. Ек система сус-ва завжди перебуває у розвитку і має такі риси як цілісність, впорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість.
Найважливіші ознаки економічної системи:
- що виробляти і в яких обсягах,
- як виробляти(хто та за допомогою яких ресурсів і технологій),
- для кого виробляти(хто буде власником і споживачем виробленої продукції).
Існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.
Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.
Визначальними елементами будь-якої економ с-ми є такі сфери ек діяльності, як:
- вир-во (створення різноманітних благ, що задовольняють людські потреби; процес взаємодії людей з природою, в ході якої люди використовуючи певні засоби, створюють блага, необхідні для існування сус-ва),
- розподіл (складова система, де визначаються частки як окремих індивідуумів, так і різних соц груп у тій масі благ, що створюються у вир-ві; відіграє істотну роль у визначенні матеріального становища різних прошарків сус-ва, формуванні соц партнерства і зростанні ефективності економіки),
- обмін (процес, в ході якого одні блага обмінюються на інші; його організація суттєво впливає як на вир-во так і на розподіл створених благ),
- споживання (завершальна сфера ек системи означає використання людьми створених благ для задоволення своїх потреб).
Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.
Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.
Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.
Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини, - є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.
Власність – сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів вир-ва та його результатів.
Власність визначає:
- суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва;
- специфічність дій економічних законів певної ек сис-ми;
- цілі та мотиви вир-ва;
- характер розподілу і споживання створеного продукту;
- класову і соціальну структуру сус-ва;
- панівну систему політичної та економічної влади.
Поняття "власність" займає центральне місце в економічній системі.
Головною характеристикою є те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей.
Власність існує на трьох рівнях.
Перший - матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій - політ економічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.
До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування.
Відчуження-це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим суб’єктом власності.
Об`єкти власності-все те, що можна при власнити чи відчужити:
-засоби виробництва
-нерухомість
-природні ресурси
-предмети загального вжитку та особистого споживання
-гроші, цінні папери, дорогоцінні матеріали
-інтелектуальна власність
-культурні, історичні цінності
-робоча сила
Суб’єкти власності- це персоніфіковані носії відносин власності:
-окрема особа (індивідуум)
-бридичні особи(організації, підприємства, об*єднання осіб)
-держава в особі орг. Державного управління
-декілька держав або держави планети.
Право власності-це сукупність узаконених державою прав та норм екон. Відносин фізичних та юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об*єктів власності.
Право власності:
-право володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю.
-право користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.
-право розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.
Історичні форми власності:
Первіснообщинна форма власності передбачала однакові права общини на головний засіб виробництва — певну ділянку землі з усіма об'єктами, які на ній знаходились (тварини, рослини, сировина для виготовлення знарядь праці тощо), а також на результати виробництва.
Рабовласницька форма власності базувалась на концентрації прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати виробництва та на самого працівника - раба.
В епоху Середньовіччя сформувалась феодальна власність,відносини якої базувались на абсолютизації прав власності феодала на землю та інші засоби виробництва і обмеженні прав працівника в особі селянина - кріпака.
Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності на засоби виробництва та результати праці в однієї особи (підприємця), особистою свободою працівника, відсутністю у нього засобів виробництва. За таких умов виникають зосередження економічної влади у власників засобів виробництва і економічна залежність від них решти суспільства (не власників).