Особливості депресії уВеликобританії

Депресія почалася в Англії дещо пізніше, ніж у США й інших країнах. Обсяг виробництва впав у меншому ступені — всього на 15-20%. Це пояснюється уповільненими темпами росту британської економіки, навіть мова про «перегрів» не може бути. Зовнішня торгівля скоротилася вдвічі, що менше, ніж у США, і пояснюється зберіганням торгових зв'язків з колоніями. Але без­робіття охопило 20% всіх зайнятих, у тому числі 33% усіх робітників.

Уже в 1931 році була створена спеціальна комісія під керівництвом банкіра Дж. Мея, що рекомендувала збільшити прямі і непрямі податки, зменшити оклади численних державних службовців і вчителів, скоротити програму суспільних робіт і урізувати на 10% допомогу по безробіттю, які поширювалися на осіб, що старші 15 років. Після нетривалої боротьби і зміни уряду, під тиском міжнародних кредиторів, пропозиції Мея довелося в цілому прийняти.

Також була зроблена девальвація фунта на 30%. І скасований його стійкий курс до золота.

Були введені протекціоністські мита на товари, у першу чергу з США і Європи, що дозволило стабілізувати ціни, які за 1931-36 роки зросли всього на 10% (менше 2% у рік). Банківський кредит знизився до 2% річних, що створило сприятливі умови для поновлення інвестицій. До 1934 року був знову досягнутий до кризовий рівень 1929 року. Можна відзначити, що в цілому імперія виявилася більш стійкою до кризи, ніж республіканська Франція або США.

Але і без того немалі загальні державні витрати зросли до 24-29% ВВП.

18. Імперський шлях Німеччини

Гіперінфляція 1923 року не просто знищила марку, зрештою проста грошова реформа повернула національній валюті купівельну спроможність, вона знищила німецький середній прошарок і віру населення в ринок і демократичні інститути. Відмова від демократії стала лише справою часу. Економічний підйом другої половини 20-х років лише посилив торжество найбільш темних, реакційних сил.

Криза 1929 року підтвердила найбільші песимістичні чекання. До 1932 року потерпіли 68 тисяч промислових підприємств, виробництво скоротилося на 40%, зовнішня торгівля — на 60% (у 2,5 рази), кораблебудування на 80% (у п'ять разів), без роботи виявилося 8,5 мільйонів чоловік — біля половини всіх осіб найманої праці. Лише 20% з них одержували допомогу по безробіттю, та й та не забезпечувала прожиткового мінімуму. Фонд заробітної плати скоротився вдвічі. Середній заробіток робітника складав 22 марки на тиждень, при прожитковому мінімумі — 40 марок. Ремісниче виробництво і дрібна торгівля, в якій були зайняті більш 5 мільйонів сімей (13 мільйонів чоловік), також скоротилися майже в два рази.

Уряд Німеччини вульгарно за британським прикладом зменшив заробітну плату і куцих соціальних програм. Паралельно він домагався, і не безуспішно, пом'якшення умов виплати боргу країни по репараціях. Але, з іншого боку, світова криза спричинила скорочення кредитування промисловості міжнародними фінансовими корпораціями, що також погіршила положення країни.

Найбільші промисловці країни (Флік, Стіненс, Тіссен) вже з 1923 року почали фінансування Гітлера і його партії. Зубожіле населення остаточно розчарувалося в демократичних методах керування державою і готове було від дати свої голоси «партії сильної руки».

Варто підкреслити, що Гітлер прийшов до влади не в результаті військового перевороту, а законним шляхом, використовуючи демократичний інститут виборів! Обраний президент Гінденбург — мілітарист і реваншист - добровільно призначив Гітлера рейхсканцлером. Диктатура буде встановлена пізніше, саме в той момент, коли почалося пожвавлення економіки!

У червні 1933 року організована Генеральна рада німецького господарства, у яку ввійшли 12 представників найбільших компаній Німеччини. Підприємницькі спілки об'єднуються в корпорацію «імперський стан німецької промисловості». Тоді ж приймається закон про примусовому картелірованю і створюються сім головних імперських груп: промислова, енергетична, реміснича, торгова, банківська, страхова, транспортна.

Шляхом виходу з кризи став шлях тотальної мобілізації ресурсів і військового реваншу. Військові витрати збільшилися і 1933 по 1939 роки більш, ніж у 10 разів і склали 15-16 млрд. марок у рік, або 75% усіх госінвестицій (на частку транспорту припадало 17%, керування - 6%, житлового будівництва— 1%). Уже в 1934 році створюється колоніальне відомство.

У тому ж 1933 році приймається закон про спадкові подвір'я, що сприяв зміцненню господарства гроссбаусрів. Створюється «імперський стан по продовольству», і кожний десятий селянин оголошується «солдатом фронту харчування».

У 1935 році приймається закон про оборону імперії і вводиться загальна військова повинність. За порушенням міжнародних угод німецька армія починає стрімко рости. У тому ж році вводиться обов'язкова трудова повинність для юнаків і дівчат від 18 до 25 років, з 1938 року вона стає загальною.

Уся Німеччина була поділена на 18 господарських областей, у кожній з яких Палата, очолювана місцевим фюрером, стає вищим органом економічної влади.

У 1936 році приймається 4—літній план мобілізації ресурсів, що включав нагромадження стратегічної сировини і валюти, вивіз яких з країни був фактично заборонений, спрямований на створення автократичного замкнутого господарства, спроможного вести тривалу війну. Поступово збільшується робочий день, досягаючи 10-14 годин.

Завдяки розпочатим мірам безробіття різко скорочується, важка і воєнна промисловість зростають на 10% у рік, а от легка і харчова промисловість спадає. І доводиться ввести нормування відпустки продуктів (картки).

Приймається декларація про припинення класової боротьби, профспілки розпускаються, страйки — забороняються.

Ліквідуються всі цивільні права і свободи, на інакомислячих і політичних супротивників, а також на євреїв, що вирішили зробити колективним «громовідводом» для німецького народу, обрушуються репресії. Організуються концентраційні табори для фізичного винищення людей. Усе це відбувається при прямому допуску Англії і Франції, що у будь- який момент, до 1938 року включно, могли легко ліквідувати уряд Гітлера. Гірше того, підтримка Німеччини через океан впливовими фінансово- промисловими кланами досягала в другій половині 30-х років 5% німецького ВВП. Робив фашистській Німеччині економічну і військову підтримку також Радянський Союз.