Предмет економічної теорії
Тема 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
з дисципліни "Економічна теорія"
ЧАС - 2 ГОДИНИ
м. Донецьк - ДЮІ
Питання теми.
1. Предмет економічної теорії.
2. Історія економічної науки.
3. Методологія економічної теорії.
4. Економічна теорія і економічна політика.
5. Значення економічної теорії для професійної підготовки
офіцера міліції, спеціаліста-юриста.
Економічна наука на теперішній час вивчається практично в усіх вищих навчальних закладах різних країн світу. Вона може мати назву економіки, політичної економії, економічної теорії, економікс та ін., але у будь-якому випадку її основним змістом будуть виступати теоретичні основи економічних процесів та явищ, суспільного економічного життя. В ринкових умовах набуття економічних знань є важливим практично для кожної людини, тому що такі знання створюють цілісне уявлення про економічне життя суспільства, формує економічне мислення людини та надають можливості для застосування теоретичних знань як у повсякденному житті, так і в професійній діяльності, підвищення конкурентноздатності спеціаліста на ринку праці.
Економічна наука є і основою для формування економічної політики держави. Україна як суверенна незалежна держава почала самостійно формувати власну економічну політику з початку 90-х років. У цей же час відбулися докорінні зміні у політичній, соціальній, ідеологічній та інших сферах суспільного життя. Усе це, поряд з глибокими кризовими явищами в економіці, викликало неминучі зміни у розвитку більшості суспільних та економічних наук Перш за все це стосується економічної теорії, яка є як суспільною, так і економічною наукою, та у значної мірі впливає на формування економічної політики держави.
В даній темі курсу буде розглядатися предмет економічної теорії, історичні етапи розвитку економічної думки у суспільстві, методологія економічної теорії, взаємозв’язок між економічною теорією та економічною політикою та значення економічної теорії для підготовки висококваліфікованих спеціалістів – юристів та працівників правоохоронної системи.
Предмет економічної теорії
Основним двигуном історії людства є виробництво матеріальних благ. Суспільство може існувати і розвиватися лише за рахунок безперервного поновлення і повторення виробничих процесів. Тому економіка виступає фундаментом будь-якого суспільства.
«Економіка» («економія») походить від грецьких слів «ойкос» - дім, господарство та «номос» - правило, закон. Таким чином, економіка - це управління господарством, правила ведення господарства. А економічна наука - це наука про закони розвитку господарства.
У складі економічній науки існують різноманітні галузі знань о конкретних економічних процесах: бухгалтерський облік, статистика, маркетинг, економіка підприємства, економіка торгівлі, міжнародна економіка, економетрія та багато інших. Ці науки є прикладними, оскільки вони ґрунтуються на застосуванні економічних знань до певної практичної галузі діяльності. Методологічною основою для них виступає економічна теорія, яка вивчає найзагальніші закони розвитку економічних процесів і відноситься до фундаментальних наук. В свою чергу, економічна теорія використовує досягнення таких фундаментальних наук, як філософія, логіка, історія, математика й ін., та застосовує їхні методи. Економічна теорія також тісно пов’язана із суспільними науками: політологією, соціологією, психологією, правом.
Торкаючись до предмету економічної теорії, слід звернути увагу на те, що зміст курсу економічної теорії, який вивчається в сучасних умовах у навчальних закладах України та країн СНД, суттєво змінився у порівнянні з періодом існування СРСР. Економічна теорія звільнилася від класового підходу і сконцентрувалася на вивченні поведінки людей і людських інститутів, проблем досягнення рівноваги і підвищення ефективності використання обмежених ресурсів.
У науковій та науково-методичній літературі немає єдиного визначення економічної теорії. Кожен автор намагається надати власне визначення предмету цей науки.
G Сучасні економісти («Економікс» П. Самуельсона і В. Нордхауза, а також автори книги з аналогічною назвою Р. Макконелла і Л. Брю) вважають, що економічна теорія - це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, щоб виготовити з їх допомогою різні товари та послуги і розподілити їх зараз або у майбутньому для споживання між різними індивідами і групами.
З точки зору марксистської економічної науки (політичної економії) економіка - це наука про відносини між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
Також у різних джерелах стверджується, що економічна теорія - це наука про:
v національне багатство та способи його збільшення;
v боротьбу за поліпшення життя народу;
v прагнення до забезпечення людиною свого життя;
v механізми, які регулюють відносини між покупцями та продавцями;
v діяльність у сфері виробництва і обміну між людьми;
v види діяльності, що пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми;
v рух економічного життя - тенденції розвитку цін, виробництва, безробіття, і т. ін.
Цей перелік не обмежений і його можна продовжувати. Кожне з цих визначень, безумовно, є вірним і так чи інакше має відношення до предмету вивчення економічної теорії. Але перевагу доцільно віддати першому або другому визначенню, які з’являються найбільш повними і багатосторонніми. При цьому перше розуміє, що предметом економічної науки є певні дії людей, які пов’язані з використанням дефіцитних ресурсів, а друге висуває на перший план відносини між людьми, які неминуче включають і політичні аспекти діяльності. Тому, якщо в сучасних умовах виражається прагнення до звільнення економічної науки від суб’єктивних класових поглядів, забезпечення максимально можливої її об’єктивності, то за основу слід взяти поняття, яке пропонується у «Економіксі».
Виходячи з визначення предмету економічної теорії, яке ми прийняли за основу, можна виділити такі взаємозв'язані фундаментальні проблеми економіки, які скорочено формулюються: що? як? для кого? Тобто це означає:
E які товари повинні бути виготовлені і в якій кількості? Чи потрібно виробляти більше засобів виробництва чи товарів поточного споживання? Який набір товарів та послуг більш повно задовольняв матеріальні потреби суспільства? Виробляти більше продуктів харчування та менш одягу, чи навпаки?
E як ці продукти необхідно виробляти? З яких ресурсів, за допомогою якої технології? Виробляти електроенергію з нафти та вугілля або з допомогою гідростанцій та ядерних реакторів? Як повинно бути організовано виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво? Розширювати індивідуальне або масове виробництво певних товарів? Орієнтуватися переважно на державні підприємства чи на приватні? Якщо потрібні всі види ресурсів, то в якій кількості кожен з них?
E для кого виготовлено продукт? Іншими словами, як національний продукт розподілити між окремими індивідами та сім'ями? Чи повинні ми мати суспільство, в якому мало багатих та багато бідних? Або таке, в якому частина продукту у всіх однакова? Перевага надається м'язам чи інтелекту? Чи повинен нероба добре харчуватися?
Хоча ці три проблеми єосновними для всіх економічних систем, але розв'язуються вони в них по-різному і з різними результатами.
G Слід виділити чотири основні функції економічної теорії:
F методологічна, яка пов’язана з тим, що економічна теорія виступає методологічною основою для інших прикладних економічних наук;
F світоглядна, яка обумовлена тим, що економічна теорія, поряд із практичним досвідом і переконаннями, є одним з основних необхідних елементів і умов формування економічного мислення людини;
F пізнавальна, яка пов’язана з описанням, узагальненням і поясненням економічних процесів, вивченням того, що є у економіці, одержанням уявлення об економічних процесах;
F практична, яка обґрунтовує необхідність певних дій, економічну поведінку людей для отримання найкращого результату.
Якщо пізнавальна функція дає наукові уявлення про певні економічні процеси (безробіття, інфляцію, рівень життя населення, розмір зовнішньої заборгованості та ін.), то практична функція визначає конкретні заходи щодо поліпшення стану цих процесів (скорочення безробіття, інфляції та зовнішньої заборгованості, підвищення рівня життя), і, таким чином, є пов’язаною з політичними і морально-етичними принципами. Отже, економічна теорія тісно пов’язана з економічною політикою.
Відносно до питання, чи повинна бути економічна теорія пов’язаною з політикою, з інтересами будь-яких суспільних класів, шарів, прошарків, промислово-фінансових груп або інших угрупувань, серед вчених-економістів немає єдиної думки. Одні вважають, що економічна наука повинна бути повністю вільною від суб’єктивних політичних оцінок, інші - що економіка завжди виражає інтереси будь-якої соціальної групи і не може бути відокремленою від них. Це питання і дотепер залишається дискусійним, оскільки прихильники і того, і другого погляду мають вагомі аргументи з практики економічного і політичного життя на користь своїх поглядів. На нашу думку, економічна теорія та економічна політика на різних етапах історичного розвитку і у різних країнах впливають одна на одну в різній мірі, але для підвищення ефективності дії об’єктивних економічних законів у складній взаємодії між економічною теорією та економічною політикою перевагу у більшості випадків слід віддавати економічній теорії.
Історія економічної науки
Економічна теорія як наука є результатом довгого економічного розвитку. Першим економістом вважають грецького мислителя Аристотеля (IV ст. до н.е.), який вперше використав поняття «економія» та «економіка» у одному і тому же смислі, вперше проаналізував основні економічні явища і закономірності суспільства свого часу.
Свою назву економічна наука отримала у ХVII в. Француз Антуан Монкретьєн вперше використав у соціально-політичної літературі термін «політична економія»: у 1615 році він видав «Трактат політичної економії». Цим Монкретьєн проголосив, що економічна наука займається економікою, господарством у межах національних держав (політика ® держава). Головна заслуга Монкретьєна полягає у тому, що він виділив у особливий предмет дослідження економічні проблеми, і цім відокремив економічну науку від інших суспільних наук.
Монкретьєн був одним із представників меркантилізму (від англ. merkante - торговець, купець), тобто вчення, яке вважало основною формою багатства золото і срібло, які накопичуються переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Основним джерелом прибутку, на думку меркантилістів, є нееквівалентний обмін. Початковим етапом меркантилізму був монетарізм - теорія, яка проповідує визначальну роль грошей, грошової маси в економіці.
На зміну меркантилістам прийшли фізіократи (Франція, ХVIII в.), які вважали джерелом суспільного багатства сферу виробництва - працю у сільському господарстві (природу). Представник цей школи Франсуа Кене (1694-1774 рр.) розробив «економічну таблицю» (1758 р.), у якій вперше використав кількісний макроекономічний аналіз натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві.
У II половині XVIІI в. - І половині XIX в. англійськими економістами Т.Р. Мальтусом (1766-1834 рр.) і Дж.Ст. Міллем (1806-1873 рр.), а також французами Ж.-Б. Сеєм та Ф. Бастіа була заснована так звана «вульгарна політична економія», яка пізніше була покладена в основу сучасного неокласицизму. Її прибічники вважали, що закони виробництва не залежать від соціально-економічного устрою, і тільки закони розподілу перебувають у залежності від нього. Економічна нерівність у суспільстві вони пояснювали природним законом народонаселення (Мальтус), відповідно до якого населення зростає у геометричній прогресії, а матеріальні блага - у кращому випадку в арифметичній прогресії. Вдосконалити процес розподілу можна за рахунок розробки програм, що скорочують зростання кількості населення. Вартість товарів вони визначали витратами виробництва, які складаються під впливом трьох чинників виробництва (Сей) - труда, землі і капіталу.
У той же час була заснована класична школа політичної економії (II половина XVIІI в. - І половина XIX в.) англійськими економістами Адамом Смітом (1723-1790 рр.) і Давидом Рікардо (1772-1823 рр.). Вони зосередили увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, враховуючі усі галузі матеріального виробництва. Класиками було засновано теорію трудової вартості, проведений аналіз капіталу і процесу відтворення, досліджено доходи, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу. Ринок вони розглядали як саморегулюючу систему, яка своєю «невидимою рукою» ефективно розподіляє ресурси.
Марксистська політична економія (II половина XIX в. - 1991 р. у СРСР) була створена Карлом Марксом (1818-1883 рр.), Фрідріхом Енгельсом (1820-1895 рр.) і продовжена В.І. Леніним (1870-1924 рр.). Вона вперше застосувала метод матеріалістичної діалектики до аналізу соціально-економічних явищ. Марксистсько-ленінська політична економія - класова партійна наука, яка захищає інтереси робочого класу і вивчає виробничі відносини у їх взаємодії з виробничими силами, закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ. На відміну від інших напрямків економічної науки марксизм є вченням про революційне перетворення капіталістичного суспільства. Основними досягненнями марксизму, які актуальні і у теперішній час, є теорія земельної ренти, теорія простого і розширеного відтворення, трудова теорія вартості, теорія грошового обігу та ін.
В кінці XIX - началі XX вв. розробка загальних принципів політичної економії поступово замінювалася дослідженням різних проблем економічної практики, якісний аналіз замінювався кількісним, сталі широко впроваджуватися математичні методи дослідження. На відміну від «політекономії» з’являється більш нейтральне вчення - «економікс» (економіка). Сучасну зарубіжну економічну науку можна підрозділити на два самостійних напрямки: неокласичну економічну теорію та інституціоналізм.
Неокласична економічна теорія вивчає поведінку «економічної людини», яка виступає продавцем робочої сили, споживачем або підприємцем і намагається максимізувати свої доходи і мінімізувати витрати. Представники цього напрямку - К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Бавьорк (Австрія), У. Джевонс, Л. Вальрас (Швейцарія), А. Маршалл (Англія). У центрі уваги - індивід, його свобода вибору, вирішення переважно практичних питань, широке використання математичного апарату (вперше застосував Альфред Маршалл).
G Основни напрямки неокласицізма:
F маржіналізм (від фр. marginal - граничний), найважливішими категоріями якого є гранична корисність і граничні витрати, у центр предмету економічної теорії ставиться проблема раціонального вибору. Дослідження переважно пов’язане з мікроаналізом;
F кейнсіанство (засновник - Джон Мейнард Кейнс (1883 - 1946 рр.)) - вчення, яке пов’язане з поворотом економічної теорії до макроекономіки, розглядає усі економічні проблеми як суспільно-національні. Кейнс вперше (не враховуючі СРСР) вказує на важливу роль держави, яка шляхом проведення відповідної кредитно-грошової і бюджетно-фінансової політики забезпечує функціонування ринкової системи, відмовляється від розглядання ринку як ідеального самоврегульованого механізму. Спроба поєднати кейнсіанство і маржіналізм відображена у концепції «неокласичного синтезу»Пола Самуельсона (США), де він органічно об’єднує методи ринкового і державного регулювання.
F монетарізм (засновник - Мілтон Фрідмен - 50-60-е рр. ХХ в.) - теорія, яка протилежна кейнсіанству. Її прихильники виступають проти активного і широкого втручання держави в економіку та вважають, що державне регулювання слід обмежити тільки регулюванням грошової маси у обігу. На основі політики монетарізму діє Міжнародний валютний фонд, також її дотримувався у другій половині 90-х років,зокрема, Уряд України.
Другий сучасний напрямок економічної думки - інституціоналізм - зародився паралельно з неокласицизмом на межі ХІХ і ХХ вв. Його представники Торстейн Веблен та Джон Гелбрейт (США) вважають, що головним чинником змін у суспільстві є не ринок, а інститути, людські відносини. Особливий інтерес вони звертають до юридичних наук, оскільки правила поведінки інститутів на ринку визначає право. Дж. Гелбрейт до основних інститутів сучасної змішаної економіки відносить державу, корпорації і профспілки. Ключовим інститутом є держава, яка проводить активну соціальну політику, використовує індикативне планування і регулювання господарського життя, а ідеалом розвитку суспільства є соціальний добробут. Значна увага приділяється процесу відсування власності від контролю над виробництвом (теорія «колективного капіталізму» - розподіл власності між акціонерами), участі робітників у процесі управління виробництвом, забезпеченню соціальних гарантій, переходу влади до гуманітарної інтелігенції.
Вагомий внесок у розвиток світової економічної науки зробили російські та українські вчені. Це М.І. Туган-Барановський, А. Богданов, А. Чаянов, М.Д. Кондратьєв, П. Сорокін, та ін.
Таким чином, історія економічної науки нараховує багато шкіл і напрямків, що спираються на різні концепції. Наявність численних різноманітних наукових шкіл сприяє розвитку економічної думки у цілому. Жодна з економічних шкіл не є догмою. Визнання той чи іншої наукової школи у певному історичному періоді розвитку відбувається тому, що змінюється практика господарчого розвитку. І успіх певного наукового вчення залежить не від його «правильності», а від ступені його співвіднесення із мінливою дійсністю. Зрозуміти природу і дію господарської системи, яка створилася у результаті всіх змін у суспільстві, неможливо з позиції тільки окремого з існуючих напрямків. Сьогодні актуальне прислів’я «не складувати усі яйця у одну корзину». Необхідно культивувати усі наукові школи з тим, щоб їх синтез дозволив іти в ногу з сучасними вимогами.
З урахуванням вищевказаного, дисципліна «Економічна теорія», що викладається у Донецькому юридичному інституті Луганського державноно університету внутрішніх справ, поєднує у собі синтез економічних теорій, що розроблені у різних економічних школах різних країн і є найбільш актуальними і розповсюдженими у теперішній час. Деякі питання дисципліни розглядаються з точок зору двох або більше різних наукових теорій. Це повинно сприяти формуванню у майбутнього спеціаліста - юриста, працівника правоохоронних органів навичок аналізу та співставлення різних точок зору і виробки вміння знаходити вірне рішення той чи іншої проблеми, глибокого всебічного розуміння й пояснення будь-якого явища, що вивчається.