Поняття і сутність права інтелектуальної власності
ЗМІСТ
| ВСТУП..…………………………………………………..................................... | |
| 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ …. | |
| 2. АВТОРСЬКЕ ПРАВО……………………………………………………….. | |
| 3. СУМІЖНІ ПРАВА……………………………………………………………. | |
| 4. ПРАВО ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ…………………………………… | |
| 4.1. Об'єкт винахід…………………….…………...………………………… | |
| 4.2. Об’єкт корисна модель…………………………………..………........... | |
| 4.3. Об’єкт промисловий зразок……………………………………………... | |
| 4.4. Об’єкт товарний знак……….…………..……………...……………….. | |
| 4.5. Об'єкт раціоналізаторська пропозиція…………………………………. | |
| 5. ПРАВО НА НЕТРАДИЦІЙНІ ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ …………………………….…………………………………… | |
| 5.1. Комерційне найменування ……….…………………………………….. | |
| 5.2. Зазначення походження товару ………….…………………………………… | |
| 5.3. Комерційна таємниця…………………………………………………… | |
| 5.4. Компонування інтегральних мікросхем……………………………….. | |
| 5.5. Селекційні досягнення, породи тварин і сорти рослин ….…………… | |
| 5.6. Наукове відкриття………………………………………………….......... | |
| 5.7. Припинення недобросовісної конкуренції…………………………….. | |
| 6. ЕКОНОМІКА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ………………. | |
| 6.1. Форми комерціалізації прав інтелектуальної власності ….................... | |
| 6.2. Оцінка вартості нематеріальних активів підприємства………………. | |
| 6.2.1. Витратний підхід…………………………………………………… | |
| 6.2.2. Дохідний підхід…………………………………………………….. | |
| 6.2.3. Порівняльний підхід……………………………………………….. | |
| 6.3. Визначення ціни ліцензії………………………………………………... | |
| РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………………… | |
| ДОДАТКИ……………………………………………………………………….. |
ВСТУП
Інтелектуальна власність є однією з найпопулярніших тем, які обговорюються в сучасному діловому світі, залишаючись при цьому одній з найменш зрозумілих. Інтелектуальна власність є продуктом людського розуму і результатом творчості, який охороняється законом. З'явитися на світ вона може в результаті моментального спалаху натхнення або багатьох років старанної кропіткої праці. Це – нематеріальна субстанція, її не можна відчувати: вона не має довжини, ширини або висоти, вона невагома і не створює тіні, вона позбавлена кольору, смаку і запаху.
Точно також як і матеріальний ресурс, інтелектуальну власність можна купити, продати або орендувати. Так само як і матеріальний ресурс, її можуть втратити або знищити при необережному або неуважному підході. Її можна застрахувати або використовувати як заставу, вона може зникнути в одну мить або існувати вічно. Тим не менш, при всіх своїх специфічних характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість, і у багатьох випадках дуже високу. В сьогоднішній економіці, заснованій на знаннях, інтелектуальна власність стає найважливішим активом підприємства. Право інтелектуальної власності може скласти основу (стартовий капітал) для початку підприємницької діяльності. Підприємства, які не позначили право інтелектуальної власності своїм пріоритетом ризикують втратити конкурентні переваги. Ось чому фахівцям економічного профілю необхідно мати базові знання про природу і можливості права інтелектуальної власності.
З появою і подальшим нарощуванням масштабів патентування методик економічної та підприємницької діяльності стає все більше функцій в бізнесі, які мають відношення до права інтелектуальної власності. Це, насамперед, стосується фахівців з маркетингу і планування виробництва, інженерів і розробників, фахівців з реклами і просування продукції. Відповідальними за управління (захист, ефективне використання, належну оцінку) правом інтелектуальної власності на підприємстві визнаються директора та адміністратори.
Дисципліна „Інтелектуальна власність” являє собою комплексну галузь наук, що регулює відносини пов’язані зі створенням та ефективним використанням об’єктів права інтелектуальної власності. Даний курс належить до прикладних дисциплін загальноекономічної та гуманітарної підготовки. Теоретичною базою вивчення дисципліни “Інтелектуальна власність” є такі навчальні дисципліни “Політична економія”, “Мікроекономіка”, “Правознавство”, “Економіка підприємства”, “Інноваційна діяльність”.
Відповідно до програми Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України мета і завдання вказаної дисципліни визначені таким чином:
студенти повинні знати:
- сутність та зміст права інтелектуальної власності в Україні;
- об’єкти авторського права та суміжних прав;
- поняття права промислової власності та його структуру;
- сутність категорії «нематеріальні активи підприємства»;
- економічні механізми захисту права інтелектуальної власності.
студенти повинні вміти:
- застосовувати методологічні та теоретичні положення щодо практики використання об’єктів права інтелектуальної власності;
- розрізняти об’єкти авторського права, суміжних прав та права промислової власності;
- оцінювати вартість прав на об’єкти промислової власності.
Учбовим планом дисципліни «Інтелектуальна власність» для студентів економічних спеціальностей передбачено виконання самостійної роботи. Метою її опрацюванні є формування системи знань з економіки й права інтелектуальної власності, чітких уявлень щодо сутності права інтелектуальної власності як складової інтелектуального капіталу підприємства; здобуття практичних навичок для оцінювання вартості об’єктів нематеріальних активів та визначення економічної ефективності від їх впровадженні на підприємстві.
Формою контролю вивчення дисципліни та засвоєння матеріалу є залік, залікові питання наведено в додатку А.
ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Загальновідомо три види власності: рухомі речі, нерухомість та право інтелектуальної власності (рис. 1).
 |
Види власності
| ||||||||||||
| Рухоме майно (матеріальні цінності, які можна переміщати в просторі) | Нерухомість (земля і об'єкти, які постійно на ній знаходяться) | Інтелектуальна власність (результати творчої діяльності людей) |
Рис. 1. Класифікація видів власності
Одним з феноменів кінця ХХ сторіччя стала масова поява на ринку нового виду товару – об'єктів права інтелектуальної власності. До них відносяться: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, технології, комерційна таємниця, інформаційні бази даних, комп'ютерні програми і багато інших результатів науково-технічної та художньої творчості людини.
Право інтелектуальної власності – це право володіти, користуватися і розпоряджатися результатом інтелектуальної (творчої) діяльності. Творчість – це специфічна для людини діяльність по створенню нових матеріальних і духовних цінностей. Проте не всі результати творчої діяльності людини визнаються об’єктами права інтелектуальної власності. Для цього необхідна відповідність результату творчій діяльності встановленим законом вимогам. Критеріями охоронопридатності об'єктів права інтелектуальної власності є:
1. Новизна і унікальність твору (винаходу).
2. Представлення цього твору (винаходу) в вигляді, який може бути сприйнятий іншими людьми – фіксація на матеріальному носієві, у тому числі і факт оприлюднення.
3. Відповідність нормам моралі, етики і загальнолюдським цінностям.
4. Позначення суб'єкта – творця об'єкту інтелектуальної власності (власника відповідного права).
В процесі переходу від планової економіки до ринкової в Україні кардинально змінилося ставлення до права інтелектуальної власності. Якщо в умовах планової економіки виключне право на об'єкти інтелектуальної власності належало державі, то тепер, відповідно до Конституції Україні, воно належить, в першу чергу, тому, чиєю творчою працею ці об'єкти створені. Україна володіє великим потенціалом об'єктів права інтелектуальної власності, проте значно відстає в їх комерційному використанні. Для подолання цього відставання необхідно вводити об'єкти інтелектуальної власності до господарського обороту та створювати для них цивілізований ринок.
Одним із ключових моментів на шляху перетворення об'єктів права інтелектуальної власності на товар є їхня оцінка, оскільки вартість (ціна) є фундаментальною властивістю товару. Як капітал інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрат на освіту або придбання підприємцем нематеріальних активів, що здійснюються з метою приросту цього капіталу. Інтелектуальна власність може розглядатись і як інвестиція, яка поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу) та фінансову, якою передбачають внесення нематеріальних активів до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права. Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку є найважчим етапом в ланцюгу, що пов'язує науку та винахідника зі споживачем. При цьому потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і мати досвід технологічного підприємництва.
За традицією, що склалася, право інтелектуальної власності підрозділяється на право промислової власності і твори, що охороняються авторським правом. Міжнародна Конвенція, прийнята в Стокгольмі 14 червня 1967 р., до об'єктів права інтелектуальної власності відносить:
1) літературні, художні твори і наукові праці;
2) виконавську діяльність артистів, фонограми і радіопередачі;
3) винаходи у всіх областях людської діяльності;
4) наукові відкриття;
5) промислові зразки;
6) товарні знаки, знаки обслуговування і комерційні найменування і позначення;
7) припинення недобросовісної конкуренції;
8) всі інші права, що є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій та художній галузях.
Створення національного законодавства та регулювання міжнародних науково-технічних зв’язків здійснюється через міжнародні організації. З 1974 р. таку діяльність проводить Всесвітня організація інтелектуальної власності. Основними цілями її функціонування є наступне: стимулювання та удосконалення охорони інтелектуальної власності в світі; надання юридичної та технічної допомоги державам, зацікавленим в удосконаленні національних законодавств; заохочення складання міжнародних договорів, призначених для покращення охорони інтелектуальної власності та інше. За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності щорічний відносний приріст обсягу світової торгівлі правами на об'єкти інтелектуальної власності значно перевершує такий приріст для традиційних товарів: у 1995 р. – на 59,1; у 2000 р. – на 109,3; у 2005 р. – на 150,1 млрд. дол. США. Без перебільшення можна говорити про те, що в сучасному світі інтелектуальна власність становиться основним рушійним чинником, який забезпечує конкурентоспроможність товарів, фірм і навіть держав й, таким чином, сприяє зростанню їхньої економічної могутності.
При аналізі та економічній оцінці об’єктів права інтелектуальної власності враховують наступні особливості:
- юридичний та економічний терміни дії. Юридичний термін дії встановлюється відповідним законом. Після закінчення цього терміну право інтелектуальної власності вичерпується, отже, зникає і об'єкт оцінки. Економічний термін дії прав на об'єкти інтелектуальної власності враховує ще й їх моральне старіння, тому він зазвичай є меншим за юридичний. Наприклад, для винаходів він зазвичай не перевищує 10-12 років, внаслідок того, що за цей час є імовірність появи аналогічних, але більш ефективних винаходів, які знецінять попередні винаходи. Установлення економічного терміну на об'єкти права інтелектуальної власності має значення як для оцінки вартості цих прав, так і для їх комерціалізації через введення до господарського обігу шляхом постановки на бухгалтерський облік;
- територіальні обмеження прав на об'єкти інтелектуальної власності. Так, право на об'єкт інтелектуальної власності і охоронний документ, що закріплює це право (патент, свідоцтво), як правило, діє тільки на території тієї країни, де він виданий. Для того щоб мати право на винахід на території іншої країни, потрібно запатентувати його в цій країні;
- дуалізм права, який проявляється у майновій (економічній) та немайновій (особистій) природі прав інтелектуальної власності. До майнових прав відносять, насамперед, право комерційного використання об’єкта права інтелектуальної власності з метою отримання економічного доходу. До немайнових прав відносять право на ім’я автора, право перешкоджати викривленню оригінального змісту твору, та інше. Немайнові права автора – безстрокові.
АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів в галузі літератури, музики, мистецтва права, які дозволяють їм вирішувати або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їх творів. Авторське право є правом на економічну власність і не є правом особи чи гуманітарним правом. Це означає, що майнове авторське право може бути передане або ліцензоване іншій особі. Наприклад, автор може за певну плату передати комерційне право на написану книгу видавцеві. Після цього видавець володіє майновим авторським правом і контролює використання книги, наприклад, її поширення і переклад. Майнове авторське право може бути також успадковане після смерті автора.
Метою авторського права є надання можливості авторові твору або підприємцеві отримувати фінансову винагороду за свій твір або за твори, створені іншими особами. Воно існує для того, щоб підтримати подальшу творчу активність і інновації та служити на користь художньому і культурному середовищу, яке у свою чергу працює на користь суспільства. Ця мета виходить з найменування першого закону, що встановлювало авторське право, «Закону по підтримці освіти» (1710 р., Англія), також відомого як „Статут королеви Анни”. Цей Закон повинен був забезпечити авторові книги виняткове право друкувати і публікувати її протягом 14 років, вважаючи від дати першої публікації. Автор міг, звичайно, продати це право книговидавцеві, що зазвичай і робилося. Закон також передбачав, що після закінчення цього першого періоду починався другий чотирнадцятилітній період, коли права на книгу спочатку знову належали авторові, якщо той був живий. Таким чином, встановлювався захист авторських прав на термін, рівний 28 рокам, починаючи з дати першої публікації. В законі обмовлялися умови як реєстрації книг, так і здачі їх на зберігання. Опубліковані роботи повинні були реєструватися в книжковій палаті, а копії (до дев'яти екземплярів) — направляться в університети і бібліотеки.
У Франції перехід до системи авторського права здійснювався в руслі змін суспільства, викликаних революцією, яка відмінила всі види привілеїв, включаючи привілеї видавців. Декрет від 1793 р. надав авторові виняткове право відтворювати свої роботи впродовж всього життя, а після його смерті воно на 10 років переходило до його спадкоємців і правонаслідувачів. Таким чином, права автора інтерпретувалися як авторські права, автор користувався ними все життя і вони не залежали ні від факту публікації роботи, ні від формальних процедур, таких як реєстрація. Проте як в Англії, так і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності. За автором і його спадкоємцями або правонаслідувачами просто закріплювалося право на твір як економічну цінність.
Наступним кроком в розвитку системи авторського права, стала поява в Германії деяких філософських концепцій. Філософи, зокрема Кант, бачили в авторських правах, не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора або власника права на твір. Вони розглядали літературний або інший художній твір як продовження і віддзеркалення особи автора і вважали, що останній наділений природним правом захисту твору як частини своєї особи. Ця ідея зробила сильний вплив на розвиток авторського права в Європі і привела до розповсюдження системи моральних прав, тобто неекономічних (немайнових) прав авторів. Міжнародний юридичний стандарт, який встановлював основні рамки національного законодавства по авторському праву, був сформульований Бернською Конвенцією 1886 року.
Україна в історичному минулому власної системи охорони авторського права не мала. Так з 1911 р. вступив в дію нормативно-правовий акт Російської Імперії «Положення про авторське право», а в 1917 р. концепція націоналізації поширилася і на інтелектуальну сферу. Законодавчо була закріплена норма про можливість примусового викупу державою авторських прав. У 1991 р. був розроблений проект «Основ цивільного законодавства СРСР», що розширював число об’єктів права інтелектуальної власності і термін їх охорони. Зараз в Україні авторське право охороняється законом України «Про авторське право і суміжні права» (1993 р.), а також Цивільним Кодексом України від 2003 р. (Книга 4 «Право інтелектуальної власності»). Закон охороняє особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, щодо створення та використання творів науки, літератури, мистецтва. У відповідності з цим законом приведено наступні пояснення.
Суб’єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:
1) літературні письмові твори (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп’ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8 ) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори;
11) твори ужиткового мистецтва;
12) складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту
13) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування аудіовізуальних творів;
14) інші твори.
Критерії охоронопридатності: твір має бути новим, оригінальним, не суперечити нормам моралі і етики та бути зафіксованим на якому-небудь матеріальному носієві.
Не є об’єктами авторського права и не охороняються: повідомлення про новини що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); офіційні документи законодавчого та адміністративного характеру; державні символи України; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів; розклади телерадіопередач; телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності.
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і діє протягом усього життя автора та 70 років після. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:
- латинська літера “c”, обведена колом,
- ім’я особи, яка має авторське право;
- рік першої публікації твору.
Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
Автору належать такі особисті немайнові права, якіне можуть бути передані (відчужені) іншим особам:
- вимагати визнання свого авторства;
- забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
- вибирати псевдонім і зазначати його замість справжнього імені автора на творі і його примірниках;
- вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.
До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору та право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
По закінченню дії авторського права об'єкт інтелектуальної власності переходить в суспільне надбання. Суспільне надбання – це частина загальної і культурної спадщини людства, яка може бути джерелом натхнення і стимулом подальших відкриттів.
Оптимальний термін захисту авторського права визначається вигодами і витратами для суспільства в двох періодах:
- періоді захисту (дії авторського права) – з його збільшенням і зростанням авторських відрахувань зростає і пропозиція аналогічній продукції. З іншого боку, через монопольне положення і ціноутворення на ринку знижується конкуренція і падає суспільний добробут;
- періоді, коли об'єкт права інтелектуальної власності є суспільним надбанням. Твори, які знаходяться в суспільному надбанні не потрапляють під які-небудь обмеження і можуть вільно використовуватися навіть в комерційних цілях.
Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: використання цитат та ілюстрацій з опублікованих творів; відтворення творів для судового і адміністративного провадження; публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній; відтворення з інформаційною метою та публічне сповіщення
СУМІЖНІ ПРАВА
При вторинному використанні авторського права з’являється набір прав, який називають суміжні права. Вони стосуються: звукозапису (музичного аранжування); випуску фільмів і відео; ефірного мовлення і передачі по кабелю (сервіс-провайдер), а також, у деяких країнах, друкарської верстки опублікованого видання. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.
Об’єктами суміжних прав є:
- виконання літературних, драматичних, музичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
- фонограми та відеограми;
- передачі (програми) організацій мовлення.
Суб’єктами суміжних прав є: виконавці творів, виробники фонограм та відеограм, їх спадкоємці; організації мовлення та їх правонаступники.
Для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках можна використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:
- латинська літера “P”, обведена колом;
- імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права;
- рік першої публікації фонограми (відеограми).
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.
Порушенням авторського права і (або) суміжних прав є: піратство у цій сфері; плагіат; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів, комп’ютерних програм, баз даних, фонограм, відеограм, програм мовлення; дії щодо свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права (суміжних прав); та інше.
Технічні засоби захисту або управління правами на електронні документи – це програмно-апаратні пристрої, призначені для контролю за доступом і за використанням електронних документів. Найчастіше їх використовують для обмеження копіювання.