Класифікація міжнародної торгівлі товарами

Купівля-продаж товарів	Товарообміні операції
Експорт Імпорт Реекспорт Реімпорт	Бартерні операціі Торгвельні компенсаційні операції: - компенсаційні угоди; - зустрічні закупівлі (офсетні угоди, поставки на комплектацію); - авансові закупівлі; - викуп застарілої продукції; - операції з давальницькою сировиною Промислові компенсаційні операції (операції «бай-бек», угоди про «розподіл продукції», «експлуатаційну компенсацію», договори цесії)

Для того щоб об’єктивно оцінити умови та тенденції експортної спеціалізації та імпортного профілю України, як і будь-якої держави світу, доцільно проаналізувати факторні передумови міжнародної торгівлі. Ресурсне забезпечення значною мірою визначає структуру такої торгівлі, місце національної економіки в системі міжнародного обміну та поділу праці. Разом з тим не слід і абсолютизувати його, адже в сучасному світі дедалі більшу роль відіграють не первинні фактори спеціалізації (ними можна вважати ресурсо-кліматичні умови розвитку економіки, її забезпеченість робочою силою, землею тощо), а вторинні. Такими факторами можна вважати історично сформований профіль національного виробничого комплексу, характер робочої сили, нарешті, суб’єктивні (нехай і об’єктивно зумовлені) рішення щодо розвитку тих або інших видів виробництва.
Щодо факторів первинного характеру, які визначають торговельний профіль України, слід відзначити, що хоча наша держава і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин, функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енерго-сировинних поставок з інших країн. Більше того, наша держава має від’ємний баланс у торгівлі енерго-сировинними ресурсами, що значною мірою зумовлено неефективністю господарювання, витратністю моделі природокористування.
Але окремі види енерго-сировинних ресурсів традиційно визначають не тільки характер експортної спеціалізації країни, а й загальну структуру її економіки. Передусім це стосується ресурсів залізної руди (загальні запаси 27,5 млрд т), а також марганцевих руд, кольорових металів. Україна має поклади титану та золота. Особливе значення для української економіки має наявність великих родовищ кам’яного вугілля (розвідано покладів корисних копалин загальним обсягом до 80 млрд т), яким держава забезпечена за сучасних темпів споживання ще на два століття. Серед природних покладів, які можна вважати первинними факторами національної спеціалізації та профілю виробництва в Україні (у загальнодержавному або, принаймні, регіональному масштабі), варто відзначити поклади калійної, харчової, магнієвих солей, графіту, ртуті, каолінів, фосфоритів, кристалів кварцу, аметисту, топазу. Особлива стаття — родючі ґрунти України. Близько 45 млн га земель використовуються сільськогосподарськими підприємствами, понад 10 млн га належать до державного запасу та лісогосподарських підприємств.
У географічних вимірах 70 % території України припадає на Поліську, Придніпровську та Причорноморську низовини, 25 — Подільську, Придніпровську, Волинську, Приазовську височини, 5 % — на Кримські гори та Карпати. Для України типовим є
помірно континентальний клімат (з певними особливостями в Кримських горах та Карпатах, а також на Південному березі Криму, де він має риси субтропічного). Літо переважно тепле і сухе, зима м’яка і волога. Безморозний період триває від 150—160 днів на півночі, до 250 днів — на півдні. 150—190 днів упродовж року середньодобова температура перевищує +10 (С.
У цьому зв’язку можна відзначити, що природні чинники забезпечують і великий аграрний потенціал відкритої економіки України. Нині в багатьох підгалузях відбувається бурхливе зростання виробництва продуктів харчування.
Фактори вторинного порядку пов’язані з сучасними закономірностями інтернаціоналізації світових продуктивних сил. Вони походять від природного розподілу багатств, але відображають багаторічні зусилля щодо формування національної спеціалізації, освоєння зарубіжних ринків, а також історичну орієнтацію на закордонні предмети виробничого та індивідуального споживання.
Прикладом цього в Україні є пов’язаний із покладами залізних руд та вугілля, а також з історичною спеціалізацією на важкій металургії розвиток важкого машинобудування і навіть поширення залізниць (тобто в останньому випадку йдеться про вплив на структуру транспорту). Подібний логічний зв’язок можна простежити між наявністю покладів сировини для хімічної промисловості з наступним розвитком різних її підгалузей, інколи вже не орієнтованих переважно на вітчизняну сировину. Наявність родючих ґрунтів та традиційна аграрна спеціалізація зумовили розвиток харчової промисловості.
Національні виробники практично витіснили з українського ринку іноземних конкурентів, залишивши їм лише незначні сегменти ринку. Зокрема, йдеться і про ринок плодоовочевої консервації, на якому починаючи з другої половини 90-х років не тільки значно зростає валовий обсяг української продукції, а й стає дедалі більш диверсифікованою її номенклатура. Якщо ще в середині
90-х років частка імпортних плодоовочевих консервів становила 72—74 %, то зараз вона скоротилася не менше ніж вдесятеро, і вже вітчизняні товари охоплюють 94—95 % ринку. Значно зросли й
експортні поставки українського агропромислового комплексу, зокрема до Росії, Німеччини, країн Балтії, Ізраїлю. Основні постачальники продукції як на національний, так і на зовнішні ринки — це ЗАТ «Чумак», ЗАТ «Агроекопродукт» («Верес»), Галичина, БКС-Постач, ММП «Мінолта-М», АПК «Полісся».
Поліпшення ситуації на національному та закордонних ринках для вітчизняних виробників пов’язано із використанням сучасних видів пакування, зручної та герметичної тари. Передусім ідеться про паровакуумне пакування у скляних банках, яке, хоча і підвищило вартість продукції, користується популярністю в покупців. Поліпшилися менеджмент та маркетингова робота, реклама, розширюється представництво вітчизняних аграрних виробників на ярмарках та виставках в Україні й за кордоном.
Розвиток дії первинних факторів відбувається за рахунок іноземних інвестицій (наприклад, фірма «Чумак» була заснована як українсько-шведське СП), а також завдяки поліпшенню роботи вітчизняних виробників аграрної техніки — Херсонського комбайнового заводу, Одеського механічного заводу, сімферопольського підприємства «Кримпродмаш» та ін.
Самозабезпечення окремими країнами всіма товарами вимагає великих затрат та знижує ефективність господарювання порівняно з моделлю спеціалізації виробництва. Для відкритих економічних систем значно перспективнішим шляхом, ніж створення багатогалузевої економіки, включаючи весь спектр підгалузей та функціональних виробництв, є розвиток механізмів міжнародної спеціалізації. Це стосується й окремих підприємств, для яких дуже часто значно продуктивнішим, ніж орієнтація на повний технологічний цикл, є акцент на створенні великосерійних промислових потужностей, спеціалізація на конкретних стадіях та видах обробки.
Тому для України такими вторинними факторами, які можна використати з метою оптимізації участі в системі міжнародної торгівлі, є наявні, значною мірою вже орієнтовані на експорт, підгалузі машинобудування, хімічного, текстильного, харчового та інших видів виробництва. Тобто на сучасному етапі йдеться передусім про ефективніше використання вже створених мате-
ріальних об’єктів виробничої інфраструктури, які потребують, як правило, значних інвестицій у модернізацію, всебічний розвиток як сумісних, так і більш спеціалізованих промислових по-
тужностей.
За допомогою зазначеного підходу необхідно подолати та-
ку рису експортно-імпортної діяльності країни, як висока концентрація у товарній структурі продукції невеликої кількості галузей.
Відомо, що в структурі імпорту домінують газ, нафта і нафтопродукти, які ввозяться переважно з країн СНД. (Це пояснюється не тільки енергоємністю вітчизняного виробництва, а й фінансовою дефіцитністю економіки, через що імпорт товарів некритичного характеру є значною мірою лімітованим.)
Експорт України є типовим для індустріально-аграрної країни. Так, у галузевому аспекті переважна частина експорту припадає на лімітовану кількість галузей — металургійну та металообробну промисловість, машинобудування, хімічну і нафтохімічну промисловість, а також на агропромисловий комплекс. (Щоправда, протягом останніх років у структурі експортно-імпортної діяльності таки має місце диверсифікація, втім до радикальних змін справа поки що не дійшла.)
У результаті майже 2/3 загального товарного експорту і майже 3/4 імпорту припадають на десять товарних позицій.
Галузева обмеженість експорту є типовою не тільки для країн, що розвиваються, трансформаційних країн і навіть деяких країн на початкових етапах економічного буму. Разом з тим Україна має де-
що специфічну ситуацію. Якщо моноекспортна спеціалізація видобувних країн (ОПЕК — на продажах нафти, Чилі — деяких видах руд), успішних трансформаційних країн (Китай — на продукції
легкої промисловості), ряду країн, які не входять до числа економічно розвинутих (Єгипет, Індія — також легкої промисловості), залежить переважно від власних ресурсів, то експорт України значною мірою «містить» імпорт. Ідеться про те, що виробництво продукції металургії, примітивна металообробка, аграрна продукція є надзвичайно енергомісткими, отже, потребують закупівель газу та нафти.
Відтак перспективна модель національної спеціалізації повинна враховувати завдання соціального поступу за умов технологічного прогресу, той науково-технічний потенціал, що його створено в Україні, а також інтелектуальні, творчі можливості людей. З цими галузевими цілями пов’язане прискорення розвитку виробництва композитних та корозійно стійких матеріалів, засобів зв’язку, продукції на базі інформаційних, телекомунікаційних та лазерних технологій, устаткування для видобування рідкісноземельних матеріалів та інших корисних копалин, зварювання та виробництва нових технологічних матеріалів і будівельних конструкцій, а також інших видів виробництва, в яких проявилось або потенційно може проявитися технологічне лідерство України.
Прикладом такого лідерства є розроблення в Україні універсального літака АН-74 та його модифікацій. Так, модернізований літак АН-74ТК-300, котрий формально продовжує доробляння своєї базової моделі, а фактично є новою машиною, яка може літати на 1000 км далі та на чверть ефективніше використовує пальне, в 2001 р. вже було передано на льотні випробовування. Перевагами моделі АН-74ТК-300 є здатність варіювати рівень завантаження пального відповідно до відстані перельоту та ваги вантажу, що значно підвищує комерційну привабливість літака. Машина має екологічно чисті та відповідні до нормативів шуму двигуни Запорізького АО «Мотор-Січ». Серійний випуск літака буде налагоджено на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві.
Взагалі ж літаки базової моделі АН-74 є конвертованими, отже, можуть виготовлятися в різних варіантах: пасажирському, вантажному та змішаному. Не дивно, що на літаки марки АН зростає попит, причому не тільки в Україні. Так, наміри закупити антоновські літаки Ан-3, Ан-3ТК та Ан-32П в кількості від 15 до 40 висловила Мексика, зокрема ряд її сільськогосподарських компаній.

Кво́та е́кспортна (і́мпортна) — граничний обсяг певної категорії товарів , який дозволено експортувати з території України ( імпортувати на територію України) протягом встановленого терміну та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях

ціна імпорту S'm Sm

E'

G Е

F

Dm

Кількість імпорту

Рис.15.8.добробут суспільства при зростанні імпортної квоти: «велика» країна

Ринкова рівновага

Рівноважна ціна. Як нам відомо з теми "Проблеми організації національної економіки", у ринковій економіці ціна є важливим чинником, який визначає, що, як і для кого виробляти. Тому це вимагає від нас уважніше подивитися на те, як ціни визначаються у ринковій економіці. Як перший крок до опису цього процесу, маємо визначити рівноважну ціну товару. В різних місцях цього підручника буде застосовуватися поняття рівноваги, яке є надзвичайно важливим в економічній теорії, як і в багатьох інших галузях науки.

Рівновага означає стан спокою або баланс між протидіючими силами. Це така ситуація, за якої відсутня тенденція до зміни. Рівноважна ціна - це така ціна, до якої матиме тенденцію наближатися дійсна або фактична ринкова ціна. Це ціна, яка може утримуватися на певному рівні довший час. Будь-яка ціна, яка не є рівноважною, не може утримуватися на певному рівні довго, оскільки діють базові ринкові сили, які стимулюють зміну ціни.

Кращий спосіб зрозуміти, що саме мається на увазі під рівноважною ціною,- це розглянути конкретний випадок, такий, як ринок курчатини. Нанесемо криву попиту (рис. 1) і криву пропозиції курчатини (рис. 10) на одну площину (рис. 15). Таке поєднання є можливим, оскільки криві попиту і пропозиції виконані з використанням однакових одиниць вимірювання по кожній осі. Графік, показаний на рис. 15, допоможе визначити рівноважну ціну курчатини. Почнемо з розгляду того, що трапилося б, якби на ринку встановилися різні ціни. Наприклад, за ціни 12 грн. за 1 кг крива попиту показує, що величина попиту на курчатину становитиме 60 000 кг на рік, тоді як крива пропозиції показує, що пропонуватиметься 122 500 кг на рік. Таким чином, якщо ціна становитиме 12 грн. за 1 кг, утвориться надлишок або перевищення величини пропозиції над величиною попиту в 62 500 кг, що показано лінією "надлишок". За цих обставин, деяка кількість пропонованої курчатини не могла б бути проданою. Запаси курчатини збільшились, і виробники прагнули б зменшувати свої ціни для того, щоб позбутися небажаних запасів. Стрілки вздовж кривих - це напрям, в якому змінюється ціна, якщо на ринку є надлишок. Таким чином, ціна 12 грн. за 1 кг не є рівноважною ціною.

Якби ціна була 2 грн. за 1 кг, то крива попиту показала б бажану для споживачів кількість продукту (110 000 кг), а крива пропозиції - бажану для виробників величину пропозиції (5000 кг). Знову знаходимо розбіжність між величинами попиту та пропозиції курчатини на рік: величина пропозиції курчатини була б меншою, ніж величина попиту на неї. Як показано на рис. 15, була б нестача, або перевищення величини попиту над величиною пропозиції у 105 000 кг на рік, що показано лінією "нестача". За цих обставин деякі споживачі, які (уявно) хотіли купувати курчатину за такою ціною, не змогли б її придбати, тобто на ринку курчатини мав би утворитися дефіцит. В умовах дефіциту конкуренція між покупцями за обмежену кількість товару призводить до зростання ціни, як показано спрямованими вгору стрілками. Таким чином, ціна 2 грн. за І кг не змогла б утримуватись довго. Отже, 2 гри. за і кг також не є рівноважною ціною.

Рівноважною є та ціна, за якої кількість попиту дорівнює кількості пропозиції. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту і пропозиції (точка е на рис. 15). За ціни рівноваги нема ні надлишку, ні нестачі. На рис. 15 рівноважною є ціна у 6 грн. за 1 кг. Таким чином, ціна 6 грн. за 1 кг є рівноважною, а 77 500 кг - рівноважною кількістю.

Та ціна, за якою товар продається, є дійсною, а не рівноважною ціною, оскільки, як уже підкреслювалося, дійсною (фактичною) є всяка ціна, за якою товари продаються і купуються. Економісти спрощено припускають, що фактична ціна на ринку вільної конкуренції наближатиметься до рівноважної, оскільки дія ринкових сил штовхає фактичну ціну до рівноважної. Таким чином, коли криві попиту і пропозиції залишаються стабільними протягом довшого часу, дійсна ціна буде прямувати до рівноважної.

Доти, поки фактична ціна на конкурентному ринку перевищує рівноважну, на неї буде тиснути надлишок. Аналогічно, якщо фактична ціна менша, ніж рівноважна, на неї тиснутиме нестача. У першому випадку фактичну ціну конкурентні сили штовхатимуть униз, а в другому - вгору. Таким чином, завжди існує тенденція наближення фактичної ціни до рівноважної. Проте вона не передбачає, що цей рух є завжди швидким. Інколи він може бути тривалим, а інколи фактична ціна ніколи не наближається близько до рівноважної, оскільки за короткий час рівноважна ціна знову змінюється. Підсумовуючи сказане, робимо висновок, що фактична ціна завжди прямує до рівноважної ціни. Цей висновок має велике теоретичне і практичне значення. Проте в багатьох випадках єдине, що потрібно, - це передбачити, зростатиме ціна чи знижуватиметься.

Вплив на ринкову рівновагу зміни у конини. Ми вже бачили, що криві попиту переміщуються відповідно до змін у нецінових детермінантах попиту. Будь-який графік попиту і пропозиції, подібний до зображеного на рис. 15, по суті, є моментальним знімком ринкової ситуації протягом певного періоду, тобто такого періоду, в межах якого нецінові чинники, що визначають попит і пропозицію, є сталими. Нас цікавить, що відбувається з рівноважною ціною і кількістю продукту тієї ж курчатини, коли його крива попиту змінюється?

Припустімо, що зростають доходи споживачів, і крива попиту на курчатину переміщується вправо від Do до D1. Проте, коли відбудеться таке переміщення, ціна Ро перестане бути рівноважною, але деякий час вона залишатиметься дійсною ціною. За цієї ціни виникає нестача кількості пропозиції, або, по-іншому, дефіцит курчатини, який на рис. 16 вимірюється довжиною відрізку QoQ' = 77 500 кг -- 100 800 кг = - 23 300 кг. Якась частина споживачів не зможе придбати за ціною Ро бажану кількість курчатини, що спонукатиме їх підвищувати ціну попиту. Підвищення ціни попиту - це форма прояву конкуренції між споживачами за право купівлі додаткової кількості курчатини. Вона стимулює виробників до збільшення обсягу пропозиції курчатини, оскільки з'являється можливість підвищувати ціну пропозиції відповідно до зростання ціни попиту. Така залежність спонукатиме виробників конкурувати між собою за право продавати більшу кількість курчатини за вищою ціною. Отже, тимчасове порушення ринкової рівноваги, спричинене зростанням доходів споживачів, матиме такі наслідки:

1) зумовить тимчасове існування дефіциту курчатини;

2) примусить діяти конкурентні сили:

3) рівноважна ціна Ро втратить свій "статус", тобто перестане бути рівноважною, але деякий час залишатиметься дійсною;

4) фактично діюча ціна якийсь час залишатиметься нижче рівня нової рівноважної ціни, але буде неухильно наближатися до цього рівня.

Порушення ринкової рівноваги в умовах досконалої конкуренції є тимчасовим, якщо уряд не втручається у ринок певного товару і не встановлює обмеження на зміну ціни. Через деякий час ринок знову урівноважується, встановлюється нова рівноважна ціна Р1 і кількість Q'o у точці перетину старої кривої пропозиції Sо та нової кривої попиту D1 (точка е' на рис. 16). Тепер на ринку курчатини продаватиметься кількість Q'o. Як бачимо, встановлення нової рівноважної ціни очищує ринок від нестачі величини пропозиції, а тому можна сказати, що ця ціна виконує ринкоочисну функцію.

Можна зробити висновок: збільшення попиту за інших однакових умов збільшуватиме ринкову рівноважну ціну і кількість, тоді як зменшення попиту зменшуватиме рівноважну ціну і кількість. Тепер можна пояснити, чому зросла ціна на курчатину у випадку, про який ішлося у першому газетному повідомленні (згадайте два газетні повідомлення, розглянуті у першому питанні теми): крива ринкового попиту на курчатину зросла, що спричинило зростання рівноважної ціни.

Вплив зміни у пропозиції на ціну. Криві пропозиції так само, як і попиту, з часом перемішуються внаслідок змін у нецінових чинниках, що впливають на пропозицію. Що ж відбувається з рівноважною ціною і кількістю продукту тієї ж курчатини, коли його крива пропозиції змінюється?

Припустімо, що з'явилася ефективніша технологія відгодівлі курчат. Як ми вже знаємо, за інших однакових умов пропозиція курчатини має зрости, і крива пропозиції переміститься вправо. Ця ситуація змодельована на рис. 17. Наслідком удосконалення технології виробництва стане зменшення рівноважної ціни з Ро до Р'о і збільшення рівноважної кількості попиту - пропозиції з Qо до Q1.

Можна зробити висновок: збільшення пропозиції за інших однакових умов зменшуватиме рівноважну ціну і збільшуватиме рівноважну кількість попиту - пропозиції. Досить просто з'ясувати, що зменшення пропозиції матиме протилежні наслідки.

Пропозиція

Надлишок споживача

Надлишок виробника

Оптимальна кількість Кількість