Від операційної діяльності 3 страница

На практиці таку програму радянська влада вимушена була коригувати, виходячи з умов, що складалися в певний період. Так в 1918-1921рр., в період громадянської війни, найбільш характерною ознакою була натуралізація господарських відносин. Державні органи здійснювали заготівлю сільськогосподарської продукції не на основі купівлі, а шляхом продрозверстки. Виплата заробітної плати здійснювалася в натуральній формі. В сфері оподаткування було введено єдиний надзвичайний державний революційний податок і місцеві надзвичайні революційні податки. Вони мали натуральний характер. На початку 1921 р. сплата податків в грошовій формі практично була відсутньою.

Державні підприємства уже в 1919 р. були переведені на кошторисно-бюджетне фінансування. Таким чином, зникла основа для розвитку кредитних відносин. У зв’язку з цим на початку 1920 р. Народний (Центральний) державний банк було ліквідовано. Його кредитні операції було замінено бюджетним фінансуванням державних підприємств. В Декреті Ради народних комісарів (РНК) від 19.01.1920 р. відзначалося з цього приводу: “Націоналізація промисловості об’єднала в руках держави найважливіші галузі виробництва і збуту. Разом з тим, вона підпорядкувала загальному кошторисному порядку всю державну промисловість і торгівлю, а це виключає всяку необхідність подальшого використання Народного (Державного) банка, як установи державного кредиту в колишньому значенні цього слова.” Обслуговування кредитних відносин, які в незначних обсягах ще залишалися, було закріплено за Народним комісаріатом фінансів. Згортання грошово-кредитних відносин привело і до ліквідації майнового та особистого страхування. Воно заміщувалося державним соціальним забезпеченням (державною допомогою трудовим господарствам, що потерпіли від стихійного лиха).

Важливою особливістю господарського розвитку країни в період громадянської війни (військового комунізму) було різке скорочення грошових доходів до державного бюджету. Результатом було зростання його дефіциту. А основними джерелами його фінансування майже виключно стали грошові емісії. Так, за період з 1918 до 1921 рр. грошова маса в країні збільшилася в 54 рази. Таким чином, спостерігалося помітне зменшення ролі фінансів, грошей і кредиту. Разом з тим, вони не були повністю ліквідованими.

Для фінансування державних витрат активно використовувалися грошові кошти і їх обсяги нарощувалися.

Здійснення переходу від командної до ринкової економіки передбачає вирішення багатьох проблем. До найважливіших з них можна віднести: перебудову відносин власності, відновлення дії ринкового механізму, запровадження конкурентних основ розвитку бізнесу, створення мережі фінансових посередників, заміну директивного управління державним регулюванням, лібералізацію зовнішньоекономічних відносин та ін. В світовій практиці використовуються різні варіанти забезпечення таких перетворень.

До основних відносять:

- проведення перетворень на протязі короткого проміжку часу;

- здійснення поступового переходу в процесі реформування економіки на протязі довгого

періоду.

Міжнародні фінансові організації (МВФ, Світовий банк) пропонували

пострадянським країнам використання першого варіанту. Він передбачав проведення жорсткої економічної політики, направленої на введення ринкових відносин у короткі строки. Оскільки такі перетворення приводили до різкого погіршення життєвого рівня населення, їх назвали шоковою терапією. Вона охоплювала заходи з проведення цінової реформи, приватизації державного майна, забезпечення розвитку підприємницької діяльності, формування фінансової системи, побудованої на ринкових основах, реформування системи соціального забезпечення. Шокову терапію було використано в деяких Східно-Європейських країнах, зокрема в Чехії, Словенії, Угорщині та Польщі. Та така модель має багато недоліків. До них відносять швидке руйнування відпрацьованої роками економічної системи, необхідність примусового впровадження ринкових механізмів, різке зниження добробуту більшості населення та ін.

Поступовий перехід до ринкових відносин не передбачає раптового проведення різких економічних перетворень. На протязі довгого періоду в складі економічної системи країни допускається співіснування елементів командної економіки та ринкових начал. Директивне управління з боку державних органів влади одночасно не ліквідується (як в першому варіанті), а модернізується з урахуванням вимог ринкового середовища.

Приватизація державної власності, як правило, не проводиться. Але при цьому створюються необхідні умови для розвитку приватної власності та підприємницької діяльності. За умов проведення зваженої державної політики такі перетворення можуть здійснюватися на протязі декількох десятиріч. Прикладом використання такого варіанту є Китай.

В Україні було обрано повільний процес реформування економіки, який передбачав використання як елементів шокової терапії так і довгострокових програм інституціональних перетворень. Перехідний етап до ринкової економіки передбачав створення умов для розвитку приватного та колективного підприємництва, проведення широкомасштабної приватизації державної власності, впровадження конкуренції в ринковому середовищі, внесення суттєвих змін в процес ціноутворення, запровадження заходів демонополізації економіки, обмеження економічних функцій держави, зміну пріоритетів та інструментів державного регулювання, формування ефективного механізму соціального захисту громадян та багато інших. Ці заходи впроваджувалися в нашій країні на протязі відносно довгого періоду і далеко не завжди оцінювалися експертами позитивно.

Перехід до ринкової економіки супроводжувався радикальними змінами в розвитку фінансової системи України. Суттєвої трансформації зазнали державні фінанси. Одержали розвиток фінанси недержавного сектору економіки. Почалося формування фінансів громадян. Радикальні зміни запроваджено до умов залучення та використання іноземного капіталу. Почалося становлення фінансового ринку. В ході такої трансформації використовувалися операції та інструменти, які або зовсім були відсутніми в СРСР, або мали місце лише в примітивних формах.

До них, зокрема, відносяться цінні папери, внески до статутних капіталів підприємств, акціонерні товариства, інститути спільного інвестування, операції з корпоративними правами та багато інших. Суттєвих змін зазнали такі напрями фінансової діяльності, як податкова та бюджетна політика, валютне регулювання, організація емісії цінних паперів, кредитна політика та ін.

До найбільш важливих напрямів реформування фінансової системи, що запроваджено в Україні в перехідний період, відносяться:

- Радикальна перебудова системи державних фінансів.

- Забезпечення розвитку фінансів недержавного сектора економіки.

- Формування фінансових ресурсів громадян.

- Зміни умов залучення іноземних капіталів.

- Становлення розвитку фінансового ринку.

Напрями реформування фінансової системи України в перехідний період

відображено на рис. 2.3

Рис.2.3 Напрями реформування фінансової системи України

Перебудова системи державних фінансів зводиться до зміни функцій державного бюджету, суттєвої трансформації податкової системи, обмеження державного підприємництва, реформування соціального страхування. Впровадження національної валюти привело до зміцнення одного із основних центрів державних фінансів – центрального банку країни. З метою забезпечення управління державним майном створено Фонд державного майна України. Розвиток системи соціального страхування здійснювалося в формі створення державних цільових фондів. Реформування податкової системи з метою її оптимізації виявилося настільки складною задачею, що по суті вона є не вирішеною і на сьогоднішній день.

Теорія грошової динаміки М.Алле

Важливі фінансові проблеми вирішуються в працях французького вченого Моріса Алле (1911 р. народження). Його вклад в розробку економічної теорії було відзначено присудженням Нобелевської премії в 1988 р. До основних робіт М.Алле відносяться: “В пошуках економічної дисципліни “ (1943), “Економіка і процент” (1947), “Загальна теорія надлишків” (1981), “Податок на капітал і грошова реформа” (1976).

Дослідження М.Алле проводилися в таких сферах розвитку економічної теорії:

- максимальної ефективності економіки і основ економічних розрахунків;

- міжчасових процесів і максимальної ефективності інвестицій;невизначеності;

- грошей, кредиту і грошової динаміки;

- випадкових і екзогенних фізичних впливів.

Особлива роль для фінансової науки належить теоріям

міжчасових процесів та максимальної ефективності інвестицій; невизначеності; грошей, кредиту і грошової динаміки. В роботі “Економіка і процент” М.Алле виклав загальну теорію ефективності міжчасових (взаємозалежних) процесів. У зв’язку з цим він поширив теорію ефективності на ті випадки, коли враховуються майбутні покоління. Подальшого розвитку одержала також теорія продуктивності капіталу.

Зокрема, М.Алле прийшов до висновку, що правильне положення про те, що єдність процентних ставок є необхідною умовою ефективності в сфері виробництва не підтверджується при розгляді економіки в цілому. Не погоджується лауреат престижної премії і з положенням класичної теорії, згідно з якою рівновага між пропозицією капіталу і попитом на нього приводе до внутрішнього оптимуму. Сумнівною, з його точки зору є і твердження, що політика обов’язкових заощаджень для забезпечення старості є сумісною з умовами міжчасової максимальної ефективності. М.Алле прийшов до висновку, що ситуація “максимум максиморум” відповідає рівності саларіальної норми процента і темпів приросту первинного доходу (“золоте правило накопичення”).

Дослідження сфери грошової динаміки привело до таких результатів. В економіці з нестійкою грошовою динамікою не може бути, на думку Алле, ні ефективності, ні справедливості в розподілу доходів. Ним розроблено теорію спадкоємницької і релятивістської грошової динаміки.

Вона ґрунтується на таких положеннях:

- фундаментального рівняння грошової динаміки;

- спадкоємницьких і релятивістських визначеннях попиту на гроші;

- пропозиції грошей і психологічної норми процента.

Теорія включає принцип спадкоємності, оскільки сучасність

визначається функціонально залежною від минулого. А відносною вона є тому, що така залежність є постійною величиною, інваріантною у випадку, коли замість фізичного часу використовується психологічний час. Минуле забувається таким же чином, як розраховується майбутнє.

Теорія грошової динаміки М.Алле має основою дослідження в багатьох галузях економіки, психології, соціології і політології. Вона передбачає врахування аналогії між забуванням минулого і актуалізацією майбутнього і спадкоємницького психологічного процесу забування; психологічного часу; спадкоємницьку обумовленість поведінки людей минулими подіями, спадкоємницьке поширення грошових явищ з повільним затуханням в часі та ін. В теоретичній системі Алле використовуються такі поняття: психологічна норма процента; норми забування; час реакції; коефіцієнт психологічної експансії; психологічний час та ін.

В роботі “Світова економіка: невиправданий оптимізм” (1985 р.) М.Алле обґрунтовує, що основна проблема ринкової економіки – це коливання кон’юнктури і вартості грошових одиниць. Ці фактори негативно впливають на розвиток економіки (знижують її ефективність), порушують справедливість розподілу доходів і підривають соціальну рівновагу. Нестабільність обмінних курсів валют М.Алле пояснює збільшенням масштабів спекулятивного руху капіталів. З метою вирішення цих проблем вчений рекомендує провести реорганізацію системи кредитування, розподіл функцій між депозитними і кредитними банками, використання індексації вартості фінансових зобов’язань, здійснення реформи міжнародної валютної системи та ін.

Зокрема, реформа міжнародної валютної системи, на думку М.Алле, зводиться до повної відмови від використання долара як міжнародної розрахункової і резервної валюти. Доцільно відмовитися від використання системи плаваючих валютних курсів. Натомість необхідно перейти до системи твердих валютних курсів. В роботах вченого обґрунтовується також створення міжнародної грошової одиниці.

Дослідження економічної поведінки громадян в працях Г.Беккера

Лауреат Нобелевської премії 1992 р. американський вчений Гері Беккер (1930 р.н.) присвятив своє життя дослідженню проблем економічної поведінки людей. До найбільш відомих його праць відносяться: “Курс сім’ї, “Гуманістичний капітал, зростання та падіння сім’ї, “Людський капітал, “Економіка одруження ”, “Злочин та покарання: економічний підхід ”. Розглядаючи людину з економічної точки зору, Г.Беккер намагається пристосувати до вивчення її поведінки засоби мікроекономічного аналізу. В основу поведінки людей він покладає економічні мотиви. Навіть такі, далекі від господарської діяльності дії, як любов, турбота про близьких, одержання насолоди, та кримінальні проступки мають явні або приховані економічні основи.

Так, Беккер піддає аналізу діяльність сім’ї. Він розглядає одруження, вибір дітей, їх виховання та розрив шлюбу. В кожній з таких сфер громадяни діють раціонально. Сім’я відображується як “маленька фабрика, яка “виробляє основні товари. До них відносяться: харчування, умови життя, дозвілля та ін. Економічну поведінку сім’ї, на думку Г.Беккера, можна описати з допомогою математичного апарату. При цьому на основі стандартних, розроблених наукою методів аналізу і прогнозування розроблюються моделі максимізації цільової функції громадян. Такі ж підходи застосовуються відомим вченим і до оцінки проблем расової дискримінації, нерівності соціальних груп на ринках праці, злочинності та ін.

Важливим напрямом теорії Г.Беккера є дослідження проблеми людського капіталу. Його віднесено до найбільш важливих досягнень вченого. Беккер довів, що витрати на освіту, охорону здоров’я, підготовку кадрів та інші соціальні програми рівнозначні інвестиціям в створення нових машин і технологій. Тому вони забезпечують вигоди як суспільству в цілому, так і окремим громадянам. А фінансування таких вкладень розглядається як особлива сфера діяльності, яка принесе прибутки. Його теорія стала основою для прогнозування витрат на соціальні послуги, нормування заробітної плати, тарифікації працівників та ін.

Лекція 4. Фінансове право і фінансова політика.

Фінансове право, його суть, зміст, форми реалізації.

Поняття і рівні проведення державної фінансової політики.

Мета, форми та способи проведення фінансової політики.

Важлива роль в фінансовому розвитку належить фінансовій політиці. В загальному визначені фінансова політика зводиться до управління

формуванням,розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави, підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних організацій та ін. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів направлена на досягнення певних цілей.

Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці.

Це - цілеспрямована діяльність державних органів управління, направлена на забезпечення розвитку фінансово - кредитної системи країни. Вона передбачає проведення заходів з залучення фінансових ресурсів в розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення проведення державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектора економіки, регулювання економічного розвитку, міжнародної діяльності та ін.

Державна фінансова політика проводиться на різних рівнях:

- загальнодержавному,

- республіканському та

- місцевому.

Заходи, пов’язані з мобілізацією і використанням фінансових ресурсів здійснюються також державними підприємствами та об’єднаннями, в ході управління державними корпоративними правами та ін. Задачі фінансової політики залежать від того, на якому рівні вона проводиться. Особливості її реалізації визначаються також тим, які суб'єкти її виконують. В залежності від рівня проведення фінансової політики та задач, що стоять перед її суб’єктами, різні способи мобілізації. державних коштів.

Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи.

До них, зокрема, відносяться:

- забезпечення фінансовими ресурсами державних програм,

- фінансування державних видатків,

- розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності,

- кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін.

З метою вирішення поставлених задач в процесі проведення державної фінансової політики використовуються відповідні інструменти, до яких відносяться податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії, та ін.

Проведення державної фінансової політики здійснюється за певними напрямами. Кожний напрям - це особливий сегмент державної фінансової політики, в ході якого вирішуються певні задачі і використовуються визначені інструменти. Всі напрями державної фінансової політики пов'язані між собою і в сукупності повинні забезпечити реалізацію основних цілей фінансово - кредитного розвитку країни. Разом з тим, кожен з напрямів має відносну самостійність і передбачає використання відповідних організаційних структур.

До основних напрямів державної фінансової політики відносяться:

- Бюджетна політика.

- Податкова політика.

- Кредитна політика.

- Інвестиційна політика.

- Валютна політика.

- Інші напрями фінансової політики (цінова, митна, амортизаційна та ін.).

Бюджетна політика - це заходи з залучення, розподілу та використання коштів державного бюджету. Мобілізація доходів до складу державного бюджету здійснюється шляхом стягнення податків, зборів та обов'язкових відрахувань, залучення неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, одержання трансфертів та ін. Розподіл ресурсів державного бюджету проводиться в процесі формування державних видатків. До задач бюджетної політики відноситься також забезпечення раціонального і ефективного використання коштів державного бюджету. Для їх вирішення приймаються певні вимоги до фінансування витрат державного бюджету, здійснюється контроль за використанням бюджетних коштів з боку державних органів управління, впроваджується більш досконале податкове регулювання бюджетного процесу та ін.

До основних засад бюджетної політики в Україні відносяться:

- збільшення грошових надходжень до складу доходів бюджету;

- скорочення взаємозаліків та інших не грошових витрат;

- оптимізація видатків державного бюджету; обмеження зростання державного боргу; скорочення дефіциту державного бюджету; з

- міцнення місцевих бюджетів та ін.

Бюджетна політика відіграє важливу роль в фінансовому розвитку країни. Організація і ефективність її проведення впливають на інфляційні процеси, валютний курс, обсяги і напрями використання кредитних ресурсів, залучення іноземних капіталів, державний борг, розвиток окремих галузей економіки, фінансування підприємницької діяльності та ін.

Податкова політика охоплює заходи з залучення фінансових ресурсів до державного бюджету і державних цільових фондів, що передбачають забезпечення обов'язкових платежів та відрахувань. Основною метою податкової політики є формування достатніх доходів до державного бюджету за рахунок податків, обов'язкових відрахувань та платежів за умов стимулювання розвитку ділової активності. В процесі проведення податкової політики здійснюється перерозподіл доходів між галузями, територіями та групами населення. До інструментів податкової політики відносяться: податки, збори, обов'язкові відрахування, платежі за ресурси, податкові пільги, податкові ставки, податкові знижки, податковий кредит, податкові санкції, податкові позики, та ін. Оподаткування виконує декілька функцій: фіскальну, стимулюючу, обмежуючу та ін.

До основних напрямків вдосконалення податкової політики в Україні відносяться:

- Підвищення стимулюючої ролі оподаткування.

- Зменшення податкового тиску на фізичних і юридичних осіб.

- Підвищення ролі прямого оподаткування.

- Зменшення податкових пільг.

- Спрощення системи оподаткування.

Кредитна політика охоплює заходи з залучення та надання кредитних ресурсів. Її суб'єктами є органи державного управління, які залучають кредити з метою фінансування дефіциту державного бюджету або платіжного балансу. Кредиторами виступають фізичні та юридичні особи (резиденти та нерезиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави. З іншого боку, державні органи управління з метою забезпечення розвитку територій, галузей, підтримки окремих груп населення надають державні кошти визначеним суб’єктам за умов позики.

До інструментів, що використовуються в процесі проведення кредитної політики відносяться:

- процентні ставки,

- строки надання кредитів, пільги, порука, застава та ін.

Державний кредит може мати грошову або натуральну форму.

Інвестиційна державна політика – це заходи державних органів управління з метою залучення, розподілу та використання інвестиційних ресурсів.

Проведення інвестиційної політики передбачає забезпечення фінансовими ресурсами розвиток народного господарства, соціальної сфери, впровадження інноваційних програм, проведення фундаментальних наукових досліджень та ін. В процесі реалізації державної інвестиційної політики визначаються напрями проведення капітальних вкладень та забезпечення ефективності їх впровадження.

При цьому до цілей інвестиційної політики держави відносяться забезпечення пропорційності розвитку народного господарства., розподіл фінансових ресурсів між галузями та територіями, додержання оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва та невиробничої сфери та ін.

До джерел фінансування державних інвестицій відносяться:

- Кошти державного бюджету.

- Фінансові ресурси державних цільових фондів.

- Кошти державних підприємств і установ.

- Кредитні ресурси, залучені державними органами управління.

- Інші джерела.

З метою проведення державної інвестиційної політики використовуються певні інструменти. Вони охоплюють державні інвестиції, капітальні вкладення, фінансові інвестиції, реальні інвестиції, інтелектуальні інвестиції, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, іноземні інвестиції, проценти, дивіденди та ін.

До валютної та грошово-кредитної політики держави відносяться заходи державних органів управління з регулювання валютних і грошово-кредитних відносин. Основною метою таких заходів є стабілізація розвитку грошово-кредитної системи країни.

До основних задач проведення грошово-кредитної політики відносяться: підтримка платіжного балансу, регулювання валютних курсів, організація проведення міжнародних фінансових розрахунків, формування та використання державних золотовалютних резервів, регулювання руху вітчизняного та іноземного капіталу та ін.

Така політика охоплює певні сфери, до яких, зокрема, відносяться: регулювання облікових ставок (дисконтна політика), стримування інфляції та оздоровлення платіжного балансу (дефляційна політика), регулювання валютного курсу (девізна політика), регулювання грошового обігу (антиінфляційна політика), регулювання обсягів банківського кредитування в країні (політика “дорогих“ та “дешевих“ грошей) та ін.

Основні форми проведення фінансової політики

Державна фінансова політика проводиться шляхом використання певних способів. Кожний з них здійснюється з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони повинні бути тісно пов’язаними між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило зводиться до поняття фінансовий механізм. Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.

До основних форм проведення державної фінансової політики відносяться:

- фінансове планування;

- управління фінансами;

- проведення фінансового контролю за діяльністю об’єкту;

- інші форми.

Найбільш важлива роль в процесі проведення фінансової політики належить фінансовому плануванню.

Фінансове планування – це діяльність суб’єкта з підготовки та прийняття до виконання проектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До основних складових частин фінансового планування відносяться: визначення джерел та обсягів мобілізації фінансових ресурсів з метою забезпечення запланованої діяльності; розробка плану розподілу залучених коштів за різними напрямками; запровадження раціонального та ефективного використання одержаних ресурсів. Як правило, фінансові плани передбачають використання певної системи управління проектами, а також проведення контролю за їх розробкою, прийняттям та реалізацією.

В процесі проведення фінансового планування використовуються різні методи. До основних з них відносяться: нормативний метод, балансовий метод, аналітичний метод, метод прогнозування. Балансовий метод дозволяє врахувати співвідношення між активами та джерелами їх утворення. Нормативний метод дає змогу розраховувати плани на основі врахування заданих норм і нормативів. Методи факторного аналізу використовуються в процесі визначення впливу певних факторів на можливий розвиток об’єкту. В основу розробки фінансових планів з використанням прогнозування покладено визначення можливих варіантів майбутніх подій шляхом проведення розрахунків вірогідних моделей розвитку. Фінансове планування проводиться в різних формах. До основних з них відносяться: стратегічне планування, поточне планування та оперативне планування.

Управління фінансами (фінансовий менеджмент) – це діяльність суб’єктів з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. З одного боку, фінансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого – фінансове планування використовується як один з заходів проведення управління фінансами.

Управління фінансовим розвитком об’єкту зводиться до вирішення таких основних задач:

- розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів ;

- вибору найбільш раціональних шляхів фінансового розвитку об’єкту;

- втілення в життя прийнятих проектів;

- дійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів

- коригування розвитку об’єкту в процесі впровадження фінансових планів.

Так, управління фінансовими ресурсами країни з боку державних органів здійснюється в різних формах.

До основних з них, зокрема, відносяться: прийняття законів та затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фінансової діяльності; управління обсягами грошової та кредитної емісії; коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів; внесення змін в обсяги та напрями державних інвестицій, прийняття рішень щодо залучення іноземного капіталу та ін. Цілі, що переслідуються в процесі управління фінансами з боку держави, охоплюють забезпечення розвитку ділової активності; стримування інфляції; досягнення повної зайнятості, поглибленого співробітництва з іншими державами та ін.

Прикладом може бути управління розвитком грошово-кредитною системою держави. Збільшення грошових емісій центральним банком має певні межі. Їх подолання провокує зростання інфляційних процесів і порушення фінансових відносин між суб’єктами господарювання. За таких умов зростає інфляційний тягар, який тисне і на громадян. Разом з тим, проведення занадто жорсткої грошової політики має наслідком збільшення негативних явищ розвитку фінансів.

Зокрема, при цьому зростають неплатежі між суб’єктами господарської діяльності, збільшується обсяг “пов’язаних грошей” (запасів нереалізованої продукції, кредиторської заборгованості), поширюється бартеризація економіки. А ці явища лежать в основі зменшення обсягів виробництва, скорочення зайнятості, зниження купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку, скорочення доходів державного бюджету. До похідних явищ, пов’язаних з проведенням жорсткого курсу в грошово-кредитній сфері відносяться: підвищення процентних ставок, скорочення обсягів кредитування економіки, зменшення заощаджень населення та ін.

Контроль займає особливу роль в системі фінансової політики

Фінансовий контроль - це сукупність заходів з організації нагляду за проведенням фінансових операцій суб’єктами господарювання, а також перевірки результатів їх діяльності. Нагляд передбачає втручання органів контролю в сам процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів в ході проведення фінансових операцій. При цьому розглядаються і затверджуються фінансові плани, прогнози розвитку об’єкту, звіти про виконання тих чи інших проектів. З метою проведення нагляду створюються спеціальні органи управління.Перевірка діяльності суб’єктів господарювання в процесі проведення контролю здійснюється з метою визначення законності та доцільності виконання фінансових операцій. При цьому проводиться аналіз способів мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та напрямів використання.