Методи господарського права.

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведін­ку суб'єктів господарських правовідносин.

Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що не заборонено за­коном»), за яким діють підприємства і підприємці, та зобо­в'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Цей принцип в основному стосується органів державного управ­ління економікою. Як зазначається в статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого само­врядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах по­вноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за­конами України.

Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) еле­менти. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють чотири основні методи правового регулювання:

1) метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік);

2) метод владних приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського управління (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.), джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)". Метод владних приписів передбачає насамперед урахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів). Разом з тим він використовується будь-яким власником майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника) і, відповідно, віддзеркалює інтереси власника;;

3) метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору);

4) метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відно­син шляхом рекомендованих моделей відповідних право­відносин. Наприклад, примірні форми договорів щодо ок­ремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інте­ресу держави стосовно тих або інших господарських відно­син та інших чинників, що регулюють господарське жит­тя, можуть використовуватися будь-які із зазначених ме­тодів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

4. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин.

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин.

Господарські відносини мають певні ознаки.

1) сфера виникнення - господарські системи будь-якого рівня (державного - економіка країни, територіального - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання/господарські організації);

2) урегульованість цих відносин за допомогою господарсько-правових норм (містяться в актах господарського законодавства - в широкому розумінні, втому числі установчих документах), у певних випадках - ще й за допомогою господарських договорів (як правового документа);

3) особливий суб'єктний склад:

- суб'єкти господарювання - учас­ники господарських відносин, які здійснюють господарську ді­яльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність гос­подарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є: 1) господарські організації — юридичні особи, створені від­повідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського ко­дексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господар­ську діяльність та зареєстровані в установленому законом по­рядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпо­відно до закону як підприємці;

- споживач - юридична чи фізична особа, яка здійснює діяльність із придбання та використання товарів, послуг, робіт на відповідному товарному (товарних) ринку (ринках) для власного користування,

- органи державної влади та органи місцевого самовря­дування, наділені господарською компетенцією, - це органи, які мають повноваження щодо управління державною і комунальною власністю, що використовується у господарській діяльності, правового регулювання та контролю господарської діяльності;

- громадяни, громадські та інші організації, які висту­пають засновниками суб'єктів господарювання чи здійсню­ють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

3) Особливим суб'єктом господарських відносин є держа­ва, від імені якої діють її органи;

4) об'єктом господарських правовідносин є майно у формі речей і /нематеріальних активів (у тому числі об'єктів права інтелектуальної та права промислової власності), необхідне для організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності;

5) зміст - суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів господарювання й суб'єктів організаційно-господарських повноважень та інших учасників господарського життя, визначені нормативно-правовими актами (господарським законодавством) та іншими правовими документами (договорами, зокрема), а також реальні дії зазначених осіб щодо реалізації цих прав та обов'язків, спрямовані на безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/ управління такою діяльністю;

6) підстави виникнення, зміни та припинення: юридичні факти, що можуть бути різних видів: часто-густо це і (1) дії чи бездіяльність (як правомірні, так і неправомірні) суб'єктів правовідносин) чи (2) події (стихійне лихо, внаслідок якого було пошкоджено майно підприємця; смерть власника контрольного пакета акцій, який контролював акціонерне товариство, і спадкування таких акцій кількома особами з різними/протилежними інтересами щодо управління набутими в результаті цього корпоративними правами).

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх поділу на види за різними критеріями.

Відповідно до ч. 4 ст. З ГК сферу господарських відно­син становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосе­редньому здійсненні господарської діяльності (ч. 5 ст. З ГК).

Під організаційно-господарськими відносинами розу­міються відносини, що складаються між суб'єктами гос­подарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяль­ністю (ч. 6 ст. З ГК).

Внутрішньогосподарськими є відносини, що склада­ються між структурними підрозділами суб'єкта господа­рювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами (ч. 7 ст. З ГК). Слід зазначи­ти, що регулювання цих відносин у зв'язку з їх особливим характером здійснюється не нормами ГК, а положеннями локальних правових актів, що приймаються самими гос­подарськими організаціями стосовно своїх структурних підрозділів.

За характером правовідносин розрізняють:

- відносини з безпосереднього здійснення господарсь­кої діяльності (виробництва та реалізації продукції, вико­нання робіт, надання послуг);

- відносини з організації господарської діяльності (дер­жавна реєстрація, ліцензування, патентування, квотуван­ня та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини по­діляються на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноваже­ний ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами, а також між господарською організацією та її струк­турними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньо-господарські), що вини­кають між юридично самостійними суб'єктами господа­рювання.

За галузями господарювання і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі пра­вовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського господарства;

- у галузі транспорту;

- у галузі капітального будівництва;

- у сфері приватизації;

- у сфері антимонопольного (конкурентного) регулю­вання;

- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Наши рекомендации