Державні органи, що здійснюють регулювання цін

Державні органи залежно від обставин існуючих господарських відносин на певно визначений момент їх протікання можуть регу­лювати ціни лише на обмежений перелік товарів та послуг, безпо­середньо визначений у законодавстві.

Це, зокрема, випливає з частини другої статті 19 Конституції України, яка встановила, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З наведеного вбачається, що державні органи не можуть здійснювати регулювання цін, якщо це не передбачено нормативно-правовими актами та/або не віднесено до їх повноважень.

У будь-якому разі стосовно більшості товарів, які виробляються суб'єктами господарювання, держава визначає загальні правила та принципи ціноутворення, в низці випадків встановлюючи граничні рівні рентабельності або цін, здійснюючи таким чином свої управ­лінські функції.

Державне регулювання цін здійснюється відносно продукції під­приємств, які займають монопольне положення на ринку товарів, а також на товари та послуги, які визначають масштаби цін в еко­номіці та значну соціальну спрямованість щодо окремих категорій громадян суспільства.

Виходячи з цього, в період переходу до ринку в умовах змішаної (багатоукладної) економіки ринковий механізм ціноутворення має не протистояти, а гнучко поєднуватися з механізмом державного регулювання цін на деякі групи товарів. Таке поєднання дозволяє державі за допомогою цін визначати та реалізовувати цілі та пріо­ритети економічного та соціального розвитку.

Одним з основних напрямків державної діяльності в галузі еконо­міки є проведення збалансованої цінової політики, яка є складовою частиною загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

— рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організа­цій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

— збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

— протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

— об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільсько­господарську продукцію, що забезпечує еквівалентність об­міну;

— розширення сфери застосування вільних цін;

— підвищення якості продукції;

— соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенса­ційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

— створення необхідних економічних гарантій для виробників;

— орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Функції з забезпечення цінової політики у відповідності до статті

116 Конституції України та Закону України «Про ціни та ціноут­ворення» покладені на Кабінет Міністрів України, який вчиняє, зокрема, наступні правові дії:

1)забезпечує здійснення в країні державної політики цін;

2) встановлює порядок ціноутворення для казенних підприємств;

3) визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксова­ні та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім телекомунікаційної галузі;

4) видає правила зі встановлення чи регулювання цін для сторін публічних зобов'язань;

5) визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами (тарифами).

Вказані повноваження знайшли своє підтвердження в Рішен­нях Конституційного Суду України від 02.03.99 р. № 2-рп/99 за конституційним поданням Президента України щодо відповід­ності Конституції України (конституційності) Закону України «Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово- комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що на­даються громадянам України» (справа про комунальні послуги) та від 10.02.2000 р. № 2-рп/2000 за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (кон­ституційності) положень частини другої статті 5, частини третьої статті 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» і розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ціни і ціноутворення» (справа про ціни і тарифи на житлово-комунальні та інші послуги).

У своїх рішеннях Конституційний Суд України відзначив, що у відповідності до п. 5 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено визначення основ політики ціноутворення та застосування цін (отримало реалізацію через прийняття Закону «Про ціни та ціноутворення»). Однак виключно КМ України забезпечує проведення політики ціноутво­рення, здійснює безпосереднє регулювання цін (тарифів), а також контроль за ними.

Органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування встановлюють ціни та тарифи на окремі види продукції, товарів та послуг у відповідності до повноважень, визначених у Постанові КМ України від 25.12.96 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Зокрема, Міністерство транспорту та зв'язку має наступні повноваження в сфері ціноутворення:

а) за погодженням з Мінекономіки і Мінфіном встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги;

б) встановлює за погодженням з Мінекономіки:

-— тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням зовніш­ньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових пор­тах (на причалах), та збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах (на причалах) України;

— тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому спо­лученні (крім приміських перевезень);

— аеропортові збори за обслуговування повітряних суден і па­сажирів в аеропортах України (посадка — зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, наднормативна стоянка повітряного судна, забезпечення авіаційної безпеки);

в) за погодженням з Мінекономіки та Пенсійним фондом встанов­лює тарифи на оплату послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду тощо.

Міністерство освіти та науки, Міністерство охорони здоров'я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за пого­дженням з Мінфіном встановлюють граничний розмір плати за про­живання в студентських гуртожитках. Міністерство внутрішніх справ за погодженням з Мінфіном встановлює граничні розміри плати за проживання в гуртожитках системи Міністерства.

Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побуто­вих потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, і встановлює:

— граничні рівні цін на природний газ для установ та органі­зацій, що фінансуються з бюджетів, а також граничні рівні цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання за погодженням з Мінекономіки;

—роздрібні ціни на природний газ для потреб населення;

—тарифи на транспортування магістральними трубопроводами газу природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етилено­вих речовин, що поставляються споживачам України;

— тарифи на закачування, зберігання та відбір природного газу;

—тарифи на розподіл природного газу та його постачання;

— за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном граничні рівні цін на природний газ для суб'єктів господарювання, які ви­робляють теплову енергію.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють), зокрема:

а) торговельні (постачальницько-збутові) надбавки, нормативи рентабельності на паливно-енергетичні ресурси, що відпускаються населенню для побутових потреб;

б) тарифи на платні послуги, що надають лікувально- профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я;

д) тарифи на інвентаризацію нерухомого майна;

е) граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговель­них об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20 відсотків) за надання в оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та не­продовольчих товарів;

є) граничні торговельні (постачальницько-збутові) надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб, мака­ронні вироби, крупи, цукор, яловичину тощо;

ж) тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжмісь­кому внутрішньообласному сполученні;

з) інші ціни та тарифи, визначені в Постанові КМ України від 25.12.96 р. № 1548.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті — метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює в звичайному режимі руху).

Державний комітет земельних ресурсів за погодженням з Мінфі­ном та Мінекономіки: 1) встановлює ціни (тарифи) на розроблення документації із землеустрою та проведення землеоціночних робіт; 2) визначає граничні розміри плати з виконання землевпорядних робіт у разі безоплатної передачі громадянам України земельних ділянок відповідно до законодавства.

Чинним законодавством встановлені й інші не менш важливі пов­новаження органів державної влади та місцевого самоврядування стосовно здійснення регулювання ціноутворення.

В умовах взаємної економічної залежності країн СНД питання ціноутворення набувають значної актуальності. Вирішуються вони шляхом укладення країнами СНД міжурядових угод про принципи торговельно-економічної співпраці, в яких містяться визначені сторонами формулювання по цінах. Зміст їх складається в тому, що розрахунки за поставки продукції підприємства країн Співдружності в одних випадках здійснюють за договірними цінами, а в інших — для окремих, найважливіших, взаємно погоджених видів продукції — застосовуються світові ціни.

Низкою угод, укладених Україною з державами СНД, передба­чена також необхідність проведення погодженої політики в галузі ціноутворення. Важливими діями є попередження зростання цін за рахунок необґрунтованого включення витрат в собівартість, вико­ристання погоджених принципів та методів калькуляції собівартос­ті продукції. Тому основною метою таких угод є обмін інформацією про застосовані нормативні документи з ціноутворення, які являють собою спільний інтерес, а також про рівень та динаміку вільних цін на найважливіші види продукції.