Держави і групи країн в міжнародній економіці
За величиною ВВП на душу населення країни класифікуються на:
найменш розвинуті країни (менше 400 дол. у рік);
країни, що розвиваються;
розвинуті країни.
Для цілей економічного аналізу ООН поділяє країни на:
розвинуті країни (держави з ринковою економікою);
країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні країни або країни з централізованим плануванням);
країни, що розвиваються.
Усе більше розповсюдженої стає просте угруповання країн по доходах - по ВВП на душу населення. На цьому принципі будується, наприклад, класифікація Всесвітнього банку. В 2000 р. експерти Банку виділили 53 країни й залежні території з високим доходом (більше 9266 дол.), 96 - із середнім доходом (756-9265 дол.) і 61 країну з низьким доходом (не вище 755 дол.).
До числа країн і територій з високими доходами крім країн-членів ОЭСР ставляться Сінгапур, Гонконг, Макао, малі країни, що розбагатіли на експорті нафти (Бруней, Кувейт), «заморські» території Франції (Реюньон, Мартиника), а також малі й карликові держави - офшорні зони (Багами, Бермуди, Каймановы острова). Країни Східної Європи й Латинської Америки переважно ставляться до групи з доходом вище за середнє; Китай, Росія, багато країн СНД, арабські (не нафтові) країни - до групи з доходом нижче середнього; більшість держав Тропічної Африки, Індія і її сусіди по Південній Азії й ряд країн СНД (Грузія, Киргизія, Таджикистан) - до групи держав з низьким доходом.
Масштаби і географічна структура міжнародної торгівлі
Міжнародна торгівля є однією з найбільш динамічних форм міжнародних економічних відносин. Темпи її зростання на багато вищі, ніж темпи зростання промислового виробництва. Вони відображають загальносвітові тенденції поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперації виробництва, тобто тенденції посилення взаємозалежності країн світової співдружності. На рівень взаємозалежності роблять вплив такі чинники як територія країни, рівень її економічного розвитку, обсяг внутрішнього ринку, наявність чи відсутність природних ресурсів і т. ін. Під їх впливом формується структура міжнародної торгівлі.
Як правило, структуру міжнародної торгівлі розглядають з двох точок зору: з точки зору географічного розподілу (географічна структура) і з точки зору товарного наповнення (товарна структура). Географічна структура міжнародної торгівлі становить собою розподіл експорту-імпорту між окремими країнами та їх групами, що класифікуються за територіальними або організаційними ознаками.
Територіальна географічна структура торгівлі характеризує стан міжнародної торгівлі країн, що належать до великої групи країн (індустріальні країни, країни, що розвиваються), або до однієї з частин світу (Африки, Азії, Європи). Організаційна структура характеризує стан міжнародної торгівлі між країнами окремого інтеграційного чи іншого торгово-політичного об'єднання (країни Європейського союзу, країни СНД, країни АСЕАН) або між країнами, виділеними в окрему групу за тим чи іншим аналітичним критерієм (країни-експортери нафти, країни - чисті боржники).
Географічна структура міжнародної торгівлі в сучасних умовах включає в себе характеристику експорту-імпорту індустріальних країн з ринковою економікою, країн, з перехідною економікою та країн, що розвиваються, в тому числі країн Латинської Америки, Африки, Західної Азії, Південної та Східної Азії інших країн Азії. До інших також відносяться В'єтнам, КНР, КНДР і Монголія.
Основні обсяги міжнародної торгівлі припадають на розвинуті країни, передусім такі як США, Німеччина, Японія, Франція. Індустріальні країни забезпечують майже 70% вартісного обсягу світового експорту, в той час як на країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються, припадає третина світового експорту.