Перехід до Нової економічної політики.

Господарська розруха та голод 1921-1923 років в Україні.

Практично всі дослідники погоджуються з думкою, що на початку 20-х років УСРР (як і інші радянські республі­ки) знаходилася в стані найгострішої соціально-економічної і політичної кризи,

Кризу зумовили

- семилітньою воєн­ною розрухою

- політикою «воєнного комунізму».

Втрати України за роки війни становили

-10 млрд. карбованців золо­том.

- виробництво промислової продукції знизилося і стано­вило 1/10 його довоєнного рівня

- знизився життєвий рівень робітників приблизно в 3 рази. Йшов процес декласування пролетаріату, багато робітників, щоб прогодуватися, виїжджали з міста в село.

Переживало кризу і сільське господарство. Посівні площі скоротилися на 15%. Незацікавленість селян в підвищенні продуктивності своїх господарств в умовах по­літики продрозкладки призвела до того, що валовий збір зерна в 1920 р. становив 38,5% від рівня 1913 р.

Катастрофічна посуха і неврожай 1921 р. ще більш загос­трили хлібну проблему. У 1922 р. голод охопив в усіх україн­ських губерніях до 5,6 млн чоловік, або 25% населення. Го­лодомор став не тільки слідством несприятливих природних чинників, але і політики більшовиків. За неповним даними, в 1922—1923 рр. з України було вивезено майже 18 млн пудів зерна: 2,5 млн пудів — в Росію і більше 15 млн пудів — на експорт.

Економічна криза супроводжувалася політичною нестабіль­ністю. Виникають масові невдоволення населення, особливо селян . Це невдоволення було викликане

- Реквізицією,

- свавіллям партійних чиновників,

- повним скасуванням товарно-грошових відносин.

В Україні, Там­бовській і Воронезькій губерніях, на Дону і Кубані, в Туркестані та Сибіру поширювалася хвиля селянських повстань, які офіційні власті кваліфікували як «куркульські заколо­ти». В Україні на боротьбу з повстанцями були кинуті 2/3 регулярних частин Червоної Армії; ці військові формування очолили відомі червоні командири В. Блюхер, П. Дибенко, Г. Котовський і О. Пархоменко. На Тамбовщині для приду­шення селянського повстання були направлені червоно-армійські частини під командуванням М. Тухачевського.

Апогеєм політичної кризи став заколот моряків в Крон­штадті 28 лютого 1921 р. Бунтівники оволоділи фортами і військовими кораблями, висунувши лозунги «Влада Радам, а не партіям!», «Геть праву і ліву контрреволюцію!», «Ради без комуністів!». У Петрограді довелося ввести надзвичай­ний стан. Хоч більшовицьке керівництво жорстоко подавило кронштадтський заколот, воно не могло не почати пошук виходу з кризи, що утворилася.

Було ясно, що політика «воєнного комунізму» збанкру­тіла.

Перехід до Нової економічної політики.

Було ясно, що політика «воєнного комунізму» збанкру­тіла і радянське керівництво змушене було переглянути економічну політику.

Вже у лютому 1921 р. в партії розгорнулася дискусія на тему заміни продрозкладки продподатком. Ленін і деякі інші партійні лідери усвідомили, що за допомогою одних примусових за­ходів неможливо збільшити сільськогосподарське виробниц­тво; якщо у селянина не буде економічного стимулу, він не буде підвищувати продуктивність свого господарства.

24 лю­того 1921 р. Пленум ЦК РКП(б) розглянув «Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком».