Перехід до Нової економічної політики.
Господарська розруха та голод 1921-1923 років в Україні.
Практично всі дослідники погоджуються з думкою, що на початку 20-х років УСРР (як і інші радянські республіки) знаходилася в стані найгострішої соціально-економічної і політичної кризи,
Кризу зумовили
- семилітньою воєнною розрухою
- політикою «воєнного комунізму».
Втрати України за роки війни становили
-10 млрд. карбованців золотом.
- виробництво промислової продукції знизилося і становило 1/10 його довоєнного рівня
- знизився життєвий рівень робітників приблизно в 3 рази. Йшов процес декласування пролетаріату, багато робітників, щоб прогодуватися, виїжджали з міста в село.
Переживало кризу і сільське господарство. Посівні площі скоротилися на 15%. Незацікавленість селян в підвищенні продуктивності своїх господарств в умовах політики продрозкладки призвела до того, що валовий збір зерна в 1920 р. становив 38,5% від рівня 1913 р.
Катастрофічна посуха і неврожай 1921 р. ще більш загострили хлібну проблему. У 1922 р. голод охопив в усіх українських губерніях до 5,6 млн чоловік, або 25% населення. Голодомор став не тільки слідством несприятливих природних чинників, але і політики більшовиків. За неповним даними, в 1922—1923 рр. з України було вивезено майже 18 млн пудів зерна: 2,5 млн пудів — в Росію і більше 15 млн пудів — на експорт.
Економічна криза супроводжувалася політичною нестабільністю. Виникають масові невдоволення населення, особливо селян . Це невдоволення було викликане
- Реквізицією,
- свавіллям партійних чиновників,
- повним скасуванням товарно-грошових відносин.
В Україні, Тамбовській і Воронезькій губерніях, на Дону і Кубані, в Туркестані та Сибіру поширювалася хвиля селянських повстань, які офіційні власті кваліфікували як «куркульські заколоти». В Україні на боротьбу з повстанцями були кинуті 2/3 регулярних частин Червоної Армії; ці військові формування очолили відомі червоні командири В. Блюхер, П. Дибенко, Г. Котовський і О. Пархоменко. На Тамбовщині для придушення селянського повстання були направлені червоно-армійські частини під командуванням М. Тухачевського.
Апогеєм політичної кризи став заколот моряків в Кронштадті 28 лютого 1921 р. Бунтівники оволоділи фортами і військовими кораблями, висунувши лозунги «Влада Радам, а не партіям!», «Геть праву і ліву контрреволюцію!», «Ради без комуністів!». У Петрограді довелося ввести надзвичайний стан. Хоч більшовицьке керівництво жорстоко подавило кронштадтський заколот, воно не могло не почати пошук виходу з кризи, що утворилася.
Було ясно, що політика «воєнного комунізму» збанкрутіла.
Перехід до Нової економічної політики.
Було ясно, що політика «воєнного комунізму» збанкрутіла і радянське керівництво змушене було переглянути економічну політику.
Вже у лютому 1921 р. в партії розгорнулася дискусія на тему заміни продрозкладки продподатком. Ленін і деякі інші партійні лідери усвідомили, що за допомогою одних примусових заходів неможливо збільшити сільськогосподарське виробництво; якщо у селянина не буде економічного стимулу, він не буде підвищувати продуктивність свого господарства.
24 лютого 1921 р. Пленум ЦК РКП(б) розглянув «Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком».