Інфраструктура фінансового ринку
Розвиток фінансового ринку неможливий без наявності розвинутої інфраструктури. Під інфраструктурою слід розуміти систему інститутів, які функціонують на фінансовому ринку. Склад інфраструктури: професійні учасники — торговці цінними паперами; організатори торгівлі — фондові біржі та позабіржові фондові торговельні системи;
посередники в торговельних угодах — брокери та дилери; посередницькі фінансові інститути — комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, ощадні інститути, страхові компанії, пенсійні фонди, фонди грошового ринку, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди; реєстратори цінних паперів;
депозитарії, клірингові депозитарії; розрахунково-клірингові банки; саморегулівні організації ринку цінних паперів; інформаційно-аналітичні інститути. В Україні поступово створюється інфраструктура ринку: функціонують шість фондових бірж, Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС), створено широку мережу посередницьких інститутів, реєстраторів і зберігачів цінних паперів, діють депозитарій НБУ для державних цінних паперів, Національний депозитарій та Міжрегіональний фондовий союз (МФС) — для корпоративних цінних паперів.
55. Ринок кредитних ресурсів — це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості. Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку, с кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти, акумульовані центральним банком держави. Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод між банками, юридичними та фізичними особами. По суті, при цьому відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами підприємництва з метою їхнього ефективного використання й одержання прибутку в розмірах, що перевищують сплату відсотків за кредит. Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання короткострокових, середньострокових та довгострокових позичок. Короткострокові позички надаються терміном на 1 рік, середньострокові — від 1 до 5 років, довгострокові — на понад 5 років. Короткострокові позички за економічною суттю є ринком грошей. Середньо- та довгострокові — ринком капіталів. Суб'єктами ринку кредитів є кредитори, позичальники, посередники й держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів та регулює ринок за допомогою економічних методів. Організаиійно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути. Всі вони виконують посередницькі функції, залучають вільні фінансові ресурси від юридичних і фізичних осіб і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додаткових коштів.
Банківська система – цесукупність всіх банків і кредитно-фінансових установ, які створені в конкретній державі, надають банківські послуги користувачам і підпорядковуються державним єдиним нормам і правилам. В теорії банківського функціонування і світової практики функціонування банків виділяють 4 види банківських систем: Централізована і вільна. Однорівнева та дворівнева.
Централізована банківська система представляє собою таку систему, при якій в державі існує єдиний суб’єкт, як правило – це центральних банк країни, якому належить монопольне право на грошову емісію грошових коштів. Такий державний орган є юридичною особою публічного права, створюється в особливому, розпорядницькому порядку. При цій системі(централізованій) всі інші банки в країні створюються при дотриманні особливих, ускладнених, порівняно з іншими юридичними особами, законодавчих вимог. Вільна банківська система припускає, що в країні всі юридичні особи, які зареєстровані як банки, мають право на емісійну діяльність. Крім цього законодавство країн з вільною банківською системою не передбачає яких-небудь відмінних особливостей в порядку створення банка і всіх інших юридичних осіб. Критерієм класифікації банківських систем на централізовані і вільні є наявність, чи відсутність монопольного права на емісію грошових знаків. Критерієм класифікації банківських систем на однорівневі та дворівневі єнаявність, чи відсутність органу управління банківської системи. Якщо в державі створюється спеціальний орган управління банківською системою, то він, як орган державної влади, складає верхній рівень банківської системи, а всі інші банки будуть підвладними його волі, підлеглими йому і складати другий, нижчий рівень банківської системи. Відповідно така банківська система є дворівневою. Для однорівневої банківської системи характерно те, що всі банки знаходяться на одному ієрархічному рівні, орган управління банківською системою відсутній.
57. Ринок грошей — це частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції. Тут представлене майже всі інструменти фінансового ринку, але переважно це, власне, гроші (готівкові, безготівкові, іноземна валюта). Що ж стосується інших інструментів, то вони, як правило, представлені короткостроковими цінними паперами (наприклад векселем). На цьому ринку найчастіше в ролі посередника виступають банки. Що стосується економічних відносин, які складаються на ринку грошей між його суб’єктами, то вони супроводжуються певними особливостями щодо руху об’єкта, відносно якого і виникають ці відносини. Вони пов’язані з тим, що тут у ролі товару виступають гроші. Формою їх руху як товару виступає позика. При цьому продавець цього специфічного товару, продавши цей товар, не втрачає власність на гроші. Він тільки передає право розпорядження ними на певний термін. Вартість, яку уособлюють у собі гроші, переміщується від кредитора до позичальника, а останній за право користування грішми сплачує певний відсоток, він і виступає як ціна грошей, але ціна визначається не вартістю грошей, а здатністю приносити їх покупцеві (позичальнику) додатковий дохід. Особливості грошового ринку проявляються також у термінах (короткострокові кредити), у рівні відсотка за кредити, у способах і формах забезпечення кредитів і т. ін.
Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їхня схожість: - об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;
трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм); - спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами: Центральний банк - комерційний банк; комерційний банк - комерційний банк; комерційний банк - підприємство, населення;
надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.
Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Водночас це - синтез ринків різних засобів платежу
58. Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку На ньому обертаються специфічні фінансові інструменти — цінні папери. Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів Основна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару полягає в тому, що якщо товари виробляються, то цінні папери випускаються в обіг. Для товару, щоб він дійшов до споживача, потрібна одна організація руху товарів, а для цінних паперів — інша. Товар продається один або кілька разів, а цінний папір може продаватися та купуватися необмежену кількість разів і т. д.
Отже, цінні папери — це грошові документи, які: а) засвідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов’язаних з володінням цими документами, іншим особам.Мета ринку цінних паперів — акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу вдосконаленням різними учасниками ринку різноманітних операцій із цінними паперами, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.
Виходячи зі стратегії формування фондового ринку України, Верховна Рада визначила такі принципи створення і функціонування національного ринку цінних паперів:
соціальна справедливість — забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб’єктів ринку цінних паперів; надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав; регульованість — створення гнучкої й ефективної системи регулювання фондового ринку; контрольованість— створення надійно діючого організму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів; ефективність— максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;
правова упорядкованість — створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб’єктів;
прозорість, відкритість — забезпечення подання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації фондового ринку; конкурентність— забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку. Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондовою біржою. Ринок цінних паперів, котрий належить до "каналів" прямого фінансування, на якому кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень і нагромаджень (інвесторів) до позичальників (емітентів), структурується за такими основними ознаками, як стадії та місце торгівлі. За стадіями торгівлі розрізняють:— первинний ринок — первинний випуск паперів в обіг, що здійснюється на основі оголошення про емісію; торгівля ведеться між емітентами, з одного боку, й інвесторами та фінансовими посередниками — з іншого;— вторинний ринок характеризується операціями перепродажу раніше випущених цінних паперів, що здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.
За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на:— біржовий — включає угоди, що укладаються на фондовій біржі, й охоплює, насамперед, вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу;— позабіржовий ринок — охоплює угоди з купівлі-продажу цінних паперів, що укладаються і здійснюються за межами біржі (в Україні — це Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС).
59. За економічною сутністю ринок фінансових послуг — сукупність економічних відносин, які виникають між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції на послуги, пов'язані зі здійсненням операцій із фінансовими активами. Сутнісні ознаки ринку фінансових послуг відображають його спорідненість із фінансовим ринком. На ринку фінансових послуг фінансові посередники здійснюють професійну діяльність з фінансовими активами, яка визначається потребою спрямовувати рух грошових коштів від заощадників до позичальників, забезпечуючи при цьому прийнятний рівень дохідності, ризику та ліквідності. Отже, основними ознаками ринку фінансових послуг є такі: 1) ринок фінансових послуг постає як сфера взаємодії фінансових посередників із клієнтами; 2) обслуговування клієнтів відбувається в процесі здійснення операцій із фінансовими активами; 3) ринок фінансових послуг має характер організованого ринку на основі укладання відповідних угод або продажу цінних паперів. Залежно від спрямованості діяльності фінансових посередників ринок фінансових послуг може бути представлений як ринок фінансових послуг банків і небанківських установ:
Рис. 1.3. Сегментація ринку фінансових послуг відповідно до стандартів Системи національних рахунків (SNA)
Сегментація ринку фінансових послуг може здійснюватися за видами фінансових активів, які є об'єктом купівлі-продажу і використання котрих визначає характер договірних відносин. З огляду на це можна виокремити послуги, які надають фінансові посередники на кредитному, страховому, валютному ринках, на ринку грошей, цінних паперів:
60. Ринок страхових послуг — це складова фінансового ринку, яка є системою правових та організаційних заходів із реалізації страхового продукту. Страховим продуктом або послугою є страховий захист. Об'єктом ринку страхових послуг є страховий продукт. Суб'єктами цього ринку виступають: страховик; страхувальник; посередник і держава. Страховиками виступають різноманітні за формами власності та видами страхування організації — страховики та інформаційно-консультативні структури. Страховик — це організація, яка бере на себе за певну плату зобов'язання відшкодувати страхувальникові завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму. Головне завдання страховика надавати страхові послуги. Страховиками можуть виступати також фізичні особи, які мають відповідну ліцензію й об'єднані у відповідні структури, що мають назву синдикатів. За територіальною ознакою компанії страховиків можна поділити на місцеві, регіональні, національні й транснаціональні. Порядок створення і діяльності страховиків регулюється законодавством держави. Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобов'язань страхової компанії включають сплачену частину статутного фонду та систему страхових резервів. У більшості країн світу страховики створюють свої об'єднання, ліги, асоціації з метою координації дій на страховому ринку та захисту власних професійних інтересів. Іншим учасником ринку страхових послуг с страхувальник. Це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства. Третім важливим учасником ринку страхових послуг є посередники. У страхуванні бувають різні типи посередників. Вони включають: страхових агентів; страхових брокерів; посередницькі функції можуть виконувати банки, туристичні компанії, відділення зв'язку, автосалони, а також безпосередньо персонал страхової компанії. Четвертим учасником ринку страхових послуг є держава, яка створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства.