Використання наших громадян за кордоном на низько 3 страница

не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише

сприяють їм.

Багатостороннєрегулювання передбачає

узгодження і регулювання торгової політики

багатосторонніми угодами (найважливіше –

ГАТТ\СОТ).

Протекціонізм

Протекціонізм (protectionism) – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

· селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

· галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

· колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

· прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Рівні регулювання

1) фірмовий (корпоративний);

2) національний;

3) міжнаціональний, міждержавний:

3.1) преференційний торговельний режим — це

особливий пільговий режим, що надається однією

державою іншій без поширення на треті країни;

3.2) дискримінаційним є торговельний режим, згідно

з яким юридичним і фізичним особам однієї країни

надаються в їх торговельній діяльності на території

країни, що проводить дискримінацію, гірші умови,

ніж ті, які надані на цій самій території юридичним і

фізичним особам інших країн. Дискримінаційні

заходи стосуються майже всіх інструментів

регулювання торговельно-економічних відносин і

можуть реалізовуватися через реторсії та репресалії.

Рівні регулювання

Реторсії (від лат. retorsio — зворотна дія) —

обмежувальні заходи, що застосовуються однією

державою у відповідь на аналогічні дії іншої

держави, що завдають економічної

або моральної шкоди першій. Репресалії (від лат.

represaliale — стримувати, зупиняти) — примусові

заходи, що застосовує одна держава у відповідь на

неправомірні дії іншої. Сукупність реторсій і

репресалій у двосторонніх торговельних відносинах

призводить до ситуації «торговельної війни» між

країнами;

4) наднаціональний рівень;

5) глобальний.

· Інструменти

Міжнародні торгові відносини регулюються за допомогою двох груп інструментів:

1) тарифне регулювання: мито, митний тариф;

2) нетарифне регулювання:

2.1) кількісні обмеження (quantative restrictions)

2.2) пряме обмеження імпорту, експорту: ліцензії і

квоти, «добровільне обмеження експорту»,

встановлення мінімальних експортних цін, імпортні

депозити, імпортні податки, валютні обмеження,

компенсаційні податки, антидемпінгові податки,

адміністративні формальності, технічні бар’єри

3) Квотування (контингентування)

4) Ліцензування

5) “Добровільне” обмеження експорту

6) Приховані методи: адміністративні формальності;

технічні бар’єри; встановлення мінімальних

імпортних цін; імпортні податки; імпортний депозит;

валютні обмеження; компенсаційне мито;

антидемпінгове мито;

7) Демпінг: спорадчий демпінг; навмисний демпінг;

постійний демпінг; зворотній демпінг; взаємний

демпінг

8) Стимулювання експорту: експортн асубсидія,

експортні кредитні субсидії, державне кредитування

експорту та стархування експортних кредитів,

податкові пільги, організаційно-інформаційне

сприяння, частка національної участі, стимулювання національного виробництва

Тарифне регулювання

Мито (customs duty) – обов’язковий податок, що

стягується митними органами при імпорті або

експорті товару і є умовою імпорту або експорту.

Мито виконує три основні функції:

· фіскальну;

· протекціоністську (захисну);

· балансуючу, що відноситься до експортного мита, встановленого з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або інших причин нижче світових

Види мита

1) за методом обрахунку:

o адвалерне мито – мито, яке розраховується у відсотках від митної вартості товару (наприклад, імпортується товар на суму 100 000 грн. Митна ставка = 10%, отже розмір мита – 10 000 грн.);

o специфічне мито – мито, що встановлюється як фіксована величина щодо кожної одиниці ваги або обсягу товару (наприклад, експорт лісу складає 100 000 м3, мито на експорт 1 м3 лісу = 2 грн., митні збори = 200 000 грн.);

o комбіноване мито – мито, яке включає характеристики адвалерного та специфічного мита (наприклад, 10%, але менше або дорівнює 2 грн. за м3);

2) за характером:

o сезонні мита – мита, що застосовуються для оперативного регулювання міжнародною торгівлею продукцією сезонного характеру, перш за все сільськогосподарської;

o антидемпінгові мита – мита, які застосовуються у випадку ввозу на територію країни товару за ціною більш низькою, ніж їх вартість в країні-експортері, якщо такий імпорт спричиняє збитки місцевим виробникам подібних товарів;

o компенсаційні мита – мита, які застосовуються при імпорті тих товарів, при виробництві яких використовуються субсидії, якщо їх імпорт наносить збитки національним товаровиробникам таких товарів;

3) за походженням:

· автономні – мита, які стягуються з товарівввезенихна основі одностороннього рішення органів державної влади;

· конвенційні (договірні) – мита, які встановлені на базі дво- або багатосторонньої угоди (ГАТТ);

· преференційні мита – мита, які мають більш низьку ставку порівняно зі звичайним діючим митним тарифом згідно з угодою ГАТТ (виробник товару – країни, що розвиваються);

4) за розмірами розрахунку:

· номінальні – тарифні ставки, вказані в митному тарифі;

· ефективні – реальний рівень мита на кінцевий товар, розрахований з урахуванням рівня мита на деталі цих товарів.

Митний тариф

ЦЕ:

· інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;

· перелік ставок мита, що застосовуються до товарів, що переміщуються через митний кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;

· конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивозі або ввезенні певного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.

Класифікація митного тарифу

1) за об’єктом:

· транзитний тариф – використовується по відношенню до товарів, які проходять через дану країну

· імпортний тариф – використовується при ввезенні товару, з метою захисту внутрішнього ринку від іноземного конкурента;

Введення мита

· Світові ціни та пропозиція не змінюються

· Зростає внутрішня ціна

· G -Нова точка рівноваги

· Q1-Q2 – зростання внутрішнього виробництва завдяки миту

· Q4-Q5 – падіння внутрішнього попиту завдяки миту

· Імпорт скорочується з Q1Q5 до Q2Q4

· a+b+c+d+e+f+g – надлишок споживання до введення мита

· e+f+g – надлишок споживання після введення мита

· a+b+c+d – втрата надлишку споживання після введення мита

2) за типами ставок:

· постійні – митний тариф, ставка якого встановлена органами державної влади і не може змінюватися;

· змінні – митний тариф, що змінюється при зміні рівня ставок або рівня внутрішньої ціни, або рівня державних субсидій (наприклад, використовує ЄС на с/г продукцію);

· Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

І. Кількісні обмеження (quantative restrictions) – адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту.

ІІ. Пряме обмеження імпорту, експорту:

1.Квотування – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти поділяються:

1) За напрямком їх дії:

1.1) експортні;

1.2.) імпортні;

2) За обсягом дії:

· глобальні– встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;

· індивідуальні –встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар;

3. Ліцензування (licensing)– регулювання

зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу.Ліцензії бувають:

o Разові – письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт),;

o Генеральні – дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

o Глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;

o Автоматичні – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

4. «Добровільне» обмеження експорту (voluntary

export restraint) – це кількісне обмеження експорту, що базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшити обсяг експорту товару, що прийнятий в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

4. Приховані:

4.1) адміністративні формальності – національні

правила проведення імпортних операцій, які

обмежують імпорт;

4.2) технічні бар’єри – приховані методи

торговельної політики, які виникають тому, що

національні технічні, адміністративні та інші норми і

правила, побудовані таким чином, щоб

перешкоджати ввезенню товарів з-за кордону.

Наприклад, вимоги про дотримання національних

стандартів, спеціальне упакування і маркування

тощо;

4.3) встановлення мінімальних імпортних цін –

передбачає суворе дотримання експортером рівня

цін, установлених країною-імпортером;

4.4)імпортні податки – прикордонний податок,

яким обкладаються товари при перетині митних

кордонів конкретної країни. До них відносяться:

митні збори, пов’язані з оформленням митних

документів, або зі здійсненням митного контролю;

сплата зборів за перевірку якості імпортованого

товару; торговельні збори; статистичні збори; збори

за здійснення фітосанітарного контролю; сезонні та

екологічні збори;

4.5) імпортний депозит – форма задатку, який

імпортер повинен внести в свій банк в національній

чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного

товару;

4.6) валютні обмеження – регламентація операцій

резидентів і нерезидентів з валютою і іншими

валютними цінностями;

4.7) демпінг (dumping) – засіб фінансової нетарифної

торговельної політики, що полягає в просуванні

товару на зовнішній ринок за рахунок зниження

експортних цін нижче нормального рівня цін,

існуючого в цих країнах. Види:

· спорадчий демпінг – епізодичний продаж надлишкових запасів товару на зовнішній ринок за заниженими цінами. Відбувається тоді, коли внутрішній обсяг виробництва товару перевищує ємність внутрішнього ринку і перед компанією постає дилема – або взагалі не використовувати частину виробничих потужностей і не виробляти товар, або виробити товар і продати за більш низьку, ніж внутрішня, ціну на зовнішній ринок;

· навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін;

· Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

· постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижче справедливої;

· зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, зазвичай в результаті непередбачених різких коливань курсів валют;

· взаємний демпінг – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами. Зустрічається також рідко в умовах високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з країн.

· Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

4.8) стимулювання експорту:

· експортні кредитні субсидії,

· державне кредитування експорту та страхування експортних кредитів,

· податкові пільги,

· організаційно-інформаційне сприяння,

· частка національної участі,

· стимулювання національного виробництва

· експортна субсидія

· 3.7. Світова організація торгівлі

Принципи діяльності СОТ

Принцип недискримінації має подвійне значення.

Перше – недискримінація торгівельних партнерів по

відношенню один до одного. Кожна країна надає всім

партнерам умови торгівлі, не менш сприятливі, ніж

ті, які вона надала хоча б одній з них. Даний аспект

принципу недискримінації знайшов свій вираз в

обов'язковому застосуванні режиму найбільшого

сприяння (РНС) до всіх членів СОТ.

Інший аспект підкреслює неприпустимість

дискримінації іноземних товарів по відношенню до

вітчизняних після проходження митниці. Дотримання

цієї вимоги забезпечується наданням національного

режиму іноземним товарам, що поступили на

внутрішній ринок.

Принцип гласності полягає у тому, що всі країни

зобов'язуються регулярно і в повному обсязі

інформувати інших членів СОТ про застосування

засобів торгівельної політики, а також завчасно

доводити до їх відома заходи, які готуються до

введення.

У документах СОТ міститься список інструментів,

про застосування яких вимагається обов'язково

попереджати інші країни, і вказані терміни

повідомлення.

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ

розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату

ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про

намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком

відповідно до процедури приєднання стало подання

28 червня 1994 р. Меморандуму про

зовнішньоторговельний режим України на розгляд

Робочої комісії з питань розгляду заявки України

щодо приєднання до ГАТТ. Відтоді відбулося вже

кілька засідань Робочої комісії. У 1997 р. розпочався

процес двосторонніх переговорів з країнами членами

СОТ.На 1/01/2010 р. членами СОТ були 153 держави,

а 16 травня 2008 р. Україна стала 152 країною-

членом СОТ.

Міжнародна торгівля України

Основні товарні позиції України на світовому ринку:

· металопродукція

· хімічна продукція

· продукція машинобудування

· товари агропромислового комплексу

Експорт технологічних товарів:

· ліцензії

· патенти

· лізингові операції

· науково-технічна співпраця

· інтелектуальний капітал

Основні групи експортних позицій українськихпослуг:

· транспортні послуги,

· різні ділові, професійні та технічні послуги,

· послуги з ремонту;

Тема 4. Світовий фінансовий ринок

4.1. Сутність, причини і показники міжнародного руху капіталу

4.2. Форми руху капіталу

4.3. Джерела зовнішнього фінансування країн

4.4. Світовий фінансовий ринок, його функціональна, інституціональна, валютна та географічна структура

4.5. Основні світові фінансові центри, передумови їх формування

4.6. Транснаціональні банки, особливості їх діяльності

4.7. Світові фінансові кризи: сутність, наслідки

4.1. Сутність, причини і показники міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу – це:

1) переміщення капіталу між країнами світу в пошуку більш вигідної сфери застосування.

2) однобічне переміщення за кордон певної вартості в

товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди;

3) складова міжнародного переміщення чинників виробництва.

4) одна з основних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ);

5) фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів, інвестування;

6) переміщення капіталу закордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків на капітал.

· Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу

I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII –

початку XVIII ст. до кінця XIX ст.). Цей процес

носив обмежений і випадковий характер, а також

винятково однобічний (з метрополій у колонії).

II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX

ст. до середини XX ст.). В міру твердження у

світовому господарстві капіталістичних виробничих

відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися

як між промислово розвитими країнами, так і між

промислово розвитими і країнами, що розвиваються.

Цей процес став типовим, повторюваним і

характерним явищем.

III – етап міжнародної міграції капіталу (із середини

50-60-х років XX ст. по теперішній час). Вивіз

капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті

країни, але і багато хто що розвиваються і були

соціалістичні. Країни одночасно стають і

експортерами й імпортерами капіталу. Експорт

капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи

капіталів у вигляді відсотків на кредити,

підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.

На сучасному етапі

· Змінюються напрямки руху капіталу

· Зазнають змін і форми руху капіталу

Причини міжнародного руху капіталу

· інтернаціоналізація господарського життя;

· поява можливості більш вигідного застосування капіталу за кордоном;

· відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання;

· прагнення власників капіталу застосувати його в країнах, де існують низькі ціни: на сировину; матеріали; енергію; транспорт; напівфабрикати тощо;

5) ресурсів від застосування більш низьких митних

тарифів та пільгових тарифних мір у країнах, куди

переміщується капітал;

6) можливість стабільного постачання національних

підприємств іноземною сировиною (вкладається

капітал у розвиток добувних галузей промисловості

країн — експортерів сировини);

7) прагнення забезпечити збереження та чистоту

навколишнього середовища у країнах — експортерах

капіталу за умов:

· використання корисних копалин;

· забруднення навколишнього середовища;

8) відмінності у витратах виробництва;

9) захистити свій капітал від інфляції,

непередбачуваності економічної і політичної ситуації

в країні;

10) прагнення на довгий період забезпечити

задоволення своїх економічних, політичних та інших

інтересів на території тієї чи іншої країни тощо;

12) існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном

Чинники міжнародного руху капіталу

До макроекономічних чинники міждержавного руху капіталу відносять:

1) нерівномірністю економічного розвитку окремих країн та дією притаманної розвиненій економіці тенденції недоспоживання;

2) дією тенденції до міжнародної рівноваги цін на фактори виробництва та співвідношення в забезпеченості факторами виробництва в різних країнах;

3) дією тенденції до монополізації економіки;

4) незбалансованістю зростання відносної працеємності та відносної капіталоємності виробництва в різних країнах;

5) ситуацією в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин;

6) вольовими рішеннями владних структур, які за неекономічними міркуваннями стимулюють іноземне капіталовкладення.

До мікроекономічних чинники міждержавного руху капіталу, що визначають схильність фірми до зарубіжного капіталовкладення відносять:

1) прагнення до максимізації прибутків на капітал;

2) можливість розширення ринків збуту та відповідного збільшення обсягів продаж;

3) володіння монопольними перевагами на певному сегменті ринку;

4) прагнення зберегти монопольне становище в сфері інтелектуальних досягнень;

5) прагнення продовжити термін життєвого циклу продукту;

6) можливість використання переваг ціноутворення на внутрішньофірмовому ринку;

7) прагнення подолати митні обмеження.

Теорії руху капіталу

· Теорія ринкової влади С.Хаймера – суб’єкт

інвестиційної діяльності, який вивозить

капітал, керується прагненням домінувати на

ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

· Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів

3. Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує

мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на

укладання угод). Зі зменшенням трансакційних

витрат операції фірм починають набирати

“внутрішнього характеру”, тобто відбувається

інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій

залишається основним мотивом переведення

діяльності за кордон.

4.Концепція технологічного нагромадження

розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

5. Концепція оборони національного суверенітету

ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

6. Концепція валютного простору – головним

стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Показники міжнародного руху капіталу

1. Імпорт капіталу -це одностороннє переміщення вартості у товарній або грошовій формі з-за кордону з метою одержання підприємницького прибутку, відсотка або з іншою метою.

Економічна доцільність імпорту капіталу складається в:

· можливості розвитку визначених нових і старих виробництв;

· залученні додаткових валютних ресурсів;

· розширенні науково-технічного потенціалу;

· створенні додаткових робочих місць.

2. Експорт капіталу— це одностороннє переміщення вартості у товарній або грошовій формі за кордон з метою одержання підприємницького прибутку, відсотка або з іншою метою.

Причин, які спонукають власників капіталу до його експорту, є:

· отримання значно більшого прибутку за кордоном на однакову величину вкладеного капіталу, ніж у власній країні;

· вони мають незаконне джерело походження на території своєї країни;

· проникнення на ринки інших країн, які недостатньо насичені певною продукцією, і закріплення на них.

Економічна доцільність експорту капіталу:

· одержанні додаткових прибутків;

· установленні контролю над іншими об'єктами;

· обході протекціоністських бар'єрів на шляху руху товарних потоків;

· наближенні виробництва до нових ринків збуту;

· одержанні доступу до новітніх технологій;

· збереженні виробничих секретів шляхом створення закордонних філій;

· економії на податкових платежах (наприклад при створенні підприємства в СЭЗ);

· зниженні витрат на охорону навколишнього середовища.

В сучасних умовах експорт капіталу характеризується такими особливостями:

· у вивозі капіталу підвищується роль держави. Це проявляється у вивозі державного капіталу та зростанні його обсягів (25 %);

· посилення міграції приватного капіталу між промислове розвиненими країнами. В сучасних умовах на ці країни припадає 75 % усього експорту приватного капіталу;

· 3) збільшення частки прямих іноземних інвестицій. Так, до початку 90-х років XX ст. вони становили приблизно 33 % усіх приватних іноземних інвестицій.

Форми міжнародного руху капіталу розрізняються за такими ознаками:

· за джерелами походження капіталу:

o офіційний капітал— це кошти державного бюджету або міжнародних організацій (МВФ, Світовий Банк та ін.), котрі переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій. Його джерелом є гроші платників податків;

o приватний капітал— це переміщення за кордон матеріальних цінностей, грошових засобів, які належать приватним особам (кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій, торговельних кредитів, міжбанківського кредитування);

· Обсяги потоків чистого приватного капіталу в крани, що розвиваються, у млрд. дол. США та % від ВВП

2) за характером використання капіталу:

2.1) підприємницький капітал — це к

ошти, які прямо або опосередковано

вкладаються у виробництво з метою

отримання прибутку в формі:

· прямих інвестицій — вкладання капіталу з метою придбання контролю над об'єктом розміщення капіталу;

· портфельних інвестицій – вкладання капіталу в іноземні цінні папери без права контролю над об'єктом інвестування. Це також в основному вивіз приватного підприємницького капіталу;

· придбання національними резидентами банківських депозитів в зарубіжних банках.

2.2) позичковий капітал — це така

форма вивозу капіталу, коли капітал

віддається в позику під відсоток.

Основними формами позичкового капіталу є:

· міжнародний кредит — це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків;

· пільговий кредит — це міжнародний кредит, який надається:

а) на пільгових умовах;

б) на довгостроковій основі;

в) за заниженими відсотковими ставками;

г) безвідсотковий кредит, тобто кредит, який надається без умови оплати за використання кредиту.

· дар — це субсидування міжнародного суб'єкта без попередніх умов з метою забезпечення довгострокових економічних та політичних інтересів;

· банківські депозити та кошти на рахунках інших фінансових закладів;

2.3) міжнародна економічна допомога виступає у

вигляді грантів, субсидій тощо для отримання

безоплатних консультацій та інженерної допомоги,

поставки обладнання, стажування і навчання за

кордоном тощо і може мати форми: