Зайнято працівників в галузі легкої промисловості України

тис. чол.

Зайнято всього
в тому числі:
в текстильній
і швейній
промисловостях
в шкіряній і
взуттєвій
промисловостях

Рис. 13.1. Зайнято працівників у галузях легкої промисловості України

За цей же період чисельність зайнятих у текстильній : швейній промисловостях скоротилась із 608 тис. чол. до 129 тис чол., у шкіряній і взуттєвій відповідно із 142 тис. чол. до 22 тис чол.

Легка промисловість має значні потенційні можливості великий виробничий потенціал.На початок 2004 р. в Україні налічувалось 4878 підприємств легкої промисловості, в тому числі 4114 підприємств текстильної промисловості і пошиття одягу, 733 підприємства, які виробляють вироби із шкіри і взут­тя.

У 1990 р. населення України майже повністю забезпечува­лось продукцією цієї галузі за рахунок власного виробництва. Звичайно, були й деякі недоліки, в основному щодо виробів із шкіри, особливо у взуттєвому виробництві, але вирішити їх не становило якихось проблем.

В даний час потенційні можливості галузі використовують­ся недостатньо, 29% з тих підприємств, які залишились на ук-

раїнському ринку, орієнтовані на потреби та замовлення інозем­них споживачів, а близько 70% підприємств припинили своє існування. Причин багато, але основними з них слід вважати:

- по-перше, значну втрату традиційних ресурсів - льоново­локна, вовни і хімічних волокон. Якщо в 1990 р. в Україні виро­щувалось 108 тис. т льоноволокна, то у 2000 р. - 11 тис.т, або у 9,8 разів менше. Виробництво вовни за 1990 -2004 pp. скороти­лось майже у 10 разів: із 29.8 тис.т до 3.2 тис.т, а виробництво хімічних волокон скоротилося із 179,2 тис. т до 30,7 тис. т або в 5,8 рази;

- по-друге, відсутність коштів на закупівлю імпортної си­ровини;

- по-третє, неконтрольований завіз в країну одягу і взуття, яке уже було у використанні, із країн Європи та інших країн світу. За експертними оцінками, лише у 2003 р. було завезено одягу і взуття "секонд хенд" приблизно 51 тис. т на суму 120 млн евро;

- по-четверте, завіз дешевих товарів, які користуються по­питом у населення, із Китаю, В'єтнаму і Турції;

- по-п'яте недостатня компетентність управлінських на­виків у нових господарів підприємств легкої промисловості і не­достатнє управління цією галузю зі сторони владних структур.

13.2. Розвиток і розміщення галузей легкої промисловості

Легка промисловість України розвивалась на протязі століть. До встановлення незалежності в країні були створені всі умови для ефективної роботи галузі і забезпечення населення одягом та взуттям.

Виробничий потенціал легкої промисловості давав мож­ливість виробляти в 1990 р. 1,2 млрд м² тканин, понад 350 млн шт. трикотажних виробів, 196 млн пар взуття та ін. (табл. 13.2). Тобто в розрахунку на одного мешканця країни вироблялось 24 м² тканин, 7 одиниць трикотажних виробів і 4 пари взуття. Знач­ний розвиток легкої промисловості приходиться на після­воєнний період.

Таблиця 13.2. Динаміка виробництва продукції легкої промисловості України за 1913-2004 pp.

Види продукції
Тканини, млн. м	10,0	27,9							106,9
в т.ч. бавовняні	4,7	13,8							45,1
вовняні	5,3	12,0							8,3
лляні	-	3,1						0,5	8,6
шовкові	-	-							7,0
Трикотажні
вироби, млн шт.	-	42,4			27,0	16,3	25,3	30,3	51,4
Взуття, млн пар	8,0	40,8			20,6	13,5	15,0	15,9	21,7

Текстильна промисловість

Текстильна промисловість включає в себе виробництво ба­вовняних, вовняних, лляних, конопляно-джутових і шовкових тканин.

Бавовняна промисловість. В Україні бавовна не вироб­ляється, і сировина для прядильних та ткацьких фабрик закуп­овується за кордоном, в основному в Узбекистані. Висока потре­ба у тканинах з бавовни спонукала навіть у кращі часи виробля­ти їх майже половину - 46,7% від загального виробництва тка­нин в країні. Приблизно така сама частка їх виробництва була і в 2004 p., але обсяги виробництва скоротились більше ніж у 10 разів.

Бавовняне виробництво складається з прядильного, кру­тильно-ниткового, ткацького і фарбувального. На території Ук-

раїни є різні типи підприємств, одні виробляють лише один вид продукції, а інші - комплексні.

Так, у Полтаві діє прядильна фабрика, у Донецьку - бавов­нопрядильний комбінат, у Нікополі Дніпропетровської області є ниткова фабрика, у Чернівцях, Івано-Франківську і Коломиї Івано-Франківської області, Коростишеві Житомирської області діють ткацькі фабрики, у Херсоні і Тернополі є бавовняні комбінати, у Києві діє ватно-ткацька фабрика.

Вовняна промисловість включає первинну обробку вовни, виготовлення з неї пряжі та тканин і килимових виробів. У даний час чисте вовняне виробництво зустрічається рідко. Причини: по-перше, виробляється вовни в країні лише 10% рівня 1990 p., по-друге, у багатьох випадках добавка до тканини певної кількості хімічних волокон навіть покращує їх якість. Тому науковцями і практиками розробляються заходи по поліпшенню якості тканин і виробів із застосуванням різних хімічних волокон.

Сучасні підприємства по виробництву виробів із вовни діють у Кривому Розі Дніпропетровської області - вовнопря­дильна фабрика, у Луганську - тонкосуконна фабрика, у Чернігові - комвольно-суконний комбінат. Підприємства по виготовленню виробів із вовни є також у Одесі, Сумах, Харкові, Дунаєвцях Хмельницької області, Кременчуці і Лубнах Пол­тавської області, Богуславі Київської області та у Донецьку.

Крім того у Києві, Черкасах, Решетилові Полтавської об­ласті і в Чернівцях є килимові фабрики.

Лляна промисловість. Україна завжди славилась виробами з льону і експортувала значну частину лляних тканин за межі країни. Виробництво льоноволокна було сконцентровано у поліській зоні країни - у Львівській, Івано-Франківській, Рівненській, Волинській та північних районах Житомирської, Київської і Чернігівської областей. В цих областях на льонозаво­дах і безпосередньо в господарствах вироблялось в середньому за рік понад 100 тис. т льоноволокна, з якого вироблялось близько 100 млн м² тканин, а відходи (пакля) використовува­лись при сантехнічних роботах. Виробництво льоноволокна, так і виробів з нього, скоротилось у десятки разів.

Виробництво тканин із льону сконцентровано на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах та на Корос-тенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Ці підприємства працюють неритмічно через нестачу сировини. Уряд України піднімає питання про відродження галузі льонар­ства найближчим часом.

Конопляно-джутове виробництво базується на викорис­танні волокна конопель і льону, пряжі з бавовни і синтетичних волокон з метою виробництва брезентових тканин та канатів.

Районами вирощування конопель та виробництва з них во­локна вважаються південні райони Чернігівської і Сумської об­ластей та Полтавщина.

Фабрика по виробництву джутових (брезентових) тканин в країні є в Одесі. У Харкові діє канатний завод.

Шовкове виробництво пов'язане із використанням шовку природних і хімічних волокон. У структурі виробництва тканин на шовкові приходиться 12-13%. Виробництво таких тканин зо­середжено у Києві, Черкасах, Луганську і Лисичанську.

У Києві і Черкасах виробляються шовкові тканини як із природних, так і з хімічних волокон. У Луганську виробляються меланжеві шовкові тканини, у Лисичанську (Луганська обл.) -шовкові тканини технічного призначення.

Трикотажна промисловість

Трикотажна промисловість базується на використанні пряжі із бавовни, льону та вовни для виробництва певних видів одягу і взуття. За 1990 - 2004 pp. виробництво трикотажних виробів скоротилось із 351 млн одиниць до 51,4 млн виробів.

Підприємства по виробництву трикотажних виробів поділяються на дві групи. До першої відносяться підприємства, які виробляють одяг. Такі виробництва є у Харкові, Львові, Києві, Одесі, Миколаєві, Донецьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Луганську і Хмельницькому.

До другої групи відносяться підприємства, які виробляють панчішні вироби. Фабрики по виробництву такої продукції пра­цюють у Житомирі, Харкові, Луганську, Чернівцях і Львові.

Швейна промисловість

Швейна промисловість тяжіє до районів з великою щільністю населення, оскільки виробництво зорієнтовано на споживача. В Україні діє понад 450 швейних підприємств, тобто вони є майже усіх районних центрах, не говорячи про обласні. В 1990 р. на швейних підприємствах було зайнято 366 тис. працівників, і ця промисловість на 90% задовольняла попит на­селення у готовому одязі і білизні. У 2004 р. на цих підприємствах було зайнято близько 100 тис. чоловік, що майже у 4 рази менше.

Скорочення обсягів виробництва одягу викликано як змен­шенням виробництва тканин, збідненням населення, так і заве­зенням на територію України готового дешевого одягу з В'єтна­му, Китаю і Турції, а також поношеного одягу з усіх країн світу.

Багато швейних підприємств працює на давальницькій си­ровині, виконуючи замовлення інших країн. Це позитивне яви­ще, оскольки дає можливість зберегти робочі місця і пережити цей важкий період.

Найбільші відомі підприємства швейної промисловості країни - це швейне об'єднання "Україна" м. Київ, львівська фірма "Маяк", харківська швейна фабрика ім. Ю.Д. Синякова.