Державне регулювання зайнятості. соціальний захист безробітних. особливості ринку праці та стан безробіття в україні.

Ринок працi в сферi зайнятостi не може бути саморегулюючою системою. Регулювання процесів зайнятості населення проходить на трьох основних рівнях: державному, територіальному і на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, слід добитися максимальної узгодженості дій на усіх рівнях, що призведе до покращення положення зайнятих громадян і тих, хто шукає роботу.

Бiльш питома i ефективна зайнятiсть досягається завдяки державному регулюванню. 3айнятiсть тут повинна розглядатися як один iз головних орiєнтирiв розвитку eкономічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матерiальних i трудових ресурсів народного господарства, прiоритетних напрямiв НТП, розмiщення продуктивних сил, шляху підвищення якостi i рiвня життя.

Державна полiтика зайнятостi населення в Україні базується на таких принципах:

- забезпечення рiвних можливостей yciм громадянам в реалiзацiї права на вiльний вибiр виду діяльності вiдповiдно до здiбностей та професiйної підготовки;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятостi, запобiганню безробiття, створенню нових робочих мiсць;

- координації дiяльностi у сферi зайнятостi з іншими напрямами соцiально-економiчної полiтики;

- забезпечення контролю профспiлок, спiлок пiдприємцiв, власникiв пiдприємств за виконанням заходiв щодо забезпечення зайнятостi населення;

- мiжнародного спiвробiтництва у вирiшеннi проблем зайнятостi населення.

Основи соцiального захисту населення у сферi трудових вiдносин закладенi в Конституцiї України i в Законi України “Про зайнятiсть населення” [7].

Державнi гарантії зайнятостi населення в Укpaїнi:

а) добровiльнiсть працi i вибору виду дiяльностi;

б) захист вiд необґрунтованої вiдмови в прийомi на роботу i незаконного звiльнення з роботи;

в) безкоштовне сприяння у виборі відповідної роботи i працевлаштуваннi вiдповiдно до професiйної пiдготовки, освiти, особистих i суспiльних потреб;

г) виплати вихiдної допомоги i збереження середнього заробiтку на перiод працевлаштування працiвникам, якi втратили постiйне мicцe роботи;

д) безкоштовне начання безробiтних новим професiям, перепiдготовка в навчальних закладах;

е) виплати безробiтним допомоги по безробiттю, у встановленому порядку.

Kpiм того, Законом України “Про зайнятiсть населення” передбаченi додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, якi потребують соціального захисту, зокрема:

а) жiнкам, якi маютъ дiтей вiком до 6 poків;

б) одиноким матерям з дiтьми до 14 рoкiв;

в) молодi, яка закiнчила ocвiтy;

г) особам передпенсiйного вiкy;

д) особам, звільненим пiсля вiдбуття покарання.

Для їx працевлаштування мicцевi органи адміністрації бронюють на пiдприємствах уcix форм власностi з чисельнiстю понад 20 осiб близько 5% робочих місць заробiтничими професiями, в тому числi, з гнучкими формами зайнятостi.

У разi вiдмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятостi стягує штраф за кожну таку вiдмову у розмірi 50 неоподатковуваних мінімумів доходiв громадян.Ринок праці в Україні та проблема безробіття

Початком становлення ринку праці в Україні є ухвалення Зако­ну «Про зайнятість населення», що офіційно визнавав існу­вання у країні безробіття. Формування національного ринку праці відбувалося по­вільно й суперечливо. З одного боку, для людей відкрилися нові можливості для само­реалізації, з другого — з’явилися нові проблеми, насамперед пов’язані з різким зниженням попиту на робочу силу, появою безробіття. У життя пересічного українця безробіття ввійшло як наслідок системної економічної кризи, як невід’ємна складова рин­кових реформ. В Україні на сьогоднішній день проблема безробіття є досить актуальною і маловивченою.

Негативною рисою ринку праці України є вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існуван­ня зумовлене надлишком робочої сили, потрібної для виробництва конкуренто­спроможної продукції[1].

На сьогоднішній день однією з проблем є дисбаланс між потребами ринку праці й сучасним станом освітньої підготовки. Спочатку держава витрачає зайві кошти, навчаючи студента за спеціальністю, що не користується по­питом у роботодавців, а потім перенавчаючи того ж випускника, який стає на об­лік у центрі зайнятості. Упорядкувати ситуацію можна лише за умови формуван­ня, з урахуванням потреб ринку, держзамовлення на фахівців, встановивши чіткий зв’язок між ринком освітянських послуг і відповідною потребою у спеціалістах різ­ного рівня кваліфікації. Перш за все потрібно пов’язати підготовку спеціалістів із кон­кретними замовниками, підприємствами, організаціями, де планується їх праце­влаштування. Також неприпустимим є те, що на ринку праці висококваліфікованих працівників використовують на робочих місцях, де не потрібно значної професій­ної підготовки. Крім того, державні кошти втрачаються на перенавчання спеціа­лістів замість пошуку відповідних їх фаху й освіті робочих місць.

Можна виділити чотири основні сторони безробіття:

ð тінізація економічних процесів має істотний вплив на стан ринку праці, що призводить до появи тіньової зайнятості. Ця ситуація потребує скоординованих дій фіскальних органів, спрямованих на посилення контролю з метою наближення рівня зареєс­трованої зайнятості до реальної.

ð недолі­ки державної системи регулювання зайнятості й безробіття, про що свідчить диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів із напруженою ситуацією на цьому ринку і значно вищим рівнем безро­біття, ще й за обмеженої можливості щодо трудової міграції.

ð несприятливий вплив на зайнятість населення структурних зрушень, які відбуваються в економіці України про що свідчить сучасний стан зайнятості молоді. Усім відомо, що кон’юнктура ринку праці значною мірою залежить від динаміки його молодіжного сектору. Як носій робочої сили молодь швидше може адапту­ватись до нових вимог, але потребує відповідних робочих місць і забезпечення ін­ших елементарних умов праці.

ð посилюється маргіналізація населення, що має звернути уваги органів державного управління. При цьому збільшуються абсолютні й відносніпоказники бідності. Так, співвідношення доходів 20 % найбагатших верств насе­лення до 20 % найбідніших становить: у США — 8,9, Великобританії — 6,8, Фран­ції — 6,5, Італії — 6,0, Німеччині — 5,7, Японії — 4,3, а в Україні — 30[3].

Як видно із статистичних даних, наведених у таблиці 1, рівень безробіття зменшився у порівнянні із 2000 роком. Проте, зменшення масштабів і рівня зареєстрованого безробіття можна досягти дво­ма шляхами: працевлаштуванням за наявності відповідного попиту на робочу си­лу або відмовою в реєстрації тим, хто звертається до центрів зайнятості. Зменшення кількості безробітних може відбуватись також шляхом розширення сектора нелегальної зайнятості.

Аналізуючи тенденції, можна дійти висновку, що заходи, вжиті для подолання безробіття, пере­важно сприяли його пом’якшенню, а не усуненню основних причин, що його продукують. Другим висновком є те, що українське безробіття з цик­лічного за характером перетворилося на структурне, Вже сьогодні поряд з безробітними на ринку праці існують численні вакансії, замістити які досить проблематично. Можна передбачити, що в перспективі загальний рівень без­робіття в Україні залишиться помірним, тоді як невідповідність робо­чих місць та робочої сили зростати­ме.

Реальною противагою безробіттю може бути лише система продуктивної зайнятості. Також слід звернути увагу на те, що останнім часом формуються негативні тенденції:

- скорочується питома вага населення працездатного віку, зокрема осіб 30-44 років;

- збільшення питомої ваги самозайнятих, що супроводжується скороченням питомої ваги найманих робітників та роботодавців[2]. Наприклад, коли чисельність самозайнятих збільшилась з 9,6 до 15%, при цьому частка працюючих за наймом скоротилася з 87,5 до 83,6%;

- складається нераціональна структура за видами економічної діяльності.

Враховуючи особливості безробіття в Україні, можна виокремити деякі підходи до його обмеження.

З боку попиту:

— інвестиційна політика.

При цьому створення робочих місць має відбуватись у високотехнологічних виробництвах, у сільській місцевості та у моноструктурних населених пунктах.

— податкова політика.

Прогресивним кроком став би перехід на пряме оподатковування сукупного валового доходу родини, як це прийнято в європейських країнах;

— підтримка виробництва в моноструктурних містах, а також підприємств на стадії кризи замість того, щоб стимулювати міграцію населення з цих міст;

З боку пропозиції:

— упровадження єдиної інформаційно-аналітичної служби зайнятості;

— удосконалення статистики робочих місць, виведення її з тіні;

— підготовка робочої сили, кваліфікація і перекваліфікація працівників відповідно до потреб ринку праці i заявлених потреб роботодавці.

82. МЕХАНІЗМ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ, ЇЇ ІНСТРУМЕНТИ. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС. ВАЛЮТНИЙ КУРС.

Зовнішньоекономічна діяльність України регулюється законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України. Серед них у першу чергу необхідно назвати такі: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про єдиний митний тариф", "Про захист іноземних інвестицій" та ін.