Організація управління підприємством
ТЕМА 6
Соціально-економічні трансформації вносять значну ступінь невизначеності в життя кожної людини. В такій ситуації управлінська діяльність набуває особливого значення, оскільки дозволяє реалізувати цілий спектр питань пристосування індивіда до зовнішніх умов, врахувати особистий фактор у побудові раціональної системи управління персоналом підприємства.
Управління організацією в нинішній динамічний час представляє собою складну роботу, яку неможливо виконати, керуючись простими завченими формулами. Управління присутнє у всіх сферах нашого життя.
Управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, який необхідний для того, щоб сформувати і досягти цілей організації.
Управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ціленаправлену і продуктивну групу. Управління є цілеспрямованою дією суб’єкта на об’єкт з метою змінити його стану або поведінки у зв’язку з переміною обставин, ситуації, виникненням певної проблеми. Воно притаманне лише складним соціальним і несоціальним динамічним системам, атрибутом яких є самоуправління, тобто здатність до впорядкування системи, до оптимізації функціонування системи. Тобто управління – це структура й функції з упорядкування, збереження і цілеспрямованого розвитку системи. Це процес, що підтримує систему в наперед заданому якісному і кількісному стані або переводить її в новий.
Управлінська діяльність передбачає: цілі, планування, організацію і контроль. Якщо мова йде про управління в соціальних системах, то до цих елементів слід додати мотивацію і комунікацію, оскільки успіх багато в чому буде залежати від того, наскільки люди будуть зацікавлені в ньому і які відносини складуться між ними. Управління зазвичай здійснюється в системах «людина – техніка», «людина – технологія», «людина – природа», « людина – техніка – природа» та ін. У зазначених системах первинною, «керуючою» складовою виступає людина.
Управління як суспільне явище – це свідома діяльність, свідоме впорядкування суспільних відносин. Його мета полягає в організації спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації і взаємодії між ними. Тому управління виступає однією з найскладніших, найвідповідальніших сфер практичної інтелектуальної діяльності людей. Це сфера, від стану якої в основному залежить добробут суспільства, доля кожної людини. Найбільш адекватно суть управління визначається через термін «вплив». Управління має місце тоді, коли деякий суб’єкт на щось впливає, щось змінює, перетворює, переводить з одного стану в інший, чомусь надає новий напрямок руху або розвитку.
Управлінська діяльність передбачає об’єкт і суб’єкт управління. Ті елементи, на які направлена діяльність, утворює об’єкт управління. В соціальних системах це галузі, підприємства.
Суб’єктом управління може бути окрема людина чи група людей. Слід відрізняти суб’єкта управління від суб’єкта управлінської діяльності. Суб’єктами управлінської діяльності можуть бути тільки живі люди. Вони проявляють собою зв’язки людей по організації спільної діяльності і виступають як складова частина одної з форм виробничих відносин.
Термін «функція» у перекладі з латинської мови означає «здійснення, виконання». Функції управління – є спеціалізованими видами різнорідних робіт, які можна розглядати, як з точки зору їх виконавців (конкретних працівників управлінського апарату), так із точки зору змісту процесу управління та характеру виконуваних робіт. У функціях менеджменту поєднуються принципи, методи й зміст управлінської діяльності. Разом з тим, у прикладному розумінні функціями менеджменту називають відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінські дії. Функції менеджменту відбивають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Важливою проблемою теорії менеджменту є визначення переліку функцій управління. Один із фундаторів теорії менеджменту А.Файоль виділяв п'ять функцій: планування, організацію, розпорядництво, координування й контроль. Науковці вітчизняної школи, ще років 20 тому визначали шість функцій: планування, організацію, координування, стимулювання, регулювання та контроль. Проте публікації останніх років як вітчизняних, так і зарубіжних теоретиків твердять про доцільність виділення лише чотирьох функцій: планування, організації, мотивації й контролю, зважаючи на те, що саме ці функції реалізуються у здійсненні будь-якого управлінського процесу. А функції координування й регулювання фактично є складовими функцій планування, організації, мотивації й контролю.
Процес управління виробництвом послуг на підприємствах вимагає планування цієї діяльності, організації роботи відповідних структур (відділів, служб, підрозділів, бюро), мотивації (стимулювання) працівників виробництва послуг, контролю результатів діяльності всіх структурних підрозділів.
Функція плануваннявиявляється у вирішенні двох питань: чітке визначення цілей діяльності організації й конкретних дій працівників організації на шляху їх досягнення. План являє собою складну соціально-економічну модель майбутнього становища організації. Підприємства в сфері бізнесу формують єдиний план управління діяльністю, але в його межах менеджерами використовується ряд методів для досягнення конкретних цілей і завдань. Процес планування діяльності здійснюється відповідними рівнями підприємства. Так, стратегічним плануваннямзаймаються управлінці вищого рівня. Середня ланка управлінців здійснює тактичне планування,тобто визначає проміжкові цілі на шляху досягнення стратегічних. Планування здійснюється й на нижчому рівні та визначається як оперативне планування. Оперативні плани покликані спрямовувати зусилля кожного працівника на досягнення головних цілей підприємства. Зазначені види планування сукупно складають генеральний або так званий бізнес-план функціонування підприємства.
Ефективність планування як функції управління в бізнесі залежить від принципів (основоположних правил), якими керуються при складанні планів. До них належать:
- всеосяжність планування – при плануванні повинні бути передбачені всі події і ситуації, які впливатимуть на розвиток підприємства;
- точність планування – при складанні планів повинні використовуватись сучасні методи, засоби, прийоми, тактика і процедури, які забезпечують точність прогнозування;
- ясність планування – мета й етапи планування повинні бути чіткими й зрозумілими для всіх працівників підприємства;
- безперервність планування – планування це не одноразовий акт а безперервний процес;
- економічність планування – витрати на планування не повинні перевищувати доходів від планування.
Функція планування вирішує проблему невизначеності щодо діяльності підприємства й допомагає підприємству ефективно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.
Функція управління «організація» полягає у встановленні постійних та тимчасових взаємовідносин між підрозділами підприємства, визначенні порядку та умов його діяльності. Ця функція реалізується через адміністративно-організаційне та оперативне управління.
Адміністративно-організаційне управлінняпередбачає визначення структури підприємства, встановлення взаємозв'язків і розподіл функцій між його підрозділами, надання певних прав працівникам апарату управління й визначення їхньої відповідальності. Оперативне управліннязабезпечує функціонування підприємства відповідно до затвердженого плану. Воно полягає у періодичному й безперервному порівнянні фактичних результатів з результатами, передбаченими планом, та відповідному їх коригуванні.
Організація, як функція управління забезпечує впорядкованість технічної, економічної, соціально-психологічної й правової діяльності всіх підприємств, оскільки дозволяє визначити, хто саме повинен виконувати кожне конкретне завдання і які для цього будуть застосовані засоби. Через організаційну діяльність, тобто через поділ і об'єднання завдань та компетенції працівників відбувається управління відносинами на кожному підприємстві.
Функція мотивації– це процес спонукання учасників виробничого процесу до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей підприємства в цілому.Традиційний підхід до мотивації базується на тому, що працівники підприємства є лише ресурсом, який слід ефективно використати для досягнення визначеної мети. Технічний прогрес радикально змінив ставлення до праці і повсякденної життєдіяльності людини. Саме тому менеджери застосовують функцію мотивації для активізації діяльності працівників, щоб стимулювати їхню працю.
Особисте задоволення від добре виконаної роботи надає працівникам почуття впевненості у власних силах. Це є не менш важливим фактором, з точки зору мотивації праці, ніж матеріальна винагорода. Прагнення людини до реалізації себе у виконуваній роботі є незаперечним. Там, де управління й організація праці надають працівникам такої можливості, їхня праця є високоефективною, а мотиви до праці – високими. Відтак, мотивувати діяльність працівників означає визначити їхні найважливіші інтереси й дати їм шанс реалізуватись в процесі трудової діяльності.
Функція мотивації передбачає створення й використання стимулів до ефективної взаємодії суб'єктів спільної діяльності. Для ефективної реалізації функції мотивації в сучасних умовах менеджерам необхідно враховувати й використовувати в управлінській діяльності взаємозв'язок таких понять, як «мотиви» і «стимул». Мотив – це внутрішнє прагнення людини до задоволення власних потреб, а стимул – це можливість одержання матеріальної винагороди для задоволення зазначених потреб за виконання певної роботи.
Функція контролюпередбачає активну діяльність менеджера в управлінні. Управлінський контроль не є разовою акцією. Це безперервний процес, який включає спостереження за здійсненням стратегічних планів для визначення ступеня ефективності їх виконання, а в разі необхідності застосовування регулюючих заходів. Загалом функцію контролю можна визначити як процес співставлення фактично досягнутих результатів із запланованими. Функція контролю в класичному менеджменті визначається як вид управлінської діяльності, спрямований на утримання підприємства на шляху стратегічного розвитку методом порівняння досягнутих показників його діяльності з показниками, встановленими за планами. На багатьох підприємствах створені системи контролю, що є посередниками між планом та реальною діяльністю, тобто забезпечують зворотній зв'язок між визначеними планами менеджменту і реальними показниками діяльності підприємства. Підприємства, які мають сучасні й точні системи контролю, мають більше шансів для досягнення успіху.
ТЕМА 7