Наявність ярмарків у Галичині і на Буковині в першій половині XIX століття

Роки	Кількість ярмарків

Найчастіше ярмарки проводилися восени і в зимі, але за основу бралося завжди релігійне свято. Ярмарки за кількістю проданих і закуплених товарів поділялися на великі, середні та дрібні. Відсутність систематизованих архівних і статистичних даних, на жаль, не дає змоги встановити хоч би приблизні розміри загального товарообігу на західноукраїнських ярмарках.

Так, є відомості про ярмарок с. Унів Золочівської округи, який відбувався 24-31 серпня щорічно. Тут проходили хутряно-шкіряні і оптові тютюнові торги. Так, дані 1828 року свідчать за реєстрами прибулих, ярмарок відвідали понад 300 купців з 600 челядниками з Галичини, Буковини, Поділля. Вони сплатили 2000 золотих римських мита. Тут збирали "рогаткове мито" з одного коня - 4 крейцери, парного - 8, трикінного - 12 і т.д. Журнали ярмаркових зборів і реєстри купців [НБ АН України у м. Львові. Відділ рукописів, спр. Митр. 363-364; 371-372; 357-362].

"Газета Львівська" за 1872 рік дає певні дані щодо торгових оборотів і контингенту учасників ярмарку в с. Улашківцях на Тернопільщині. Цей ярмарок в повному розумінні можна назвати по-сучасному міжнародним. У 1856 році на улашківському ярмарку торгували 31 молдавський, 19 угорських, 17 російських, 10 чеських, 7 німецьких та інших купців. Тоді ж на ярмарок з Угорщини і Чехії завезено залізного краму на 12 тис. золотих римських, чеського скла і порцелянового посуду - на 5000 золотих римських, польських текстильних виробів - на 1 млн., так званих колоніальних товарів (прянощів) - на 180 тис., хутра - на 20 тис. золотих римських. У 1859 році оборот улашківського ринку становив 2,7 млн. золотих римських.

Іноді в торгових операціях ринку брало участь коло 60 тис. осіб. Село Улашківці належало до Ягільницьких маєтків графів Лянцкоронських, гроші, які надходили як прибутки від ярмаркових зборів, становили в 1835 році - 2000 золотих римських, 1840 р. - 4400, 1844 р. - 4260 золотих римських. Домінії від ярмарок мали великий зиск і були зацікавлені в їх функціонуванні.

Ярмарки коней і худоби відбувалися в Галичині та на Буковині. Найбільші тваринницькі ярмарки проходили в буковинському м.Садгора. Лише митні прибутки тут становили до 200 тис. гульденів щорічно. В історичних джерелах трапляються згадки про існування у Львові так званих святоюрських ярмарків, які збиралися двічі на рік (травень, листопад) на площі біля церкви св. Юра [ЦДІА України у м. Львові, ф. 52, справа. 75]. За даними Ужгородського та Мукачівського архівів, ярмаркове життя вирувало на Закарпатті - перехресті європейських доріг. Так, на мукачівських ярмарках товарообіг в середньому становив 700-800 тис., а на берегівських - 150-200 тис. форинтів щорічно. Під час мукачівських ярмарків щорічно збирали близько 8000 форинтів мита [ЗОДА, Мукачівський філіал, ф. 4, справа 1055, 1673, 2787].

Базари і торги були безпосередньо наближені до виробників і споживачів, продавців і покупців. Якщо по ярмарках велась статистика і облік, то по базарах і торгах такого обліку не велося.

Базари відбувались раз на тиждень, або кілька разів. Львів - єдине місто, де базари відбувались щоденно. Базари були набагато менші за ярмарки як за кількістю продавців і покупців, так і за асортиментом товарів, товарообігом.

Спорідненою з базарами формою торгівлі були торги, які спеціалізувалися на продажу певного виду товарної продукції. За торговим оборотом вони посідали щось середнє між ярмарками та базарами. Крім тижневих торгів у Львові діяли щоденні базари, куди із навколишніх сіл вивозили овочі і зеленину, фрукти, квашення, засоли, набіл, яйця, мед, домашню птицю, свіжу рибу, гриби, ягоди, приправи, напої тощо. Відповідно аналогічні базари були у Бродах, Тернополі, Чернівцях, Мукачеві, Ужгороді, Берегові, Виноградові, Сигеті, Хусті. Так, за архівними даними, лише в Берегові в 1826-1830 pp. прибуток від базарного мита виносив понад 2400 форинтів.

Вищою формою торгівлі була, звичайно, стаціонарна (постійна) торгівля через крамниці, магазини, склепи, ятки, склади, корчми, шинки, кав'ярні, кондитерські, заїзди тощо. Ця торгівля існувала поряд з ярмарковою та базарною.

Тогочасна статистика та облік не залишили нам жодних відомостей щодо кількості торговельних закладів на західноукраїнських землях в першій половині XIX століття. Так, Осип Кравченюк у своїй статті до збірника "Тернопіль: погляд крізь століття" зазначає, що: "Торгівля була більшістю в руках жидів, які випихали наших міщан у передмістя!. Але ринок є ринок, а торгівля є торгівля - сильніший завжди виживає і рухається вперед". За даними польського історика І.Жіппера, в 1820-1827 pp. у торгівлі було зайнято близько 16 тис. осіб, зокрема, у роздрібній торгівлі - 5349, основній торгівлі - 1441, крамарів і дрібних торговців - 2015, шинкарів - 2487. На Буковині було коло 600 торговельних закладів, а про Закарпаття не маємо точних відомостей, але, безперечно, кількість торговельних приміщень і закладів там теж зростала.

Центром стаціонарної торгівлі залишався Львів. У 1850-1851 pp. у львівській торгівлі було зайнято близько 11 тисяч осіб при 154 різних торговельних стаціонарних закладах. Статистика дає різний національний склад купців, де в основному були купці євреї, а також поляки, українці, німці, чехи, угорці, румуни та інші.

У Львові функціонували спеціалізовані крамниці і торговельні заклади. Наприклад, у 40-х роках сільськогосподарські продукти продавались із магазинів "Весна" і "Чорний пес". У дев'яти торговельних закладах продавали пиво різних сортів і марок, міцністю від 4 до 20 градусів.

У 40-х роках XIX століття почався розвиток стаціонарної книготоргівлі у Львові, Станіславі, Тернополі, Чернівцях, Перемишлі, Бродах, Скалаті, в містах Закарпаття. Стаціонарна торгівля міст забезпечувала товаром і навколишні села. Так, торговельні заклади Скалата обслуговували жителів 28 навколишніх сіл біля 20 тис. осіб щотижня. Одним з видів найпоширенішої форми торгівлі було корчмарювання. Досить сказати, що наприкінці XVIII століття у Галичині на 5467 сіл і міст налічувалося 5602 корчми, на Буковині - 401 корчма.

На початку XIX ст. Ужгородська казенна домінія здавала в
оренду 80 корчм; Мукачево-Чинадіївська домінія протягом 1843- 1851 pp. - 250 корчм, одержавши від цього понад 29,6 форинтів доходу [ЗОДА, Мукачівський філіал, ф. 214, справа 3613, 33762].

На початку XIX століття остаточно сформувалася в Галичині, Буковині та Закарпатті аукціонна торгівля. Тут основним предметом продажу через аукціони були земельні володіння, маєтки, будинки, крамниці, різноманітні товари, коні, ВРХ, домашній інвентар тощо. Так, через аукціони Галичини у 1815-1841 pp. продано близько 274 колишніх королівських маєтків на суму 5,2 млн. золотих римських. "Газета Львівська" того часу, зокрема, також повідомляє, що для продажу маєтків у Львові створена державна комісія. Так, у 1837 році через аукціон був проданий відомий курорт Трускавець.

У січні 1820 року на аукціоні у Заліщиках продано земельних угідь і маєтностей на 14,1 тис. золотих римських, а у червні того ж року - селянського майна на 148 золотих римських [ЦЦІА України у м. Львові, ф. 181, справа 1490].

На Закарпатті аукціони відбувалися в Ужгороді, Мукачеві, Берегові. На аукціон виставлялися земельні ділянки, виноградники.

Організація, облік, контроль і керівництво аукціонною торгівлею здійснювалося на місцях відповідними державними органами. Аукціони влаштовувались у спеціально відведених будинках і приміщеннях, іноді на площах під час ярмарків і базарів. Частота і періодичність аукціонів не визначалась сталими термінами, тобто вони проводились в міру потреби.

Експортно-імпортна торгівля, враховуючи прикордон, особливо Східної Галичини, велася досить жваво. На російсько-австрійському кордоні торгівля велась через Бродівську, Радзивилівську, Підволочиську, Гусятинську, Ісаковецьку і Новоселицьку митниці.

Головним видом експорту були ремісничі товари, ліс, сіль, овочі, фрукти, вино, продукція землеробства. Звіти митниць, які знаходяться в Львівському історичному архіві, свідчать про значний експортний оборот Галичини і Буковини зі Сходом. Тільки у 1838-1839 pp. з Галичини через Радзивилівську митницю вивезено у Росію столярних виробів на суму 169 тис. крб. асигнаціями. Найбільший попит мали вироби з дерева, львівські карети. Наприклад, у 1831-1839 роках серед відправлених з Буковини у Росію і на Україну через Новоселицьку митницю дерев'яних виробів було: понад 5620 вуликів, 6000 бочівок, 5032 шапликів, 2400 баклаг та інших дерев'яних виробів. За даними архівів у 1843 р. через Бродівську митницю до Росії було вивезено карет львівського виробництва на суму майже 12,5 тис. флоринів, а в 1850 р. через Гусятинську митницю предметів столярної роботи на 3000 крб.

Згідно з річними звітами Ісаковецької і Новоселицької митниць у 1831-1850 pp. з Галичини і Буковини завезено на Східну Україну і у Бесерабію лісоматеріалів на суму 1,8 млн. крб. 10 коп., зокрема майже 96 млн. шт. гонту, 103,3 млн. шт. драниці і т.д.

Сіль постійно була предметом експорту Західної України, а
також мінеральна вода ("буркут"). У 1826-1827 pp. через Підволочиську,
Гусятинську та Ісаковецьку митниці завезено до Росії 900 глеків, понад
1000 пляшок „буркутної води” на суму 1137 крб. Закарпатське вино було
постійним експортним товаром у Росію. Звіти Радзивилівської митниці
свідчать про те, що вино експортувалося до Росії переважно через Броди.
У 1831-1839 pp. - відповідно 3046 оксофтів на 708,4 тис. крб., 1840-1850 pp. - 3865 оксофтів на 221,8 тис. крб.

Західноукраїнські землі посідали значне місце й у системі транзитної торгівлі. З європейських країн через Україну і Росію в країни Азії переправлялись промислові вироби, залізний крам, галантерейні товари тощо. Окрему групу товарів становили так звані "колоніальні товари" (цукор, кава, чай, прянощі, інжир, цитрусові), що проходили транзитом Броди - Одеса і навпаки. Броди стають головним транзитним центром. У 20-40-х роках XIX століття Броди, як перевалочна база між Австрією і Росією, набули нечуваних розмірів. За даними російської статистики, у 1825-1850 pp. з Росії через Радзивилівську митницю у Броди переправлено товарів на суму майже 102,6 млн. крб.

Західна Україна підтримувала також широкі торговельні зв'язки з Австрією та її провінціями, Чехією, Моравією, Угорщиною, Сілезією. Вивозилась в основному худоба, коні на ярмарки у Відні, Празі, Оломоуці, Брно та інших міст.

На угорський ринок йшло галицьке полотно, прядиво, горілка, хліб, худоба. З Угорщини - вино, тютюн, овочі, фрукти, метал і металеві вироби. Із Закарпаття вивозилася в Угорщину сіль, каолінова глина, вапно, камінь, ліс. В середині XIX століття у європейські країни надходить сіль, зерно, ліс, горілка, поташ, полотно, прядиво, вовна тощо. Був водний шлях Сяном і Віслою до Гданська і Ельблонга. Був також другий водний шлях Дністер - Чорне море - Одеса. Цим шляхом вивозили транзитом з Галичини через Одесу пшеницю, а з Буковини -- лісоматеріали. За неповними даними у 1845-1852 pp. лише із Станіславівсього і Чортківського округів Галичини доставлено Дністром до Одеси, а звідси у різні країни світу пшениці на суму 712 тис. золотих римських.