З угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; 1 страница

з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;

внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за раху­нок іншої особи без достатніх підстав;

внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;

з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

2. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

1. У частині 1 коментованої статті названо примірний перелік підстав виникнення майно­вих прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Так, майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не супе­речать. Господарський кодекс не містить визначення поняття «угода», проте зазначає, що угода спрямована на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. 180 ГК), що виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК).

Акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб є підставою виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом. Слід зазначити, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції Укра­їни органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зо­бов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Консти­туцією та законами України.

До органів державної влади відносяться: орган законодавчої влади, міністерства, інші центральні чи місцеві органи виконавчої влади, органи судової влади та прокуратури (див.: Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141]).

Органами місцевого самоврядування є: а) сільські, селищні, міські ради, що представля­ють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими зако­нами; б) обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України та іншими закона­ми, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (ч. 1,2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [324]).

Виникнення майнових прав і обов'язків суб'єкта господарювання можливе також вна­слідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом (див., зокрема, ко­ментар до ст. 140 ГК).

Заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав є підставою виникнення господарського зобов'язання (див. коментар до ст. 174 ГК).

Прикладом порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності як підстави виникнення майнових прав і обов'язків суб'єкта господарювання можуть бути обставини, що випливають із положень частини 1 статті 230 ГК, яка встановлює обов'язок учасника гос­подарських відносин сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяль­ності господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), а також час­тини 1 статті 241 ГК, яка встановлює обов'язок сплати суб'єктом господарювання до від­повідного бюджету адміністративно-господарського штрафу за порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 241 ГК) тощо.

Майнові права та обов'язки можуть виникнути і з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює, що право на майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом. Наприклад, право на використання географічного зазначення ма­ють лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення (ч. 1 ст. 160 ГК).

Стаття 145. Майновий стан та облік майна суб'єкта господарювання

1. Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

2. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відпо­відно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

3. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (ко­мунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (ко­мунального) підприємства відповідно до закону.

4. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (ко­мунальній) власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплек­су підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

5. Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання.

6. Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтер­ського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

1. Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майно­вих прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господар­ської діяльності відповідно до вимог закону. Майновий (фінансовий) стан суб'єкта господарювання - це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів суб'єкта господарювання, його реальні і потенційні фінансові можливості.

Згідно з частиною 8 статті 19 ГК усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [64]. Згідно зі статтею 1 цього Закону бухгалтерський облік -це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та пе­редачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

2. Власник (власники) має право приймати рішення щодо зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання у спосіб, передбачений Господарським кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами. Проте таке рішення власник (власники) не може прийняти, якщо зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання забороняється за­коном. Наприклад, частина 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного май­на» [416] містить перелік об'єктів, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації; Декретом Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів дер­жавних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, при­ватизація або передача в оренду яких не допускається» [378] визначено перелік об'єктів, що не можуть бути передані в оренду тощо.

3. Одним із способів зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання, засновано­го на державній (комунальній) власності, частина 3 коментованої статті називає приватиза­цію майна державного (комунального) підприємства (див. коментар до ст. 146 ГК).

4. Здача цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду - ще один спосіб зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, про який йдеться у частині 4 статті 145 ГК. Правове регулювання орендних відносин здійснюється, зокрема, нормами Цивільного (глава 58) та Господарського (§ 5 глави ЗО) кодексів, а також Законом України «Про оренду державного та комунального майна» [347].

5. Частина 5 коментованої статті встановлює, що законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання. Так, державне ко­мерційне підприємство має право за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів. Ці дії держане комерційне підприємство може здійснювати, як правило, на конкурентних заса­дах (ч. 2 ст. 75 ГК).

Правовий режим майна суб'єкта господарювання змінюється у разі внесення учасником об'єднання підприємств на умовах і в порядку, передбачених його (об'єднання) установчи­ми документами, майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо), як це встановлено частиною 1 статті 123 ГК.

6. Обов'язок суб'єктів господарювання складати на основі даних бухгалтерського обліку фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітно­сті, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та своїх установчих докумен­тів, крім частини 6 коментованої статті, встановлений також частиною 8 статті 19 ГК, відпо­відно до якої всі суб'єкти господарювання зобов'язані надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність щодо своєї господарської діяльності.

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні госпо­дарські операції, зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких нале­жать підприємства, засновані на державній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів, складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які належать до сфери їх управління. Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають відповідно у державній та ко­мунальній власності.

Об'єднання підприємств, крім власної звітності, складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об'єднань підприємств відповідно до законодавства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Баланс - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Баланс складається відповідно до Положення (стан­дарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. [227].

Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяль­ності підприємства. Він складається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» [227].

Звіт про рух грошових коштів — це звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді. Цей звіт складається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» [227].

Звіт про власний капітал — це звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу під­приємства протягом звітного періоду. Вимоги щодо його складання визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал» [227].

Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує де­талізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господар­ської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення затвер­джуються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статис­тики України. Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення затверджуються Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України. Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного казначейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення за­тверджуються Державним казначейством України.

Частина 6 коментованої статті ГК і стаття 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлюють обов'язок суб'єктів господарювання прово­дити інвентаризацію належного їм майна. Така інвентаризація проводиться для забезпечен­ня достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Відповідно до пункту 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних ак­тивів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, за­твердженої наказом Мінфіну України від 11 серпня 1994 р. № 69 [298], проведення інвента­ризації є обов'язковим:

при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство, а також в ін­ших випадках, передбачених законодавством;

перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зо­бов'язань, інвентаризація яких проводилась не раніше 1 жовтня звітного року (інвентариза­ція будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних фондів може проводитись один раз на три роки, а бібліотечних фондів - один раз на п'ять років.);

при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ);

при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день виявлен­ня таких фактів);

за приписом судово-слідчих органів;

у разі техногенних аварій, пожежі чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ);

при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі) (Інвентаризація може не проводитися у разі передачі підприємств та їх структурних підрозділів у межах од­ного органу, до сфери управління якого входять ці підприємства.);

у разі ліквідації підприємства.

Суб'єкти господарювання зобов'язані надавати фінансову звітність відповідно до закону та їх установчих документів.

Порядок подання та оприлюднення фінансової звітності встановлено статтею 14 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (за­сновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено згаданим Зако­ном. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відпо­відно до законодавства. Терміни подання фінансової звітності встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабіне­ту Міністрів України від 28 лютого 2000 р. [242], фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, влас­никам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодав­ством - іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики, та щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету, - органам Держав­ного казначейства, а щодо використання асигнувань, одержаних з місцевих бюджетів, - від­повідно фінансовим відділам райдержадміністрацій, міськвиконкомів та фінансовим управ­лінням обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій.

Комерційні банки подають фінансову звітність також Національному банку.

Терміни подання підприємствами фінансової звітності визначає міністерство або інший орган виконавчої влади, до сфери управління якого належать підприємства, або органи міс­цевого самоврядування, які здійснюють управління майном підприємств комунальної влас­ності.

Квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприєм­ствами не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади подають зведену фінансову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо всіх підприємств, які належать до сфери їх управління, а також зведену фінансову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у державній власності, Мінекономіки і Мін­фіну щокварталу, не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу, та щороку, не пі­зніше 15 квітня наступного за звітним року. Про диференційовані строки подання цієї фінан­сової звітності повідомляє Мінфін.

Об'єднання підприємств, утворені на добровільних засадах, подають власну та зведену фінансову звітність, якщо це передбачено установчими документами.

Об'єднання підприємств, утворені за рішенням Кабінету Міністрів України або централь­ного органу виконавчої влади, який здійснює управління майном підприємств, подають, крім власної, зведену фінансову звітність відповідно Мінфіну та Мінекономіки або відповід­ному центральному органу виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування подають зведену фінансову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо всіх підприємств комуналь­ної власності, а також зведену фінансову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у комунальній власності, відповідним місцевим органам виконавчої влади що­кварталу, не пізніше 30 днів після закінчення звітного кварталу, та щороку, не пізніше 10 бе­резня наступного за звітним року. Про диференційовані строки подання цієї звітності по­відомляють місцеві органи виконавчої влади.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, подають консолідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у ви­значені ними терміни, але не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, пе­редбачених законодавством.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства — емітенти облігацій, банки, довірчі товари­ства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пі­зніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс та у ви­падках, передбачених законом, публікує його протягом 45 днів.

Стаття 146. Приватизація державних та комунальних підприємств

1. Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) під­приємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими ком­плексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного бу­дівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів госпо­дарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.

2. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом.

3. Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом:

купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

викупу цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом;

викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передба­чених законом.

4. Кожний громадянин України має право на придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом.

5. Загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних) під­приємств або їх майна визначаються законом.

6. В окремих галузях народного господарства законом можуть бути визначені особ­ливості приватизації майна державних підприємств.

7. У процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівни­ків підприємства, що приватизується, гарантуються законом.

1. Частина 1 коментованої статті містить перелік об'єктів (майна), що можуть бути відчу­жені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами.

Приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній влас­ності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридич­них осіб, які можуть бути покупцями відповідно до закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та вилучення коштів на структурну перебудову еко­номіки України. Таке визначення містить стаття 1 Закону України «Про приватизацію дер­жавного майна» (в редакції Закону України від 19 лютого 1997 р.) [416].

Об'єктами приватизації можуть бути: а) майно єдиного цілісного майнового комплексу дер­жавного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства; б) об'єкти незавершеного бу­дівництва; в) акції (частки, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання (у коментованій статті помилково вжито термін «частини» замість «частки»).

Приватизація зазначених об'єктів здійснюється, зокрема, відповідно до законів, серед яких, крім Закону України «Про приватизацію державного майна», слід назвати Закон Укра­їни «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції Закону від 15 травня 1996 р.) [417], що діє не як самостійний, а як допоміжний щодо Закону «Про приватизацію державного майна», і встановлює правовий механізм приватизації ці­лісних майнових комплексів невеликих державних підприємств.

2. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на ви­конання державної програми приватизації.

Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розроб­ляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України за­коном України в установленому порядку та діє до затвердження чергової Державної програ­ми приватизації.

Державна програма приватизації вноситься на розгляд Верховної Ради України одночас­но з проектом Державного бюджету України на відповідний рік.

Пропозиції про внесення змін до Державної програми приватизації щодо кількості об'єк­тів, які підлягають приватизації, та уточнення завдань щодо надходження коштів до Держав­ного бюджету України подаються до Верховної Ради України одночасно з проектом держав­ного бюджету на наступний бюджетний рік.

У Державній програмі приватизації визначаються:

завдання щодо приватизації майна, яке перебуває в державній власності, та державного майна, що належить Автономній Республіці Крим;

відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів;

завдання відповідним органам виконавчої влади щодо забезпечення проведення привати­зації;

заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів;

особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та ін­ших покупців;

розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх відшкодування та джерела фінансування;

прогноз надходження коштів від приватизації та напрями їх використання.

Верховна Рада України щорічно заслуховує і затверджує звіт Фонду державного майна України про виконання Державної програми приватизації (ст. 4 Закону України «Про прива­тизацію державного майна»).

3. Відповідно до частини 3 статті 146 ГК приватизація державних (комунальних) підпри­ємств чи їх майна здійснюється такими способами:

а) купівля-продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, вста­новленому Законом «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватиза­цію)», згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єк­тів за конкурсом — спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запро­понував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс), або за рівних фіксованих умов — найвищу ціну (комерційний конкурс);

б) викуп цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, здано­го в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом. Приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних під­розділів, крім невеликих державних підприємств, здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі - товариства), заснованих державними органами приватизації та орендарями. При перетворенні орендних підприємств у відкриті акціонерні товариства його засновниками виступають з боку держави відповідний держав­ний орган приватизації, а з боку орендаря - господарське товариство, створене орендарями. До статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок привати­зації), та майно, що є власністю орендаря. На вартість свого внеску орендар отримує акції створеного товариства. Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними орга­нами приватизації згідно з законодавством про приватизацію;

в) викуп майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом.

4. Згідно з частиною 4 коментованої статті кожний громадянин України має право при­дбати державне майно в процесі приватизації в порядку, встановленому законом.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути, зокрема, громадяни України, які для спільної участі в приватизації створюють господарські товариства, в тому числі з членів тру­дового колективу, в порядку, встановленому законодавством України. Господарське товари­ство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брали участь понад 50 відсотків працівників підприємства або їх уповноважених представників.

У зв'язку з завершенням сертифікатної приватизації (за приватизаційні майнові серти­фікати і компенсаційні сертифікати) громадяни України можуть брати участь у приватизації або одноосібно, або як учасники господарського товариства членів трудового колективу під­приємства, що приватизується, або як учасники (члени) іншого господарського товариства (кооперативу).

Громадяни - покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора з зазначенням максимального розміру ін­вестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи.

Законом України «Про приватизацію державного майна» (ст. 25) встановлено пільги пра­цівникам підприємства, що приватизується.

Закон забороняє бути покупцями працівникам державних органів приватизації.

5. У частині 5 коментованої статті встановлено, що загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних) підприємств або їх майна визначаються законом.