Поняття валюти та її види. Конвертованість валюти. Валютний курс, котирування валют. Фактори, що впливають на зміну валютних курсів.

Валюта - це грошова одиниця, яка використову-ється для вимі­рювання величини вартості товару.

Поняття "валюта" означає: 1) грошову національну одиницю, що лежить в основі грошової системи (долар, марка, крона тощо); 2) тип грошової системи в даній країні (золота, біметалічна, папе­рова і т. д.); 3) іноземну валюту (грошові знаки іноземних держав і платіжні документи, виражені в іноземних грошових одиницях і застосовувані в міжнародних розрахунках).

У світогосподарській сфері валюти існують у вигляді депозиту до вимоги в банках (переважна частина) і готівкових грошей (не­значна частина) і функціонують як кредитні гроші.

Валюти підрозділяються на: а) конвертовані, б) частково кон­вертовані і в) неконвертовані.

Конвертованими є валюти країн, які повністю відмінили валютні обмеження і обмінюють їх на всі інші валюти. До них відносяться долар США, канадський долар, швейцарський франк та ряд інших.

Частково конвертовані — це валюти країн, що зберігають валютні обмеження певного кола валютних операцій (регулювання пере­казів і платежів за кордон; заборона вільного продажу і купівлі щоденної валюти; контроль за валют­ними операціями для нерезидентів та за поточними операціями). Більшість західноєвропейських валют є частково конвертовани­ми.

До неконвертованих валют відносяться валюти країн, які по­вністю зберігають валютні обмеження по всіх операціях як для нерезидентів, так і резидентів.

Конвертованість валют поділяється на внутрішню та зовнішню:

Внутрішня конвертованість — право обмінних операцій національної валюти на іноземну валюту мають тільки резиденти усередині країни.

Зовнішня Конвертованість - пра­во резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.

В міжнародних розрахунках розрізняють валюту платежу і валю­ту угоди:

Валюта платежу — це валюта, в котрій обумовлена оплата товару за зовнішньоторговельною угодою або погашення кредиту.

Валюта угоди — валюта, в котрій виражена ціна товару або сума наданого кредиту. Валюта угоди може не співпадати з валютою пла­тежу. В цих випадках в договорі вказується, за яким курсом валюта угоди повинна бути перерахована у валюту платежу.

Ціна валюти однієї країни в грошових одиницях іншої країни називається валютним курсом. Існують гнучкі та фіксовані валютні курси.

Гнучкі валютні курси — це система, за якої курси обміну націо­нальних валют визначаються безперешкодною грою попиту і про­позиції.

Фіксовані валютні курси — це система, за якою валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропо­зиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів.

Кожна валюта виступає на валютному ринку зі своєю ціною, яка відображає її інтернаціональну вартість.

Визначення курсу іноземної валюти називається котируванням. Котирування валют в умовах свободи валютних операцій відбуваєть­ся на біржі; за наявності валютних обмежень курси валют встанов­люються відповідними урядовими органами.

Існує два основних методи котирування іноземної валюти — пря­мий, та опосередкований. При більш поширеному прямому коти­руванні одиниця іноземної валюти виражається в національній ва­люті (1 дол. = 4 грн.). При опосередкованому котируванні, яке за­стосовується переважно в Англії, одиниця національної валюти виражається в іноземній валюті (1 грн. = 0,25 дол.).

46.Валютна політика. Регулювання валютних курсів.

Валютної політика – сукупністі організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін.Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль).

Кожна країна вибирає і здійснює певну валютну політику: управління курсом своєї валюти, операціями з іншими країнами. П’ять основних варіантів валютної політики:

1.Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу. 2. Жорсткий валютний контроль. 3. Плаваючі валютні курси. 4. Постійно фіксовані валютні курси. 5. Компроміс валютних курсів.

Кожний варіант становить спосіб вирішення валютних проблем як реакцію на дефіцит платіжного балансу і падіння курсу національної валюти.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти. Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу.