Т.21 Криза і розпад економічної системи державного соціалізму.

При вивченні зазначеної теми доцільно розглянути наступні питання :

1. Суперечності одержавленої економічної системи і їх загострення в соц. країнах в середині 80-х років;

2. сутність і моделі переходу до ринкової економіки.

При розгляданні першого питання слід зрозуміти, що таке командно адміністративна економіка яка існувала в колишньому СРСР. Хоча тут товарні зв`язки виробництва і споживання зберігаються, але вони серйозно деформовані надмірним втручанням центральної влади, яка керувала економікою через накази і команди. Вона спускала зверху плани і директиви. Таким економічним центром була держава з її інститутами на сам перед держпланом, які виконували волю вищих органів компартії. Саме вони вирішували, що виробляти, як розподіляти ресурси прикріплювали постачальників до споживачів, централізовано і суб'єктивно встановлювали ціни. Концентрація виробництва, яка склалася в умовах централізованої плановой економіки не дозволяла відразу перейти до прогресивних ринкових відносин. Для України проблеми розвитку продуктивних сил ускладнюється тим, що існуюча їх структура сформувалася невідповідно до потреби самостійної держави , а як частка єдиного господарського комплексу СРСР. Тому в Україні мають місце міжгалузеві диспропорції.

При розгляданні другого питання «сутність і моделі переходу до ринкової економіки» слід звернути увагу на те, що процес трансформації планової економічної системи у ринкову полягає на створенні продуктивних сил, виробничих відносин та надбудови, які будують адекватні новій економічній системі.

Першочерговою задачею перехідного періоду є вдосконалення продуктивних сил: підвищення технічного рівня виробництва, та перетворення його структури, організація виробництва нових товарів та послуг, підготовка робітників, особливо керівничого персоналу, які володіють знаннями ринкової економіки.

Складною задачею, яка вимагає багато часу, є створення інфраструктури ринку, перетворення всієї системи економічних та надбудовних відносин. Причиною кризи в Україні є помилкова економічна політика по реформуванні економіки - застосування ринкових методів управління за відсутністю ринкової економіки.

Відомі три основні моделі переходу до ринкової економіки:

- еволюційна,

- «шокова терапія»,

- жорстокого регулювання

Найбільш близькою до ідеальної є модель жорстокого державного регулювання переходу до ринку. Це підтверджує досвід реформування економіки Китаю.

Україна не може сліпо копіювати модель переходу до рину якої небуть держави. При розробці своєї моделі необхідно врахувати особливості стартового положення вітчизняної економіки та особливості утворюючої економічної системи.

Контрольні питання по т 21.

1. В чому переваги ринкової економіки в порівнянні з командно-адміністративною

2. Які причини переходу від планової економіки до ринкової.

3. У чому полягає процес трансформування планової економіки до ринкової.

4. Чим відрізняється економічна криза в Україні від циклічних криз у державах з ринковою економікою.

5. Яка модель переходу до ринку, на Вашу думку, найбільш відповідає інтересам населенням України.

Література.

1. Основи ринкової економіки. Підручник за ред. Ю.В. Ніколенко. «Лебідь» 1998р. гл.14;

2. Економічна теорія С.Мочерний. 1999 р. роз.4

3. Основи ринкової економічної. Підручник за ред. А.А. Чухна «вища школа»2001 р. роз.7,8;

Т22. Формування економічних передумов переходу до соціально ринкового господарства.

При вивченні цієї теми слід розглянути такі питання :

1. Становлення ринкових інституцій.

2. Ринкова модель для України.

При розгляданні першого питання становлення ринкових інституцій слід звернути увагу на те, що формування ринкової економіки розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише зародковому стані. Передусім зазначимо., що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відношень. У нас була відсутня визначальна ринкова інституція економічна самостійність господарюючих суб’єктів. Саме вона гарантує незалежність суб’єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступень монополізму. Відтворення інституцій багато суб’єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформації у різні форми-колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та відтворення конкурентного середовища.

За допомогу вільних цін в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця и покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: демополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, на явності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками,

В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.

При розгляданні другого питання: ринкова модель для України слід звернути увагу на те, що світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та Ії реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна. Водночас обов’язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в Ії основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання. Що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв’язку з цим треба передбачити альтернативні шляхи Ії розвитку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами:

- реформування існуючих підприємств;

- створення нових;

Перший шлях передбачає: демонополізацію;

- роздержавлення і приватизацію;

- залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств;

- диверсифікацію.

Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого й середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення. Досвід перехідного періоду пост соціальних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі»,самопливом – не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат всіх факторів життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому э корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

Характерними рисами сучасного розвиненого ринку э висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обґрунтовані правові засади. Побудова такого ринку зайняла багато часу і при цьому відбулася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3-4десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур – приблизно 2 десятиліття. Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою э модель соціально орієнтованого ринку, якій у кінцевому підсумку під порядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Контрольні питання по т 22.

1. Чому Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин?

2. Яким чином відбувається відтворення інституцій багато суб`єктивних власників?

3. Якими шляхами слід створювати підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище?

4. Які країни мають бути орієнтиром при пере ході до ринкової економіки України?

Література:

1.Основи економічної теорії. Підручник за ред. А.А.Чухна, Київ,» ВШ», 2001,ч.1,роз.5.

2.Основи економічної теорії. Навчальний посібник за ред. Покритана А.К.,одесса,1999, розд.3, тема 21.

3.Політична економія. Навчальний посібник, Харків, ХДЕУ, 1998, розд.2, тами 5,12,13,15,16,17.

Т 23.Соціально-економічна політика держави в період ринкової трансформації суспільства.

При вивченні цієї теми слід розглянути такі питання:

1.Реформування соціально-економічних відносин.

2Регулювання процесу роздержавлення та приватизації.

При розгляданні першого питання слід звернути увагу на те, що в нової історії України було декілька етапів економічних реформ. Важливою економічною реформою була нова економічна політика (НЕП) 1921 р. Суть нової моделі полягала в тому, щоб ліквідувати розруху на максимальному піднесенні продуктивних сил, а головне підвищити життєвий рівень робітників і селян. В основі реформи на відміну від «військового комунізму» були розроблені і втілювались в життя не командні, не насильницько - адміністративні методи, основані на використанні в і інтересах будівництва соціалізму економічних форм, грошей, кредитів, товарно-грошових відносин, товарного виробництва. Нова модель господарювання дала до 1929р великі позитивні наслідки:

- спостерігалося піднесення економіки;

- відбулися суттєві зміни в соціальній сфері, особливо в сфері освіти.

Потім у Радянському Союзі і в Україні зокрема почались індустріалізація і насильницька колективізація. Відбувся процес одержавлення всіх сфер діяльності суспільства, були ліквідовані приватна власності дрібні господарства. Був здійснений перехід від економічних методів господарювання до командно-адміністративної системи та централізованого планування. Більше 70% національного доходу (НД) розподілялись центральними органами. Підприємства втратили оперативну самостійність. Централізоване планування командно-адміністративної системи породило багато негативних явищ у суспільстві. Така модель гальмувала втілення НТП, сприяла розвитку корупції, зловживань, виникла партійна еліта. В суспільстві виникли суттеві протиріччя. Керівництво партії (політбюро) і уряд не «помітили» НТР на Заході. Зниження темпів виробництва і життєвого рівня населення – все це вимагало реформування в області продуктивних сил, економічних відносин і надбудови.

Мілітаризація економіки, велика частка воєнної продукції в обсязі продукції промисловості, безкоштовна допомога іншим країнам і нееквівалентний обмін між країнами соціалістичної системи відволікали величезні матеріальні і трудові ресурси, знижували життєвий рівень населення.

Намічання починаючи з 60-х років і Горбачовської перебудови реформувати економіку позитивних результатів не мали. А навпаки, в суспільстві процеси ускладнилися і протиріччя загострилися. Нові процеси в економіці об’єктивно вимагали нових економічних відносин у суспільстві.

При розгляданні другого питання: Регулювання процесу роздержавлення та приватизації, слід звернути увагу на те, що однією з найважливіших тенденцій в еволюції економічної системи в багатьох розвинутих країнах світу в останні два десятиріччя була тенденція до роздержавлення економіки, складовою частиною якої э приватизація. Роздержавлення – процес переходу державній власності в інші недержавні форми:

- приватну,

- кооперативну,

- акціонерну та ін.

Приватизація – перехід державної власності в руки окремої особи. Названі процеси – важлива закономірність розвитку економічних систем. У 70-80-х роках у деяких розвинутих капіталістичних країнах прокотилася хвиля роздержавлення і приватизації деяких галузей промисловості, банківській сфери.

Оскільки частка державної власності в Україні після здобуття державної незалежності становила 92% процес роздержавлення і приватизації тут був економічно неминучим. Був створений фонд державного майна України, який має регіональні (обласні) місцеві відділення. Згідно з Законом України «Про фонд державного майна» він перебуває під юрисдикцією Верховної Ради України. Антимонопольний комітет України теж займається проблемами приватизації і також має регіональні відділення. Його завдання полягає в підготовці антимонопольного законодавства, захист прав споживачів і загальному сприянні розвитку чесної конкуренції.

За об`єктами приватизації розрізняють «велику» і «малу» приватизацію. Об`єкти приватизації розподіляються на 6 груп.

До першої групи входять малі підприємства, вартість яких менша ніж 1 млн. грн.

Підприємства другої і третьої групи оцінюються на суму від 1 до 170 млн. грн. Це об`єкти середнього розміру.

Четверта група охоплює великі підприємств. Ціна їх перевищує 170 млн. грн. До цієї групи належать підприємства воєнно-промислового комплексу та підприємства, призначені для іноземного інвестування.

П`яту групу становлять об`єкти незавершеного будівництва і збанкрутілі підприємства.

Шоста група містить акціонерні компанії, в яких э частка (акції) що належать державі.

Важливим елементом приватизаційного процесу э визначення ціни об’єкта приватизації. Оцінка активів на основі балансової вартості часто призводить до завищеної ціни майна підприємства порівняно з його дійсною ринковою вартістю.

Потреба в прискоренні темпів приватизації, у швидкому й ефективному переході державної власності у приватний сектор надзвичайно велика. Адже від цього залежить створення ринкової системи, зміна нею адміністративної системи, економічне зростання.

Контрольні питання по т 23.

1. У чому полягала сутність нової економічної політики 1921 р.?

2.Які позитивні наслідки НЕПа ?

3.Які негативні наслідки породила командно-адміністративна система?

4.У чому полягає сутність приватизації?

5.Яким чином розподіляються об’єкти приватизації?

Література:

1. Основи економічної теорії. Підручник за ред. А.А.Чухна, Київ, «ВШ», 2001, ч.1, розд. 3-8.

2. С.Мочерний. Економічна теорія. Посібнік. Київ, Видавничий центр» Академія, 1999 розд. 4.

3. Основи економічної теорії. Підручник за ред. Ю.Н. Николенко, Київ «Либідь» 1998, розд.14.

4. Політична економія. Навчал. Посібник, Харків, ХДЕУ, 1998, розд. 4.

Наши рекомендации