Соціальне партнерство: сутність, форми, суб’єкти

Сутність соціального партнерства (СП):

СП – особливий тип СТВ, який передбачає застосування різноманітних форм і методів узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їх представницьких органів, прагнення до спільних домовленостей, договору, консенсусу, опрацювання і спільну реалізацію заходів з різноманітних напрямів соціально-економічного розвитку.

Роль СП у функціонуванні ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є:

- організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, що, в свою чергу, стає потужним чинником підвищення соціальних гарантій і прискорення нагромадження капіталу, у забезпеченні яких і полягає важливе завдання соціального партнерства – реалізація інтересів сторін;

- елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що на основі узгоджених дій з реалізації інтересів кожного суб'єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромадження капіталу;

- організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб'єктів соціального партнерства;

- чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності: висловлення недовіри уповноваженій особі, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін. за невиконання умов домовленості;

- організаційним принципом гармонізації відносин власності, що за погодженістю партнерів визначає рівнозначні умови створення додаткової вартості на ринках праці, природних ресурсів і капіталу через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо.

Форми соціального партнерства:

- спільні консультації;

- колективні переговори та укладання угод і договорів;

- погодження на національному рівні політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії та показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту національного ринку праці в умовах глобалізації економіки;

- спільне розв'язання колективних трудових суперечок (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

- участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

- участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

- спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

- участь найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

- розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства і залагодження конфліктів шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

- обмін необхідною інформацією;

- контроль за виконанням спільних домовленостей.

Суб’єкти соціального партнерства.

Суб'єктами соціального партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки – з одного боку, роботодавці та їх об'єднання – з другого, і держава та органи місцевого самоврядування – з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному рівні суб'єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації.

На локальному рівні (на рівні організацій) взаємодія в рамках соціального партнерства є переважно двосторонньою: сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.

Принципи СП в організації

- поваги та врахування інтересів учасників переговорів;

- повно важності соціальних партнерів і їхніх представників;

- повноти представництва сторін;

- рівноправності сторін і довіри у відносинах;

- невтручання у справи партнерів;

- свободи вибору та обговорення питань, що входять до предмета соціального партнерства;

- соціальної справедливості як вияву відповідності між роллю тих чи інших осіб і їхнім соціальним та економічним станом;

- добровільності взяття зобов’язань на основі взаємного погодження;

- пріоритетності примирних методів і процедур погодження інтересів;

- регулярності проведення консультацій та переговорів з питань, що входять до предмета соціального партнерства;

- реальності забезпечення зобов’язань, взятих на себе партнерами;