Глобальний фінансово-кредитний механізм Великої Двадцятки: сценарії розвитку подій для України внаслідок реалізації нових рецептів Великої Двадцятки.

Сценарії для України.

Сценарій 1(«глобалізація та економічна інтеграція»). Закінчується час відмивання українськими політиками капіталу на міжнародному рівні. Якщо раніше кредити, які отримувались з міжнародних економічних організацій та від західних держав, могли після відмивання частково осідати безконтрольно на міжнародних рахунках в офшорних зонах (таємниця клієнтських рахунків), то тепер внаслідок рішень саміту G-20 це буде практично нереально робити. Так чи інакше отриманий з закордону капітал прийдеться реалізовувати в країні-реципієнті капіталу. Припустимо, що частина капіталу отриманого в межах програм, наприклад, Світового Банку все ж буде йти на реалізацію запланованих транснаціональним бізнесом проектів і слугувати економічному розвитку країни за визначеним ним сценарієм. Інша частина все ж буде перерозподілятись переважно на користь вітчизняних олігархів. За умов жорсткого нагляду з боку Глобального правління з питань фінансової стабільності за чистотою міжнародних фінансових потоків та міжнародного трансферу прибутків ця частина капіталу вимушена буде реінвестуватись в середині країни, бо назад цей капітал відтягувати вітчизняним капіталістам вже просто не дозволять. Не для цього західні держави вливатимуть в країни, що розвиваються свій капітал, щоб потім імпортувати з цих країн інфляцію та зниження і без того низьких процентних ставок. Припустимо, що реінвестувати відмитий капітал від міжнародних кредитів вітчизняний капіталіст буде у банківську сферу. Це означатиме, що увесь взятий міжнародний кредитний капітал та отримані прибутки від перерозподіленої на користь вітчизняного капіталіста частини від нього вимушені будуть нагромаджуватись в середині країни і це вестиме до зниження процентних ставок, що в середньотерміновій перспективі зменшуватиме надприбутки вітчизняних банкірів, але буде створювати хороші умови кредитування та інвестування. Якщо процентні ставки будуть знижуватись, а реальних промислових та споживчих товарів не буде в достатній кількості, тоді треба буде задумуватись про інвестування у систему виробництва або закупляти імпортний товар. Бо якщо не буде ні того, ні іншого, нагромаджений капітал в країні призводитиме до інфляційних процесів і незадоволення населення діями вітчизняних олігархів та повалення існуючої влади. Для організації виробництва багатьох груп товарів необхідні будуть промислові товари, а це означатиме необхідність здешевлення імпорту, бо для того, щоб створити конкурентоспроможне виробництво, потрібно високотехнологічні товари, які випускаються, зрозуміло, західними транснаціональними корпораціями. Якщо Україна залишиться в системі СОТ, то з одного боку, самі транснаціональні корпорації в особі представників країн у СОТ примусять виконати взяті Україною зобов’язання по зниженню торговельних бар’єрів, а з іншого боку, для недопущення інфляції внаслідок нагромадження капіталу при товарному дефіциті вітчизняні олігархи так і чи інакше вимушені будуть самостійно усвідомити цю необхідність. Впустивши товари західних транснаціональних корпорацій на свої ринки, вітчизняним капіталістам не вдасться витримати конкуренцію за багатьма виробництвами, які вони так пильно охороняли, проводячи імпортозаміщуючу протекціоністську політику (наприклад, автомобільна промисловість, цукрова промисловість, багато позицій промислового машинобудування, побутова хімія тощо). Натомість з’являться імпортні товари та на їх основі вітчизняні конкурентоспроможні виробництва у харчовій промисловості, екологічному сільському господарстві як альтернатива дешевим імпортним товарам, виробленим по інтенсивним технологіям, деревообробній, меблевій промисловості тощо. Слід при цьому відмітити, що ера вітчизняних виробників у металургії та промисловій хімії підійшла до свого завершення, оскільки без фінансових оборудок на міжнародному рівні, які мали в історії ведення вітчизняного бізнесу нечисту природу, ці потужні комбінати не здатні будуть швидко рекапіталізуватись і перейти на випуск необхідної як для внутрішнього, так і для міжнародних ринків високоякісної та високотехнологічної продукції. А Світовий банк швидше за все буде реалізовувати такі проекти вже для своїх компаній, які забажають працювати на українському ринку. Міжнародний валютний фонд надаватиме Україні кредити під стабілізацію валютного курсу та вирівнювання платіжного балансу, але за певних умов. Швидше за все це стосуватиметься реалізації таких кроків, про які поки що мова не ведеться:

- перехід НБУ не тільки де-юре, але й де-факто до режиму валютного курсу «фіксована прив’язка», як це задекларовано перед МВФ;

- перехід до модифікованих міжнародних стандартів звітності компаній і банків з приводу міжнародних фінансових потоків;

- ліквідація малих вітчизняних банків та консолідація (укрупнення) і зміцнення ліквідності існуючого банківського капіталу в Україні – сценарій для полегшеного поглинання в недалекому майбутньому транснаціональними банками української банківської системи;

- прийняття змін до Закону України «Про банки та банківську діяльність в Україні» щодо можливості заснування і функціонування на території України дочірніх банків транснаціональних концернів з лібералізацією переливу капіталу і його безперешкодного використання для ведення активних банківських операцій (в контексті розуміння п.22 Лондонської резолюції).

Цей сценарій призведе до того, що великий вітчизняний бізнес практично припинить своє існування, а вітчизняний капітал переміститься у площину малого і середнього бізнесу, олігархічна система сама себе зживе, і українська економіка і політика перейде під контроль великих західних транснаціональних концернів. Україна здатна отримати новий план Маршалла від G-20 (швидше від G-7+ ЄC), який надає їй шанс створити якісно новий економічний потенціал та конкурентоспроможну виробничу та експортну структуру на глобальному рівні. Однак попереду довготривала запекла боротьба бізнес-інтересів та десятиліття структурних зрушень …

Сценарій 2 («закритість та дезінтеграція»). Розуміючи свою слабкість в нових умовах та жорсткі рамки, висунуті глобальними міжнародними фінансово-кредитними організаціями і урядами провідних країн світу, українські олігархи вимушені будуть практично закрити українську економіку від глобального світу для збереження своїх панівних бізнесових інтересів. Для цього треба переконати українське суспільство, створивши і закріпити черговий міф про національну ідею та велику місію вітчизняного виробника у відбудові країни. Закриття від глобального світу означатиме для країни, яка не володіє значними енергоресурсами (нафто- чи газодоларами), а також не має потужної високотехнологічної виробничої і експортної структури, довготривалий болісний процес нагромадження свого власного вітчизняного капіталу. В частини олігархів буде спроба повернутись до переговорів про розподіл бізнесових інтересів з Російською Федерацією шляхом спільного користування українською економічною територією. Однак, це хибний шлях з огляду на геополітичне та економічне домінування російського капіталу, який поступить з українським бізнесом практично так само, як описано в попередньому сценарії. Проте це буде відбуватись на іншій соціально-економічній платформі, а отримані від такого сценарію ефекти зростання добробуту і структурних зрушень для національної економіки будуть набагато слабшими.