Розраховуватись як валюта кошикового типу);

3.2) безпосередньо не виконують ролі платежу;

3.3) у чистому вигляді не використовуються для регулювання

державних зобов’язань. Їх наявність у країні дає їй право на

придбання вільно конвертованої валюти (право на отримання кредиту);

3.4) як ліквідний компонент, збільшує офіційні резерви країни-члена МВФ.

Ямайська валютна система

СПЗ складалися:

· до 1 січня 2002 р. з 5-ти валют – долара США, марки ФРН, ієни, французького франку, фунту стерлінгів;

· з 1 січня 2002 р. прив’язується до курсу 4-х валют – євро (визначає курс СПЗ на 37,4%), долару США (37,2%), британського фунту стерлінгів (12,4%), японської ієни (13%). Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних валют.

СПЗ можна використовувати для:

· отримання конвертованої валюти, необхідної для регулювання пасиву платіжного балансу;

· проведення операцій з МВФ: виплати комісійних, погашення в СПЗ отриманих раніше в іноземних валютах кредитів в МВФ, викупу у Фонду власної валюти;

· визначення операцій за двосторонніми угодами з другою країною-членом МВФ, наприклад для викупу власної валюти (США викупали долари у центральних банків західноєвропейських країн).

Склад СПЗ

Криза валютних систем

Криза світової валютної системи:

· це загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва;

· веде до руйнування старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію.

Види валютних криз

· Локальні валютні кризи.Вражають окремі країни чи групу країн навіть при відносній стабільності світової валютної системи. Після другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та інших країнах;

· Циклічні валютні кризи– прояв економічних криз;

· Спеціальні валютні кризивикликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайними обставинами і т.д.

Кризи світових валютних систем

· Криза золотомонетного стандарту (Паризька валютна система) - 10 років (1913-1922),

· Генуезька валютна система – 8 років (1929-1936 рр.),

· Бреттон-Вудська валютна система – 10 років (1967-1976 рр.).

· Криза Ямайської світової валютної системи.

Особливості Генуезької світової валютної кризи (1929 – 1936 рр.)

· циклічний характер;

· структурний характер;

· велика тривалість;

· виключна глибина та гострота;

· значна нерівномірність розвитку.

Криза валютних систем

Особливості Криза Бреттон-Вудської валютної системи кризи (1967 – 1976 рр.)

· нестійкість та протиріччя економіки;

· посилення інфляції негативно вплинуло на світові ціни та конкурентну здатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей;

· нестабільність платіжних балансів;

· невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені;

· активізація ринку євродолара;

· дезорганізуюча роль ТНК;

· наплив доларів в країни Західної Європи і Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їх валют на долар.

· Франція ввела подвійний валютний ринок по прикладу Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи стали відкрито виступати проти привілейованого стану долара в світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи “десяти” 18 грудня 1971р.

Смітсонівська (Вашингтонська) угода (1971 р.)

· переглянуто паритети провідних валют: долар девальвовано на 7,89%; підвищено офіційну ціну золота на 8,57% (з 35 до 38 долара за унцію), здійснено ревальвацію ряду валют;

· пом’якшився принцип фіксованих паритетів: межі можливих відхилень курсів валют від їх фіксованих паритетів були тимчасово розширені з + 1% до + 2,25%;

· міжнародна розрахункова грошова одиниця СПЗ, яка рішенням сесії МВФ (вересень-жовтень 1969 р.) вводилась в дію з 1 січня 1970 р., розглядалась як можлива основа валютної системи нарівні із золотом (зараз – 230 млрд.СПЗ, або 310 млрд.дол.);

· Переплетіння валютної кризи з енергетичною та світовою економічною кризами.

Криза валютних систем

Особливості Ямайської валютної кризи:

· втрата доларом монопольної ролі (поява СПЗ);

· проблема багатовалютного стандарту;

· проблема золота – зацікавленість країн Західної Європи в збереженні золота як реальних резервних запасів;

· режим плаваючих валютних курсів.

9.4. Сутність та етапи розвитку Європейської монетарної системи

Європейська валютна система – це

· міжнародна (регіональна система).

· міжнародна (регіональна) валютна система – сукупність економічних відносин, яка пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції;

· державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.

· підсистема світової валютної системи (Ямайської).

Європейська валютна система

Цілі створення Європейської валютної системи:

· встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою у противагу Ямайської валютної системи, що заснована на доларовому стандарті;

· стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності;

· спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу;

4) забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини;

5) обмежити “Загальний ринок” від експансії долара.

Структурні принципи ЄВС:

1) ЄВС базувалась на ЕКЮ, потім – на євро (12 країн);

2) на відміну від Ямайської ВС, яка юридично закріпила

демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості

реальних резервних активів. Створений спільний золотий фонд

за рахунок об’єднання 20% офіційних золотих резервів країни

ЄВС в ЄФВС (Європейський фонд валютного співробітництва),

який згодом перетворено на Європейський Центральний Банк;

3) як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки

нестабільності світової валютної системі і вплив долара;

4) режим валютних курсів заснований на спільному плаванні

валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених

межах взаємних коливань (+2,25% від центрального курсу, для

деяких країн (Італії) +6% до кінця 1989р. Потім Іспанії. З

серпня 1993р.у результаті загострення валютних проблем ЄС

межі коливання розширилися до +15%);

5) в ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне

регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для

покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків,

пов’язаних з валютною інтервенцією.

Європейська валютна система

1950 р. – створення Європейського платіжного союзу та

накопичення його учасниками достатніх золотовалютних

резервів, що дозволило здійснювати моніторинг власної

валютної політики та покривати дефіцити у взаємній торгівлі

країн. Розпуск у 1958 р.

1967 р. – започаткування процедури консультацій щодо

започаткувалася процедура консультацій на випадок зміни

валютних курсів та створення Комітету управління центральних

банків.

1971 р.– країни ЄС прийняли програму поетапного створення

економічного та валютного союзу до 1980 р. (“план Вернера”),

1971 р. – відміна золотого стандарту долара.

1978 р. – започаткування ЄВС, введення в обіг ECU

5 грудня 1978 р. – Європейською радою було прийнято рішення

про створення Європейської валютної системи.

13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система

Європейська валютна система

1988 р. – рішення про повну лібералізацію ринку капіталів, що

Дозволило

Квітень 1989 р. “План Делора” (Ж.Делор – голова Комітету ЄЕС)

· Створення загального (інтегрованого) ринку;

· Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів;

· Координація економічної, бюджетної, податкової політики;

· Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики;

· Єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.

Маастрихтська угода

Перший етап (1 липня 1990 р. – 31 грудня 1993 р.) – етап становлення економічного і валютного союзу ЄС:

· відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами;

· забезпечення показників економічного розвитку всередині ЄС, приймались країнами програми, де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС.

Другий етап (1січня 1994 р. – 31 грудня 1998 р.) підготовка країн-членів до введення євро:

· створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро;

· відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів;

3) заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом

кредитування центральними банками його підприємств,

придбання центральними банками боргів держави;

4) заборона брати на себе зобов’язання державного сектора

однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому;

5) показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3%

ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного

боргу не вище 60% ВВП;

6) прийняття в деяких країнах-членах національного

законодавства про надання їхнім центральним банкам

статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти

їхній правовий статус з аналогічним статусом ЄЦБ.

Третій етап переходу до єдиної валюти (1999-2002 рр.)

2 травня 1998 р - Європейський Союз назвав країни-члени

(Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія,

Люксембург, Нідерланди (крім Аруби та Нідерландських

Антильських островів), Португалія, Фінляндія, Франція (крім

Нової Каледонії, Французької Полінезії, Уоллісу та Футуну)),

які допускалися до переходу на євро з початку третьої стадії;

З 1 січня 1999 р.:

· фіксуються валютні курси євро до національних валют країн-учасниць євро, євро стає їхньою загальною валютою;

· євро замінює ЕКЮ у співвідношенні 1:1;

· розпочала свою діяльність Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) - включає ЄЦБ та центральні банки країн-учасниць зони євро;

· ЄСЦБ заохочує впровадження євро на світові валютні ринки

Критерії входження в ЄВС

· стабільність цін – рівень інфляції в країні має не перевищувати середнього рівня інфляції в трьох найбільш стабільних у ціновому плані країнах більш ніж на 1,5%;

· дефіцит платіжного балансу: рівень державної заборгованості має не перевищувати 60%, а дефіцит державного бюджету – 3% валового внутрішнього продукту;

· рівень довгострокової номінальної процентної ставки не мало перевищувати середнього значення цього показника в трьох країнах із найстабільнішими цінами більш ніж на 2%;

· стабільність обмінного курсу: валюта країни мала перебувати щонайменше протягом двох останніх років у дозволених межах коливання щодо інших валют.

З 1 січня 1999 р. – відбулася тверда фіксація курсів валют країн зони євро для перерахунків;

з 1.01.2007 р.: Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Греція, Словенія

з 1.01.2008 р.: Мальта, Кіпр

з 1.01.2009 р.: Словаччина

з 1.01.2011 р.: Естонія

Приєдналися без валютних інтервенцій та перспектив введення євро: Велика Британія, Швеція, Данія

З 1 січня 2001 р. до зони євро приєдналась Греція;

З 1 січня 2002 р. випущено в обіг банкноти і монети євро 12 країн-учасниць, паралельний обіг з національними валютами країн-членів, обмін останніх на євро, започаткування механізму ERM II;

З 1 липня 2002 р. виключено з обігу національні валюти і здійснено повний перехід господарчого обігу країн-учасниць на євро;

З 1 січня 2007 р. до зони євро приєдналась Словенія

З 1 січня 2008 р. до зони євро приєдналась Мальта та Кіпр (крім Турецької республіки Північного Кіпру)

З 1 січня 2009 р. до зони євро приєдналась Словаччина

9.5. Валютний ринок і його структура

Валютні ринки

· як економічна категорія - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах;

· як інституціональний механізм – це сукупність установ і організацій – ТНБ, валютні біржі, брокерські фірми, що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок і його структура

Передумови формування валютних ринків:

· розвиток міжнародних економічних зв’язків;

· створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;

· широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;

· посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;

5) вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;

6) розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

Валютний ринок і його структура

До головних функцій валютних ринків можна віднести:

· Забезпечення виконання міжнародних розрахунків;

· Забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків;

· Страхування валютних та кредитних ризиків;

· Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют;

· Визначення валютних курсів;

· Диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав;

· Регулювання економіки.

Особливості валютного ринку

· Нематеріальний;

· Не має єдиного центру;

· 24-годинний характер функціонування;

· Є переважно міжбанківським;

· Гнучка система організації торгівлі та гнучка стратегія оплати за укладення угод;

· Ліквідний, включає операції з різними валютами;

· Глобальний через систему телекомунікацій.

Валютний ринок і його структура

Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:

I. Державні установи , основне місце серед яких займають:

а) центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій,

регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в

національній валюті;

б) казначейства окремих країн.

II. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності:

а) компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі;

б) інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

в) приватні особи;

III. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язківпроводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки

IV. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

а) валютні біржі: в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;

б) валютні брокерські фірми – зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Структура валютного ринку:

1. За суб’єктами

1.1. Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу

всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на

міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх

країнах світу);

1.2. Клієнтський;

1.3. Біржовий:

а) торгівля через валютну біржу;

б) торгівля деривативами;

2. За терміном операцій:

Спот ринок (поточний);

2.2. Форвардний ринок (терміновий);

Своп ринок;

3. За функціями:

3.1. Обслуговування міжнародної торгівлі;

3.2. Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)

4. За валютними обмеженнями:вільні та обмежені;

5. За застосуванням валютних курсів: з одним режимом та з кількома режимами

6. За обсягом і характером валютних операцій:

а) глобальні (світові);

б) регіональні (міжнародні);

в) внутрішні (національні);

7. За територіальною ознакою:

7.1.Європейський ринок – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.

7.2.Американський ринок – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.

7.3.Азіатський – Токіо, Гонконг, Сингапур, Бахрейн.

9.6. Основні валютні операції та їх характеристика

Валютна операція –це:

· операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей;

· вид банківської діяльності з купівлею – продажем іноземної валюти.

Валютні операції здійснюються з метою:

· Продати/ придбати іноземну валюту необхідну іноземну валюту для проплати імпорту, погашення валютного кредиту і процентів по ньому і т.п.;

· Запобігти можливих збитків, пов’язаних з несприятливими змінами курсів валют (операції хеджування)

· Отримати спекулятивні прибутки на різниці курсів валют.

Види валютних операції

Види валютних операцій:

1. Поточні валютні операції –перекази іноземної валюти,

отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

2. Валютні операції, пов’язані з рухом капіталу - прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо;

3. Кореспондентські відносини з іноземними банками:

3.1. Встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

3.2. Самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

Види валютних операції

3.3. Досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародним розрахункам;

3.4. Робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків;

3.5. Встановлення кореспондентських відношень і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки. Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків.

4. Відкриття та ведення валютних рахунків

4.1. Відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам та нерезидентам), фізичним особам;

4.2. Нарахування процентів по залишках на рахунках;

Види валютних операції

4.3. Надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно рішення керівництва банку);

4.4. Надання виписок по мірі здійснення операції;

4.5. Оформлення архіву рахунку за любий проміжок часу;

4.6. Виконання операцій по розпорядженню клієнтів відносно коштів на їх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);