Товар та його характеристика.
Розвиток суспільних відносин, який тісно пов’язаний із еволюцією самого суспільства призвів до спеціалізації економічної діяльності та формування ринків на яких економічні агенти обмінювали надлишкові наявні блага на необхідні. Благо винесене на обмін називають товаром. Зрозуміло, що необмежені у споживанні блага такі, як повітря, сонячне світло, вода тощо, при всій безперечній корисності для життєдіяльності людини, не будуть мати попиту на ринку. Адже їх можна отримати для споживання і без будь-якої плати. Однак у випадку винесення на обмін економічних благ, які є не тільки корисними, а й знаходяться у обмеженій кількості, формується така відмінна риса товару, як здатність обмінюватись на інший товар у певних пропорціях.
Звідси випливає, що будь-якому товару притаманні такі властивості як цінність (споживна вартість) та вартість (мінова вартість).[4] Цінність товару залежить від суб’єктивного усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару.
Вартість товару як друга його властивість залежить більшою мірою від об’єктивних детермінант — кількості основних факторів виробництва (землі, праці, капіталу) вкладених у виробництво товару. Кожен фактор виробництва робить свій внесок у створенні вартості товару, а величина цього внеску визначається в процесі товарного обміну.
Згідно підходу, запропонованого Смітом і Рікардо та остаточно обґрунтованого Марксом товар є результатом праці, який виноситься на обмін. Це звужує поняття товару як економічного блага, яке є об’єктом обміну, і дозволяє виокремити серед них ту частину, яка створена в результаті прикладання праці на виробництві. Необхідною умовою існування системи товарного виробництва, системи, що заснована на обміні продуктами праці є сполучення суспільного поділу праці і приватної власності на засоби виробництва. Саме ці рушійні сили обумовлюють двоїстий характер праці вкладеної у товар, а отже і двоїсту природу самого товару. Крім того, чи не найважливішим положенням цієї теорії було твердження про неможливість порівняти споживну вартість різних товарів.
Двоїста природа походження товару буде очевидною, якщо зосередити аналітичну увагу на характері праці, що була витрачена на його виробництво. Витрачену працю можна розглядати як з позиції конкретних способів прикладання розумових та фізичних здібностей людини для виготовлення певного виду блага, так і абстрагувавшись від конкретики — з позиції фізіологічних витрат людської робочої сили. Такі види праці називаються, відповідно, конкретною і абстрактною. Якщо конкретна праця буде мати прояв при будь-якому способі виробництва, то суспільна природа абстрактної праці може бути виявлена лише за умови товарообміну або товарному способі виробництва. Абстрактну працю можна охарактеризувати і як витрати простої праці без спеціальної кваліфікації, посильної кожному члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця — кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки працівника.
Гроші.
Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.
Гроші об’єктивно з’явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався за формулою Т1 – Т2. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах з’явились на місцевих ринках загальні еквіваленти – найбільш ходові товари, які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр., у греків і арабів – худоба, у слов’ян – хутро. Але, з розвитком торгівлі, з’явилась потреба в визнаному всіма еквіваленті – Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото (срібло) –благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість.
Так, Г – особливий тов., який став загальним еквівалентом. Т.я. Г (золото, срібло) є загальновизнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду еталона – ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 – Г – Т2. З розвитком тов. відносин, з’явились нові форми Г: паперові, депозитні, електронні.
Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон. – міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г.
Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функцяіми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Г. Хоча іноді виділяють лише 3 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження.
Міра вартості – Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота, (його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, яка, якщо встановлюється державою в якості Г одиниці, наз. масштабом цін . Вартість Г – це та кільк. тов., які можна обміняти на Г одиницю.
Засіб обігу – Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше – в формі монет. Подальший розвиток призвів до появи паперових Г.
Засіб нагромадження – Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.
Засіб платежу – Г обслуговують погашення боргових зобов’язань, які виникають між суб’єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов’язання (податки, за оренду землі). Боргові зобов’язання породжують нову форму Г – кредитну. Банки почали випускати банківські білети, які випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали велику здатність до обігу.
Світові Г – обслуговують екон. відносини суб’єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв’язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв’язків не потрібна якась нова форма Г, крім нац. валюти. Якщо ж нац. валюта в країні вільно не конвертується, то зовн. зв’язки обслугов. іноземн. валютою, яка і виступає в формі світових Г. Як світові Г використовуються іноз. валюти, які мають найбільшу довіру на світ. ринку ($, марка Німеччини, фунт стерлінгів і т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЕВРО.