Якісні зміни праці у ринкових умовах і вимоги до якості трудового потенціалу

В умовах переходу до ринкових відносин, здійснення структурної і технологічної перебудови господарства, вивільнення ро­бочої сили одним із найважливіших напрямків забезпечення про­дуктивної зайнятості є зростання вимог до якості робочої сили. Якість робочої сили — це сукупність людських характерис­тик, що виявляються у процесі праці й включають кваліфікацію та особисті якості працівника та стан здоров’я, розумові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість, мобільність, мотивованість, інноваційність, профе­сійну придатність, моральність тощо[2]. Від рівня якості, матеріального та культурного добробуту робочої сили, високих професійно-кваліфікаційних і ціннісно-життєвих її характеристик вирішальною мірою залежить продуктивність використання матеріальних, технічних і людських ресурсів. За останні роки в Україні значно зріс попит на робочу силу як результат глобалізації, технологічних змін і змін в організації праці. Упровадження автоматизації, комп’ютерної техніки та нових систем зв’язку на фоні поширення ринкових відносин здійснює різнобічний вплив на працю, на роль і значення людини у суспільному виробництві. У найзагальнішому вигляді якісні зміни праці приводять до зростання питомої ваги трудових функцій, що відображають витрати розумової (інтелектуальної) праці (логічні, розрахункові, контрольно-вимі­рювальні та ін.). Звужується ділянка використання важкої фізичної та некваліфікованої праці; відбуваються якісні зміни у виробничих навичках і досвіді людей — формуються працівники, які у своїй діяльності органічно поєднують розумову та фізичну працю. Під впливом цих змін формується сукупність вимог до якості трудового потенціалу, які визначають напрями розвитку системи загальноосвітньої та професійної підготовки кадрів.

Високий рівень розвитку сучасних технологій веде до витіснення з процесу виробництва низькокваліфікованих працівників та носіїв застарілих професій, викликає необхідність найму адаптованого до вимог сучасних технологій персоналу, який досить гнучко реагує на професійні зміни. З одного боку, суттєво змінюються вимоги до працівника, професійно-кваліфікаційна і галузева структура зайнятих. З другого — зростає роль і значення працівників у забезпеченні ефективності виробництва. За­лежно від глибини та динаміки кон’юнктурних змін, що відбуваються на ринку праці у професійно-кваліфікаційному складі трудового потенціалу, можна виділити шість основних класифікаційних груп[3]:

1) висококваліфіковані професіонали зайняті в прогресивних (авангардних) галузях економіки, характер праці яких відрізняється високою якістю отриманої освіти та відповідністю рівня їх знань, потребам сучасних технологій, зі стабільними гарантіями зайнятості та високим рівнем оплати їх праці;

2) представники масових професій міжгалузевого застосування, зайняті в традиційних галузях економіки, попит на які залишається відносно стабільним через існування необхідності забезпечення безперервності виробничного процесу в цих галузях і праця яких в основному оплачується відповідно до рівня їхньої кваліфікації;

3) кваліфіковані робітники, зайняті в прогресивних (авангардних) галузях економіки, попит на працю яких визначається високим динамізмом розвитку цих галузей і доходи яких залежить від діапазону коливань економічної кон’юнктури;

4) представники традиційних професій (із середнім рівнем освіти), зміст роботи яких пов’язаний безпосередньо з виконанням функцій з обслуговування технологічних процесів, попит на працю цієї категорії зайнятих варіюється залежно від змін потреб економіки, і рівень оплати їхньої праці стабільно невисокий;

5) представники низки традиційних професій (з високим та середнім рівнем освіти), потреба в яких скорочується в міру здійснення процесу структурної перебудови економіки і рівень доходів яких, відповідно, має тенденцію до зниження;

6) представники низькокваліфікованих, непрестижних професій, які працюють у традиційних галузях економіки, попит на працю яких стабільно знижується.

Так, у ринкових умовах відбувається трансформація моделі працівника, причому найдинамічніші зміни стосуються професійної складової цієї моделі (рівня знань, майстерності, отримання навичок та накопиченого досвіду в конкретній сфері лю­дської діяльності). Тобто якість трудового потенціалу визначається насамперед кваліфікацією. Кваліфікація працівників[4] — це рівень професійної придатності, що забезпечується сукупною наявністю у працівників загальноосвітніх і спеціальних знань, умінь, здібностей, досвіду та трудових навичок, необхідних для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю. Кваліфікація працівника тісно пов’язана з характером та змістом праці, з її складністю і різноманітністю. Вона може виконувати подвійну функцію: виступати як стимул, так і реальною перешкодою процесу автоматизації. Це пов’язано насамперед з виштовхуванням з процесу виробництва окремих видів праці (включаючи кваліфіковану), з ускладненням працевлаштування, перепідготовки, соціально-психологічної адаптації вивільнених працівників. З іншого боку, ступінь адаптованості працівників до професійно-кваліфікаційних змін залежить від рівня відповідності отриманої підготовки потребам виробництва, наближеності змісту та характеру накопичених виробничих знань до практики обслуговування конкретних технологічних процесів.

Рівень кваліфікації трудового потенціалу разом з організацією та мотивацією праці стає вирішальною ланкою в підвищенні конкурентоспроможності. Ці три складові — мотивація, організація, кваліфікація — пов’язані і взаємно доповнюють один одну. Успішна розробка та впровадження нових технологій неможливі без піднесення матеріальної зацікавленості кадрів у результаті їхньої праці. Це, в свою чергу, потребує розвитку ініціативи і творчого ставлення до праці, що обумовлює розширення виробничих функцій, гнучких форм організації праці.

Якісна структура трудового потенціалу—досить мобільний показник, який залежить від освітнього рівня населення, ступеня охоплення його вищою і середньою освітою, характеру і масштабу підготовки кадрів, забезпечення видів економічної діяльності кваліфікованих робітників і фахівців. Вона багато в чому обумовлює можливості адаптації різних соціальних груп до інноваційних процесів, що відбуваються в економіці. Це пов’язано зі значними труднощами працевлаштування для працівників з низьким рівнем кваліфікації в результаті зміни попиту на ринку праці, збільшення вакансій для висококваліфікованих кадрів і скорочення попиту на працівників низької кваліфікації.

Поряд зі зрушеннями в кваліфікаційній структурі відбуваються зміни у змісті кваліфікації. Основними рисами кваліфікації стають багатопрофільність, високий рівень загальної і технічної культури, динамізм[5]. Багатопрофільна кваліфікація базується на розширенні профілю і суміщенні спеціальностей, дозволяє підви­щувати продуктивність праці за рахунок скорочення чисельності працівників і водночас збільшувати творчу зацікавленість кадрів, їхню відповідальність за якість продукції. Іншою важливою особливістю кваліфікації стає її інтелектуалізація. Сучасні технології не можуть функціонувати без високого рівня загальної і технічної культури персоналу.

Третя характерна риса сучасної кваліфікації — її динамізм. В умовах конкуренції, значного вивільнення працівників кваліфікаційний рівень має весь час зростати. Висока кваліфікація стає найважливішим знаряддям конкуренції. При цьому зростає значення творчих аспектів робочої сили. Якісні, змістовні ознаки роботи посідають тепер важливе місце у структурі цінностей робітника. Забезпечення динамізму постійного зростання кваліфікації можливі за умови навчання протягом усієї професійної ка­р’єри в системі освіти.

У зв’язку з цим великого значення набуває управління формуванням якості трудового потенціалу. Виділяють такі завдання з формування якості трудового потенціалу[6]:

— визначення напрямків розвитку професійної освіти з метою задоволення потреб народного господарства у працівниках певних професій та кваліфікації, що відповідають вимогам структурних змін в економіці та технічному рівню виробництва;

— організація підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації наявної робочої сили у зв’язку з її перерозподілом між галузями, регіонами та підприємствами;

— підготовка працівників за новими перспективами професіями;

— розроблення державних навчальних стандартів, збереження якості професійної освіти, що відповідає вимогам розвитку еко­номіки;

— надання усім громадянам однакових можливостей у виборі й отриманні професій;

— сприяння трудовій активності населення, розвитку підприємництва і різних форм самозайнятості;

— виховання працівників нового типу, конкурентоспроможних на ринку праці.

Водночас специфічні умови функціонування перехідних економік обумовлюють збереження деформованої професійно-квалі­фікованої структури трудового потенціалу. Саме тому проблема формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури трудового потенціалу є метою підвищення конкурентоспроможності національної робочої сили на міжнародних ринках.

[1] Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 197—221.

[2] Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці. — К.: Знання-Прес, 2000. — С. 121.

[3] Лісогор Л. Оптимізація професійно-кваліфікаційних параметрів як умова підвищення конкурентоспроможності робочої сили в Україні // Україна: аспекти праці. — 2003. — № 3.

[4] Економічна енциклопедія. — К.: Видавничий центр «Академія», 2000. — Т. 1. — С. 748.

[5] Осовська Г. В., Крушельницька О. В. Управління трудовими ресурсами. — Житомир, 2000. — С. 92.

[6] Качан Е. П., Шушпанов Д. Г. Управління трудовими ресурсами. — К.: Юридична книга, 2003. — С. 130.