Вирішення проблеми міграції населення.

Зростаюче значення в загальносвітових міграційних течіях набуває інтелектуальна міграція. Хоча точної статистики про її розміри немає, але за оцінками, кількість іммігрованих в розвинені країни вчених і спеціалістів з вищою освітою постійно зростає. За оцінками до початку третього тисячоліття в світі налічувалось близько 168 млн. іммігрантів. В деяких країнах іммігранти становлять суттєву частину населення. В США їхня частка досягає 20%, в Швейцарії – 15%, в ФРН і Австрії – по 9%, в Франції – 7,5%. Більшість держав гостро потребують у притоку робітників з-за кордону. Тільки підтримка кількості працездатного населення врешті решт на постійному рівні країнам ЄС щорічно потрібно не менш 1,6 млн. іммігрантам. До початку ХХІ ст. головними центрами міграційних потоків були США і Західна Європа. В 90-ті роки до США в’їхало понад 9 млн. легальних і близько 2-ох млн. нелегальних іммігрантів. Більш локальним регіональним центром тяжіння мігрантів можна назвати Австралію.

З переходом на нові ринкові відносини Україна зіштовхнулася з серйозними проблемами. Серед яких – проблема ²відпливу умів², тобто відтік висококваліфікованих робітників за кордон. Корпораціям і державним службам західних країн вигідніше придбати вже готових спеціалістів з інших регіонів, ніж навчати їх у себе. За роки незалежності Україна втратила 466 докторів наук (відтік на нижчі професійні позиції, на некваліфіковані роботи, за кордон), переважно молодих і талановитих. Це становить майже п'яту частину нинішньої кількості докторів, які мають вік до 50 років.

Згідно з міжнародною оцінкою на підготовку одного доктора наук потрібно 15-20 років і в середньому 1,5-2,0 млн. дол. США. Легко підрахувати, що втрати інтелектуального капіталу України переважають усі обіцяні іноземні кредити.

Відтік кваліфікованих кадрів для України приносить негативні результати:

· загибель шкіл та колективів, що створювалися десятиліттями;

· різке гальмування наукових розробок і їхнього впровадження;

· зниження ефективності інвестицій в науку;

· дезорганізація ринку праці наукових кадрів;

· політика держави позбавляється в науково-технічній сфері стійкості і перспектив;

· соціальні наслідки. Швидке падіння привабливості наукової діяльності в суспільній свідомості насамперед молоді.

Це свідчить про гостру потребу розробки державної програми регулювання ²інтелектуальної міграції² та об’єднання зусиль державних органів і альтернативних структур, міжнародних організацій і фондів, наукової громадськості і засобів масової інформації в справі захисту вітчизняного інтелектуального потенціалу.

Головними цілями цієї програми повинні бути:

· вивчення принципів і механізмів реалізації довгострокової політики України в області міграції вчених і фахівців;

· захист від загибелі в результаті неконтрольованого ²відпливу умів² життєво важливих сфер вітчизняної науки;

· зведення до мінімуму збитку народному господарству України від вибуття за рубіж науково-технічної і творчої інтелігенції шляхом створення відповідних організаційно-правових і соціально-економічних умов праці і побуту вчених і фахівців України.

Міграційну політику держави треба проводити відповідно враховуючи існуючу нині міграційну ситуацію в Україні, аналіз якої дає необхідні дані та забезпечує державні структури різнобічною інформацією для управлінських рішень, зокрема:

1) про рівень матеріального добробуту та духовного благополуччя в тих чи інших країнах, які повинні забезпечувати своїм громадянам гідне цивілізованих норм і стандартів життя;

2) впевненість громадян України в особистій безпеці, включно з правом реалізовувати власний інтелектуальний потенціал;

3) право на соціальний захист та його реалізацію в галузі охорони здоров'я та освіти, пенсійного, санаторного та іншого забезпечення;

4) гарантії зайнятості, захист від безробіття, дотримання соціально справедливої відповідно до освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня;

5) вибір без обмежень місця застосування праці та проживання;

6) право на вільний вибір підприємницької діяльності, різні форми власності та види господарювання;

7) вільне поширення інформації, активна участь у громадському житті трудового колективу, політичній і релігійній діяльності.

Вирішення проблем освіти.

Вирішення проблем освіти у світі полягає у:

· достатньому фінансуванні наукових закладів та досягнень;

· демократизація шкіл;

· підвищення заробітної плати викладачам;

· гуманізація освіти;

· підвищення кваліфікації дорослих;

· використання ПК;

· ліквідація неграмотності у бідних країнах.

Розвиток країн світу як незалежних, демократичних, економічно стабільних держав миру неможливий без повноцінного розвитку освіти.

Вирішення проблем СНІДу.

За оцінками експертів ООН, для подолання поширення епідемії необхідно виділяти від 7 до 10 млрд. дол. щорічно. У бідних країн таких грошей просто немає, а багаті країни, заспокоєні визначним зниженням темпів поширення СНІДу серед своїх громадян, не особливо поспішають їм на допомогу. Проте, урядові заклади деяких розвинених країн і окремі корпорації на добровільних початках уже надають бідним країнам значні партії медикаментів безкоштовно. Лікарі всього світу працюють над розробкою ліків проти СНІДу, але таких щоб повністю виліковували від цієї хвороби ще не знайдено. Пошук світовим співтовариством ефективних засобів боротьби із самою небезпечною хворобою сучасності продовжується.

Передумовою розв’язання глобальних проблем виступає перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, об’єднання зусиль та ресурсів людства на основі усвідомлення єдності інтересів та спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Питання для обговорення на семінарі

1. Глобальна економіка та її основні риси.

2. Сутність, ознаки та рівні глобалізації економіки.

3. Основні глобальні проблеми та шляхи їх вирішення.

4. Роль міжнародних суспільно-політичних організацій у вирішенні глобальних проблем.

5. Україна в процесі розв’язання глобальних проблем.