Державна реєстрація суб'єктів господарювання

Державна реєстрація є загальною і необхідною для всіх суб'єктів господарювання умовою здійснення господарської (підприємниць­кої) діяльності, незалежно від виду діяльності, організаційно правової форми і форми власності (ст. 58 ГК, ст.ст. 50,87 ЦК).

Державна реєстрація суб'єктів господарювання регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. (далі — Закон «Про державну реєстрацію...»), що набув чинності з 01.07.2004 р., ГК України та іншими законами. Слід ураховувати, що закони та інші правові акти, прийняті до набуття чинності Закону «Про державну реєстрацію...», діють у частині, що не суперечить йому (п. З завер­шальних положень цього Закону).

Державна реєстрація суб'єктів господарювання має наступні ознаки: це здійснення реєстраційних дій, передбачених Законом; вона має правовстановлююче або правоприпиняюче значення, оскільки вона засвідчує факт створення (припинення) юридичної особи або факт набуття (позбавлення) фізичної особи статусу під­приємця; має публічний характер, оскільки здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Чинним законодавством України передбачена єдина система державної реєстрації суб'єктів господарювання шляхом:

1) внесення до Єдиного державного реєстру відповідних записів (державного засвідчення відомостей про правовий статус юридичної особи або статус громадянина як підприємця);

2) видачі свідоцтва про державну реєстрацію;

3) здійснення відмітки на установчих документах про державну реєстрацію (тільки для юридичних осіб).

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті місь­кої, районної в місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем прожи­вання фізичної особи — підприємця (ст.5 Закону «Про державну реєстрацію...»). Державний реєстратор призначається на посаду і звільняється з посади міським головою міста обласного значен­ня або головою районної, районної в містах Києві і Севастополі державної адміністрації за узгодженням із спеціальним органом з питань державної реєстрації. Державний реєстратор має відповід­не посвідчення і власну печатку (ч. 2 і ч. 4 ст. 6 вказаного Закону).

О.О. Квасніцька виділяє декілька основних принципів, які відо­бражають характерні риси реєстраційних процедур:

9) принцип законності, який означає додержання закону всіма учасниками реєстраційного процесу;

10) принцип достовірності, згідно з яким відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, мають відповідати дійсності;

11) принцип єдності, що втілюється в єдиному порядку (процедурі) державної реєстрації; єдиній системі органів, які здійснюють державну реєстрацію; єдиному державному реєстрі юридич­них осіб і фізичних осіб — підприємців;

12) принцип гласності (відкритості), що означає право будь-якої особи отримати інформацію про відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

13) принцип публічності, згідно з яким відомості про створення і припинення юридичної особи і фізичної особи — підприємця повинні бути внесені до реєстру, і з цим фактом пов'язується момент, з якого юридична особа вважається створеною або припиненою, а фізичної особи набуває чи втрачає статус під­приємця.

Для державної реєстрації суб'єкта господарювання — юридичної особи подаються наступні обов'язкові документи:

а) установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

б) реєстраційна картка встановленого зразка;

в) документ про сплату збору за державну реєстрацію;

г) документ, що підтверджує повноваження представника, у разі не особистого звернення засновника юридичної особи.

При реєстрації окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання законом вимагаються додаткові документи.

Зокрема, у випадках, встановлених законом, необхідним є рі­шення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи. Такі рішення органи ре­єстрації можуть вимагати при створенні дочірніх і колективних підприємств, виробничих кооперативів і споживчих товариств.

Для реєстрації суб'єктів господарювання — юридичних осіб, стосовно яких законом встановлені вимоги щодо формування ста­тутного капіталу до реєстрації юридичної особи (акціонерне това­риство, товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю), необхідно додатково надати документ, який підтверджує внесення засновниками внесків у певному розмірі.

Рішення АМКУ про згоду на створення або реорганізацію суб'єктів господарювання потрібне у випадках, коли кількісні ха­рактеристики виникаючої концентрації вимагають дозволу згідно з Законом «Про захист економічної конкуренції».

При реєстрації юридичної особи, засновником якої є іноземна юридична особа, надається легалізована виписка з відповідного торгового, банківського або судового реєстру іноземної держави про реєстрацію такого засновника за кордоном.

Для реєстрації фермерського господарства додатково надається копія документа про право на земельну ділянку сільськогосподар­ського призначення.

Новелою Закону «Про державну реєстрацію...» є інститут попе­реднього резервування найменування юридичної особи. Відтепер засновники майбутньої юридичної особи мають право за плату зареєструвати на строк до двох місяців (а для публічних AT — до дев'яти місяців) майбутнє найменування юридичної особи. Попе­реднє резервування найменування не є обов'язковим, але дозволяє засновникам юридичної особи уникнути несприятливих наслідків можливої відмови в державній реєстрації юридичної особи внаслі­док наявності в Єдиному реєстрі тотожного найменування іншої юридичної особи. Для резервування найменування не вимагається громіздких і дорогих процедур (оформлення установчих документів тощо), передбачених для реєстрації юридичної особи. Достатньо за­яви і документа, які підтверджують внесення встановленого збору.

Реєстраційні процедури стосовно фізичних осіб, що мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, піддані спеціальному регулюванню. Такі особи подають (осо­бисто або поштою) реєстраційну картку встановленого зразка, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію, копію довідки про ідентифікаційний номер платника податків і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

На відміну від раніше діючого законодавства, Закон «Про державну реєстрацію...» не передбачає надання фотографій при державній реєстрації фізичної особи — підприємця. Тим самим підтверджено, що ідентифікація громадянина повинна відбуватися на підставі виданого йому свідоцтва і паспорта.

Державному реєстратору заборонено вимагати документи для реєстрації юридичної особи або громадянина — підприємця, які не передбачені прямо законодавчими актами України. Документи, які подаються державному реєстраторові, повинні бути викладені державною мовою. Установчі документи (статут, засновницький до­говір, положення тощо) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Ці документи, а так само зміни до них, повин­ні бути викладені письмово, прошиті, пронумеровані і підписані засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший

порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) повинні бути нотаріально засвідчені (ч.ч. 1-3 і 5 ст.8 наведеного Закону).

За проведення державної реєстрації стягується реєстраційний збір у розмірі 170 грн — для юридичних осіб і 34 грн — для громадян (ч.І ст.10 Закону «Про державну реєстрацію...»).

Державна реєстрація суб'єктів господарювання — юридичних осіб здійснюється в строк не більш 3-х робочих днів, а фізичних осіб — підприємців — не більш 2-х робочих днів з дня подачі необ­хідних документів. Після державної реєстрації відповідний орган зобов'язаний протягом наступного робочого дня видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію (ст.ст. 25 і 43 Закону « Про державну реєстрацію...»).

На печатці і штампах суб'єкта господарювання повинен указува­тися ідентифікаційний код (номер), за яким цей суб'єкт включений у державний реєстр.

Звертає на себе увагу, що Закон «Про державну реєстрацію» передбачає існування Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців, в якому обліковуються відомості про відповідних осіб. Відомості ці формуються шляхом внесення різного роду записів: 1) про проведення реєстрації; 2) про реєстрацію припинення юридичної особи; 3) про припинення підприємницької діяльності громадянина; 4) про внесення змін до засновницьких документів юридичної особи; 5) про відокремлені підрозділи юри­дичної особи; 6) про відсутність юридичної особи за її місцезнахо­дженням тощо.

Водночас цей реєстр не скасовує Єдиний державний реєстр під­приємств і організацій України (ЕДРПОУ) і Єдиний державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів. Два останні реєстри є підставою для внесення до свідоцтва про державну реєстрацію кодів юридичних осіб і номерів громадян — підприємців. Ця взаємодія реєстрів є громіздкою і, найімовірніше, найближчого часу постане питання про їх уніфікацію.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт господарювання надає відповідному органу внутрішніх справ свідоцтво про державну реєстрацію, затверджені власником (засновниками) зразки таких печаток і штампів (2 екземпляри) і документ про внесення плати за видачу дозволу.

Свідоцтво про державну реєстрацію необхідне суб'єкту господа­рювання для відкриття банківських рахунків, а також у багатьох інших, по суті, незчисленних випадках, починаючи від процедур ліцензування господарської діяльності і закінчуючи оформленням картки обліку суб'єкта ЗЕД в митних органах.

Відповідно до ч. 2 ст. З Закону «Про державну реєстрацію...» за­коном можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (зокрема професійних союзів), благодійних організацій, партій, органів державної влади і місцевого само­врядування, банків, торговельно-промислових палат, фінансових установ (зокрема, кредитних союзів), бірж, а також інших установ і організацій. Наприклад, державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог Закону Укра­їни «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. Окрім вищезгаданих установ і організацій спеціальні правила державної реєстрації встановлюються для засобів масової інформації, установ вищої освіти, охорони здоров'я, страхової діяльності тощо.

Підставами для відмови в проведенні державної реєстрації суб'єкта господарювання згідно зі ст.ст. 27, 44 Закони «Про дер­жавну реєстрацію» є;

а) для юридичної особи:

- невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці, відомостям, які містяться в інших документах, представлених для державної реєстрації;

- відсутність в установчих документах відомостей, які перед­бачені законом (наприклад, ст. 57 ГК та ст. 88 ЦК), а також недодер­жання вимог ч. З ст. 8 Закону України«Про державну реєстрацію...» (наприклад, установчі документи господарського товариства не містять відомостей про склад його органів управління);

- порушення встановленого законом порядку створення юридич­ної особи (наприклад, наявність обмежень на заняття посад з боку осіб, які вказані як посадові особи органу управління юридичної особи);

- невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

- наявність обмежень щодо здійснення засновниками (учасни­ками) юридичної особи або уповноваженими ними особами окремих юридично значущих дій (зокрема, якщо юридична особа — засновник знаходиться в стадії ліквідації);

- наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, тотож­ного найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

- використання у найменуванні юридичної особи повного чи ско­роченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, чи похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється КМУ);

б) для фізичних осіб:

—- невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці, відомостям, які містяться в інших документах, поданих для про­ведення державної реєстрації;

- наявність встановлених законом обмежень на заняття підпри­ємницькою діяльністю щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про те, що заявник вже є підприємцем.

Відмова в проведенні державної реєстрації суб'єкта господа­рювання (юридичних осіб і фізичних осіб —- підприємців) з інших підстав не допускається (ч. 1 ст. 27 і ч. 1 ст. 44 вказаного Закону).

Відмова в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути активною, тобто супроводжуватися прямим повідомленням заявника, або пасивною, яке підтверджується фактом відсутності державної реєстрації у встановлений строк.

Інститут відмови в державній реєстрації суб'єкта господарюван­ня слід відрізняти від інституту залишення документів заявника без розгляду, передбаченого ч. 11 ст. 24, ч. 5 ст. 42 та іншими нормами Закону «Про державну реєстрацію...». Залишення документів без розгляду здійснюється за зовнішніми ознаками дефектності поданих документів (документи подані в неналежне місце реєстрації, не в повному обсязі, викладені не державною мовою, не прошиті тощо). Проте відмова в державній реєстрації передбачає перевірку змісту поданих документів на предмет відповідності закону.

Право на оскарження неправомірної відмови у державній ре­єстрації або неправомірного залишення документів заявника без розгляду випливає з ч. 2 ст. 53 Закону «Про державну реєстрацію...» як оскарження дій чи бездіяльності державного реєстратора.

Зміни реєстраційних даних про суб'єкта господарювання також вимагає державної реєстрації.

У процесі діяльності зареєстрованого суб'єкта господарювання нерідко потрібно змінити його реєстраційних дані. При цьому слід розрізняти: 1) внесення змін до відомостей про юридичну особу (ст. 19 Закону), 2) державну реєстрацію змін в установчі до­кументи юридичної особи (ст.ст. 29-31 Закону) і 3) внесення змін у відомості про фізичну особу — підприємця (ст.ст. 45 Закону).

Внесення змін до відомостей про юридичну особу відрізняєть­ся від процедури реєстрації тим, що для її здійснення не потрібні які-небудь інші документи, окрім нової реєстраційної картки. Такими відомостями може бути, наприклад, зміна ПІБ керівника юридичної особи.

Державна реєстрація змін в установчих документах юридич­ної особи здійснюється з наданням підтверджуючих документів. Необхідність такої реєстрації виникає тоді, коли зміна відомостей про юридичну особу потребує внесення змін до його установчих документів. Наприклад, це відбувається при зміні організаційно- правової форми, форми власності або найменування юридичної особи, при зміні розміру статутного капіталу (фонду), складу за­сновників юридичної особи.

Закон «Про державну реєстрацію...» не робить різниці між пере­реєстрацією і державною реєстрацією змін в установчих документах юридичної особи. Органи юридичної особи для проведення таких змін повинні надати державному реєстратору нову реєстраційну картку, документи, які підтверджують внесення змін до установчих документів юридичної особи, оригінали установчих документів і документа, що підтверджує сплату реєстраційного збору.

В окремих випадках Закон «Про державну реєстрацію...» вимагає надання додаткових документів. Наприклад, при внесенні змін в

установчі документи у зв'язку із зміною найменування юридич­ної особи повинен бути наданий оригінал свідоцтва про державну реєстрацію. Замість цього свідоцтва після процедури реєстрації видається нове свідоцтво, у якому відображаються уточнені дані про юридичну особу.

Державна реєстрація змін у відомості про фізичну особу — підприємця необхідна в декількох випадках — при зміні його імені (прізвища, по батькові), при зміні його місця проживання, при зміні його ідентифікаційного коду або паспортних даних для осіб, які че­рез релігійні переконання відмовилися від одержання відповідного коду. Така реєстрація схожа з процедурами державної реєстрації підприємця і вимагає надання заявником нової реєстраційної картки, «старого» свідоцтва і документа про сплату реєстраційно­го збору. Законом не передбачається внесення змін до відомостей про громадянина — підприємця у спрощеному порядку (шляхом надання однієї лише нової реєстраційної картки).

Відкриття суб'єктами господарювання — юридичними особами відокремлених підрозділів — філій (відділень), представництв — не вимагає їх реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття орган реєстрації шляхом внесення додаткової ін­формації до своєї реєстраційної картки (ч. 2 ст. 58 ГК і ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію...»).

Юридична особа повинна внести до реєстраційної картки точні дані про створений відокремлений підрозділ, зокрема: інформацію про рішення створити відокремлений підрозділ, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу (відповідну довідку видають органи статистики); його повне найменування і місцезнаходження, інші дані згідно зі ст. 28 вищезгаданого Закону.

На відміну від структурних підрозділів вітчизняних суб'єктів господарювання представництва і філії іноземних компаній підля­гають акредитації на території України (ст. 4 Закону «Про державну реєстрацію...» ). Сьогодні відповідні процедури знаходяться у веденні Міністерства економіки України.