Становлення та розвиток соціального страхування
Необхідність та економічний зміст соціального страхування
Економічні процеси в Україні здебільшого набувають позитивного характеру. Починаючи з 2000-го року, відбувається збільшення промислового виробництва в межах 12–16%, сільського господарства — 8–12%, товарів народного споживання — 21–26%. Всі ці показники повинні, у першу чергу, відобразити підвищення життєвого рівня та соціальних гарантій для народу України. Проте реалії свідчать, що дана низка економічних проблем ще залишається невтішною.
Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту населення.
Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Саме у цьому періоді створюється нова система грошових стосунків, необхідність якої об'єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.
Світовий досвід показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов.
По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати на страхування. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб'єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі.
По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи гарантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення, індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства. Адже багатовікова відсутність власної державності та героїчна боротьба за неї породили не в одному поколінні українців культ держави, готовність жертвувати заради неї, непохитну віру в її всесильність.
По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, що найголовніше, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності.
Аналізуючи ці умови, варто підкреслити принципи системної парадигми, головними серед яких є посилена увага до взаємодії між різними сферами функціонування суспільства (політикою, економікою, культурою, ідеологією) та усвідомлення реального життя у його цілісності настільки глибоко, наскільки це можливо.
Соціальне страхування передбачає такі важливі види економічної підтримки громадян, як грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та перекваліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою та соціальним забезпеченням як важливими формами соціального захисту громадян, однак відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами та формами виплат грошових коштів.
Нині в Україні система державного соціального страхування складається з пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві. Передбачається запровадити обов'язкове медичне страхування.
Фінансова наука в Україні стрімко розвивається у різновекторних напрямах, одним із яких є проблеми страхування.
Метою дисципліни «Соціальне страхування» є набуття та засвоєння знань з організації та фінансового забезпечення соціального страхування.
У процесі викладання дисципліни вирішуються такі завдання:
—дослідження економічної сутності соціального страхування та визначення його місця у соціальному захисті населення України в умовах трансформаційних перетворень суспільства;
—окреслення механізму державного регулювання соціального страхування, його позитивні моменти та наслідки;
—висвітлення принципів та умов здійснення окремих видів страхування, а також характеристика соціальних виплат і послуг, що надаються за рахунок коштів страхових фондів;
—набуття навиків з управління соціальними страховими фондами;
—ознайомлення із досвідом держав з розвиненою ринковою економікою з метою його можливого використання в Україні за умов максимального врахування національних особливостей;
—на основі ґрунтовних теоретичних знань та вмінь вирішення практичних завдань та ситуацій – розроблення напрямів удосконалення системи соціального страхування.
«Соціальне страхування» як навчальна дисципліна дає студентам теоретичні знання та практичні навики із розрахунку страхових виплат та надання соціальних послуг, управління рухом коштів у системі страхових фондів і здійснення державного фінансового контролю за їх цільовим використанням. Чим більше держава набуває соціально-орієнтованих рис, тим більше їй потрібно фінансових ресурсів і тим ретельніше вона повинна регулювати грошові стосунки, які забезпечують соціальні гарантії населення.
Отже, настала нагальна потреба в роботі, яка б задовольнила вимоги сьогодення в докорінній перебудові підготовки фахівців-фінансистів. Саме вони на практиці реалізують соціальну політику держави та реально забезпечують соціальні гарантії населенню.
Феномен нових трансформаційно економічних процесів пов'язаний в першу чергу зі зміною пріоритетів та еквівалентів економічного, соціального і політичного розвитку.
Парадигма суспільної еволюції полягає в різносторонньому спектрі форм здійснення соціальних виплат населенню, які можна розподілити відповідно до їх природи і функціонального призначення. Критерієм такої класифікації будуть переваги в цих виплатах економічного чи соціального моменту. Незважаючи на тісний взаємозв'язок економічних і соціальних відносин у суспільстві, шляхом аналізу можна чітко розмежувати економічні відносини індивідів як учасників процесу виробництва та їх соціальні відносини як членів суспільства.
Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат.
У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що передбачає «Право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».
Реалізація такого права на практиці — це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме: ст. 22 «Загальної декларації прав людини» та ст. 9 «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» від 16 грудня 1966р., з якої випливає, що держави, беручи участь у даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування.
Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допомог:
- медичне обслуговування;
- допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;
- родинна допомога;
- допомога за умови вагітності та пологів;
- допомога за інвалідністю;
- допомога у разі втрати годувальника.
У багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що містить у собі такі складові елементи:
- державне соціальне забезпечення;
- корпоративні соціальні програми;
- індивідуальне (приватне) страхування.
На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:
- соціально-демократична модель скандинавських країн (держава бере на себе значну частку відповідальності за соціальний захист населення);
- модель неоліберальна (США) (проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участю профспілок);
- модель неоконсервативна (Німеччина) базується на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем (відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави);
- система Бевериджа (Англія, Ірландія) (головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян [57, 156]).