Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

6.1. Державне регулювання розвитку регіонів

Серед нормативно-правових актів держави з регулювання розвитку регіонів головне значення мають: Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів” (2005), “Концепція державної регіональної політики” (2001), Закон України “Про Генеральну схему планування території України” (2002), Закон України “Про транскордонне співробітництво” (2004).

Економічна складова державної регіональної політики передбачає: забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими; раціональне розміщення продуктивних сил, реалізацію переваг територіального поділу праці; створення нової системи управління комунальним сектором економіки; стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у найдинамічніші області, здатні прискорити зростання національної економіки та сприяти реструктуризації власної економіки; активізацію розвитку депресивних регіонів; сприяння формуванню оптимальної структури господарського комплексу, здатної забезпечити найефективніший регіональний розвиток; контроль з боку держави за зміною суспільних потреб, за дотриманням загальноекономічних, соціальних пріоритетів, забезпеченням досягнень у сфері науково-технічного прогресу; сприяння розвитку регіонального ринку та споживчого сектора економіки регіону; створення різних типів спеціальних економічних зон як засобу стимулювання господарської діяльності в регіоні.

Рис. 1.22. Механізм державного регулювання розвитку територій

Рис. 1.23. Інструменти бюджетного регулювання розвитку регіонів

Основні проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів:

- встановлення науковообґрунтованих показників, що визначають і гарантують самостійність місцевих бюджетів;

- збалансування бюджетної системи за територіями, доходами і витратами;

- визначення частки місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті держави;

- встановлення мінімальної частки доходів місцевих бюджетів, що формуються за рахунок власних доходів (показник реальної фінансової автономії).

6.2. Оцінка сталості розвитку економіки регіонів та удосконалення регіональної структури економіки

Аналіз, виконаний окремими вченими, свідчить про наявність суперечностей у розвитку окремих територій, що особливо яскраво помітно на прикладі старопромислових регіонів – Донецького та Придніпровського. Ці регіони характеризуються максимальним рівнем концентрації промисловості. Коефіцієнт локалізації промисловості в Донецькому регіоні в чотири рази вищий, ніж у середньому по Україні, та в 11 разів вищий, ніж у Поліссі; у Придніпровському регіоні – удвічі вищий від середнього. Внаслідок надмірного техногенного навантаження, спричиненого високою концентрацією шкідливих виробництв, у Донецькому регіоні зареєстровано найвищий рівень смертності – 17 % (15 % по Україні).

У регіональній політиці держави треба враховувати специфічні особливості розвитку кожного регіону, історичних та інших умов їх формування, сприяти сталості економічного розвитку. Найважливішими завданнями є забезпечення економічної незалежності, здатності економіки до саморозвитку. Потрібно організувати моніторинг індикаторів, які характеризують сталість розвитку економіки регіонів. Індикатори – це система кількісних показників, які визначають вплив різних чинників на сталість економіки регіону і змінюються залежно від соціально-економічного стану суспільства, пріоритетів його розвитку.

Реалізація стабілізаційних заходів, поетапний перехід до ринкових відносин потребують впровадження економічних та правових механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівнях. Ці механізми, як свідчить досвід розвинених країн, передбачають централізоване державне та регіональне прогнозування, планування та програмування соціально-економічних процесів. Комбінація цих елементів, взаємоузгодженість між ними визначають особливості управлінської політики держави.

У державній програмі “Україна-2010” зазначено, що метою регіональної політики повинне стати забезпечення економічних правових та організаційних умов для проведення муніципальної та адміністративної реформ, оптимізації виробничої структури регіонів, усунення диспропорцій між їх соціальним та виробничим розвитком, поліпшення екологічних умов проживання людей, вирівнювання ступеню економічного розвитку регіонів.

Головні напрями регіональної політики передбачають, насамперед, створення ефективних регіональних структур економіки. Основний наголос у “Програмі” зроблено на структурну перебудову старих промислових центрів, заохочення розвитку регіонів з експортними та імпортозамінними потенціалами, створення спеціальних (вільних) економічних зон. Структурна перебудова дасть змогу поступово усунути диспропорції між регіонами, стабілізувати виробництво, особливо сільськогосподарське, забезпечити єдині соціальні стандарти для населення.

Рис. 1.24. Індикатори сталого розвитку економіки регіону

Для Донецького та Придніпровського регіонів пріоритетними будуть паливно-енергетична, чорна і кольорова металургія, хімічна, автомобільна, аерокосмічна промисловість, важке машинобудування. Значну увагу приділятимуть конверсії оборонних підприємств, забезпеченню зайнятості населення, поліпшенню екологічної ситуації.

У Східному регіоні структурна перебудова спрямована на переоснащення та підвищення ефективності роботи підприємств тракторного та сільськогосподарського машинобудування, електронної, автомобільної, електротехнічної, харчової промисловості. Тут збільшуватимуться обсяги видобутку газу, нафти та продуктів їх переробки.

У Центральному регіоні на першому місці – прискорений розвиток агропромислового комплексу, сфера послуг, харчова та легка промисловості, а також галузі авіа-, машинобудування, радіотехніки та електроніки. Відбуватиметься реконструкція та технічне переоснащення підприємств хімічної промисловості, розвиток наукомістких виробництв на базі науково-технічного потенціалу Києва.

У Поліському регіоні зберігатиметься спеціалізація за такими напрямами як сільськогосподарське машинобудування, видобуток і переробка мінералів, приладобудування, легка та харчова промисловість. Особливу увагу приділятимуть, зокрема, вирощуванню районованих культур та їх переробці, розвитку лісового господарства, деревообробки, промисловості будівельних матеріалів.

Частину підприємств Подільського регіону потрібно перепрофілювати на випуск техніки для агропромислового комплексу, медичних препаратів, товарів широкого вжитку. Як і раніше, головними тут будуть енергетика, сільськогосподарське машино- та приладобудування, електронна і харчова промисловість. АПК більше спеціалізуватиметься на вирощуванні та переробці цукрових буряків, зернових культур, м'яса та молока.

Структурна перебудова Карпатського регіону орієнтована на розвиток сільськогосподарського та автомобільного машинобудування, сучасних електроніки та електротехніки. Передбачена масштабна реконструкція хімічних та нафтохімічних виробництв, інтенсифікація лісового господарства, легкої і харчової промисловості. Формуватиметься високорозвинутий рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекс загальнодержавного та міжнародного значення.

У Причорномор'ї пріоритети віддано розвитку морегосподарського комплексу – суднобудуванню та судноремонту, рибному та портовому господарству, машинобудуванню для АПК, освоєнню нафтогазових родовищ шельфової зони Чорного моря. Важливим напрямом є створення сучасної індустрії туризму та оздоровлення у Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

Проте серед названих у “Програмі” регіонів України найбільший потенціал, як і найболючіші проблеми, мають східні регіони України. Тут розвинуті галузі промисловості і забруднене довкілля, є військово-промисловий комплекс, що відроджується, і вугільні шахти.

Зокрема, на Сумську, Полтавську, Харківську області припадає 20 % усього національного машинобудування. Головна частина промисловості зосереджена у Харкові, де, враховуючи його чималу інвестиційну привабливість, йде підготовка до створення вільної економічної зони, а Харківська область визначена експериментальним регіоном у розвитку двосторонньої співпраці із США. Заслуговують на увагу такі підприємства у Харкові: танковий завод ім. Малишева, “Турбоатом”, “Хартрон”, тракторний завод та інші.

Дніпропетровська і Запорізька області – другий індустріальний район України, особливе місце в якому посідають важка індустрія та харчова промисловість, що мають непогану інвестиційну привабливість і вдало доповнюють металургійну інфраструктуру, де створені холдинги (заводи ім. Петровського, ім. Комінтерну, Криворіжсталь, Запоріжсталь), морські порти на Азовському узбережжі, які виконують головні експортні перевезення металопродукції, а також такі підприємства, як Дніпроспецсталь, Запорізький алюмінієвий комбінат, АвтоЗАЗ, Нікопольське трубопрокатне виробництво.

Донецька і Луганська області є найбільшим індустріальним районом України де, окрім вугільних підприємств, широко представлена кольорова металургія, великі хімічні виробництва, машинобудування, легка промисловість; інвестиційна привабливість району, незалежно від галузі, зумовлена урядовою політикою реформування вугільної промисловості і створенням у регіоні великої кількості вільних економічних зон.

Окрім цього в регіональній політиці держави великого значення набуває ліквідація диспропорцій у розвитку міст та селищ, а також інфраструктура центральних і периферійних районів великих мегаполісів.

6.3. Державні регіональні прогнози і програми

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система кількісних показників, що ґрунтується на державних соціальних стандартах і нормативах забезпеченості населення.

Основні фактори, що зумовлюють процес розробки прогнозів соціально-економічного розвитку регіону: соціально-демографічний стан; природно-кліматичні умови; національно-етнічні особливості території; рівень розвитку соціальної інфраструктури у міських та сільських поселеннях; потенційні можливості місцевих інвесторів; кількісні характеристики розвитку соціальної інфраструктури у розвинених країнах світу та у провідних областях України.

Державні регіональні програми –комплекс заходів місцевих органів державної влади та управління щодо вирішення найбільш актуальних проблем соціально-економічного розвитку регіону.

В Україні сьогодні діють державні регіональні програми: Державна програма “Україна-2010” (1999), “Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 р.” (2006), “Загальнодержавна програма розвитку малих міст” (2004), головною метою яких є забезпечення сталого розвитку регіонів в інтересах усієї України, підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття, формування збалансованого розвитку регіонів, створення реальних умов для зближення рівнів виробництва і споживання основних товарів широкого споживання в усіх регіонах.

Окрім державних програм національного масштабу існують і суто регіональні: програма соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Причорноморського та Придніпровського регіонів.

Схвалені Кабінетом Міністрів України заходи регіональних програм автоматично стають складовими державної програми економічного і соціального розвитку України.

Готується Програма економічних реформ на 2010–2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”.