Основні складові державної політики підтримки сімей з низь­кими доходами

З метою удосконалення системи державної соціальної підтримки малозабезпечених верств населення було розроблено Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”, який закріплює та розвиває принцип адресності державної підтримки сімей, враховує не лише середньомісячний сукупний дохід, а й майновий стан сім'ї [28].

Цим Законом визначено, що малозабезпече­на — це така сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї [28].

Малозабезпечені сім’ї знаходяться у досить скрутному становищі та потребують державної підтримки, яка може здійснюватися у вигляді державної адресної соціальної допомоги (житлово-комунальні субсидії та адресна допомога малозабезпеченим сім’ям) та регіональних програм адресної соціальної допомоги.

Першою в Україні програмою адресної соціальної допомоги були жит­лові субсидії, впроваджені 1995 року. Житлова субсидія — це зниження щомісячної плати за житлово-кому­нальні послуги сім'ям у разі, якщо нарахована плата за житло та комунальні послуги в межах норм споживання перевищує встановлений Кабінетом Міністрів України відсоток сімейного сукупного доходу.

Адресна державна підтримка малозабезпечених сімей стала пріоритетним напрямом соціальної політики держави. Її було започатковано у 1999 році як захід подолання бідності через надання адресної грошової допомоги малозабезпеченим сім'ям, переважно тим, які складались лише з непрацездатних осіб.

Нормативно-правові акти з питань призначення адресної державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям передбачають ретельне вивчення конкретної ситуації, яка склалась у кожній окремій сім'ї.

Постановою Кабінету Міністрів України“Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям” затверджено Положення про умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям [9].

Адресна допомога малозабезпеченим сім'ям надається у грошовій формі, якщо середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї, це головний критерій отримання допомоги. Розмір такої допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом за попередні шість місяців, але він не може бути більшим, ніж 75% прожиткового мінімуму для сім'ї.

Серед інших критеріїв надання допомоги слід виділитисоціальні та демографічні характеристики сім’ї, майновий стан

До одержувачів соціальної допомоги відносяться сім’ї, що складаються з:

непрацездатних осіб;

пенсіонерів і дітей віком до 16 років (учні – до 18 років);

непрацюючих осіб працездатного віку, що зайняті доглядом за дітьми, час якого зараховується до трудового стажу;

осіб, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років і зайняті доглядом за ними;

осіб, що доглядають за інвалідом 1 групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку;

осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як безробітні, в яких термін одержання допомоги за безробіття та матеріальної допомоги минув.

Умовами надання адресної допомоги слід вважати наступні.

Державна соціальна допомога малозабезпеченій сім'ї призначається на підставі заяви, довідки про склад сім'ї, декларації про доходи й майно осіб, які входять до складу сім'ї, та довідки про наявність земельної частки і надається на шість місяців з місяця звернення.

Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною. Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

Важливу роль у системі підтримки малозабезпечених сімей відіграють регіональні програми адресної соціальної допомоги, які конкретизують цілі загальнонаціональних програм в особливих умовах відповідних територій, що дає можливість здійснювати більш гнучкий підхід до оцінки внутрішнього потенціалу кожного регіону.

Регіональні (місцеві) програми адресної соціальної підтримки передбачають використання типових процедур виявлення малозабезпечених сімей, перевірки ступеня їх нужденності і визначення розмірів допомоги.

Органи місцевого самоврядування мають право, виходячи з затвердженого регіонального прожиткового мінімуму, проводити доплати до законодавчо встановлених розмірів державної соціальної допомоги за рахунок коштів місцевих бюджетів та спеціально створених регіональних фондів соціальної допомоги.

Впровадження регіональних програм потребує ретельного вивчення конкретної ситуації, яка склалась в кожній окремій сім'ї. Тому вкрай важливою в системі адресної допомоги є роль місцевих органів управління, соціальних служб та соціальних інспекторів на місцях. Широке використання регіональних програм адресної допомоги сприяє поглибленню адресності, зменшенню помилок внаслідок подання громадянами неповної або недостовірної інформації про свої доходи та майновий стан.

Метою регіональних програм соціальної допомоги є розробка й реалізація комплексних заходів правового, соціального, медичного, освітнього, культурологічного та організаційного характеру, спрямованих на створення сприятливих умов для формування здорової, економічно спроможної сім'ї; підтримка і захист найбільш вразливих верств населення; розробка та реалізація державних і обласних програм, спрямованих на соціальний та правовий аспекти дитинства; організації регіональних соціальних служб; реалізація гарантованої державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування; розвиток системи державного пільгового довгострокового кредитування на здобуття житла малозабезпеченими сім'ями (реалізація регіональних програм індивідуального житлового будівництва та спорудження житла для молодих сімей потребує особливої уваги) тощо.