Використання наших громадян за кордоном на низько 4 страница

· фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів;

· матеріальна допомога – це безплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

Тенденції міжнародного руху капіталу у 2009 – на початок 2010 році

· За оцінками експертів МВФ у 2009 р. чистий трансферт капіталу з КЩР до розвинутих країн склав 568 млрд. дол. (у 2008р.-в 891 млрд.дол.)

· В найбільшій мірі скоротився обсяг міжнародного банківського кредитування країн з перехідною економікою та КЩР;

· Значний відтік відбувся з банківського сектору країн з перехідною економікою;

· У 2009 році обсяг ПІІ скоротився на 30%, за прогнозами у 2010р. обсяг ПІІ зросте на 20%

3) за строками вкладання капіталу:

o короткостроковий капітал— це вкладання капіталу строком менше року. Головним чином у формі торговельних кредитів;

o середньостроковий та довгостроковий капітал— вкладання капіталу строком понад рік. Усі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів;

o довгостроковий капітал— вкладання капіталу строком понад 3-х років;

4) за об’єктом руху:

o вивіз капіталу у товарній форміозначає експорт машин, обладнання, напівфабрикатів матеріалів, технологій тощо;

o вивіз капіталу у грошовій формі — це вивіз валюти та валютних цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валюті (чеків, векселів), цінних паперів (акцій, облігацій), дорогоцінних металів (золота, срібла, платини) та дорогоцінного каміння (діамантів, смарагдів, сапфірів, перлів), за виключенням ювелірних виробів, лому.

· 4.3. Джерела зовнішнього фінансування країн

До джерел зовнішнього фінансування країна належать:

· міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту,

· банківський кредит

· кредити регіональних банків розвитку,

· кредити міжнародних та валютно-фінансових організацій;

· розміщення облігацій зовнішньої державної позики;

· надання грантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та країн з розвинутою економікою;

· міждержавні (міжурядові) кредити, кредити держав — постачальників енергоносіїв, європозики;

· емісія цінних паперів, коли банк виступає посередником між кредитором і позичальником, які вкладають свої кошти в цінні папери;

· приватні кредити;

· інвестування: пряме та портфельне

· інвестиційне кредитування

· капіталовкладення ТНК

· позики;

· трансферти мігрантів;

· кредити міжнародних організацій

Позики в грошовій та товарній формі

надаються кредиторами однієї країни

позичальнику з іншої на умовах

обумовленості терміну повернення

ресурсів, а також сплати процентів.

Іноземні позики класифікуються наступним чином:

1) за призначенням:

o комерційні – пов'язані із зовнішньою торгівлею товарами та послугами;

o фінансові – призначені для закупівлі цінних паперів;

o проміжні – надані для обслуговування мішаних форм;

Класифікація позик

2) за видами:

o товарні - надані експортерами покупцям;

o валютні - кредити, які видаються банками в грошовій формі;

3) за валютою позики:

o у валюті позичальника;

o у валюті кредитора;

o у валюті третьої країни;

o у міжнародних розрахункових валютних одиницях;

4) за терміном надання :

o надкороткострокові (до 3-ох місяців);

o короткострокові (до 1 року);

o середньострокові (до 5 років);

o довгострокові (більше 5 років);

5) за забезпеченістю:

а) забезпечені - кредити під наявні товарно-супроводжувальні документи, нерухомість:

o тверда застава - товарна маса заставляється на користь банку;

o під заставу товару в обігу;

o під заставу товару в переробці.

б) бланкові - кредити, які видаються під зобов'язання боржника з умовою повернути у встановлений термін

· 4.4. Поняття світового фінансового ринку

Світовий фінансовий ринок –це:

1) система відносин попиту і

пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів;

2) сукупність економічних відносин

між суб’єктами світового господарства з приводу надання фінансових послуг. В його основі лежить швидко зростаюча частина світового господарства – сфера послуг;

3) складна економічна система, що є:

а) сферою прояву економічних

відносин при розподілі доданої

вартості та її реалізації шляхом обміну

грошей на фінансові активи

б) сферою прояву економічних

відносин між продавцями та покупцями

фінансових активів.

4) складна економічна система, що є:

o сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи (золото, монетарне золото (золото у формі монет, злитків або брусків не менше ніж 995 проби) і спеціальні права запозичення, готівкові гроші і депозити, цінні папери, цінні папери, позики, зобов’язання та борги, позичковий капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до запитання або до сплати, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості )

o сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів.

Серед основних передумов створення світового фінансового ринку є:

· поглиблення міжнародного поділу праці,

· високий рівень розвитку продуктивних сил,

· зростання життєвого рівня у багатьох країнах.

· Суб'єкти світового фінансового ринку

Основними суб’єктами ринку виступають:

· держава та державні органи,

· приватні фірми,

· страхових компаній

· професійні учасники ринку – фінансові інститути та інститути інфраструктури (фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники)

· іноземні учасники ринку.

· ТНК,

· ТНБ,

· міжнародним і регіональним організаціям

· Функції світового фінансового ринку

1) забезпечення міжнародної ліквідності

2) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб у позичковий та інвестиційний капітал;

3) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах

4) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

5) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво;

6) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу

7) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

8) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

9) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

10) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

11) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу.

· Класифікація світового фінансового ринку

Світовий ринок позичкових капіталів— це:

o система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.

o акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту позичкового капіталу та його пропонування з боку позичальників і кредиторів з різних країн;

o сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників та кредиторів різних країн

· Класифікація світового фінансового ринку

Грошовий ринок– це система відносин попиту і пропозиції фінансових ресурсів, що надаються на короткостроковий термін.

Грошовий ринок в свою чергу складається з:

1.1) облікового ринку, на якому

основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань (цінні папери);

1.2) міжбанківського ринку, на якому

залучаються тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів і розміщуються у формі міжбанківських депозитів на короткі строки (1,3,6 місяців, до 1-2 років). Найпоширеніші строки депозитів — 1, 3 і 6 місяців, а граничні — від 1 дня до 2 років (іноді 5 років);

1.3) валютного ринку, який обслуговує

міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн; формує валютна структурусвітового ринку і складається з трьох елементів

1.3.1. Національні валютні ринки—

використання позичальники ми і кредиторами національної валюти даної країни. Існують:

o ринки нерезидентів – це ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни. Ринок нерезидентів в Японії називають “самурайським”, в Іспанії – «матадорським». Цінні папери, емітовані на ньому, називають іноземними цінними паперами.

· Класифікація світового фінансового ринку

· ринки резидентів є ринком фінансових активів, емітованих резидентами на національному ринку;

1.3.2 Міжнародний ринок валюти

сукупність національних ринків

валюти, характеризується

використанням національних валют

(ВКВ) і міжнародних колективних

валют (євро)

1.3.3. Євроринок— це:

· частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах (валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження);

· це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів;

· відносини між позичальниками і кредиторами щодо використання валют, які функціонують як позичковий капітал поза країною їхнього походження (євродолар, єврокрона, євройєна.

Євроринки

· Єврокредити

Поява євроринку відноситься до 60-х років, коли

банківські депозити у великих європейських банках

значною мірою були представлені в доларах – так

званих євродоларах, що було пов’язано з масовим

відливом доларів з США.

На депозитах багатьох європейських банків

знаходилися й інші валюти, що були іноземними для

країни розташування банку. Ці депозити отримали

назву євровалюти.

З 1945 до 1995 р. кредитування комерційних

банків всередині країн склало понад 1 трлн.дол.,

міжнародні організації видали кредитів на 0,5

трлн., а річний обсяг кредитів на євроринку сягав

20 трлн.дол. Приблизно 75% цих коштів знаходиться

на банківських депозитах. Банки, що мають такі

депозити і надають кредити в євродоларах і

євровалютах, називаються євробанками.

По аналогії з ЛІБОР в інших фінансових центрах

останнім часом стали формуватися свої базові

ставки: ФІБОР – у Франкфурті-на-Майні, СІБОР – в

Сінгапурі, БІБОР – в Бахрейні тощо.

· Класифікація світового фінансового ринку

Ринок капіталів – це:

o частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий капітал на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості;

o специфічна сфера відносин, об'єктом яких є наданий у позику грошовий капітал терміном понад рік (середньо- та довгостроковий) та на якому здійснюються операції з цінними паперами (акціями, облігаціями);

o система довгострокових позик на міжнародному рівні, коли капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень

o система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної точки зору цей сегмент фінансового ринку виступає як сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий і акціонерний капітал;

o ринок, що забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

· Класифікація світового фінансового ринку

З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталу включає:

o боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів (облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік);

o ринки акціонерного капіталу (ринок ЦП, фондовий ринок) –ринок довгострокових боргових цінних паперів та цінних паперів, що є титулами прав власності, відображає всі риси притаманні ринковому середовищу. На цьому ринку відбувається купівля і продаж фінансових зобов’язань і таким чином здійснюється процес інвестування

Вторинний ринок поділяється на:

біржовий ринок представлений

фондовою біржею як особливим

інституційно-організованим ринком.

На ньому обертаються цінні папери

найвищого ґатунку і виконуються

операції професійними учасниками.

позабіржовий ринок, на якому

здійснюються операції з цінними

паперами позабіржової торгівлі. У

цьому разі об'єктом купівлі-продажу

стають цінні папери, які з будь-яких

причин не включені до котирувальних

листів на біржі

· Інституціональна структурасвітового ринку капіталу

1. Вкладники — населення

планети,офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.

2. Посередники (акумулятори і

постачальники капіталу)—транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.

3. Споживачі (позичальники) — ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації;

4. Позичальниками і кредиторами виступають:

o офіційні інститути (центральні банки, державні установи, міністерства, міжнародні організації, тощо);

o приватні фірми, банки, особи;

o страхові компанії;

o пенсійні фонди.

Основні тенденції інституціональної структури світового ринку капіталів

· Зменшення ролі банків;

· Підвищення ролі держави в експорті капіталів, яке виявляється у:

2.1. Сприянні експорту капіталу;

2.2. Регулюванні експорту капіталу;

2.3. Безпосередній участі в експорті капіталу.

3. Підвищення ролі міжнародних економічних організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР).

Ринок капіталів

II. Валютна структурасвітового ринку позичкового капіталу складається з трьох елементів:

· Національний ринок валюти;

· Міжнародний ринок валюти (ВКВ, євро);

· Євроринок валюти (євродолар, єврокрона, євроєна).

o Основні тенденціїрозвитку валютної системи світового ринку позичкового капіталу:

· Підвищення ролі євровалют;

· Зниження ролі долара США.

Ринок капіталів

IV. Географічна структурасвітового

ринку позичкового капіталу відображає

рух капіталів між країнами, групами

країн, регіонами світу переважно через

світові фінансові центри.

Основні тенденціїрозвитку

географічної структури світового

ринку позичкового капіталу:

· перевищення ввозу капіталу у розвинені країни над ввозом капіталу до країн, що розвиваються;

· зниження на ринках капіталу частини країн, що розвиваються;

· посилення руху приватного капіталу між економічно розвиненими країнами.

4.5. Світові фінансові центри

Світові фінансові центри – це місце

зосередження банків і спеціалізованих

кредитно-фінансових інституцій, які

здійснюють міжнародні валютні

кредитні, фінансові операції,

реалізують угоди з цінними паперами

та золотом.

Формування світових фінансових центрів обумовлено:

· високим рівнем розвитку економіки країни;

· високорозвиненим національним ринком капіталу;

· активною участю країни в міжнародних економічних відносинах;

· ліберальним (пільговим) валютним та податковим законодавством;

· вигідним географічним розташуванням;

· політичною стабільністю.

Щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, центр повинен володіти елементами підтримки, які включають:

· стійку національну фінансову систему і стабільну валюту;

· інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

· гнучку систему фінансових інструментів;

· відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру у міжнародних позичальників та кредиторів;

· людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями;

· здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки;

· економічну свободу: діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

· Основні умови міжнародного фінансового центру

Основні умови міжнародного фінансового центру:

· економічна свобода;

· стабільна валюта та стійка фінансова система;

· ефективні фінансові інститути й інструменти;

· активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

· сучасна технологія та засоби зв’язку;

· фінансові спеціальні знання та людський капітал;

· підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

· Основні умови міжнародного фінансового центру

Існують певні стадії розвитку міжнародного фінансового центру, а саме:

· перша стадія— розвиток місцевого ринку;

· друга стадія — перетворення в регіональний фінансовий центр;

· третя стадія — розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

Існують певні види офшорних фінансових центрів:

· паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім,

· функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.

· Класифікація міжнародних фінансових центрів

· Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип — нью-йоркська модель — передбачає

спеціальні формально встановлені домовленості з

такими авторитетними фінансовими центрами, як

Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках

установлюються спеціальні рахунки окремо від

внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які

відносяться до внутрішнього фінансового ринку

(наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне

оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку

Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не

допускатися оподаткування ділових цінних паперів

(ринок Нью-Йорку, Токіо);

II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі

фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від

того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку.

У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні

угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і

зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної

моделі існує корпоративне оподаткування і

допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип — «податкове сховище». До даного типу

офшорних ринків відносять ринки Багамських та

Кайманових островів. На цих ринках угоди

укладаються нерезидентами і зовсім не

оподатковуються, відсутні корпоративне

оподаткування й оподаткування ділових цінних

паперів, але існують реєстраційні внески і плата за

ліцензії.

Світові фінансові центри можна розділити на три групи:

· країни, які опираються на власну економічну потужність;

· країни, де зосереджені філії найбільших світових банків і відносно міцні позиції національних кредитних підрозділів;

· країни, на території яких розташована множина відділень, представництв банків, які належать переважно до першої групи.

Основні міжнародні фінансові центри:

· Нью-Йорк (США) – головний міжнародний

центр, де діє найбільша у світі фінансова біржа, основною функцією якої є реалізація цінних паперів.

· Лондон (Велика Британія) — основний європейський фінансовий центр. Він посідає перше місце у світі за обсягом валютних і кредитних операцій.

· Цюріх (Швейцарія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Люксембург - фінансові центри, що спеціалізуються на коротко- та середньострокових кредитних операціях.

· Токіо, Сінгапур, Гонконг (Сянган), Бахрейн - спеціалізуються на кредитних операціях.

· Латиноамериканські фінансові центри - Панама, Багами, Антіли та ін.

· Функціональна структура Лондонського фінансового центру

Лондонський фінансовий центр (Велика

Британія) — основний європейський фінансовий центр, посідає перше місце у світі за обсягом валютних і кредитних операцій.

Ринок довгострокового позичкового капіталу

Первинний ринок:

· цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства;

· єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок:

· внутрішні акції;

· зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній;

· незареєстровані цінні папери;

· першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії);

· цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками;

· опціони;

· іноземні акції.

Ринок короткострокового капіталу

· Традиційний грошовий ринок.

· Паралельний грошовий ринок:

— міжбанківський ринок;
— стерлінгові депозитні сертифікати;
— доларові депозитні сертифікати;
— цінні папери місцевої влади;
— цінні папери фінансових компаній;
— міжфірмові цінні папери;
— короткострокові комерційні євровекселі;
— стерлінгові короткострокові векселі.

Ринок короткострокового капіталу

· Валютний ринок:

— операції спот;
— операції на строк;
— ф’ючерси;
— опціони;
— арбітражні операції.

Нью-Йоркський світовий фінансовий центр

Нью-Йорк світовий фінансовий центр (США) – головний міжнародний центр, де діє найбільша у світі фінансова біржа. Основною функцією, якої є реалізація цінних паперів.

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

· Акції.

· Облігації:

— іпотечний ринок (вторинний ринок закладних);
— ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);
— ринок промислових облігацій;
— позики цільовим підприємствам;
— ринок закордонних облігацій (доларові облігації, випущені іноземцями в Нью-Йорку).

Ринок короткострокового капіталу:

· казначейські векселі;

· цінні папери федеральних агенцій США;

· вкладні сертифікати, що передаються;

· федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

· банківські акцепти (акцептовані банком векселі);

· комерційні короткострокові векселі;

· позики дилерам та брокерам.

Валютний ринок:

· валютна інтервенція на національний валютний ринок;

· валютні свопи з іншими центральними банками;

· операції з міжнародними організаціям

· Токійський фінансовий центр

Функціональна структура

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

· акції;

· процентні державні облігації (довгострокові, середньострокові);

· дисконтні державні ноти й векселі;

· облігації муніципалітетів;

· енергетичні цінні папери, гарантовані державою;

· промислові облігації;

· іноземні облігації в єнах;

· конвертовані облігації;

· облігації з підписними сертифікатами.

Ринок короткострокового капіталу:

· ринок онкольних позик (позики коштів між банками);

· казначейські векселі;

· обліковий ринок векселів;

· депозитні сертифікати;

· короткострокові комерційні векселі;

· ринок Генсаки.

4.6. Транснаціональні банки

Транснаціональні банки – це великі

банки, що досягнули такого рівня

міжнародної концентрації та

централізації капіталу, який дає змогу

їм брати участь в економічному розділі

світового ринку позикових капіталів та

кредитно-фінансових установ.

ТНБ характеризуються такими основними рисами:

· інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу;

· фінансовий потенціал;

· притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.

Експерти ООН до

транснаціональних відносять банки з активами не менше 2 млрд. дол. і власною мережею філій не менше ніж у п’яти іноземних державах.У даному визначенні ми спостерігаємо кількісну характеристику транснаціонального банку, яка допомагає визначити міць банку, дати оцінку співвідношення сил у банківському секторі на міжнародному рівні й значною мірою прогнозувати тенденції розвитку діяльності транснаціональних банків.

Якісна характеристика транснаціонального банку, на нашу думку, знайшла своє відображення у такому визначенні ТНБ: це — різновид міжнародної кредитно-фінансової організації універсального типу, більша частина капіталу якої — національна, з широко розгалуженою мережею національних та закордонних підрозділів, чия діяльність сприяє посиленню міжнародних зв’язків фінансового капіталу і взаємодії національних економік.

До основних принципів діяльності ТНБ відносять:

1) струнку організаційну структуру,

яка має сприяти проведенню банківської політики на внутрішньому і зовнішньому ринках;

2) застосування наукового менеджменту;

соціальну відповідальність банку за свої справи;

3) довгострокове планування, яке підтримує впевненість акціонерів у майбутньому банку;

4) якісне виконання своїх функцій, зосередження уваги на своїх клієнтах, забезпечення їх необхідними послугами;

5) розширення обсягів експансії банківського капіталу;

6) поєднання децентралізованого управління службовцями банківської групи і відповідальності за свою діяльність кожного підрозділу, кожної труктурної ланки, кожного банківського працівника;

7) матеріальне стимулювання підвищення якості роботи.

Основними функціями транснаціонального банку є:

· фінансове, консультативне й інформаційне обслуговування ТНК усіх нефінансових секторів економіки у своїй країні й за кордоном;

· кредитування держав;

· обслуговування ринку євровалют;

· участь у фінансуванні діяльності міжнародних кредитно-фінансових організацій;

· фінансування іпотек;

· розрахункове обслуговування населення;

· інформаційний бізнес;

· обслуговування ринку цінних паперів тощо.