Нецінові фактори впливу на пропозицію
Технологічний прогрес. Застосування нових технологій, наприклад, у виробництві йогуртів дає змогу скоротити період визрівання продукту, продовжити термін зберігання ним корисних властивостей, зменшити собівартість одиниці продукції. Це сприяє розширенню пропозиції йогуртів на ринку, відтак крива S3S3 зсувається праворуч.
Зміна цін на ресурси. Зростання цін на ресурси (за інших незмінних умов) призводить до збільшення витрат виробництва, зростання собівартості продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару. Тому крива пропозиції зсувається ліворуч.
Зміна цін на споріднені товари. Якщо, наприклад, ціна на маргарин зростає, а на йогурти залишається незмінною, то підприємець, що виробляє йогурти, шукатиме альтернативний спосіб застосування своїх ресурсів і, вірогідно, спрямує їх на виробництво маргарину, зменшивши тим самим виробництво йогуртів. При цьому крива SS зміститься ліворуч.
Зміни у бюджетно-податковій політиці. У випадку зростання ставки оподаткування крива SS (за інших однакових умов) зміститься ліворуч. Якщо ж зростатимуть трансферти бізнесу, крива SS зміститься праворуч.
Очікування підприємців. Оптимістичні очікування підприємців сприятимуть зсуву кривої SS праворуч, а песимістичні зумовлять й зміщення ліворуч.
На зсув кривої SS можуть впливати і зміни моди, і релігійні традиції (у піст, наприклад, зменшується споживання м’яса та м’ясних продуктів) тощо.
Досі ми розглядали вплив ціни та нецінових чинників на попит і пропозицію товарів, не беручи до уваги того, що окремі товари або групи товарів неоднаково чутливі до змін у цінах та нецінових чинниках.
Здатність однієї економічної змінної реагувати на зміни, що відбулися в іншій економічній змінній, називають еластичністю.
Кількісно еластичність вимірюється показником, який називають коефіцієнтом еластичності (Е).
Коефіцієнт еластичності – міра реагування однієї змінної на зміни іншої, виражена як відношення процентних змін. Іншими словами, коефіцієнт еластичності – це відношення відсоткової зміни однієї величини до відсоткової зміни іншої.
Розрізняють еластичність попиту за ціною, доходом і перехресну еластичність. Розглянемо кожну з них.
Еластичність попиту за ціною (Ев ) показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту, якщо ціна зміниться на один відсоток.
де ED – коефіцієнт еластичності попиту за ціною; AQD – зміна обсягу попиту; QD – первинний обсяг попиту; АР – приріст ціни; Р – первинна ціна.
Якщо зміна ціни на 1 % викликає зміну обсягу попиту, що перевищує 1%, то це свідчить про наявність еластичного попиту {ED>1).
Якщо зміна ціни на 1% зумовлює меншу зміну обсягу попиту, то має місце нееластичний понині(ED < 1).
Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює таку саму зміну попиту на 1 %, то наявна одинична еластичність попиту (Е =1).
Якщо зміна ціни не впливає на зміну обсягу попиту, має місце абсолютно нееластичний попит (Еп = 0).
Якщо нескінченно мала зміна ціни призводить до нескінченного зростання обсягу попиту, існує абсолютно еластичний попит (Еп –>оо).
На рис. 3.5 показано види попиту залежно від ступеня еластичності за ціною.
Цінова еластичність впливає на обсяг доходу (виручки від реалізації), який визначається як добуток ціни за одиницю товару на кількість проданого товару.
Для еластичного попиту зменшення ціни на 1% викликає значніше зростання обсягу попиту (продажу), тому доходи від продажу зростають.
Для нееластичного попиту зменшення ціни на 1% спричиняє зростання попиту менше, ніж на 1 %, тому загальний дохід від продажу зменшується.
Для одинично еластичного попиту зміна ціни зумовлює абсолютно однакову зміну попиту, тому загальний дохід від реалізації залишається незмінним.
Рис.5. Види попиту за еластичністю
На дві останні ситуації - абсолютно нееластичного й абсолютно еластичного попиту – закон попиту не поширюється. Ці крайнощі мають не так практичне, як теоретичне значення, хоча подекуди має місце абсолютно нееластичний попит. Прикладом може служити інсулін для інсулінозалежних хворих на діабет або антиастматичні препарати для астматиків. Тобто йдеться про товари, які мають винятково важливе значення для забезпечення життєдіяльності, ціна на які не обмежує попит. Його може обмежувати лише рівень доходу споживача.
Значно складніше навести приклад абсолютно еластичного попиту. Економічна теорія описує і таку ситуацію, коли зменшення ціни призводить до скорочення попиту на товар, а збільшення ціни – до його зростання. Така ситуація називається ефектом Р. Гіффена, а товари, попит на які реагує на зміну ціни, – товарами Р. Гіффена (англійський економіст Р. Гіффен вперше дослідив цей ефект). Крива попиту для товарів Р. Гіффена мала б не від’ємний, а додатний нахил.
Для того щоб описати вплив чинників на еластичність попиту за ціною, слід розглянути структуру товарів за їхньою чутливістю до змін ціни. Для цього із загальної маси товарів треба виділити взаємозамінні товари (товари-субститути) і взаємодоповнюючі товари (товари-комплементи).
Взаємозамінні товари – це товари, які здатні задовольняти одну й ту саму потребу незалежно один від одного. (Наприклад, потребу в жирах можна задовольнити або соняшниковою олією, або маргарином.)
Взаємодоповнюючі товари – це такі товари, споживання одного з яких обов’язково потребує споживання інших. (Наприклад, використання корисних властивостей автомобіля неможливе без використання мастил, бензину, гальмівної рідини тощо.)
Товари-субститути і товари-комплементи по-різному реагують на зміну цін свого парного товару.
Для товарів-субститутів зростання ціни одного товару зумовлює зростання обсягу попиту на інший (парний) товар. Зростання ціни на олію приведе до збільшення споживання маргарину.
Для товарів-комплементів зростання ціни одного товару супроводжується спадом попиту на інший (споріднений) товар. Зростання ціни на бензин змусить власника автомобіля менше ним користуватися, а також споживати менше не тільки бензину, а й мастил та інших споріднених товарів.
Виходячи на ринок, продавці й покупці планують свою діяльність, спираючись на власний досвід та інформацію, яку їм надає ринок насамперед через ціни. Таке планування кожний суб’єкт здійснює відособлено. Іноді ринок виявляє, що споживачі помилилися у своїх споживацьких очікуваннях, оскільки підприємці запропонували менше товарів, ніж покупці готові були купити за встановленою ціною. Можлива й інша ситуація, коли підприємці пропонують більший обсяг товарів, ніж споживачі готові купити за встановлену ними ціну.
Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки споживачі готові купити, називають ринковою рівновагою.
Іншими словами, ринкова рівновага має місце тоді, коли попит і пропозиція за певної ціни є урівноваженими (рис. 3.6).
На графіку рівновага зображена точкою ТУ, де перетинаються крива попиту (£>) і пропозиції (б).
Цій точці рівноваги відповідає рівноважна ціна та рівноважний обсяг попиту і пропозиції Рк.
Рис. 6. Ринкова рівновага попиту і пропозиції
Рівноважна ціна Рк – це ціна, за якої внаслідок дії конкурентних сил продавці пропонують стільки товарів, скільки покупці готові купити. Якщо ціна підніметься вище рівноважного рівня, тобто зміститься вгору до точки Рм, то на ринку відбудуться такі зміни: обсяг попиту зменшиться, змістившись ліворуч від Qдо < QDМ, а пропозиція зросте від Qsк до QN. Утвориться надлишок запропонованих товарів, показаний горизонтально заштрихованого фігурою.
Якщо ж ціна опуститься нижче рівноважного рівня, то попит зросте від до а пропозиція зменшиться з Qsк до QDМ. Заштрихована вертикально фігура графічно зображає дефіцит товарів на ринку.
Для відновлення рівноваги в першому випадку ціна повинна знизитись, а в другому – зрости і повернутися до рівня ціни Р".
Ціна рівноваги – не просто ціна, в якій урівноважуються закупівлі й продажі. Ця рівність має місце завжди, адже не можна купити більше, ніж можуть продати, і навпаки, продати більше, ніж можуть купити. Ціна рівноваги означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються продовжувати постачати їх на ринок.
Розрізняють часткову рівновагу на окремому ринку і загальну рівновагу ринку.
Як уже зазначалося, ціни на товари перебувають у постійному русі: зміна ціни на один товар впливає на обсяг попиту і пропозиції на інший, а це, у свою чергу, впливає на рівноважну ціну. Якщо вся система цін виявляється у стані рівноваги, тоді настає загальна рівновага ринку.
Умови рівноваги не спонукають економічних суб’єктів до того, аби змінювати свою економічну поведінку. Для того щоб виникли мотиви до такої зміни, необхідно, щоб змінилися зовнішні умови: технології, очікування, рівні цін тощо.
Отже, стан і часткової, і загальної рівноваги є теоретичною абстракцією. У реальному житті така економічна ситуація виникає лише подекуди і рівновага дуже швидко порушується. Однак розуміння механізму встановлення і порушення рівноваги має надзвичайно важливе значення для розуміння закономірностей функціонування економічної системи, впливу на неї економічної політики та коригування останньої.
Сутність капіталу. Його матеріально-речовий зміст та соціально-економічна форма. Теорії капіталу та їх сучасне трактування. Первісне нагромадження капіталу – початковий фактор формування ринкового підприємництва. Особливості сучасного нагромадження капіталу в Україні.
Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, бататоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва.
Історія розвитку економічної науки засвідчує існування різних підходів до визначення сутності та структури капіталу (табл. 4.1), у тому числі:
1. Предметно-функціонального підходу, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу.
У межах цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлене його високою мобільністю, похідним характером формування та роллю, що опосередковується.
Аналіз матеріально-речового змісту капіталу постійно розширюється за рахунок збагачення діапазону видів нагромадження праці та певних благ, однак не дає можливості виявити джерело зростання підприємницького доходу та розкрити його соціально-економічний зміст.
2. Соціально-економічного підходу, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія – специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв’язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.
Таблиця 4.1. Теоретичне осмислення сутності капіталу в історії економічної думки
| Трактування сутності капіталу | Прихильники |
| Ототожнення капіталу з грошима (золотом, сріблом) | Меркантилісти (XV-XVIII ст.) |
| Ототожнення капіталу із засобами сільськогосподарського виробництва, поєднання яких з природою (землею) забезпечує приріст чистого продукту | Фізіократи (друга половина ХVПІст.) |
| Капітал як частина призначених для подальшого виробництва запасів, від яких очікують отримати дохід | А. Сміт (1723-1790) |
| Капітал - фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), який сприяє створенню та розподілу національного доходу | Ж.Б. Сей (1767-1832) |
| Капітал - попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці, призначених для виробництва (заощадження, які споживаються у процесі виробництва) | Дж. С. Мілль (1806-1873) |
| Капітал - самозростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами як оплаченої праці найманих робітників | К. Маркс (1818-1883) |
| Капітал - сукупність проміжних продуктів, що створюються на окремих стадіях "непрямого шляху" виробництва. Акцент на зв'язку дохідності капіталу з властивостями часу | Б. Бем-Баверк (1851-1919) |
| Капітал - сукупність речей, що формують передумови виробництва. Головна його властивість - здатність приносити дохід, який залежить від продуктивності факторів виробництва та відносної рідкісності, що випливає з тягаря утримання | А. Маршалл (1842-1924) |
| Капітал - фундаментальна основа виробництва, запас виробничих благ, які володіють фізичною продуктивністю | Дж.Б. Кларк (1847-1938) |
| Капітал - багатство, здатне приносити дохід. Перетворення багатства на капітал зумовлено перевищенням доходу від капіталовкладень над банківським відсотком | Дж.М. Кейнс (1883-1946) |
| Капітал – «фонд купівельної сили», що служить для придбання засобів виробництва, здатних забезпечити науково-технічний прогрес суспільства | Й. Шумпетер (1883-1950) |
| Капітал - дисконтований дохід, будь-яке благо, яке приносить дохід своєму власникові незалежно від сфери застосування та характеру діяльності | І. Фішер (1867-1947) |
Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, К. Маркс трактував його як капіталістичні виробничі відносини експлуатації найманої праці.
Водночас необхідно враховувати, що розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, поширення колективних форм приватної власності, акціонування, демократизація управління капіталом змінюють соціально-економічну природу капіталу. Зростає взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів найманих робітників та підприємців на основі «соціалізації» капіталу та «капіталізації» праці. Зближенню інтересів суб’єктів сучасної ринкової економіки сприяє також подальший розвиток співробітництва праці та капіталу, що ґрунтується на якісному вдосконаленні трудового законодавства та системи колективних договорів.
3. Грошового підходу,згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.
4. Часової концепції капіталу, заснованої на порівнянні корисності благ у різний час та виведенні доходу з певних властивостей останнього. Згідно з цим підходом цінність теперішніх благ (за незмінності інших умов) завжди перевищує цінність таких самих благ у майбутньому. Відтак дохід на капітал має місце за умови обміну товарів поточного і майбутнього споживання.
5. Трактування капіталу як певного вкладання, що забезпечує дохід власникові незалежно від сфери застосування чи характеру діяльності.
У традиційному політекономічному визначенні капітал (від лат. сарitalis – головний) має такі властивості:
1) обмеженість;
2) здатність до нагромадження;
3) ліквідність;
4) здатність до конвертації (постійної зміни форм);
5) самозростання.
Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. Відтак розуміння капіталу постійно розширюється, виходячи за межі свого початкового змісту. У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:
І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров’я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб’єкт, а і як об’єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров’я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.
II. Інтелектуальний капітал – нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.
У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства (сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства), інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.
Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:
1. Людський капітал – нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, професійний досвід і моральні цінності.
2. Структурний капітал – технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.
До складу структурного капіталу входять:
- клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);
- організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо)1.
Ш. Соціальний капітал – капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов’язань, що спонукають суб’єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об’єктивною основою є мережі соціальних зв’язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей.
Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри2. Вони виокремлюють такі його форми:
1) зобов’язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища;
2) інформаційні можливості (здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм);
3) соціальні норми та етичні принципи4.
Таким чином, згідно із сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм. На думку відомого французького дослідника П. Бурдье, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних станів капіталу:
1) інкорпорованого (сукупності відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);
2) об’єктивованого (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній, предметній формі);
3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який може бути неформалізованим або формалізованими у вигляді прав власності, сертифікатів тощо).
Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не є відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв’язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного.
У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал – самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи,які уможливлюють отримання доходу.
Багатоаспектність категорії «капітал» виявляється у різноманітних формах його існування (рис. 4.1). У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:
Рис. 4.1. Багатоаспектність аналізу конкретних форм існування капіталу
I. За сферами застосування (промисловий, торговельний, позиковий капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу).
Промисловий капітал – капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.
Торговельний капітал –капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.
Позиковий капітал – грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.
II. За напрямами інвестування (матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали).
III. За масштабами функціонування (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали).
IV. За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реальний і фіктивний капітали).
Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.
Фіктивний капітал (від лат. fictio – вигадка) – капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів. Сам по собі фіктивний капітал як титул власності на цінні папери не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.
Різновидом фіктивного капіталу є спекулятивний капітал – капітал, спрямований не на довгострокові вкладення, а на швидке отримання спекулятивного прибутку за рахунок гри на коливаннях ринкових курсів цінних паперів.
Ілюзорність фіктивного капіталу яскраво проявляється у період біржових потрясінь, за яких падіння ринкових курсів цінних паперів може суттєво зменшити величину фіктивного капіталу за незмінності обсягів капіталу реального.
V. За роллю у відтворювальному процесі (капітал-власність; капітал-функція).
Капітал-власність – капітал, який перебуває у власності кредитора.
Капітал-функція – запозичений капітал, який функціонує в певній галузі.
VI. За джерелами сформування (власний та залучений капітали). Власний капітал – капітал, вкладений власником фірми; визначається як різниця між сукупними активами фірми та її зобов’язаннями.
Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.
VII. За інноваційною спрямованістю (неризиковий та венчурний (ризиковий) капітали).
Венчурний капітал – ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень.
VIII. За формами функціонування (індивідуальний, суспільний, колективний).