Ред.] Сільське господарство

В агропромисловому комплексі функціонує понад 850 агроформувань на основі приватної власності на землю. Крім цього діють 1240 селянських (фермерських) господарств. Площа сільськогосподарських угідь складає понад 2 млн.гектарів. Родючість ґрунтів в середньому по області складає 60-65 одиниць (за 100 - бальною шкалою). За обсягом валової продукції сільського господарства область займає провідне місце в Україні. Питома вага рослинництва – 61%, тваринництва – 39%. З кожним роком збільшуються посівні площі під зернові культури і в першу чергу – озиму пшеницю, ячмінь, соняшник, кукурудзу, гречку, просо і цукровий буряк. Валовий збір зерна за останні два роки зріс майже на чверть, середньорічний урожай складає 1650 тонн.

Ред.] Транспортна мережа

Вокзал у Козятині, пам'ятка архітектури 19 століття

Основні залізничні вузли - Козятин, Жмеринка, Вінниця, Вапнярка, Калинівка, Рудниця.

Через область проходять автомобільні магістральні дороги: М-12 - а/д Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка - 181,9 км М-21 - а/д Житомир-Могилів-Подільський - 178,1 км. Регіональні дороги: Р-08 а/д Немирів-Ямпіль - 118,6 км Р-17 а/д Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне - 93,7 км Р-31 а/д Кременець-Біла Церква - 45,0 км Р-32 а/д Бердичів-Хмільник-Літин - 58,7 км Р-36 а/д Немирів-Могилів-Подільський - 107,1 км

В перспективі через область будуть проходити транспортні коридори : Лісабон – Неаполь – Будапешт – Київ, Варшава – Одеса (“Балтійське море – Чорне море”). Всі населені пункти області зв’язані з районними центрами дорогами з твердим покриттям. За щільністю залізничних колій на одну тисячу квадратних кілометрів території область займає п’яте місце в Україні. По річках здійснюється вантажно-пасажирське судноплавство. Центр області пов’язаний авіалініями з іншими великими містами України.

Успішно розвивається галузь зв’язку, особливо в містах обласного значення: Вінниці, Жмеринці, Козятині, Ладижині, Могилів-Подільському, Хмільнику. Вводяться нові цифрові телефонні станції, системами мобільного зв’язку UMC, Київстар покриваються міста і території, прилеглі до автомобільних доріг державного значення.

Збільшується кількість операторів електрозв’язку, які включені в волоконно-оптичні лінії зв’язку (ВОЛЗ): “Дністер”, “Захід”, а з часом – “Поділля”, а також ті, що працюють в системах радіорелейного зв’язку (РЛЗ). ВОЛЗ і РЛЗ забезпечують високу швидкість і якість передачі інформації.

Ред.] Історія

Вінниця. Малюнок Наполеона Орди

На території, займаною сучасною Вінницею, людина селилася з незапам’ятних часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзового століття, славянські поселення, що відносяться до черняховської культури; пізніше тут жили племена, що входили до складу Київської Русі, Галицько — Волинського князівства.

З географічної точки зору це землі, що лежать в середній течії Південного Буга, або, по-старому, Бога, званого у Геродота Гипанісом.

У літописні часи, за Нестором, «Уличі і тиверці сиділи по Дністру і з’єднали з Дунаєм. Була їх множина». Пізніше київський князь Олег, розширюючи володіння, стягував дань і володарював «над полянами, і древлянами, і мешканцями півночі, і радимичами, а з уличами і тиверцями воював», як повідомляє «Повість временних літ» під 885 роком. Незабаром Середнє Побужжя увійшло до складу Київської Русі, і вже в 907 році у відомий похід на Царгород Олег узяв з собою «тиверців, відомих як товмачі».

В період феодальної роздробленості Київської Русі ці землі пішли до складу Галицько-Волинського князівства. Оскільки стольні міста цього князівства Володимир-Волинський і Галич розташовувалися: перший — на північ від басейну річки Дністер, а другий — у верхній течії Дністра, то землі, що лежали на південь від них, в нижній течії безлічі лівих приток Дністра, одержали назву Поніззя.

Коли ж в 1240 році під ударами орд Батия пав Київ, татарські завойовники рушили на захід і незабаром вторглися в Поділля — так з тих часів стало називатися Поніззя. Не знайшовши у західних сусідів допомоги і підтримки в боротьбі з нашестям, галицько-волинський князь Данило Романович вимушений був визнати залежність від Золотої Орди. Татари розділили на тьми Подільський улус, брали з нього дань, а самі кочували в Дикому полі — в степах на південь від річок Ягорлик, Синюха, Тясмин.

На багате, хоч і ослаблене безперестанними поборами Поділля, до того ж контрольоване Ордою лише часом, стали зазіхати угорські, польські, литовські феодали. У 1362 році великий князь литовський Ольгерд, зібравши значне військо, розбив в битві на річці Синюха орди братів Кутлубуга, Хачибея і Дмитра. Як сказано в літописі, «оттолі від Поділля ізгна влада татарську». Знов придбані землі Ольгерд роздав своїм племінникам Федору, Юрію, Олександру і Костянтину Коріатовичам, що продовжували в своїй діяльності державні традиції Київської Русі.

Уздовж меж Дикого поля брати звели замки для захисту від набігів неспокійних південних сусідів. Ці замки і з’явилися основою для зростання таких міст, як Вінниця, Черлений град, Брацлав, Ров-Бар та інші. Звичайно, поселення в цих зручних для життя і оборони місцевостях існували задовго до приходу Коріатовичей, що підтверджується археологічними даними. Проте початок згаданих міст відноситься до 1362–1363 років.

Заснування Вінниці пов’язана з ім’ям Ольгердова племінника Федора Коріатовича. У 1363 році він заклав дерев’яну фортецю на високій кручі, нижче впадання в Буг лівої його притоки — річки Віннички. Урочище Замкова гора, обернене років сто тому в каменоломні, в 1890 році зникло зовсім, перетворившися у фундаменти міських будинків і бруківку. Назва «Вінниця» зустрічається вже в документі, підписаному 13 червня 1385 року в Кракові королем Владиславом Ягело. З багатьох версій, що пояснюють назву міста, мабуть, найбільш вірогідні ті, які ґрунтуються на наступних словах: «вінниця» — винокурня, де варилося пиво винні, старослов’янське «в’но» — посаг, придане, одержане Коріатовичами, і Вінничка — річка.

Невеликий дерев’яний замок у ряді інших степових зміцнень, звичайно, не радував ординців. З 1400 по 1569 рік він піддавався тридцять разів тільки крупним нападам, горів і знову вставав над Бугом. Після Кревськой унії 1385 року, що об’єднала Польщу і Литву, що охрестилася, посилився наступ польських феодалів на Україну. У 1434 році вони захопили подільські землі аж до річки Мурафи, утворивши Подільське воєводство, і рушили на схід. Проте стійкий опір місцевого населення змусив їх відступити. Середнє Побужжя залишилося під владою Литви і називалося за головним містом Брацлавщиною.

У другій половині XV століття Вінниця за привілеєм Олександра Казимировича вже користувалася магдебурзьким правом. Самоврядування здійснювалося виборним магістратом, куди входила рада — рада з восьми чоловік на чолі з бургомістром, лава — суд з п’яти лавников з войтом во главі і ґміна з дванадцяти чоловік. Ремісники об’єднувалися в цехи, а в Краєзнавчому музеї можна побачити старовинні цехові знаки. Швидкому зростанню економічного значення міста сприяв також торговий тракт з Молдавії до Москви. За часів Івана III між двома державами зав’язалися активні торгові зв’язки. У XVI сторіччі почастішали набіги кримчан на подільські землі, і вінницький замок деколи вже не вміщав тих, що всіх прагнули в ньому сховатися. У 1541 році татари особливо жорстоко спустошили околиці Вінниці і захопили багато полонених, яких, правда, вдалося відбити. У 1558 році звели новий замок на неприступніших земляних валах острівця Кемпа, лежачого проти правобережного горба, що огинається Бугом. Але цей замок також був дерев’яним, і в 1580 році його спалили татари. У вогні загинули всі даровані місту грамоти, а з ними і без того куці права міщан. За Люблінською унією 1569 року Брацлавщина перейшла під владу Речі Посполитої і була перетворена в Брацлавськоє воєводство. Шляхта, що кинулася сюди, захоплювала кращі землі. У 1598 році до Вінниці були переведені всі урядові установи, і вона стала столицею Брацлавського воєводства, тому що Брацлав ще частіше піддавався нападам татар, та і неспокійна Запорізька Січ знаходилася близько. Це зумовило наступний етап зростання Вінниці — забудову правого берега Буга. Нове розташування замку, що зайняв найважливіше місце в структурі міста, сформувало і планувальну мережу вулиць Правобережжя, пучком тих, що сходяться до моста, пізніше перекинутого на замковий острів Кемпа, а з нього — на лівий берег. Ця схема вулиць існує і нині. Після Андрусовського перемир’я 1667 роки Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Проте шляхетськая Польща настільки слабшала, що не змогла встояти перед натиском Високої Порти і за Бучачським миром 1672 року віддала туркам значну частину Подільського, Брацлавського і Київського воєводств. Двадцять сім років, до 1699 року, володарювало на цих землях створене турками князівство Сармата. Трактат «Про вічний світ» 1686 роки повернув Польщі все Правобережжя, правда формально, і розтерзаний війнами край перетворився на пустелю, що роздирається внутрішніми суперечностями. Польська держава розхитувалася під ударами конфедерацій власної шляхти, поки не розсипалося, тричі розділене між могутніми сусідніми монархіями — Росією, Австрією і Пруссією. Боротьба конфедератів проти царських військ продовжувалася з 1768 до 1772 року. В жовтні 1768 на стороні Барської конфедерації виступила Туреччина, яка оголосила війну Росії. Французький уряд для керівництва збройними силами конфедератів вислав гененерала Дюмур'є. Проте, незважаючи на значну міжнародну підтримку, в 1772 році головні сили конфедератів були розбиті російськими військами під командуванням О. Суворова. Поразка Барської конфедерації стала однією з передумов першого поділу Польщі у 1772 році. Після другого розділу 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії і утворили Подільську губернію, до західної частини губернії увійшло власне Подільське воєводство, в східну — Брацлавське воєводство. Після приєднання Поділля до Росії Вінниця стала губернським містом, але після установи Подільської губернії з центром в Кам'янці була переведена в штат повітового міста. Розвиток Вінниці пішов набагато швидшим після споруди в 1870 році поблизу міста залізниці Київ — Балта — Одеса. З’явилися фабрики і заводи, в місті стали будувати кам’яні будівлі.

Вінницька область була заснована 27 лютого 1932 року, тоді вона займала території нинішніх Вінницької, Хмельницької, частини Житомирської області, і до її складу увійшли 2 міста (Вінниця і Бердичів) та 71 район. Але у 1937 році, після утворення Кам'янець-Подільської та Житомирської областей, у складі Вінниці залишається два міста обласного підпорядкування — Вінниця і Могилів-Подільський та 42 райони.

Під час другої світової війни в липні 1941 року область була окупована німецькими та румунськими військами. Всьому народному господарству було нанесено великих збитків — спалено 14 сіл, спалено та зруйновано 25909 будинків, 1586 шкіл, 22 технікуми, 148 клубів, театрів і музеїв, 236 бібліотек, 236 лікарень і амбулаторій, 41 дитячий заклад, зруйновано або знищено 1939 колгоспів, 376 промислових підприємств, знищено або вивезено до Німеччини 101367 сільськогосподарських машин. До того ж, на примусові роботи вивезено 74344 мирних громадян. Область звільнена у березні 1944 року. 137 вінничан у роки Великої Вітчизняної війни за проявлений героїзм удостоєні найвищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу.

Економіка

Географічна структура експорту Волинської області^[5]

Товарна структура експорту Волинської області^[6]

Провідною галуззю економіки Волинської області є промисловий та аграрний сектори, які забезпечують більше половини її сукупного продукту. Сільське господарство спеціалізується на тваринництві м’ясо-молочного напрямку, а також на виробництві зерна, цукрових буряків, овочів, картоплі. На селі сформовано нові економічні відносини, що базуються на приватній власності на майно і землю. На недержавній основі зараз виробляється майже вся сільськогосподарська продукція.

Виробництвом промислової продукції займаються більше 200 підприємств. Провідні галузі – харчова, машинобудування, паливна, хімічна та промисловість будівельних матеріалів.

На підприємствах області виробляються автомобілі, автобуси, прилади контролю, підшипники, водолічильники, торгівельне обладнання для рітейлу, машини для тваринництва і кормовиробництва, вироби із пластмас, тканини, лінолеум, руберойд, цегла будівельна, меблі, кондитерські, макаронні, ковбасні та горілчані вироби, консерви та інше.

У приватному секторі області працює 3,7 тисяч малих підприємств та 28,3 тисяч фізичних осіб-підприємців. Тут зайнята десята частина працездатного населення області. Малими підприємствами виробляється 9,2 відсотка продукції, забезпечується п’ята частина надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Економічна структура області має такий вигляд (у відсотках від валового продукту):

• сільське господарство – 35,3;
• послуги – 26,2;
• промисловість – 25,1;
• будівництво – 3,6.

Мінерально-сировинна база області представлена такими корисними копалинами, як кам’яне вугілля, природний газ, фосфорити, мідь, камінь будівельний, крейда будівельна, сапропель, гелій. Крім того, добуваються торф, цегельно-черепична сировина, пісок будівельний та скляний, цементна сировина.

Найбільшу частку в переліку виробів, реалізованих за кордоном, займають мінеральне паливо, машини й устаткування, нафта та продукти її переробки, казеїн, продукція тваринництва.

У структурі імпорту провідне місце належить паливно-мастильним матеріалам, пластмасам і каучуку, транспортним засобам, машинам, устаткуванню та електротехнічному обладнанню.

Ред.] Туризм

В області на державний облік узято 495 пам'яток архітектури та містобудування (з них — 200 національного значення), 149 пам'яток археології (з них — 16 національного значення), 1282 пам'ятки історії (з них — 7 національного значення), 35 пам'яток монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). До Списку історичних населених місць включено 20 поселень: Берестечко, Володимир-Волинський, Голоби, Головно, Горохів, Іваничі, Камінь-Каширський, Ковель, Луків, Луцьк, Любешів, Любомль, Олика, Ратне, Рожище, Стара Вижівка, Турійськ, Устилуг, Цумань, Шацьк.^[7]

Визначні пам'ятки:

Замок Любарта

Замок (Олика)

Зимненський Свято-Успенський Святогорський ставропігійний жіночий монастир

Костел Святої Трійці у Любомлі

• Успенський собор (1157—1160), Володимир-Волинський
• Василівська церква (XIII—XIV ст.), Володимир-Волинський
• Костел Йоакима і Анни (1752), Володимир-Волинський
• Костел Розіслання Апостолів (1718—1755), Володимир-Волинський
• Зимненський Святогорський Успенський монастир (Х-ХІ ст.), Зимне, Володимир-Волинський район
• Успенський собор (з чудотворним образом Зимненської Божої Матері) (1495), Зимне, Володимир-Волинський район
• Свято-Миколаївська церква (1601), Лудин, Володимир-Волинський район
• Колегіальний костел Святої Трійці(1635—1640), Олика
• Костел Св. Петра і Павла (1460), Олика
• Замок Радзівіллів (1558), Олика
• Стрітенська церква (1784), Олика
• Покровська церква (1740), Піддубці, Луцький район
• Свято-Миколаївська церква (1678), Борочиче, Горохівський район
• Церква Святого Дмитра (1905), Журавники, Горохівський район
• Церква Святого Георгія (кінець 13 століття), Любомль
• Костел Святої Трійці (1412), Любомль
• Церква Святого Іоана Богослова (1777), Штунь, Любомльський район
• Дмитрівська церква (1674), Згорани, Любомльський район
• Успенська церква (кол. Костел Св. Михайла) (1752), Радехів, Любомльський район
• Брама палацу Чарнецьких (XVIII ст.), Любешів
• Костел Святої Анни (1771), Ковель
• Дмитрівська церква (1567), Гішин, Ковельський район
• Церква Святої Параскеви (1723), Луків, Турійський район
• Костел святих Анни та Станіслава (16 століття), Луків, Турійський район
• Свято-Миколаївський монастир (1542), Мильці, Старовижівський район
• Успенська церква (1589), Качин, Камінь-Каширський район
• Домініканський костел (1741—1753), Старий Чорторийськ, Маневицький район
• Преображенська церква (1600), Четвертня, Маневицький район
• Успенська церква (1643), Низкиничі, Іваничівський район
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1760), Новий Загорів, Локачинський район
• Костел Святої Трійці (1642), Затурці, Локачинський район
• Монастир і костел кармелітів (1720), Кисилин, Локачинський район
• Свято-Михайлівська церква (1777), Кисилин, Локачинський район
• Костел Святої Трійці (1711—1733), Берестечко
• Собор Святої Трійці (1910-незавершене будівництво), Берестечко
• Каплиця Святої Теклі (XVII ст.), Берестечко
• Замок Любарта (ХІІІ-XIV ст.), Луцьк.
• Кафедральний собор Св. Апостолів Петра і Павла (1616—1637), Луцьк
• Cинагога (1626—1629), Луцьк
• Cвято-троїцький кафедральний собор (1752—1755), Луцьк
• Свято-Михайлівська церква (1636), Білосток, Луцький район
• Свято-Миколаївський монастир (XVIII ст.), Жидичин, Ківерцівський район
• Свято-Георгіївська церква (1783), Голоби, Ковельський район

Історія