Економічна теорія і економічна політика
G Економічна політика держави являє собою систему економічних заходів, які здійснюються державою в інтересах правлячих груп людей (класів, партій, фінансово-промислових груп та ін.). Вона впливає на численні сторони розвитку суспільства, і, передусім, на його продуктивні сили. Економічна політика може впроваджуватися у різних формах і за допомогою різноманітних методів у залежності від умов і задач того чи іншого етапу розвитку.
В рамках економічної політики виділяють економічну стратегію і економічну тактику.
F Економічна стратегія - довгострокова програма економічного розвитку держави, яка характеризує перспективний стан економіки і найзагальніші напрямки та шляхи її розвитку.
F Економічна тактика являє собою комплекс конкретних коротко- і середньострокових заходів, які спрямовані на досягнення загальної стратегічної мети.
Визначення сутності економічної політики України відображено і у чинних нормативно-правових актах.
У Господарському кодексі України, що набрав чинність з 1 січня 2004 року, у ст. 9 визначаються форми реалізації державою економічної політики (додаток 1.1.).
Особливістю економічної політики незалежної України є відмова від директивного (обов’язкового, централізованого) планування і перехід до плануванню індикативного (рекомендаційного).
Економічне планування на державному рівні в Україні до 1999 року практично обмежувалося прийняттям законів про Державний бюджет на кожний наступний рік і розробкою державних цільових програм розвитку окремих галузей, галузевих і територіальних комплексів. В 1999 році була розроблена Програма "Україна-2010", яка являє собою документ, що визначає важливі перспективи, цілі та політико-правові механізми їх досягнення, які відображають стратегію входження України в XXI століття, шляхи її залучення до глобальних міжнародних процесів. Також основні напрямки економічної політики України знаходять своє відображення у виступах та посланнях президенту України, програмах Кабінету Міністрів України та ін.
Подальший розвиток система державного економічного планування України одержала з прийняттям Закону України "Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 року № 1602 –III (додаток 1.2.), у якому визначені правові, економічні та організаційні принципи формування цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки і окремих адміністративно-територіальних одиниць як складової загальної системи державного регулювання економічного і соціального розвитку держави. Законом встановлений загальний порядок розробки, затвердження і виконання вказаних прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, а також права та відповідальність учасників державного прогнозування і розробки програм економічного і соціального розвитку України.
В економічній літературі виділяються два підходи, які визначають взаємозв’язок між економічною теорією та економічною політикою - нормативний та позитивний.
Позитивна економіка оперує фактами і вільна від суб’єктивних та оціночних суджень, намагається сформувати наукові уявлення про економічну поведінку суб’єктів господарчих відносин, досліджує фактичне становище у економіці. При позитивному підході економічна політика визначається економічною теорією і ґрунтується на її науковій основі, економічна політика використовує об’єктивні економічні закони для досягнення намічених цілей.
Нормативна економіка відокремлює суб’єктивні та оціночні розуміння певної групи людей (партії, правлячої групи, фінансової олігархії та ін.) про те, якою, з їхньої точки зору, повинна бути економіка, і які політичні акції треба рекомендувати для зміні стану економіки у бажаному напрямку, визначає, які умови чи аспекти економіки є бажаними або ні. При цьому підході економічна політика є первинною стосовно до економічної теорії, у деяких випадках можливо пристосування теорії до обраних політичних цілей і суттєве її перетворення для обґрунтування тієї чи іншої економічної політики (наприклад, марксистсько-ленінська політична економія виправдовувала монополію державної влади, боротьбу з приватною власністю, підприємництвом, ініціативністю, вільною конкуренцією та іншими атрибутами розвинутого ринку у СРСР необхідністю захисту інтересів робочого класу), об’єктивна дія економічних законів може не враховуватися, нерідко державою можуть використовуватися навмисно перекручені статистичні дані для підтвердження правильності економічної і соціальної політики, що реалізується.
Іншими словами, позитивна економіка вивчає те, що реально є, намагаючись бути якомога об’єктивною, а позитивна економіка виражає суб’єктивні уявлення про те, що повинно бути у економіці.
Якщо у будь-якій економічній програмі або плані застосовуються таки слова, як «повинно бути» або «слід зробити», то це свідчить про нормативний характер такого твердження.
У колишньому СРСР, відомо, домінував нормативний підхід до економіки. Україною у перші роки незалежності було проголошено прагнення до формуванні позитивного підходу, відмові від директивних методів управління економікою і орієнтація на економічні важелі управління та індикативне планування. Але це не означає, що нормативні елементи будуть повністю виключені із арсеналу засобів формування економічної політики, хоча при цьому перевагу все ж слід віддавати позитивному підходу.
Взаємозв’язок між реальними фактами економічного життя, економічною теорією і економічною політикою при позитивному підході представлений на рис. 1.2.
Правильне обґрунтування економічної політики повинно спиратися на економічні принципи і закони, які (див. рис. 1.2), виводяться на основі співставлення реальних фактів з теоретичними положеннями.
В умовах розвинутого суспільства, що базується на принципах і законах ринку, економічна політика у першу чергу спрямована на досягнення таких традиційних цілей, як:
F економічне зростання - збільшення реального ВНП країни у абсолютному розмірі та у розрахунку на душу населення, зростання виробництва високоякісних товарів та послуг, підвищення рівня життя народу;
F повна зайнятість - забезпечення роботою усіх працездатних громадян, які бажають працювати;
F економічна ефективність - досягнення максимально можливих результатів від використання обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства;
 |
Рис. 1.2. Взаємозв’язок між реальними фактами економічного життя, економічною теорією і економічною політикою при позитивному підході до економіки.
F стабільний рівень цін - запобігання як значного підвищення рівня цін (інфляції), так і його різкого зниження (дефляції);
F економічна свобода - підприємці, робітники і споживачі повинні мати достатньо високий ступінь свободи у процесі прийняття рішень, але слід ураховувати, що зростання свободи веде до збільшення відповідальності за свої дії;
F справедливий розподіл доходів - запобігання значного розшарування населення за обсягом доходів, подолання жебрацтва;
F економічна забезпеченість - забезпечення хворих, непрацездатних, недієздатних, інвалідів, людей похилого віку, дітей достатніми засобами життя;
F раціональний торговий баланс - співвідношення між експортом та імпортом товарів, послуг і капіталів не повинно негативно впливати на розвиток економіки країни, стан її зовнішньої заборгованості, економічне і політичне становище, економічну безпеку.
Цей перелік не є повним і вичерпним, оскільки в різних країнах і на різних історичних етапах розвитку на перший план можуть виходити і інші цілі. Наприклад, для України зараз є важливим також поліпшення навколишнього середовища, створення ефективної і стабільної правової бази, подолання економічної злочинності, збільшення внутрішнього платоспроможного попиту на вітчизняну продукцію, та ін.
Слід відмітити, що розуміння деяких з перелічених цілей не завжди може бути однозначним. Особливо це стосується тих цілей, які неможливо вимірити з достатньою ступінню точності - економічної свободи, справедливого розподілу доходів, економічної забезпеченості.
Деякі цілі можуть доповнювати одна одну, тобто досягнення однієї з цілей сприяє досягненню однієї або декількох інших. Так, економічне зростання може забезпечити підвищення рівня зайнятості, зміцнення позицій «середнього класу», підвищення рівня економічної забезпеченості непрацездатних.
Але у деяких випадках певні цілі можуть виключати одна одну, або суперечити одна одної. Наприклад, прагнення скоротити різницю у доходах між різними шарами населення шляхом встановлення «стелі» доходів або надмірно прогресивної шкали оподаткування приведе до послаблення стимулів до зростання продуктивності праці, інвестування, підприємницького ризику, науково-технічному прогресу, і, за кінцевим підсумком, буде перешкоджати економічному зростанню.
Тому суспільство повинно розробляти систему пріоритетів у вирішенні невідкладних завдань, що стоять перед ним на кожному конкретному етапі розвитку. Таки пріоритети знаходять відображення у конкретних програмах, де чітко визначаються першочергові цілі і приводяться можливі наслідки їх реалізації.
Так, зокрема, Програмою "Україна - 2010" визначені головні шість пріоритетних напрямків реформування економіки:
F підвищення конкурентноздатності виробництва і зростання експортного потенціалу країни;
F посилення соціальної орієнтації економіки, засвоєння випуску нових конкурентноздатних товарів широкого вжитку;
F реалізація енергозберігаючої моделі економіки;
F поновлення виробництва на науково-технологічній основі;
F реструктуризація підприємств;
F створення відповідних ефективних регіональних структур.
Відповідно до визначених напрямків економіка нашої країні вже може продемонструвати певні позитивні результати.
Результативне вирішення пріоритетних завдань економічного і соціального розвитку України неможливе без ефективного законодавчого забезпечення економічних процесів і без значного скорочення масштабів економічної злочинності у країні. Тому підвищення рівня економічної підготовки працівників законотворчої і правоохоронної системи набуває у сучасних умовах особливого значення.