Правовий статус громадян — підприємців
Стаття 42 Конституції України закріпила правило, згідно з яким «кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом». Слово «кожен», застосоване в конституційній нормі, дозволяє дійти висновку про об'єктивне право всіх фізичних осіб на підприємництво. Як вказувалося вище, ст. 26 Конституції України та ст. 129 ГК України розповсюдили на іноземців і осіб без громадянства, що легально здійснюють господарську діяльність в Україні, такі самі права й обов'язки, які встановлені для громадян України, за винятком випадків, передбачених законом.
Фізична особа стає суб'єктом господарювання після реєстрації у встановленому порядку та отримання статусу підприємця.
Особливістю правосуб'єктності фізичних осіб — підприємців є обсяг майнової відповідальності таких осіб, оскільки вони відповідають не тільки тим майном, яке використовується ними для здійснення підприємництва, але і всім іншим майном, що належить їм на праві приватної власності (включаючи частку в спільній сумісній власності подружжя), окрім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 52, ст. 366 ГК України).
Фізичні особи — підприємці, які не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності, можуть бути визнані банкрутом у порядку, встановленому ст.ст. 47-49 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Сучасні приватні підприємці мають практично ідентичний статус з представниками купецького стану Російської імперії (період до 1917 р.) і підприємцями, які вели комерційну діяльність за часів НЕПу. Такі особи повинні були реєструватися в установленому порядку, відповідати за наслідки своєї діяльності всім майном, що належить їм, вести торгові книги і виконувати інші вимоги законодавства того часу.
Правовий статус фізичної особи — підприємця має низку специфічних ознак, що відрізняють його від суб'єктів господарювання — юридичних осіб:
а) діяльність такого суб'єкта не регламентована статутом, засновницьким договором або іншим актом — напрями його діяльності обмежуються лише законом;
б) він не зобов'язаний, але має право мати рахунок у банку, на нього не поширюються положення про ліміт каси;
в) його правовий статус не передбачає реорганізації або створення (припинення) відособлених підрозділів;
г) фізична особа — підприємець не може входити до складу господарського об'єднання і промислово-фінансової групи;
д) після завершення процедури банкрутства такий суб'єкт має право знову займатись підприємницькою діяльністю;
є) крім «звичайних» (добровільного та примусового за рішенням суду) способів припинення фізична особа—підприємець може припинити діяльність також у разі смерті або оголошення судом зниклою без вісти або померлою, визнання її недієздатною або обмежено дієздатною. Проте законодавчо не вирішені питання виконання в даному випадку довгострокових договорів, за якими даний суб'єкт є стороною, а також захисту прав найнятих ним працівників.
Слід враховувати, що майно приватного підприємця, придбане ним у період зайняття підприємницькою діяльністю і перебування у шлюбі, за загальним правилом є сумісною власністю подружжя. У цій сфері також немало колізій. Наприклад, із питань визначення обсягу податкових зобов'язань подружжя, зобов'язань щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, при застосуванні способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань або при обранні судами заходів із забезпечення позовних вимог. Важливо найближчим часом законодавчо визначити підстави відмежування майна, що використовується особою для підприємницької діяльності, від його особистого майна. Деякі дослідники пропонують вирішувати ці питання за допомогою даних книги обліку доходів і витрат, які веде фізична особа — підприємець.
Як випливає із змісту ст. 50 ГК України, право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Нагадаємо, що повна цивільна дієздатність настає:
- при досягненні особою повноліття (18 років);
- до повноліття — з моменту вступу у шлюб у випадках, коли це дозволено законодавством.
Крім того, згідно зі ст. 35 ГК України повна дієздатність за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), опікуна або органу опіки та піклування може бути надана громадянинові, який:
3) досяг 16 років і працює за трудовим договором;
4) записаний матір'ю або батьком дитини;
5) досяг 16 років і бажає займатися підприємництвом.
В останньому випадку громадянин набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації як підприємець.
Правоздатність і дієздатність фізичної особи може бути обмежена судом лише у випадках і в порядку, передбачених законом. При обмеженні дієздатності громадянин втрачає право на здійснення підприємницької діяльності.
Конституцією України, законами України «Про державну службу», «Про запобігання та протидію корупції», «Про господарські товариства» та іншими законами встановлюються обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.
На підставі аналізу чинного законодавства можна систематизувати категорії осіб, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю. Це:
- Президент України, члени Кабінету Міністрів України, посадові особи центральних державних і місцевих органів державної влади, інші державні службовці;
- народні депутати України і депутати місцевих рад;
-- посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, нотаріату;
- військовослужбовці, а також громадяни, які проходять альтернативну службу;
особи, яким вироком суду заборонено здійснення підприємництва впродовж певного строку.
Слід ще раз зауважити, що володіння корпоративними правами згідно зі ст.167 ГК України не є підприємництвом, тому вищезазначені категорії осіб не позбавлені права виступати засновниками господарських товариств, купувати і продавати акції, крім випадків, коли вказані операції з купівлі-продажу акцій спрямовані на отримання прибутку.