Вплив першої світової війни на господарство України

Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро- Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Росія вступила у війну слабопідготовленою. Величезний попит на предмети військового та матеріального забезпечення спонукали до змін у промисловому виробництві. Війна стала фактором, що ламав структуру промислового виробництва і встановлював нові пропорції в розвитку окремих галузей промисловості.

Необхідність забезпечення армії зброєю та спорядженням примусила царський уряд зайнятися проблемами перебудови господарства. У травні 1915 р. було утворено Особливу нараду з артилерійського забезпечення армії на чолі з військовим міністром, але вона була мало ефективною. Тож у серпні 1915 р. замість однієї Особливої наради було утворено чотири: з оборони, палива, пере­везень і продовольства. Найбільш впливовою і дієвою була «Особлива нарада для об'єднання заходів по обороні держави». Вона здійснювала нагляд за державними і приватними підприємствами, які працювали на війну. їй підпорядковувалися районні заводські наради. Наприкінці 1915 р. особливі наради об'єднували в Україні 1130 підприємств і майже 400 тис. робітників, однак відчутних результатів це не дало. Царський уряд не зміг створити систему чіткого регулювання промисловістю, як це було зроблено в євро­пейських країнах.

Поряд з державними органами виникли громадські об'єднання промисловців і великих землевласників, що ставили собі за мету сприяти забезпеченню армії. Це були військово-промислові комітети. В Україні було створено чотири обласних (Київський Харківський, Катеринославський, Одеський) і декілька місцевих комітетів. Вони намагалися розподіляти воєнні замовлення серед малих, середніх підприємств, але дуже швидко вступили в протиріччя з особливими нарадами та їх районними відділеннями.

На початку війни промислове виробництво в Україні зростало, оскільки підприємства виконували замовлення для армії крім того, з районів бойових дій (Прибалтики, Польщі) в Україну було евакуйовано багато промислових підприємств. Видобуток кам'яного вугілля в Донбасі збільшився з 1540 тис у 1913 р до 1744 тис. пудів у 1916 р. Нарощували виробництво металургійна машинобудівна, хімічна промисловості та інші за рахунок в основному перевантаження технічного обладнання при структурній перебудові промисловості.

При загальному зростанні виробництва скорочували обсяги випуску продукції легка, харчова, будівельна і лісова промисловості. Посилилася

концентрація виробництва, утворилися нові об'єднання і товариства. Зменшилася загальна кількість підприємств. Якщо в Україні в 1913 р. діяло 3381 підприємство, то в 1915р. - тільки 2849. Співвідношення закритих і відкритих підприємств у 1917 р було 204 і 545. Значної концентрації досягає металургійна і машинобудівна промисловість. Так у 1917 р. Південноросійське дніпровське металургійне товариство об'єднувало 12 металургійних кам'яновугільних, залізорудних та машинобудівних підприємств на яких працювало майже 30 тис. робітників.

На початку 1917 р. стався раптовий спад («обрив») виробництва. Це був закономірний спад. Машинобудівні заводи нарощували виробництво озброєння і скорочували випуск засобів виробництва. Це в свою чергу, привело до зношення обладнання і машин. Спроба обновити основний капітал за рахунок іноземних інвестицій не дала бажаних результатів. У 1916-1917рр. з 159 млн. руб. іноземного капіталу, вкладеного в кам'яновугільну промисловість Російської імперії, 118,6 млн. або 74%, були вкладені в підприємства Донбасу; з 258,4 млн. руб., вкладених у чорну металургію, на Україну припадало 200 млн. або майже 80%.

Суттєво позначилась на виробництві нестача кваліфіковано робочої сили. У перші дні війни було мобілізовано понад 30% до воєнної кількості промислових робітників Донбасу. А в Катеринославській губернії не вистачало майже 104 тис. робітників. Лише в Криворізькому залізорудному районі кількість працівників скоротилася вдвоє за місяць війни. Тож царський уряд вимушений був навіть відкликати частину мобілізованих.

На відміну від промислового виробництва сільськогосподарське почало скорочуватися в перші дні війни внаслідок поголовної мобілізації українських селян до російської армії. Нестачу робочих рук у сільському господарстві намагалися компенсувати малопродуктивною працею військовополонених і біженців. Великі господарства (поміщицькі) були позбавлені права вільного найму працівників, які були основними виробниками товарної продукції. У 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатних чоловіків у сільському господарстві.

Знизилося виробництво сільськогосподарських машин на українських заводах, які перейшли на випуск зброї та іншого військового спорядження, зменшився їх імпорт. Скорочувались посівні площі й валовий збір зерна, відтак гострою була проблема забезпечення промислових центрів хлібом.

Суттєво позначився на виробництві сільськогосподарської продукції закон про кінську повинність. До весни 1917 р. було реквізовано близько 2.6 млн. коней, що завдало непоправної шкоди дрібним і середнім селянським господарствам. У деяких губерніях України більше половини господарств не мали робочої худоби.

Перша світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Внаслідок скорочення виробництва предметів масового споживання і обсягів торгівлі почав "знецінюватися" рубель — одна із стабільних світових валют. Спроби задовольнити великі потреби в коштах іноземними інвестиціями та емісією лише поглиблювали інфляцію.

Таким чином, перша світова війна започаткувала деструктивні процеси в господарстві України. Мілітаризація промисловості призвела до старіння основного капіталу, скорочення виробництва засобів виробництва. Непропорційно зростало виробництво озброєння і предметів споживання. Сільське господарство зазнало втрат, які визначили розвиток цієї галузі на десятиріччя.

13.План Дауеса

У 1923 році в Німеччині була проведена грошова реформа й інфляція практично припинилася. 1 вересня вступив у дію План Дауеса, за яким застосовувались обмеження у розвитку німецької промисловості, платежі за репараціями встановлювалися в розмірі 1 - 1,75 млрд. золотих марок у рік (із 1928 року - по 2,5 млрд., а джерелами виплат визначалися мита і податки на предмети масового попиту, відрахування з прибутків німецьких залізниць і додаткові податки з промисловості. У червні 1929 року план Дауеса був замінений планом Юнга, за яким загальний обсяг репарацій знижувався до 114 млрд. марок, термін виплат розтягувався на 37 років (у середньому по 2 млрд. у рік), а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і прибутки залізниць.

14. Криза 1921 року

З самого початку 20-х років США, Японію, Англію і Францію охопила нетривала, але інтенсивна криза. Зниження обсягів виробництва досягло 25- 30%. Промислова криза збільшилася сільськогосподарською, що супроводжувалася падінням закупівельних цін на 40%, руйнуванням посівних площ. Причини кризи варто шукати у вкрай нерівномірному галузевому розвитку у військовий період. Із зрозумілих причинах основний робився на розвиток галузей важкої промисловості, тісно пов'язаних з військовим виробництвом на шкоду галузям, що роблять споживчі товари. До того ж за роки війни збільшилась кількість посередницьких фірм, що паразитували до військового часу, здобуваючи інфляційний прибуток з численних дефіцитів.

Криза очистила ринок від цих фірм-одноденок і спияла успішному проведенню конверсій підприємств (орієнтованих на оборону). У цілому криза відіграла позитивну роль, забезпечивши для подальшого розвитку економіки.

Найбільш сильною криза була в Англії, що, з одного боку, пояснюється серйозними економічними витратами під час війни - остаточною втратою морської торгівлі монополії і фінансової гегемонії, а з іншого боку - активною підтримкою, що голодуюча Радянська Росія зробила страйкуючим англійським шахтарям у марній надії на ескалацію революційних дій у Європі.

За цей період відновився і збільшився середній прошарок, частка якого наблизилася до 50% населення. Тільки зі США від 15 до 25 млн. чоловік володіли акціями, що складали від 30 до 50% дорослого населення країни. Індекс Доу-Джонса, що розраховується на основі даних про динаміку курсової вартості головних американських корпорацій, безупинно ріс протягом 5,5 років, збільшився за цей час у 3 рази. Сумарна вартість акцій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі, зросла з 27 до 87 млрд. доларів, і Уолл-Стріт стала світовим фінансовим центром залишивши за і Лондон, і Париж.

Збільшувалися обсяги виробництва, прибутки і заробітна плата. Загальна сума споживчого кредиту зросла в США до 6,5 млрд. дол. Автомобільний парк у 1929 році склав 26 млн. автомобілів, з яких 23 млн. було придбано на виплат. Навіть у Німеччині до 1929 року був перевищений довоєнний рівень вироб­ництва. І вона знову вийшла на друге місце у світі за цим показником.

До кінця 20-х навіть самі обережні економісти повірили в те, що почалася епоха загального «вічного» процвітання. У тіні залишався той факт, що поряд із бумом у будівництві, автомобільній і хімічній промисловості, кіноіндустрії «традиційні» галузі — вугільна, текстильна, кораблебудування і сільське господарство — переживали дійсний занепад.

Недооцінювалась також відносна вузькість внутрішнього ринку і недостатня інвестиційна активність населення, обумовлені вкрай нерівномірним розподілом прибутків.

Велика депресія в США

Нью-Иоркської фондової біржі, що почалася з краху, наприкінці жовтня 1929 року Велика депресія стала останньою, але самою потужною кризою надвиробництва у споконвічному змісті цього терміна, що продовжувалася біля п'яти років і мала кардинальні і трагічні наслідки для всього Західного світу.

ПРИЧИНИ КРИЗИ. Про те, що ж насправді було головною причиною депресії, суперечки в науковому світі ведуться дотепер.

Пояснення, що лежить на поверхні, полягало в тому, що за попередні сім років економіка США й інших розвинутий країн «перегрілася» — швидкі темпи росту створили множинні диспропорції, що повинні були бути ліквідовані. Надто оптимістичні чекання, що фіксуються біржею, повинні бути здійснені, а спекулянти мали одержати гарний урок.

Достатньо справедливі претензії економістів до уряду США, що припустив ряд серйозних помилок, внаслідок яких криза швидко поширилася з біржової сфери на банківську, а з банківської — на промислову. Зокрема, недопустимо було в момент біржової паніки посилювати грошову політику і резервні вимоги. А навпаки, досить допустити поширення грошової маси і зробити санацію зобов'язань. Неправильно також було вводити торгові обмеження, в результаті яких зовнішня торгівля скоротилася втроє і були втрачені закордонні ринки збуту.

Одне із самих витончених пояснень запропонував Елвін Хансен, що пояснив депресію накладанням нижніх точок відразу декількох великих ділових циклів: кондратієвського, кузнецовського, марксового, що викликали ефект резонансу.

Але жодне з цих пояснень не може відповісти на запитання — чому криза була настільки глибока і чому економічна система сама не змогла знайти з неї вихід, як це передбачається класичною економічною теорією? Відповідь, очевидно, полягала в тому, що до кінця 20-х років економічна система країн Заходу досягла такого рівня складності, при якому механізмів ринкової саморегуляції («невидимої руки») стає недостатньо для підтримки стійкого еко­номічного і соціального розвитку і потрібно втручання держави. Відсутність же такого «керівного і направляючого» втручання веде до поглиблення кризи з. непередбачуваними соціальними наслідками.

ПАДІННЯ ВИРОБНИЦТВА. До 1933 року промислове виробництво скоротилося у США, в порівнянні з 1929 роком, на 46%, валовий продукт скоротився на 34%, виробництво зменшилось на 76% (у чотири рази), із 280 доменних печей працювало всього 44 (15%), виробництво автомобілів знизилося на 81% (у п'ять разів), збір пшениці знизився на 36%, кукурудзи — на 45%.

Збанкрутувало шість тисяч банків (майже чверть їхньої загальної кількості), 135 тисяч фірм, один мільйон фермерських господарств (15% їхньої загальної кількості).

Від падіння курсу акцій постраждало від 15 до 25 мільйонів американців. Реальна і номінальна заробітна плата робітників скоротилася на 30-35% — в середньому до 20-22 доларів на тиждень.

За рівнем економічного розвитку країна була відкинута на 20 років назад — до рівня 1911 року.

ДЕФЛЯЦІЯ. Ефект надвиробництва (продукція не знаходила збуту через скорочення платоспроможного попиту) викликав дефляцію — зниження цін. Оптові (закупівельні) ціни на сільськогосподарську продукцію знизилися на 58% (у 2.5 разу), на продукцію промисловості — на 20-40%. Роздрібні ціни також понизились, але не так сильно — в середньому на 5-10%.

Банки не тільки припинили виплату відсотків по вкладах, але і брали за збереження грошей плату в розмірі 0,5—1% річних. Ставки за комерційними кредитами не перевищували 3% річних, але мало хто вирішувався брати кредити, оскільки ефективність промислового виробництва стала негативною.

Виробники, втрачаючи надію збути свій товар за прийнятими цінами, стали знищувати продукцію, особливо фермери. Зерно спалювали в паровозних топках, переробляли на спирт, заливали мазутом.

БЕЗРОБІТТЯ. Але гірше всього було виробництво, що вибухнула в зв'язку з закриттям, безробіття. У пік кризи без роботи залишилося 25% працездатного населення (біля 13 мільйонів чоловік), адже до їх числа тоді не належали домогосподарки.

Біля трьох мільйонів міських жителів переселилися до своїх сільських родичів. Утворилися селища, що вели натуральне господарство і використовували не гроші для здійснення товарообміну.

Різко зросла злочинність, особливо в міських нетрях, контрольованих мафією. Почастішали самогубства.

Почалися небажані в історії Америки акції цивільного протесту — походи на Вашингтон, пікетування держустанов, компанії непокори владі, у яких брали участь мільйони чоловік, включаючи ветеранів першої світової війни. У підкріплення поліцейським силам довелося застосовувати війська регулярної армії.

Заходи, прийняті владою для стабілізації цін, порятунку від банкрутствабанків, залізниць, промислових компаній, на які було витрачено більш 3 млрд. доларів, не дали належного ефекту. Криза продовжувала розростатися, ставлячи під сумнів спроможність філософії і практики американського індивідуалізму, затятим адептом якого був президент Гувер.

Новий курс» Ф.Д.Рузвельта

В умовах кризи, що поглиблюється, перемогу на президентських виборах 1932 року одержав демократ Франклін Делано Рузвельт. Гаслом його передвиборної компанії стали реформи в сільському господарстві, промисловості, банківській сфері, фінансах, трудових відносинах і соціальному забезпеченні. А теоретичною базою реформ стало навчання англійця Джона Кейнса про необхідність втручання держави в економіку, з метою стимулювання інвестицій і пом'якшення криз. Конгрес надав Рузвельту надзви­чайні повноваження.

Першою акцією нової адміністрації стало оголошення в березні 1933 року надзвичайного економічного положення і закриття всіх 25 тисяч банків. Найбільш велика їх частина була відкрита через два тижні. Проблемні банки відкрилися пізніше, і їхня діяльність старанно контролювалася Федеральною резервною системою. Біля 40% самих слабких банків було ліквідовано. У червні був прийнятий закон про поділ банків на депозитні й інвестиційні, чинний дотепер.

У квітні того ж року був прийнятий закон про припинення вивозу золота за межі й обов'язковий продаж громадянами золота державі. Ціна при цьому встановлювалася вище ринкової. Це дозволило державі закупити золота для запасу на суму майже 200 мільйонів доларів (біля 200 тонн).

У січні 1934 року була проведена девальвація долара на 40% до 35 доларів за унцію і вирішувався випуск банкнот, не забезпечених золотом. Таким чином, дефляція була припинена.

У квітні 1933 року почала функціонувати Адміністрація суспільних робіт на чолі з Г. Ікесом, що, витративши за чотири роки більше 3 млрд. доларів, зробила поміч у працевлаштуванні п'яти мільйонів чоловік.

Організовуються трудові табори для безробітної молоді віком від 18 до 25 років, учасники яких забезпечуються житлом, харчуванням, уніформою й одержують 1 долар у день. Щорічно в таборах брало участь 250-500 юнаків і дівчат, а всього через них пройшло біля 3 мільйонів американців. Молодь, також як і учасники суспільних робіт, насамперед, була задіяна на будівництві доріг, гребель, парків. Багато другорядних доріг, побудованих у той час, функціонували ще в середині 80-х років.

У травні 1933 року приймається закон про регулювання сільського господарства, за яким продовжується планомірне скорочення посівних площ, здійснюється фінансування заборгованості фермерів на загальну суму більш, ніж 2 млрд. дол., приймаються заходи для підвищення цін на продукцію сільського господарства.

У червні 1933 року приймається закон про відновлення національної промисловості і створюється Адміністрація національного відновлення на чолі з генералом Джонсоном.

У Адміністрацію ввійшли представники головних компаній Америки («Форд», «Дженерал Моторз», «Стандарт Ойл», групи Моргана) і керівники АФТ (Американської Федерації Праці). Емблемою Адміністрації став синій орел.

Підприємцям усіх галузей пропонували добровільно об'єднатися в спілки (на них не поширювалася дія антитрестовського законодавства) для вироблення «кодексів чесної конкуренції», визначення обсягу виробництва й зайнятості, тривалості робочого дня (не більш 8 годин на день) і оплати праці (не менше 12 доларів на тиждень), розподіли ринків збуту. Усього було прийнято біля 750 таких кодексів, дія яких поширилась на 95% промисловості і торгівлі. Прибутки 200 найбільших корпорацій уже в тому році зросли на 60%.

У тому ж 1933 році створюється Керування долу ріки Теннессі, що здійснило осушення боліт і інтенсифікацію господарства в цьому найбільше відсталому Штаті. Програма ріки Теннессі вважається зразковою програмою регіонального розвитку в історії економічної політики.

З початком виходу з кризи пряме втручання держави в економіку скорочується, але в 1935 році приймається закон про соціальне страхування, що вводить обов'язкові пенсії за старістю (з 65 років) і допомогу по безробіттю (в середньому по 11 доларів на тиждень). Страхові фонди формуються за рахунок відрахувань із прибутку підприємств і заробітної плати робітників.

Останні одержують можливість вільно об'єднуватися в профспілки, причому роботодавцям заборонено втручатися в їхнє створення або дискримінувати їхніх членів.

Цілком відновити економіку СІНА перед війною не вдалося, оскільки цьому перешкодила раптова криза 1937 року. Проте про ефективність «нового курсу» свідчить хоча б гой факт, ще», незважаючи на високе безробіття, що зберігається, (15-17% робочої сили) і рівень життя, що зростає повільно, населенню серйозних соціальних хвилювань у другій половині 30-х років уникнути вдалося. Рузвельта ж ще три рази обирали на посаду президента — випадок безпрецедентний в історії США.

Здійснення програм економічного і соціального регулювання зажадало істотного росту державних витрат. А це, в свою чергу, спричинило різке збільшення оподатковування. Якщо до депресії бюджет розширеного уряду (федерального, штатів, общин) складав усього 5-7% ВВП, то після депресії він виріс до 25-33%, а надалі досяг 40-50% ВВП. Незважаючи на те, що пряме державне втручання в економіку США більше не повториться, роль держави в регулюванні економічних процесів уже ніколи не скоротиться до того мінімального рівня, яким воно була в епоху Вільної конкуренції.

Наши рекомендации