Зміни у галузевій структурі господарства в період НТР.

Тема: Поняття «НТР» та її основні ознаки.

Світове господарство в період НТР,

Вплив на галузеву структуру та територіальну організацію виробництва.

НТР та її основні ознаки.

Науково-технічний прогрес (НТП) – це поступальний рух людського суспільства у розвитку науки і техніки.

Науково-технічна революція(НТР) - це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, що призвів до докорінних змін ви­робництва на основі впроваджень новітніх науково-технічних до­сягнень і перетворення науки на виробничу силу.

Запитання.

Коли, на вашу думку, почалася НТР? Обґрунтуйте свою відповідь.

Початок НТР пов'язують з серединою 40-х рр. XX ст. її ототож­нюють з першою вдалою спробою звільнити ядерну енергію і ство­ренням перших ЕОМ.

Основні ознаки сучасної НТР:

1. Універсальність та всеосяжність - перетворює всі галузі і сфе­ри, характер праці, побут, культуру, психологію людей;

2. Прискорення науково-технічних перетворень - різке скоро­чення часу між науковим відкриттям та його впровадженням у виробництво, що призводить до швидкого морального зно­шення продукції і необхідності її постійного оновлення;

3. Зміна ролі людини у виробництві - у всіх галузях діяльності відбувається зміна характеру та змісту праці, збільшення част­ки розумової праці, тобто її інтелектуалізація;

4. Військово-технічна революція - значна частка новітніх досяг­нень спершу запроваджується у військових цілях, які згодом пе­реносяться й у цивільне життя (наприклад, мережа Інтернету).

Під впливом бурхливого розвитку науки і техніки сучасне сві­тове господарство суттєво змінюється (прискорення темпів виробництва, зміни у галузевій структурі економіки та у територіальній організації господарства тощо).

Зміни у галузевій структурі господарства в період НТР.

· Змінюється співвідношення між виробничою та невиробничою сферами - кількість працюючих у сфері послуг зростає, а у ви­робничій скорочується;

· У галузевій структурі промисловості зростає частка обробних галузей та скорочується частка видобувної промисловості. Ви­переджальними темпами відбувається розвиток електроенерге­тики, машинобудування і хімічної промисловості (галузі «аван­гардної трійки»). Провідного значення набувають новітні галузі: мікроелектроніка, робототехніка, створення гнучких виробничих систем (ГВС), біотехнології, виробництво нових конструкційних матеріалів;

· У галузевій структурі сільського господарства з ростом інтенси­фікації виробництва зростає частка тваринництва, яке в розви­нених країнах дає 3/4 валової продукції галузі. У рослинництві відбулася «зелена революція», яка полягала у запровадженні високопродуктивних сортів рослин, механізації господарства та меліорації земель;

· Змінюється розподіл праці між окремими видами транспорту. Зменшується частка залізничних перевезень, зростає значення автомобільного транспорту. Морський транспорт забезпечує міжнародні переведення вантажів, але перевезенням пасажи­рів, за винятком туристів, практично не займається. Зростає значення авіаційного, трубопровідного, електронного видів транспорту. Види транспорту вдосконалюються;

· Змінюється товарна структура торгівлі. Зростають обсяги ку­півлі та продажу готових товарів, скорочується - сировини. Набула розвитку торгівля технологіями: ліцензіями, патента­ми, технічним досвідом, інформаційними послугами.

3. Зміни у територіальній структурі господарства в епоху НТР.

· Відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості з місцевої сировини на ринки збуту кінцевого94 продукту. Більшість промислових районів, що нині найбільш динамічно розвиваються, не мають сировинних баз. Так, Япо­нія, Франція, Італія, Республіка Корея на 9/10 залежать від до­возу енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну енергетику і важку промисловість. Добувна промисловість збе­рігає провідне значення тільки в нових ресурсних районах окре­мих розвинених країн (Канада, Австралія, ПА тощо), в країнах, що розвиваються, та деяких постсоціалістичних країнах (Ро­сія, Казахстан тощо).

· Основними центрами і регіонами, до яких тяжіє розміщення виробництва й інших видів економічної активності, стали пере­дові наукові та освітні осередки. Територіальне поєднання осві­ти, науки, наукомістких виробництв стало типовим для вели­ких агломерацій і провідних промислових районів економічно розвинених країн. У США - це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; в Європі - так зване індустріаль­не ядро Європи (від півдня Великобританії до Північної Італії); в Японії - зона мегалополісу Токайдо; в Росії - регіони Мо­скви, Санкт-Петербурга, в Україні - Придніпров'я, Донбас. Новою формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стало створення науково-технічних зон (технополі­сів,технопарків, бізнес-інкубаторів), в яких поєднуються вза­ємодіючі науково-дослідні інститути, вузи та наукомісткі про­мислові підприємства. Так, ще у 1973 р. в США існувало 84 науково-технічні зони; тут було зайнято 142 тис. робітників і 45 тис. вчених. Зараз найбільш велика з них «Силіконова до­лина» виробляє 20 % загальних світових обсягів виробництва засобів обчислювальної техніки та комп'ютерів. Найближчим часом у США планується створити до 1000 спеціальних зон, а обсяг інвестицій має сягнути 3 млрд. дол., кількість додатко­вих робочих місць — 100 тисяч. З 1995 р. У Нідерландах та ФРН працюють відповідно 45 та 50 технопарків. В Англії існує більш ніж 25 зон і технопарків, за рахунок чого створено 18,4 тис. ро­бочих місць. В Японії на базі провідних наукових закладів було створено 18 технополісів у 14 районах. Найбільший технополіс «Цікуба» забезпечує роботою 145 тис. людей. Японці вважа­ють, що саме технополіси є втіленням технологій XXI сто­ліття.

Діяльність технополісів координує Всесвітня Асоціація Техно­полісів (W¥ТА). Вона створена 4 червня 1997 р. Місце розташу­вання штаб-квартири - Сеул, входить до складу ЮНЕСКО.

· Спостерігається висока територіальна концентрація виробничої діяльності і населення. Посилилися процеси урбанізації, що, з од­ного боку, сприяє консолідації ринків збуту, створенню перспек­тивних маркетингових систем, використанню спільної інфра­структури, з другого — загострює екологічні і соціальні проблеми.