Що становлять собою вільні економічні зони? Які переваги вони дають національній економіці в умовах інтеграційних зв'язків у світовому господарстві?
Вільна економічна зона являє собою специфічний вид державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. ВЕЗ функціонують як в країнах, що розвиваються, так і у промислово розвинутих країнах – США, Японії, Німеччині, Англії. ВЕЗ активно утворюються в Польщі, Болгарії, Угорщині. Великий досвід щодо їх утворення накопичено в Китаї. Зараз у Росії відносно активно розвиваються ВЕЗ у Находці (далекий Схід), Калінінградській області і Санкт-Петербурзі.
Вільні економічні зони формуються, як правило, на прикордонних територіях, у морських і річкових портах, міжнародних аеропортах, поблизу основних залізничних і автомагістральних ліній, туристичних центрів, в окремих промислових районах. Створення ВЕЗ сприяє вирішенню таких завдань:
залучення в економіку країни іноземного капіталу, технологій, форм і методів організації праці,
формуванню ринкової інфраструктури для розширення міжнародних економічних зв’язків (у тому числі валютно-кредитних, страхових, транспортних, інформаційних), що дозволить використовувати зони як посередника між світовою економікою і вітчизняним господарством; розвитку експортної бази і росту валютних надходжень;
прискоренню впровадження науково-технічного прогресу за рахунок як зарубіжних, так і вітчизняних наукових розробок і „ноу-хау” і передачі їх для широкого використання на зовнішній ринок і в свою країну;
апробації на локальному рівні нових форм господарювання;
практичному навчанню вітчизняних спеціалістів засобам і методам міжнародного бізнесу міжнародного бізнесу.
Україні вживається термін „спеціальні (вільні) економічні зони” відповідно до Закону України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. Згідно з Указами Президента України 1995-1996 років перша в Україні ВЕЗ Північнокримська експериментальна економічна зона „Сиваш”, розташована в АР Крим, включає територію Красноперекопського району, міст Красноперекопська і Армянська загальною площею 141 тис. га. Крім того, Указами Президента України від 1998 р. проголошено створення ВЕЗ у містах Донецької області, Славутичі, Трускавці та Яворівському районі Львівської області, Закарпатській області. Запроваджено спеціальні режими інвестиційної діяльності на територіях приоритетного розвитку (ТПР).
Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
Вільні економічні зони можна класифікувати наступним чином:
– вільні економічні зони, які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;
– вільні економічні зони як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів;
– вільні економічні зони, в яких поєднуються характеристики перших двох зон.
Згідно з рішеннями Кіотської конференції (1973), під вільною економічною зоною розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території, і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.
Згідно із законодавством України спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок використання та дії законодавства України.
Поняття вільної економічної зони (ВЕЗ) – правова категорія, що широко використовується інститутами Міжнародної організації праці, Центром ООН щодо транснаціональних корпорацій, Всесвітньою асоціацією вільних економічних зон, документами Євросоюзу.
В нашій країні світовий досвід створення вільних економічних зон застосовується лише частково. Якщо в іноземній практиці подібні зони є невеликими територіальними анклавами, майже не пов’язаними з національним ринком, то в Україні вони проектуються скоріше як засіб вирішення не стільки зовнішньоекономічних, скільки внутрішньогосподарських завдань